Рішення № 127764770, 30.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2025 рокуСправа № 160/20613/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» її представником адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та дискримінаційним рішення відповідача № 16412/04/24 від 23.10.2017 в тій частини, яка стосується вимог позивача на отримання пенсії за період з 07.10.2009 до 02.11.2017;

- визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача в частині відмови у виплаті позивачу пенсії з 07.10.2009 до 02.11.2017;

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність відповідача щодо невиплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 до 02.11.2017;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 07.10.2009 до 02.11.2017 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку з прийняттям 07.10.2009 рішення Конституційним Судом України у справі № 25-рп/2009, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, у позивача виникло право на поновлення виплати пенсії, яку було припинено після виїзду позивача у 2001 році на постійне місце проживання до Ізраїлю. 07.09.2017 на прийомі у адвоката позивач дізналася, що має право на пенсію. 28.09.2017 представником позивача було подано заяву відповідачу про поновлення пенсії ОСОБА_1 з 23.08.2001. Однак рішенням Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 16412/04/24 від 23.10.2017 було відмовлено у поновленні виплати пенсії позивачу, що стало підставою для звернення до суду з адміністративним позовом. Судовим рішенням у справі № 804/3173/18 її позов було залишено без розгляду в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 до 02.11.2017 у зв`язку із застосуванням шестимісячного строку звернення до суду. Судовим рішенням було визнано протиправним рішення № 16412/04/24 від 23.10.2017 Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 03.11.2017 на підставі документів, що містяться в її пенсійній справі з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. З урахуванням зазначених висновків, позивач вважає, що має право на виплату недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 до 02.11.2017 з урахуванням індексації та нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2021 справу № 160/20613/21 за вказаним позовом було передано на розгляд судді Царіковій О.В.

Ухвалою від 29.11.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії було повернуто на підставі ч. 2 ст. 123 КАС України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 160/20613/21 скасовано, направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Царікова О.В.) від 12.09.2022 було відмовлено у відкритті провадження у справі № 160/20613/21 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.03.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 у справі № 160/20613/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.08.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі № 160/20613/21 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.08.2023 справу № 160/20613/21 за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для виконання постанови Верховного Суду від 16.08.2023.

18.09.2023 зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

На підставі розпорядження керівника апарату суду № 564 д від 18.09.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи та згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2023 справу передано на розгляд судді Рянській В.В.

Ухвалою від 25.09.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням десятиденного строку з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків, шляхом подання (надіслання) до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду, з доказами поважності причин пропуску відповідного строку.

10.10.2023 до суду надійшла сформована представником позивача в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» 09.10.2023 заява про усунення недоліків, до якої було додано, зокрема, клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою від 16.10.2023 визнано неповажними вказані ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою, позовну заяву повернуто позивачеві на підставі ч. 2 ст. 123 КАС України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2024 ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 160/20613/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29.11.2024 ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2024 у справі № 160/20613/21 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

17.12.2024 зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.12.2024 та реєстру передачі справ судді 18.12.2024 справу передано на розгляд судді Рянській В.В.

У зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці з 18.12.2024 до 25.12.2024 справу отримано суддею у перший робочий день 26.12.2024.

Ухвалою від 26.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням десятиденного строку з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків, шляхом подання (надіслання) до суду документа про сплату судового збору за подання позовної заяви.

07.01.2025 надійшла подана представником позивача у встановлений судом строк заява про усунення недоліків позовної заяви з документом про сплату судового збору.

Ухвалою від 10.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи; витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача; постановлено надати суду витребувані докази у строк для подання відзиву.

У відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який надійшов 30.01.2025, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_1 у 2001 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік. З 03.11.2017 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі № 804/3173/18. Органи Пенсійного фонду України розглядають питання поновлення та виплати пенсії за наявності особисто поданої пенсіонером заяви, архівної пенсійної справи, а також інших додатково наданих документів. Законодавством передбачено спеціальний порядок призначення/перерахунку/поновлення пенсії, який передбачає дві обов`язкові складові: особисте звернення особи з відповідною заявою про призначення/перерахунок/поновлення пенсії та прийняття органами Пенсійного фонду відповідного рішення за наслідками розгляду такої заяви. Компенсації підлягають доходи, які нараховані, але своєчасно не виплачені. Враховуючи те, що доходів (пенсії), на які посилається позивач, нараховано не було, то й підстав для виплати компенсації у зв`язку із затримкою їх виплати не існує, відповідно, вимога позивача щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не відповідає чинному законодавству України. Питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. Захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси особи. Вимоги щодо індексації не підлягають задоволенню, оскільки прогнозують можливі порушення з боку відповідача та встановлюють обов`язки на майбутнє без наявності спірних правовідносин, які можуть бути в подальшому припинені або змінені. Прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких судом є неприпустимим.

Разом із відзивом надійшли копії матеріалів з пенсійної справи позивача.

05.02.2025 надійшла подана представником позивача відповідь на відзив, у якій позивач підтримала позовні вимоги, висловила незгоду із запереченнями відповідача, викладеними у відзиві.

Станом на час розгляду справи заперечення до суду не надійшло. Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Згідно з відомостями комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» у травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила визнати неправомірним рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене у відмові Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 16412/04/24 від 23.10.2017, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009, шляхом призначення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що містяться у її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі № 804/3173/18 адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним рішення № 16412/04/24 від 23.10.2017 Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про відмову у поновленні пенсії позивачу. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком з 03.11.2017 на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Вказане судове рішення було оскаржено в апеляційному порядку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018 апеляційну скаргу позивача було задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі № 804/3173/18 було скасовано в частині відмови у задоволенні позову щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу у період з 07.10.2009 по 02.11.2017, включно, та позов у цій частині залишено без розгляду. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі № 804/3173/18 було залишено без змін.

У постанові від 27.09.2018 у справі № 804/3173/18 судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України. Після досягнення пенсійного віку позивачу була призначена пенсія за віком. У 2001 році позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 23.08.2001 року і станом на дату прийняття постанови судом апеляційної інстанції позивач призначеної пенсії не отримувала. 28.09.2017 представник позивача, діючи на підставі довіреності, подав безпосередньо до Криворізького об`єднаного УПФУ нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про поновлення пенсії. Відповідач листом № 16412/04/24 від 23.10.2017 відмовив у поновленні виплати пенсії згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, та п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона фактично постійно проживає за межами України в Ізраїлі, реєстрація місця проживання на території України відсутня та у зв`язку з відсутністю механізму виплати пенсій пенсіонерам, які проживають у країнах, з якими не укладено договору про пенсійне забезпечення.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначив у відзиві відповідач, з 03.11.2017 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі № 804/3173/18.

У матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 міститься розпорядження № 88131 від 01.11.2018 про призначення їй пенсії за віком з 03.11.2017.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 у справі № 160/20613/21 зауважив, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але й принципи та цінності, а суд має, насамперед, захищати конституційні права та свободи особи; у разі виникнення ситуації, за якої потрібно обрати пріоритет (вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод та узгоджується повною мірою з положеннями Конституції та законів України) - варто робити вибір на користь останнього з дотриманням балансу суспільних та приватних інтересів.

Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Крім того, статті 12 цієї Хартії передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються:

1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування;

2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;

3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;

4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:

a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;

b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Окрім того, відповідно до статті 25 Хартії Європейського Союзу (2000 року) (Charter of Fundamental Rights of the European Union) про основні права «Права людей похилого віку» Союз визнає та поважає право людей похилого віку вести гідне та незалежне життя та брати участь в соціальному та культурному житті.

Відповідно до пункту 11 Принципів ООН стосовно літніх людей (United Nations Principles for Older Persons) літні люди повинні мати доступ до належного медичного обслуговування, соціальних та правових послуг, що дозволяють підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного добробуту, а також запобігати захворюванням.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Згідно з частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї норми Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17) та від 04 березня 2024 року у справі № 320/1232/21.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 520/9153/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 577/3713/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 569/4396/17, від 21 лютого 2019 року у справі № 204/2001/17(2-а/204/121/17), від 25 квітня 2019 року у справі № 219/3516/17, від 22 серпня 2019 року у справі № 243/6955/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 462/2557/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі № 212/4165/17 (2-а/212/162/17) та від 16 липня 2020 року у справі № 235/603/17.

