Рішення № 127763763, 13.03.2025, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/4237/22

провадження № 2/361/493/24

13.03.2025

РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2025 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретаря Лебідя В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінтраст Україна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінтраст Україна (далі ТОВФКФінтраст Україна) звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №4578229 від 06 серпня 2021 року в загальному розмірі 49200 грн.

В обґрунтування позову зазначало, що 06 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Авентус Україна (далі ТОВАвентус Україна) та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВАвентус Україна укладено електронний договір №4578229 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВАвентус Україна, затверджених наказом директора №53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно із умовами цього кредитного договору ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 15000 грн., зі сплатою стандартної процентної ставки 1,90% на день, строком на 30 днів до 05 вересня 2021 року. При цьому умовами кредитного договору визначено, що строк повернення кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених у Розділі 4 цього договору. ТОВАвентус Україна свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачу обумовлену суму кредитних коштів шляхом їх зарахування на її платіжну картку № НОМЕР_1 . Натомість ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконувала.

Лише 05 вересня 2021 року ОСОБА_1 здійснила оплату нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 4275 грн. (зазначених платежів недостатньо для погашення кредиту або продовження строку кредиту). Надалі відповідач оплати за кредитом уже не здійснювала.

Також зазначало, що відповідно до п. 4.3. договору №4578229 про надання споживчого кредиту цей договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів.

21 червня 2022 року між ТОВАвентус Україна та ТОВФКФінтраст Україна укладено договір факторингу №21-06/2022, на підставі якого право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №4578229 про надання споживчого кредиту перейшло до ТОВФКФінтраст Україна, а саме в розмірі 49200 грн, з яких 15000 грн. тіло кредиту, 34200 грн. суми процентів за користування кредитом.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за договором №4578229 про надання споживчого кредиту не сплачена та складається із тіла кредиту 15000 грн. та нарахованих процентів за користування кредитом 34200 грн., що загалом складає суму в розмірі 49200 грн.

Позивач ТОВФКФінтраст Україна у судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_2 подала до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином за зареєстрованим місцем проживання, про причини неявки суд вона не повідомила, відзив на позов та заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не подавала.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). При цьому, згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

За змістом п. 8 ч. 1 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України), а також електронними доказами, якими є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі (ч. 1 ст. 100 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

На підставі ч. 3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. При цьому, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Позивач ТОВФКФінтраст Україна, звертаючись до суду з цим позовом, на підтвердження позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 за договором №4578229 про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2021 року додало до позовної заяви: копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВАвентус Україна; копію розпорядження на видачу ТОВАвентус Україна ліцензії з надання фінансових послуг; копію Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВАвентус Україна (нова редакція), затверджених наказом директора №53-ОД від 16 січня 2020 року; копію договору №4578229 про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2021року; копію додатку №1 до цього договору (таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит), копію паспорта споживчого кредиту; копію листа за вих. №2100 від 17 серпня 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Контрактової дім, який адресований ТОВАвентус Україна; копія картки обліку договору (інформація за укладеним договором №4578229) копія електронного листа. Дані документи належним чином не засвідчені.

Також на підтвердження набуття права вимоги за договором №4578229 про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2021 року позивач ТОВФКФінтраст Україна надав копію договору факторингу №21-06/2022, укладеного 21 червня 2022 року між ним і ТОВАвентус Україна; копію акта прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному виді за договором факторингу №21-06/2022 від 21 червня 2022 року; копію реєстру боржників (витяг); копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установи; копію витягу з Державного реєстру фінансових установ про видачу ліцензій для здійснення діяльності і надання фінансових послуг; виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Дані документи належним чином теж не засвідчені.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст.1054 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання водному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про споживче кредитування договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України Про електронні документи та електронний документообіг, а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України Про електронну комерцію). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію №675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі Закон №675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст. 12 Закону №675-VIII встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Зі змісту договору №4578229 про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2021 року вбачається, його сторонами є ТОВАвентус Україна (далі Товариство) та ОСОБА_1 (далі Споживач), укладання кредитного договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет, шляхом перевірки Товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету.

Відповідно до п. 1.2 договору №4578229 на умовах встановлених цим договором Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума (загальний розмір) кредиту складає 15000 грн (п. 1.3 кредитного договору).

Строк кредитування 30 днів (з можливістю пролонгації). Строк кредиту може бути продовжений у порядку та на умовах визначених у Розділі 4 цього договору (п. 1.4 договору).

Тип процентної ставки фіксована (п. 1.5 договору).

Стандартна процентна ставка становить 1,90% у день, яка застосовується у межах строку кредиту, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача відповідно п. 4.2. договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3. договору (п. 1.5.1 договору).

Мета отримання кредиту: на споживчі (особисті) потреби (п. 1.6 договору).

Аналогічні умови надання кредиту прописані у Паспорті споживчого кредиту.

Відповідно до п. 2.1 договору №4578229 кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Згідно із п. 2.2 договору №4578229 сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього договору. У випадку якщо Товариство здійснює перерахунок коштів не у день укладення договору, а у наступні календарні дні, графік платежів підлягає коригуванню шляхом зміщення дати повернення кредиту, враховуючи строк кредиту (кількість днів), зазначений в п. 1.4 договору, відлік якого в даному випадку починається з моменту надання коштів.

У п. 2.4 договору №4578229 встановлено, що кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно із п. 2.1.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №2-6315/11 роз`яснив, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту ст.640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, ч. 2 ст. 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Особливістю консенсуальної природи кредитного договору є те, що законом допускається одностороння відмова від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором, що знайшло відображення, зокрема, у ст. 1056 ЦК України та ст. ст. 10, 14, 15 Закону України Про споживче кредитування.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно уклала №4578229 договір про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2021 року із ТОВАвентус Україна, умовами якого передбачалося надання кредитних коштів у розмірі 15000 грн.

Проте, консенсуальна природа кредитного договору свідчить лише про те, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, але, в той же час, не свідчить про те, що у позичальника автоматично виник обов`язок повернути кредит та сплатити проценти, у розмірі та на умовах зазначених у договорі, оскільки цей обов`язок є похідним від обов`язку кредитодавця надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Про це зазначено і у п. 2.4 договору №4578229 про надання споживчого кредиту від 06серпня 2021 року.

Тобто, висуваючи вимогу про стягнення суми заборгованості за кредитним договором кредитор зобов`язаний довести належними, допустимими, достовірними та, у своїй сукупності і взаємозв`язку, достатніми доказами наявність такої заборгованості, зокрема, факт надання та отримання грошових коштів, а також розмір заборгованості.

Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 28жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, та від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц неодноразово зазначав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Згідно із указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Зокрема, належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором/договором позики можуть бути виписки за картковими рахунками (по кредитному договору).

Згідно із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15, банк (фінансова установа) зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність.

Згідно із вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 роз`яснив, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Закон України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні (чинний на день укладення договору №4578229 про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2021 року) як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Відповідно до п. 16.1 ст. 16 цього Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно із п. п. 19.1, 19.2 ст. 19 зазначеного Закону порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.

Згідно із п. 22.1 ст. Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1)платіжне доручення; 2)платіжна вимога-доручення; 3)розрахунковий чек; 4)платіжна вимога; 5)меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Надаючи оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження заявлених вимог у частині виконання свого зобов`язання первісним кредитором надання кредиту, шляхом перерахування його на картковий рахунок позичальника відповідача ОСОБА_1 , на підтвердження яких позивачем надано копію листа за вих. №2100 від 17 серпня 2022 року ТОВФККонтрактової дім, у якому останній повідомляє про успішність фінансових операцій, суд дійшов висновку, що ця довідка не є належними доказами, яка підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів саме відповідачу у справі ОСОБА_1 , вона не є первинним бухгалтерським документом, з якого можна встановити дійсність фінансової операції.

Крім того, із даного листа також вбачається, що переказ коштів здійснювався ТОВКонтрактний дім (ЄДРОУ 35442539), яке не є учасником даної справи та до позову не долучено доказів на підтвердження підстав здійснення таких фінансових операцій. А тому, вказаний доказ не свідчить про виконання кредитором умов договору з перерахування коштів на картковий рахунок позичальника.

Не є також належним доказом перерахування коштів і розрахунок заборгованості (картка обліку договору), складений ТОВАвентус Україна, без відповідного надання першоджерела даної інформації відомостей відповідного банку щодо здійснення такого перерахунку на банківську картку саме відповідача.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що матеріали справи не містять належних доказів, передбачених ст. 76 ЦПК України, зокрема, первинних бухгалтерських документів, підтверджуючих виконання ТОВАвентус Україна умов договору №4578229 від 06 серпня 2021 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківську картку саме відповідача ОСОБА_1 як позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Тобто, позивач фактично не підтвердив належними та допустимими доказами факт виконання первісним кредитором ТОВАвентус Україна зобов`язання щодо надання грошових коштів у сумі, визначеній у п. 1.3 договору №4578229, а, відповідно, не підтвердив й факт виникнення у відповідача ОСОБА_1 обов`язку повернути кредит, сплатити проценти, у розмірі та на умовах зазначених в цьому договорі, та права вимоги первісного кредитора за цим договором.

З огляду на недоведеність факту надання кредиту, вимога про його повернення, як і нарахування на таку суму процентів, не може вважатися обґрунтованою.

Оскільки законодавство чітко встановлює перелік документів, на підставі яких здійснюється переказ і видача коштів з рахунків, то за відсутності таких доказів позовні вимоги є недоведеними, що унеможливлює стягнення будь-яких коштів, так як суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.

Таким чином, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази існування та розміру суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором №4578229.

Суд звертає увагу, що оскільки дана категорія справ є малозначною та не підлягає розгляду в Верховному Суді, тому у даному випадку є доцільним звернути увагу на постанови Київського апеляційного суду від 16 лютого 2024 року у справі №370/1949/23, від 20 червня 2024 року у справі №755/11288/23, від 19 червня 2024 року у справі №757/25558/23, від 30січня2025року у справі №755/16252/24, Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2024року у справі №639/1706/24, у яких схожі за змістом обставини та судоми зроблені аналогічні зазначені вище висновки.

Також як встановлено судом на підтвердження заявлених вимог позивач ТОВФКФінтраст Україна посилається на те, що 21 червня 2022 року між ним та ТОВАвентус Україна укладено договір факторингу №21-06/2022, за умовами якого ТОВФКФінтраст Україна (Фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВАвентус Україна (Клієнта) (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно із п. 1.2. договору факторингу №21-06/2022 перехід від Клієнта (ТОВАвентус Україна) до Фактора (ТОВФКФінтраст Україна) вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно із Додатком №2, після чого Фактор (ТОВФКФінтраст Україна) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора (ТОВФКФінтраст Україна) права вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Зі змісту акта прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному виді за договором факторингу №21-06/2022 від 21 червня 2022 року, вбачається, що Фактор прийняв право вимоги по боржниках в кількості 1093. Загальна сума простроченої заборгованості складає 30500289 грн. 16 коп.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників (додаток №1 до договору факторингу №21-06/2022 від 21 червня 2022 року, у вказаному реєстрі ОСОБА_1 під порядковим номером 315 значиться як боржник за договором №4578229,00.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У розділі 3 сторони погодили порядок розрахунків за договором факторингу №21-06/2022 від 21 червня 2022 року зокрема, загальна сума прав вимоги, що відступається за цим договором, ціна продажу та одинична ціна визначаються в день передачі по акту прийому-передачі реєстру боржників, який складається та підписується в день укладання даного договору (п. 3.1). Загальна сума прав вимоги, що відступається за договором становить 30500289 грн. 16 коп. (п. 3.2). Ціна продажу за договором становить 290681 грн. 12 коп. (п. 3.3) Фактор сплачує Клієнту 100% ціни продажу, передбаченої п. 3.3 цього договору, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту передачі по акту прийому-передачі Реєстру боржників. Шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за наступними реквізитами Клієнта IBAN НОМЕР_2 в ПАТБанк Восток (п. 3.4).

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17 роз`яснив, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Позивач ТОВФКФінтраст Україна доказів на підтвердження оплати, за укладеним 21червня 2022 року між ним і ТОВАвентус Україна договором факторингу №21-06/2022, передбаченої п. 3.3 цього договору, здійснення оплати до позовної заяви не додало.

Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що в матеріали справи не міститься належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісного кредитора ТОВАвентус Україна до позивача ТОВФКФінтраст Україна за договором №4578229 про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2021 року, що також у свою чергу свідчить про відсутність підстав до задоволення позову про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВФКФінтраст Україна заборгованості за вказаним договором.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач ТОВФКФінтраст Україна не довело належними та допустимими позовні вимоги, тому вони задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 95, 100, 259, 263 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінтраст Україна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.