Рішення № 127764603, 29.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 рокуСправа №640/34029/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики України про стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

22.11.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства енергетики України (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на нарахування йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2020 по 09.11.2021, втім відповідачем виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу лише за період з 17.01.2020 по 31.03.2021. З урахуванням викладеного позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2021 по 08.11.2021 включно в сумі 144 827,05 грн.

25.11.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

17.12.2021 Міністерство енергетики України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що чинним законодавством не передбачено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням рішення суду.

Відповідно до абз.1, 4 п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276,статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

11.02.2025 зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями остання передана для розгляду судді Рищенку А.Ю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу №640/34029/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства енергетики України про стягнення середнього заробітку та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

09.10.2017 позивач був призначений на посаду Заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України.

03.09.2019 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 289 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство екології та природних ресурсів України перейменовано в Міністерство енергетики та захисту довкілля України.

13.11.2019 позивачем отримано попередження про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у зв`язку з введенням в дію 01 листопада 2019 року структури та штатного розпису Міністерства енергетики та захисту довкілля України на 2019 рік (наказ Відповідача від 31 жовтня 2019 року № 367) та скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16 січня 2020 №51-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до пункту 1 частин першої та четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу».

Позивач, вважаючи зазначений наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16 січня 2020 №51-к протиправним, а свої права порушеними, звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16.01.2020 № 51-к про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 17.01.2020; стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2020 по 29.03.2021. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2021 в частині задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді Заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 17.01.2020 року та стягнення з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.01.2020 по 29.03.2021. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині ОСОБА_1 задоволено частково: поновлено ОСОБА_1 в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України на посаді Заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 17.01.2020; стягнуто на користь ОСОБА_1 з Міністерстві енергетики та захисту довкілля України (код ЄДРПОУ 37552996) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 333 876 (триста тридцять три тисячі вісімсот сімдесят шість) грн 10 коп.; В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2021 залишено без змін.

Суд акцентує увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021, зокрема визначено, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме за період з 17.01.2020 по 31.03.2021 включно складає 333 876,10 грн (1105,55 грн. x 302 дні).

Наказом Міністерства енергетики України від 09.11.2021 №512-к скасовано наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16 січня 2020 №51-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу систематизації справ та роботи з документаційним фондом Департаменту організації документообігу з 17.01.2020.

Наказом Міністерства енергетики України від 10.11.2021 №516-к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу систематизації справ та роботи з документаційним фондом Департаменту організації документообігу 10.11.20211 за угодою сторін на підставі ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу».

Позивач, вважаючи, що має право на нарахування та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, який неохоплений постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021, а саме: з 01.04.2021 по день фактичного поновлення на роботі - 09.11.2021, звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно правових позицій Верховного Суду викладених в постановах від 26.08.2020 у справі №501/2316/15-ц, від 21.04.2021 у справах №826/19766/16, №640/6398/19, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі №712/9213/18 вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення прав працівника (незаконне звільнення) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово досліджував питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, за результатами чого сформовано сталу правову позицію щодо тлумачення змісту та застосування статті 236 Кодексу законів про працю України у спорах про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №711/8446/16-ц зроблений правовий висновок, згідно якого затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 Кодексу законів про працю України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

У постановах від 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, від 21.03.2018 у справі №243/2748/16-ц, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 02.10.2019 в справі №823/1507/18, від 29.01.2020 у справі № 820/2894/16, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 24.12.2020 в справі №807/2434/15, від 19.04.2021 в справі №826/11861/17, від 30.06.2021 у справі №640/7825/19, від 01.09.2021 у справі №540/677/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України). Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У спірних правовідносинах судове рішення про поновлення позивача на роботі, яке в цій частині підлягало до негайного виконання, ухвалене рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2021 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021 у справі №640/3598/20, було виконано лише 09.11.2021, шляхом видачі відповідачем наказу від 09.11.2021 №512-к про поновлення позивача на роботі.

Суд акцентує увагу, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021 у справі №640/3598/20 набрала законної сили 29.07.2021.

Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченого середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі саме з 29.07.2021 по 08.11.2021, а не з 01.04.2021 по 08.11.2021.

Обчислення середнього заробітку здійснюється згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі по тексту - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021, зокрема визначено, що Міністерством енергетики України надано довідку від 08.07.2021 № 23.2-ВИХ//1760-21 про середню заробітну плату позивача, яка становить 14494,19 грн (листопад 2019 року), 26411,12 грн. (грудень 2019 року). Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 1105,55 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Період вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення становить 71 робочий день (з 29.07.2021 по 08.11.2021). Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за вказаний період, який необхідно стягнути з відповідача складає 78 494,05 грн (71 день х 1105,55 грн).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог у вказаній частині.