Як зазначено у пункті 2.8 Рішення Конституційного Суду України від 05 липня 2023 року у справі № 5-р(ІІ)/2023, відповідно до принципу верховенства права (правовладдя) законодавець може обмежувати конституційні права людини і громадянина за дотримання умов, визначених Конституцією України; установлення обмеження прав людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що воно є домірним (пропорційним) та суспільно потрібним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року №26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх має встановлювати виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати легітимній меті, бути обумовленими суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке юридичне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним утручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 у справі № 160/20613/21 дійшов висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі № 10441/06 «Пічкур проти України» від 07 лютого 2014 року.

Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював такі висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

У подальшому, Верховний Суд підтримав наведену позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Таким чином, у разі, якщо за законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат у межах національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення у вигляді пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавцем чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

З пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009;

- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа відповідача № 16412/04/24 від 23 жовтня 2017 року, пенсія позивачці була призначена, однак її виплата припинена з серпня 2001 року, оскільки ОСОБА_1 фактично постійно проживає за межами України в Державі Ізраїль, реєстрація місця проживання на території України відсутня та у зв`язку з відсутністю механізму виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах з якими не укладено договору про пенсійне забезпечення.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів стосовно пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного урядування. Очевидно, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 травня 2022 року у справі № 540/1429/21, від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

Положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.

Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини Держави в особі її компетентних органів, що підтверджується вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, від 14 липня 2020 року у справі № 160/10737/19, від 30 липня 2020 року у справі № 802/798/18-а, від 30 липня 2020 року у справі № 461/5775/16-а.

Належним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 до 02.11.2017, визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні їй пенсії з 07.10.2009 до 02.11.2017, викладеного у листі Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 16412/04/24 від 23.10.2017, та зобов`язання відповідача поновити з 07.10.2009 до 02.11.2017 виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з виплатою компенсації втрати частини доходів.

Такий спосіб захисту порушеного права позивача забезпечить ефективне поновлення прав позивача, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для додаткового визнання протиправними дій відповідача, що полягають у відмові в поновленні пенсії позивачу.

Щодо вимоги позивача про поновлення пенсії з одночасним проведенням індексації, то така задоволенню не підлягає, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачіч не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги ОСОБА_1 щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства та висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем за подання до суду цієї позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 726,40 грн, що підтверджується квитанцією № 6988-8319-0292-7250 від 06.01.2025.

Крім того, за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 29.11.2021 сплачено 2270,00 грн (квитанція № 17090 від 28.12.2021), за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 12.09.2022 сплачено 1984,80 грн (квитанція № 9413-9521-8647-4803 від 26.12.2022), за подання касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 12.09.2022 та постанову суду апеляційної інстанції від 21.03.2022 сплачено 2147,20 грн (квитанція № 32528798800006994167 від 29.05.2023), за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 16.10.2023 сплачено 2147,20 грн (квитанція № 9598-0827-3531-7435 від 18.12.2023) та за подання касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 16.10.2023 та постанову суду апеляційної інстанції від 13.02.2024 сплачено 2422,40 грн (квитанція № 8934-8527-6318-8470 від 08.04.2024).

З урахуванням положень статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг, пов`язані з розглядом цієї справи, в сумі 11698,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 139, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 до 02.11.2017, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні їй пенсії з 07.10.2009 до 02.11.2017, викладене у листі Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 16412/04/24 від 23.10.2017.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити з 07.10.2009 до 02.11.2017 виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з виплатою компенсації втрати частини доходів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11698,00 грн (одинадцять тисяч шістсот дев`яносто вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427.

Повний текст рішення складено 30.05.2025.

Суддя В.В. Рянська