Щодо спірного питання правових наслідків отримання працівником іншого доходу, у тому числі за іншим місцем роботи, під час нарахування середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі, суд зазначає про таке.

Верховний Суд сформував сталу і послідовну практику застосування статті 236 КЗпП України у правовідносинах, пов`язаних із поновленням на роботі публічних службовців.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, виходячи із положень статі 19 Конституції України, статей 14, 370, 371, 372 КАС України, статті 235 КЗпП України, Суд указав, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Водночас Верховний Суд у вказаній постанові, з огляду на державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, зазначив, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. У цьому контексті Суд зауважив, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Тож, згідно зі статтею 236 КЗпП України, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Верховний Суд указав, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Вирішуючи питання неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 235 КЗпП України (чи треба зменшувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму іншого доходу, зокрема, суму вихідної допомоги, допомоги по безробіттю) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №2140/1510/18, на яку позивачка посилається як на приклад неправильного застосування судом апеляційної інстанції статті 236 КЗпП України, зазначено, що правова природа «середнього заробітку» за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь працівника, якого поновлено на посаді, відповідно до статті 235 КЗпП України та «середнього заробітку» за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, відповідно до статті 236 КЗпП України, є однаковою. В обох випадках йдеться про необхідність компенсувати незаконно звільненому працівникові заробіток, який він втратив у зв`язку із цим звільненням, та який він й надалі не отримує у зв`язку з невиконанням роботодавцем судового рішення про його поновлення (яке в цій частині підлягало негайному виконанню).

Стаття 236 КЗпП України, так само як і стаття 235 КЗпП України, не передбачають підстав, на основі яких сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення може бути зменшена. Доводи про те, що працівник, якого було незаконно звільнено й поновлено на роботі, протягом періоду вимушеного прогулу та / або невиконання рішення про поновлення на роботі був працевлаштований та отримував заробітну плату могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову / підставу для зменшення суми середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на посаді чи за час вимушеного прогулу.

Аналогічні за змістом висновки про те, що отримання особою іншого доходу, у тому числі за новим місцем роботи, не має значення для цілей обчислення розміру середнього заробітку за правилами статті 236 КЗпП України (не є підставою для його зменшення) викладено також у постанові Верховного Суду від 21.01.2022 у справі № 640/22054/18.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суд зазначає про таке.

Наказом Міністерства енергетики України від 10.11.2021 №516-к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу систематизації справ та роботи з документаційним фондом Департаменту організації документообігу 10.11.20211 за угодою сторін на підставі ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу».

Також зазначеним наказом визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, а саме: - 22 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 09.10.2019 по 08.10.2020; -30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 09.10.2020 по 08.10.2021; - 03 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 09.10.2021 по 10.11.2021; ??- 02 календарних дні додаткової оплачуваної відпустки за стаж 6 років державної служби за 2020 рік; - ???03 календарних дні додаткової оплачуваної відпустки за стаж 7 років державної служби за 2021 рік.

11.11.2021 ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у сумі 23700,74 грн, що підтверджується банківською випискою та довідкою про доходи за 2021 рік.

Втім, позивач вважає, що компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки повинна була скласти 66 333,00 грн, виходячи із розрахунку 1105,55 грн (розмір середньоденної заробітної плати, виходячи з періоду за останні 2 місяці роботи) х 60 днів.

Проте, суд не бере до уваги вказані розрахунки позивача, оскільки пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Втім, позивач використав підхід, який не застосовується саме для обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки.

Таким чином, враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати, що виплачені позивачу грошові кошти у сумі 23700,74 грн в рахунок виплати компенсації за невикористані відпустки, визначені наказом Міністерства енергетики України від 10.11.2021 №516-к, обраховані неправильно, що вказує на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача у вказаній частині.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, слід зауважити на наступному.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 визначено, що на думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таким чином, враховуючи вказане, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду є поняттями тотожними, оскільки охоплюють один і той самий період, з огляду на висновки Великої Палити Верховного Суду, яким визначено, що за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

А тому, вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на заявлення позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, враховуючи викладене, суд вважає за можливе надати правову оцінку позовним вимогам про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, та виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Судом встановлено, що в спірних правовідносинах позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як вже встановлювалося судом, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, що підтверджується висновками Великої Палити Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.

Згідно з вимогами ст.ст. 2, 5 КАС України, в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Втім, суд зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, з огляду на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який є заробітною платою, не був не нарахований та не виплачений позивачу у повному обсязі, позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати такої компенсації є передчасною, відтак не підлягає задоволенню.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог.

З огляду не те, що позовні вимоги були задоволені частково, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, в розмірі 908,00 грн підлягає стягненню з Міністерства енергетики України за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства енергетики України про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства енергетики України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 78 494,05 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міністерства енергетики України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко