Ухвала суду № 127758484, 26.05.2025, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2025 Справа №607/10779/25 Провадження №1-кс/607/3095/2025

м. Тернопіль

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 прокурора ОСОБА_3 підозрюваної ОСОБА_4 захисника адвоката ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025210000000007 від 13.01.2025 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки м. Новоград-Волинський, Житомирської області, зареєстрованої за жительки АДРЕСА_1 , з вищою освітою, адвоката, одруженої, має на утриманні одну неповнолітню дитину, раніше не судиму,

яка підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених.2 ст. 28, ч. 1 ст.114-1, ч.3 ст. 332 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2025 старший слідчийв ОВССУ ГУНПв Тернопільськійобласті ОСОБА_6 за погодженням із прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12025210000000007 від 13.01.2025 звернувся до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із клопотанням про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою терміном на 60 діб.

Клопотання вмотивоване тим, що слідчими слідчого управління ГУНП в Тернопільській області за процесуального керівництва прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону та Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025210000000007 від 13.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 1 ст. 114-1 КК України.

Як зазначає слідчий, що досудовим розслідуванням встановлено, що у лютому 2025 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено у ОСОБА_4 спільно із ОСОБА_7 , виник злочинний умисел спрямований на перешкоджання Збройним Силам України та іншим військовим формуванням в особливий період.

При цьому, ОСОБА_4 було відомо, що згідно з положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У відповідності до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Пунктом 9 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» (далі Закон «Про національну безпеку») визначено, що національна безпека України це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

У відповідності до п. 2 ст. 1 Закону «Про національну безпеку», воєнна безпека це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» (далі Закон) Збройні Сили України (далі ЗСУ) це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Згідно з ст. 12 Закону підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організація та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота, збереження життя і здоров`я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у Збройних Силах України здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони.

Згідно зі ст. 17 Закону «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон «Про військовий обов`язок і військову службу») захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

24.02.2022 президент російської федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні та віддав наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.

Після того, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії, незаконно вторглись на територію України, перетнувши лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.

Указані дії супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено, і наразі діє строком до 09.05.2025.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, оголошено проведення загальної мобілізації.

Строк проведення загальної мобілізації продовжувався Указами Президента України від 17.05.2022 № 342, від 12.08.2022 № 574, від 07.11.2022 № 758, від 06.02.2023 № 59, від 01.05.2023 № 255, від 26.07.2023 № 452, від 06.11.2023 № 735, від 05.02.2024 № 50, від 06.05.2024 № 272, від 23.07.2024 № 470, від 28.10.2024 №741, 14.01.2025 № 27. Указом Президента України від 15 квітня 2025 року № 236/2025 строк проведення загальної мобілізації продовжено з 09.05.2025 на 90 діб.

На виконання вимог Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про оборону України», «Про військовий обов`язок і військову службу», вищевказаних Указів Президента України про проведення загальної мобілізації, Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921, Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, інших нормативних документів, наказів та директив Генерального штабу, мобілізаційних розпоряджень працівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки стали систематично проводитись заходи з встановлення мобілізаційного ресурсу держави та подальшого доукомплектування ЗСУ та інших військових формувань у відповідності до штатів воєнного стану, ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, виклику громадян для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, призову під час мобілізації, в т.ч. серед внутрішньо переміщених осіб, які не виконують правила військового обліку, і після початку повномасштабного вторгнення зс рф змінили місце проживання та, прибувши на територію Тернопільської області, не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не стали на військовий облік та ухиляються від нього, та інші заходи з мобілізації людських ресурсів з метою доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення оборони України в особливий період, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, а також забезпечення виконання військового обов`язку громадянами України.

Згідно пунктів 2, 3, 5, 6 цього Порядку, на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування). Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу» та цим Порядком. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. Генеральний штаб Збройних Сил через оперативні командування та (військові) адміністрації здійснює управління призовом громадян на військову службу під час мобілізації та визначає обсяги їх призову (крім СБУ та розвідувальних органів). Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.

Таким чином, викладені вище положення чинного законодавства України свідчать про те, що забезпечення мобілізаційної готовності є невід`ємною частиною законної діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань полягає у вчиненні діяння (дій або бездіяльності), яке виражається у втручанні в цю діяльність, створенні перешкод, перепон, спрямованих на недопущення, припинення чи заборону проведення окремих дій чи маневрів ЗСУ та іншими військовими формуваннями, прийняття тактичних чи стратегічних рішень керівництвом чи особовим складом зазначених підрозділів задля ускладнення або унеможливлення здійснення законної діяльності ЗСУ та іншими військовими формуваннями або істотному зниженні її ефективності.

Так, у лютому 2025 року, точного часу досудовим розслідування не встановлено, у ОСОБА_4 яка здійснює адвокатську діяльність, відповідно до свідоцтва №00714 від 08.09.2017, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел направлений на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, під час розмови із ОСОБА_8 повідомила останньому, що посприяє йому в організації та безпосередньому здійсненні ним залишення військової частини, з метою ухилення від військової служби в Збройних Силах України.

При цьому ОСОБА_4 було відомо, що ОСОБА_8 мобілізований 04 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходить військову службу в Збройних Силах України на посаді солдата ВЧ НОМЕР_1 .

Надалі, ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , 05.02.2025 о 11.47 год. зателефонував до ОСОБА_8 та повідомив, що він від ОСОБА_4 та допоможе йому залишити військову частину з метою ухилення від військової служби в Збройних Силах України.

Надалі, ОСОБА_8 , на запитання ОСОБА_7 повідомив йому, що він знаходиться у військовій частині у АДРЕСА_2 , де проходить службу в Збройних Силах України, при цьому ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_8 що організує йому самовільне залишення військової частини з метою ухилення ним від військової служби в Збройних Силах України.

В подальшому, ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , 05.02.2025 о 11.51 год. зателефонував до ОСОБА_8 , та сказав, щоб він скинув йому геоолокацію його місцезнаходження, повідомивши що приїде та забере його із військової частини, при цьому ОСОБА_7 давав вказівки та поради ОСОБА_8 з метою його організації самовільного залишення військової частини. Також ОСОБА_7 неодноразово телефонував до ОСОБА_8 та давав йому поради та вказівки як себе поводити щоб самовільно залишити військову частину.

Надалі ОСОБА_8 , 07.02.2025 близько о 19.00 дотримуючись вказівок та порад ОСОБА_7 самовільно залишив військову частину, про що повідомив ОСОБА_7 та повідомив йому де він знаходиться для того, щоб ОСОБА_7 забрав його та доставив до місця проживання. Надалі близько о 19.07 год., ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , на автомобілі марки «Mazda CX-7» н.з. НОМЕР_2 , приїхав до визначеного місця де його очікував ОСОБА_8 , який самовільно залишив військову частину. Після цього ОСОБА_7 на вказаному автомобілі відвіз ОСОБА_8 , до місця проживання, при цьому об`їжджаючи блокпости правоохоронних органів.

Окрім того, у березні 2025 року, точного часу досудовим розслідування не встановлено, у ОСОБА_4 яка здійснює адвокатську діяльність, відповідно до свідоцтва №00714 від 08.09.2017, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел направлений на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, під час розмови із ОСОБА_9 повідомила останньому, що посприяє йому в організації та безпосередньому здійсненні ним залишення військової частини, з метою ухилення від військової служби в Збройних Силах України.

При цьому ОСОБА_4 було відомо, що ОСОБА_9 , мобілізований 14 березня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 та проходить військову службу в Збройних Силах України на посаді солдата ВЧ НОМЕР_3 .

Надалі, ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , 16.03.2025 о 13.50 год. зателефонував до ОСОБА_9 та повідомив, що він від ОСОБА_4 та допоможе йому залишити військову частину з метою ухилення від військової служби в Збройних Силах України.

Надалі, ОСОБА_9 на запитання ОСОБА_7 повідомив йому, що він знаходиться у військовій частині у Полтавській області де проходить службу в Збройних Силах України, при цьому ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_9 що організує йому самовільне залишення військової частини з метою ухилення ним від військової служби в Збройних Силах України.

В подальшому, ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , 22.03.2025 о 16.33 год. та 19.39 год., зателефонував до ОСОБА_9 та сказав, щоб він скинув йому геоолокацію його місцезнаходження, повідомивши що приїде та забере його із військової частини, при цьому ОСОБА_7 давав вказівки та поради ОСОБА_9 з метою його організації самовільного залишення військової частини. Надалі ОСОБА_9 , дотримуючись вказівок та порад ОСОБА_7 самовільно залишив військову частину, про що повідомив ОСОБА_7 та повідомив йому де він знаходиться для того, щоб ОСОБА_7 забрав його та доставив до місця проживання.

24.03.2025 у другій половині дня, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , на автомобілі марки «Mazda CX-7» н.з. НОМЕР_2 , приїхав до визначеного місця у Полтавській області де його очікував ОСОБА_9 який самовільно залишив військову частину. Після цього ОСОБА_7 на вказаному автомобілі відвіз ОСОБА_9 до місця проживання, при цьому об`їжджаючи блокпости правоохоронних органів.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Верховною Радою України 24.02.2022 прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX, яким затверджено Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який продовжено по даний час.

Згідно ч.3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводяться тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 (надалі Закон України).

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Згідно ч.8 «Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.20221 №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 13.05.2025 ОСОБА_4 будучи обізнаною про встановлені на період дії воєнного стану правила перетину державного кордону України, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 з корисливих мотивів, під час зустрічі із ОСОБА_10 повідомила їй, що за 11 000 доларів США, організує та посприяє її знайомому ОСОБА_11 в перетині державного кордону України, а також забезпечить його транспортним засобом для цього.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_4 діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 15.05.2025 зустрілась із ОСОБА_10 та отримала від неї частину грошових коштів у сумі 84 000 грн., (що еквівалентно 2000 доларів США), за організацію незаконного перетину державного кордону України ОСОБА_11 поза офіційним пунктами пропуску. При цьому ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_10 , що ОСОБА_7 перевезе ОСОБА_11 із його місця проживання до ділянки кордону в Чернівецькій області поза офіційним пунктами пропуску через державний кордон України на кордону із Республікою Румунія.

Поряд з цим, ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_10 що із ОСОБА_11 зв`яжеться ОСОБА_7 та повідомить деталі його виїзду за межі державного кордону України.,

Надалі, 21.05.2025 о 11.38 год. ОСОБА_7 діючи з відома та за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , зателефонував до ОСОБА_10 та повідомив, що він приїде в м. Тернопіль та забере ОСОБА_11 у другій половині дня, для подальшого його перевезення до населеного пункту з метою його подальшого переправлення через державний кордону України, поза офіційними пунктами пропуску на кордоні із Республікою Румунія.

В подальшому, 21.05.2025 о 21.26 год., ОСОБА_7 діючи з відома та за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , зателефонував до ОСОБА_11 та домовився із ним, що 22.05.2025 він приїде по нього.

З метою реалізації свого злочинного умислу 22.05.2025 о 11.38 год. зателефонував до ОСОБА_4 та повідомив, що він забираю ОСОБА_11 у зв`язку із цим потрібно повідомити ОСОБА_10 щоб вони готували повну суму, за організацію незаконного переправлення через державний кордон України ОСОБА_11 .

Надалі, 22.05.2025 приблизно о 12.49 год., ОСОБА_7 діючи з відома та за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , зустрівся із ОСОБА_11 на АЗС в смт. Велика Березовиця, Тернопільського району, Тернопільської області та перевіз його на автомобілі марки «Mazda CX-7» н.з. НОМЕР_2 в готель «Дністер», що за адресою с. Жванець вул. Центральна 6, Хмельницької області, з метою його подальшого переправлення 23.05.2025 через державний кордон України поза офіційними пунктами пропуску, на кордоні із Республікою Румунія, однак не змогли цього зробити з причин що не залежали від волі ОСОБА_7 , ОСОБА_4 у зв`язку із тим, що ОСОБА_11 23.05.2025 близько о 07.00 год. був виявлений представниками Військової Служби Правопорядку та був запрошений до уповноважених правоохоронних органів з метою перевірки військово-облікових документів.

З огляду на наведене слідчий вважає, що у кримінальному провадженні №12025210000000007 від 13.01.2025 наявна обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч.3 ст. 332 КК України, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.

25.05.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч.3 ст. 332 КК України.

Слідчий вказує, що підставами застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є те, що вона обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1 КК України, а також встановлені обставини, які виправдовують даний запобіжний захід і підтверджують наявність зазначених ризиків.

Так, метою застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам передбачених ст.177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні.

На переконання слідчого вказані ризики свідчать про неможливість застосування до підозрюваної ОСОБА_4 більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних із триманням під вартою.

Слідчий також зазначає, що враховуючи вищенаведені ризики, тяжкість злочину, санкцію, яка загрожує підозрюваній у разі визнання її винним, дані про особу підозрюваної, її соціальний та економічний стан, застава у межах, визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, покладених на нього обов`язків.

Так, відповідно до матеріалів негласних слідчих розшукових дій та інших матеріалів кримінального провадження ОСОБА_4 сприяла в організації та безпосередньому самовільному залишенні військових частин багатьом особам (по трьох таких фактах їй повідомлено про підозру), що дає підстави вважати, що ОСОБА_4 отримувала грошову винагороду по 2 000 доларів США з кожної такої особи, що еквівалентно близько 247 000 гривень, також ОСОБА_4 під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії отримала 2000 доларів авансу за організацію незаконного перетину державного кордону України, та ще 9000 доларів США, вона повинна була отримати разом із ОСОБА_7 після успішного перетину кордону ОСОБА_11 .

Відтак на переконання слідчого розмір застави, який забезпечить належну поведінку ОСОБА_4 та буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваною обов`язків, визначених КПК, повинен становити 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 908 400 грн.

З врахуванням вищенаведеного, з метою забезпечення належної поведінки підозрюваної ОСОБА_4 та виконання нею процесуальних обов`язків, запобігання ризикам передбачених ст. 177 КПК України, а також з метою створення необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, швидкого, повного та неупередженого здійснення досудового розслідування, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, слідчий просить клопотання задовольнити та застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням суми застави в розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 908 400 грн та покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання про застосування стосовно підозрюваної ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з викладених у ньому підстав та просив задовольнити.

У судовомузасіданні захисникпідозрюваної ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 подав письмові заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу, в яких вказує, що підозрювана ОСОБА_4 заперечує проти клопотання слідчого про застосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На думку сторони захисту, затримання підозрюваної не може вважатись законним через відсутність підстав для затримання відповідно до вимог ст. 208 КПК України. Так, відповідно до змісту повідомлення про підозру від 25.05.2025 ОСОБА_4 інкримінують вчинення правопорушення за ст. 332 КК України у лютому 2025 року, у березні 2025 року та 26.04.2025, при цьому про інші епізоди інкримінованих правопорушень, вчинених ОСОБА_4 , слідчий не заявляє. Отже, з моменту вчинення останнього інкримінованого епізоду кримінального правопорушення минув один місяць. Слідчий обґрунтовує своє рішення про законність та необхідність затримання п. 6 ч. 1 ст.615 КПК України, якою передбачено, що коли наявні випадки для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, визначені статтею 208 цього Кодексу, або виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, - уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати таку особу. Однак, ані до протоколу про затримання, ані до клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою слідчий не долучив жодних доказів наявності «інформації, яка дає підстави вважати, що ОСОБА_4 може втекти з метою ухилення від покарання». Вказані недоліки протоколу про затримання на переконання захисника свідчать про його незаконність. Окрім цього, захисник зауважує, що тяжкість вчиненого злочину не є безумовною підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Також захисник вважає, що ризики зазначені у клопотанні слідчого є недоведеними, оскільки до клопотання не долучено жодних доказів на підтвердження впливу підозрюваної на свідків цього провадження, та іншого підозрюваного чи наявності у неї можливості та бажання здійснювати такий вплив. Щодо ризику втечі, то захисник зазначає, що наявність вказаного ризику є лише припущеннями органу досудового розслідування, а у матеріалах справи в цілому немає жодних доказів можливої протиправної поведінки підозрюваного для уникнення та перешкоджання правосуддю у цій справі. Крім того, слідчий у клопотанні не обґрунтовує своєї позиції щодо неможливості застосування до підозрюваного такого запобіжного заходу як домашній арешт, не наводить аргументів, які засвідчують неспроможність цього запобіжного заходу. У клопотанні міститься формальне посилання слідчого на неможливість застосування домашнього арешту, але не наводяться мотиви такої неможливості. Натомість на переконання сторони захисту застосування щодо підозрюваної ОСОБА_4 запобіжного захожу у вигляді домашнього арешту є можливим та виправданим, та такий запобіжний захід здатний повною мірою забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. Захисник звертає увагу, що підозрювана ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання, одружена, є матір`ю трьох дітей, одна яких є неповнолітньою, позитивно характеризується, працює та має офіційний дохід, що свідчить про наявність міцних соціальних зв?язків. Більше того, підозрювана доглядає за своєю матір`ю похилого віку, яка проживає разом з нею. Відтак, сторона захисту вважає, що до підозрюваної можливе застосування більш м`якого запобіжного заходу, наприклад, нічного домашнього арешту з покладанням на неї низки обов`язків. Щодо розміру застави, то захисник вказує, що розмір застави, запропонований слідчим на суму 908 400 гривень, є завідомо непомірним та неможливим до сплати підозрюваною та її сім`єю. Захисник просив врахувати вказані обставини викладені у письмових запереченнях, відмовити у задоволенні клопотання слідчого та застосувати до підозрюваної ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов`язку прибувати після повідомлення у встановленому законом порядку до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою.

У судовому засіданні підозрювана ОСОБА_4 підтримала позицію свого захисника. Додатково зазначила, що вважає пред`явлену їй підозру повністю необґрунтованою, оскільки інкримінованих їй кримінальних правопорушень вона не вчиняла. Вказала, що ОСОБА_10 була її клієнткою, якій вона надавала правову допомогу, зокрема мала допомогти звільнитись зі служби ОСОБА_11 на законних підставах по стану здоров`я в адміністративному порядку. При цьому жодних розмов з ОСОБА_10 про незаконне переправлення ОСОБА_11 через державний кордон України вона не вела. Також вважає, що ризики є не доведеним належними доказами. Просила врахувати наявність у неї міцних соціальних зв?язків, так як вона одружена, має на утриманні трьох дітей, одна яких є неповнолітньою, має постійне місце проживання, де виключно позитивно характеризується, а також здійснює адвокатську діяльність та застосувати до неї запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Крім того вказала, що розмір її доходу складає 35000 грн, а відтак запропонований слідчим розмір застави у сумі 908 400 грн є непомірним для неї. Водночас, розмір застави у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде суттєвим для її майнового стану, однак не є непомірним.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши зміст клопотання, додані до нього матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.

Частина 1 ст. 29 Конституції України визначає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно доч.1ст.194КПК Українипід часрозгляду клопотанняпро застосуваннязапобіжного заходуслідчий суддя,суд зобов`язанийвстановити,чи доводятьнадані сторонамикримінального провадженнядокази обставини,які свідчатьпро: 1)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні підозрюваним,обвинуваченим кримінальногоправопорушення; 2)наявність достатніхпідстав вважати,що існуєхоча бодин ізризиків,передбачених статтею177цього Кодексу,і наякі вказуєслідчий,прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно зч.ч.12ст.177КПК Українипідставою застосуваннязапобіжного заходує наявністьобґрунтованої підозриу вчиненніособою кримінальногоправопорушення,а такожнаявність ризиків,які даютьдостатні підставислідчому судді,суду вважати,що підозрюваний,обвинувачений,засуджений можездійснити дії,передбачені частиноюпершою цієїстатті,а саме:переховуватися відорганів досудовогорозслідування та/абосуду; знищити,сховати абоспотворити будь-якуіз речейчи документів,які маютьістотне значеннядля встановленняобставин кримінальногоправопорушення; незаконновпливати напотерпілого,свідка,іншого підозрюваного,обвинуваченого,експерта,спеціаліста уцьому жкримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків в місці постійного проживання, у тому числі наявність родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання, репутацію та майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого, розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки (ч. 1ст. 178 КПК України).

Слідчим суддею встановлено, що групою слідчих слідчого управління ГУНП в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12025210000000007 від 13.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 1 ст. 114-1 КК України.

В ході досудового розслідування у даному кримінальному провадженні 25.05.2025 о 10 год. 16 хв. ОСОБА_4 затримано в порядку ст.208 КПК України.

25.05.2025 ОСОБА_4 повідомленопро підозруу вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.3ст.332,ч.2ст.28ч.1ст.114-1КК України.

Слідчий, звертаючись з клопотанням про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а прокурор - при розгляді клопотання, довели наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваною кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1 КК України.

На думку слідчого судді, обґрунтованість підозри, пред`явленої ОСОБА_4 та її можливу причетність до вчинених кримінальних правопорушень свідчать долучені до клопотання матеріали кримінального провадження у їх сукупності, а саме:

-рапорт ст. о/у УКР ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_12 від 24.05.2025;

-інформація з Військової служби правопорядку, про те що особи числяться як такі що самовільно залишили військові частини;

-протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 17.05.2025;

-протоколи допиту свідка ОСОБА_11 від 16.05.2025, 23.05.2025;

-протокол про результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії контроль за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину з метою виявлення протиправних діянь відносно ОСОБА_4 від 28.04.2025;

-протокол про результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії контроль за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину з метою виявлення протиправних діянь відносно ОСОБА_4 від 16.05.2025;

-протокол про результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо відео контроль особи, відносно ОСОБА_4 від 15.05.2025;

-протокол про результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії візуального спостереження за особою ОСОБА_7 від 07.03.2025;

-протокол про результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо відео контроль особи, відносно ОСОБА_7 від 22.04.2025;

-протокол про результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж відносно ОСОБА_4 від 21.05.2025;

-протокол про результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж відносно ОСОБА_7 від 22.04.2025.

Надаючи оцінку наведеним доказам про обґрунтованість підозри, слідчий суддя зважає на практику Європейського суду з прав людини, згідно якої, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Зокрема, слідчий суддя, бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у п. 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення».

Отже, з урахуванням змісту долучених до клопотання матеріалів кримінального провадження у їх сукупності, слідчий суддя доходить висновку про обґрунтованість пред`явленої підозри та можливу причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1 КК України.

Окрім цього, сторона захисту беззаперечними доказами не спростовує питання обґрунтованості підозри.

При цьому слідчий суддя відзначає, що на даній стадії досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті.

Так, слідчий суддя не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього заходу забезпечення кримінального провадження, одним із яких є запобіжний захід, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

З огляду на вищенаведене та те, що сторона захисту беззаперечними доказами не спростовує питання обґрунтованості підозри, а також беручи до уваги надане ОСОБА_4 повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1 КК України, слідчий суддя приходить до висновку, що наявна підозра у вчиненні ОСОБА_4 вказаних кримінальних правопорушень не є вочевидь необґрунтованою.

Окрім наявної обґрунтованої підозри, слідчий суддя вважає, на даний час існують ризики зазначенні у клопотанні слідчого, а саме, що підозрювана може: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, що виправдовує застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Так, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких кримінальних правопорушення, за один з яких законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Відтак, усвідомлюючи тяжкість вчинених злочинів та розмір покарання, яке їй загрожує, підозрювана ОСОБА_4 може умисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду як на території України так і поза її межами, з метою уникнення від відповідальності. Слідчий суддя вважає, що зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваної переховуватися від суду. Таке твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.07.2001), де Суд зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування

Крім того, як зазначено у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Becciev v. Moldova» від 04.10.2005 року (Бекчієв проти Молдови), ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Обґрунтовуючи необхідність застосування підозрюваній виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід врахувати, і правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні по справах «Москаленко проти України», від 20.05.2010, «W проти Швейцарії» від 26.01.1993, де Суд вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від суду.

Ризиком того, що ОСОБА_4 перебуваючи на свободі, може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, є те, що є те, що на даний час досудовим розслідування не встановлено усіх свідків та очевидців даного злочину, вказані особи не допитані. Водночас, деякі з них можуть бути відомі ОСОБА_4 а відтак остання як особисто, так і через третіх осіб може незаконно впливати на свідків з метою дачі ними неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань або умисного ухилення ними від явки до органу досудового розслідування та суду для надання показань, що може негативно вплинути на стан досудового розслідування, судового розгляду та його результати. Також, ОСОБА_4 особисто або через третіх осіб може незаконно впливати, у тому числі шляхом застосування погроз, на іншого підозрюваного у даному кримінальному провадженні з метою ненадання ними показів чи надання показів в його користь.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 23 КПК України про те, що не можуть бути визнанні доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, а також ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, зазначений ризик існує, так як свідки та інші підозрювані, ще не були допитані в ході судового розгляду даного кримінального провадження та до проведення такого допиту можуть змінити свої показання, які вони надавали слідчому, на користь підозрюваної.

Слідчий суддя також бере до уваги, що на даний час органом досудового розслідування проведено тільки ряд першочергових слідчих дій, спрямованих на встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню та продовжуються проводитись слідчі дії, спрямовані на встановлення осіб, яким ОСОБА_4 сприяла у незаконному перетині держаного кордону України, встановлення інших осіб які причетні до злочинної діяльності та свідків вчиненого нею кримінального правопорушення.

З огляду на вищезазначене слідчий суддя вважає доведеним ризик, що ОСОБА_4 перебуваючи на волі, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей насамперед не відшукані на даний час, грошові кошти виділені на проведення контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки вчинення злочину, які маються істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що може негативно вплинути на хід досудового розслідування та його результати, у тому числі унеможливить виконання завдань кримінального провадження, визначених ст.2 КПК України.

Відтак слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором доведено, а стороною захисту не спростовано, що у даному кримінальному провадженні з метою виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, є необхідним застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу.

Крім того, стороною захисту не надано беззаперечних доказів, які б свідчили, про відсутність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України для застосування підозрюваній більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Доводи сторони захисту щодо відсутності заявлених ризиків, слідчий суддя вважає безпідставними, недоведеними у судовому засіданні та такими, які є частиною єдиної лінії захисту підозрюваної у цьому кримінальному провадженні.

При цьому слідчий суддя зауважує, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваних чи обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Згідно з вимогами ст.198 КПК України, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.

Слідчий суддя вважає, що підстави і обставини, які зазначені в клопотанні слідчого, є достатньо обґрунтованими, а прокурор в повному обсязі довів, що обмеження права підозрюваної на свободу є виправданим.

З урахуванням викладеного слідчий суддя доходить висновку про відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу та, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є необхідним і таким, що забезпечить на даному етапі досудового розслідування виконання підозрюваною процесуальних обов`язків та зможе запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Вивченням особи ОСОБА_4 встановлено, що остання уродженка м. Новоград-Волинський, Житомирської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із вищою освітою, є адвокатом, яка здійснює адвокатську діяльність, одружена, має на утриманні одну неповнолітню дитину, позитивно характеризується по місцю проживання, раніше не судима.

При прийнятті рішення слідчий суддя враховує, наявність у ОСОБА_4 на утриманні неповнолітньої дитини, постійного місця праці та місця проживання, позитивні характеристики по місцю проживання, що свідчить про місці соціальні зв`язки, проте враховуючи характер вчинених кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваній у разі визнання її винною у вчиненні кримінальних правопорушень, наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваної, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, слідчий суддя вважає, що застосування до підозрюваної ОСОБА_4 менш суворого запобіжного заходу не зможе попередити ризики, визначені у ст.177КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку останньої.

На переконання слідчого судді, такий висновок узгоджується з вимогами ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як тримання підозрюваної ОСОБА_4 під вартою з наведених підстав виправдане існуванням суспільного інтересу на забезпечення належного досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо тяжких кримінальних правопорушень.

Доводи сторони захисту про необхідність здійснення підозрюваною ОСОБА_4 постійного догляду за своєю матір`ю, слідчий суддя до уваги не бере, оскільки вказані обставини не підтвердженні належними доказами, як і не підтверджено необхідність такого догляду саме зі сторони підозрюваної, так як не надано доказів відсутності інших осіб, які б могли здійснювати такий догляд.

Відтак, слідчий суддя не вбачається правових підстав для задоволення клопотання підозрюваної ОСОБА_4 та її захисника адвоката ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, оскільки на даний час запобіжний захід не пов`язаний із позбавленням волі є неспівмірним з ризиками, передбаченими ч. 1 ст.177 КПК України, які були встановлені в ході розгляду клопотання.

За встановлених обставин, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого є обґрунтоване і доведене, а застосування до підозрюваної ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в даному випадку відповідатиме обставинам вчиненого кримінального правопорушення і на даному етапі досудового розслідування такий захід забезпечення кримінального провадження виправдовує таке втручання у право підозрюваної на особисту свободу та недоторканість.

Обставин, які б вказували на неможливість утримування ОСОБА_4 під вартою не встановлено.

Згідно ч.4 ст.196 КПК України, слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.

Відповідно вимогам,визначених ч.ч.1,2,3ст.197КПК України,строк діїухвали слідчогосудді,суду протримання підвартою абопродовження строкутримання підвартою неможе перевищуватишістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Таким чином строк тримання під вартою обмежується строком досудового розслідування і виключень з цього не має.

За змістом п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України, з дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Згідно матеріалів доданих до клопотання вбачається, що в даному кримінальному провадженні 25.05.2025 о 10 год. 16 хв. ОСОБА_4 затримано в порядку ст.208 КПК України та цього ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1 КК України.

Відтак саме з 25.05.2025 слід виходити при обрахуванні строку досудового розслідування у кримінальному проваджені №12025210000000007 від 13.01.2025. При цьому, обчислення строку тримання під вартою у відповідності до ч. 2 ст. 197 КПК України суд здійснює з моменту затримання, а саме 10 год. 16 хв. 25.05.2025.

У зв`язку із наведеним, клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 слід задовольнити, застосувавши до підозрюваної ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою, в межах строку досудового розслідування.

Відповідно доч.3ст.183КПК України,слідчий суддя,суд припостановленні ухвалипро застосуваннязапобіжного заходуу виглядітримання підвартою зобов`язанийвизначити розмірзастави,достатньої длязабезпечення виконанняпідозрюваним,обвинуваченим обов`язків,передбачених цимКодексом,крім випадків,передбачених частиноючетвертою цієїстатті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1 КК України, які відповідно до ст.12 КК України є тяжкими злочинами.

Згідно із п.2 ч.5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому слідчий суддя приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Стороною обвинувачення не доведено необхідності призначення підозрюваній ОСОБА_4 застави у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак на думку слідчого судді, визначений п.2 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо підозрюваної ОСОБА_4 зможе запобігти вищевказаним ризикам, а тому з огляду на наявність права визначення застави достатньої для забезпечення виконання підозрюваною обов`язків, передбачених цим Кодексом, слідчий суддя приходить до переконання про доцільність визначення застави ОСОБА_4 в межах розміру визначеному п.2 ч. 5 ст.182 КПК України.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, особу ОСОБА_4 , встановлений в судовому майновий стан останньої, і те, що застосування абз. 5 ч. 5 ст. 182 КПК України є правом слідчого судді, а не обов`язком, слідчий суддя вважає за доцільне визначити розмір застави відповідно до п.2 ч. 5 ст. 182 КПК України у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваною покладених на неї обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України та запобігти вказаним у клопотання ризикам.

Такий розмір застави є прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, зокрема у рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатись тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також слідчий суддя вважає, що такий розмір застави не є непомірним для підозрюваної, однак водночас є суттєвим для її майнового стану та небажаним для втрати, а відтак дієвим для виконання завдань цього кримінального провадження, а саме запобігти встановленим ризикам та може гарантувати виконання підозрюваною покладених на неї обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Щодо скарги захисника адвоката ОСОБА_5 на незаконність затримання підозрюваної ОСОБА_4 слідчий суддя зазначає наступне.

Згідно ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

За змістом ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

За ч.2 ст.206 КПК України, яка встановлює загальні обов`язки судді щодо захисту прав людини визначено, що якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи..

Відповідно до ч. 3 ст.206КПК України слідчий суддя зобов`язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення свободи особи.

Отже, законодавець визначає, що постановлення слідчим суддею ухвали щодо негайної доставки до нього особи, яка позбавлена свободи, здійснюється лише в тому разі, якщо отримані слідчим суддею відомості створять у нього обґрунтовану підозру про те, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності правових підстав для такого позбавлення.

Відповідно до ст. 208, 42КПК України підозрюваний має права вимагати перевірки обґрунтованості його затримання.

Згідно зп. 4 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікань встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України;

4) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 255-1, 255-2 КК України.

Також згідно з п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України, у разі введення воєнного стану та якщо наявні випадки для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, визначені статтею 208цього Кодексу, або виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати таку особу.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом..

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов`язково складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов`язків затриманого. У разі якщо на момент затримання прізвище, ім`я, по батькові затриманої особи не відомі, у протоколі зазначається докладний опис такої особи та долучається її фотознімок. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.

Слідчим суддею встановлено, що в рамках даного кримінального провадження 25.05.2025 фактично о 10 год. 16 хв. старшим слідчим СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_13 було затримано в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_4 , якій 25.05.2025 о 06 год. 27 хв. повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1 КК України, про що складено відповідний протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 25.05.2025. Підставою затримання стало те, що виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 114-1 КК України (п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України).

Так, слідчий суддя зауважує, що протокол затримання ОСОБА_4 від 25.05.2025 складений відповідно до вимог КПК України, містить посилання на передбачені законом підстави для затримання особи без ухвали слідчого судді відповідно до положень ст. 615 КПК України. Окрім цього, під час затримання ОСОБА_4 роз`яснювалось, у вчиненні якого злочину вона підозрюється та підстави затримання, відповідно до вимог ч.4 ст. 208 КПК України, роз`яснені права, передбачені ст. 42 КПК України, про що свідчать підписи підозрюваної на вказаному протоколі, а також слідчим повідомлено чоловіка підозрюваної ОСОБА_14 про її затримання. Вказане затримання відбувалося в присутності захисника ОСОБА_5 .

Оцінюючи доводи захисника щодо відсутності підстав для затримання підозрюваної ОСОБА_4 , оскільки ні до протоколу про затримання, ані до клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою слідчий не долучив жодних доказів наявності інформації, яка дає підстави вважати, що підозрювана може втекти з метою ухилення від покарання, слідчий суддя зауважує, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких кримінальних правопорушення, за один з яких законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Окрім цього, як вбачається із повідомлення про підозру, ОСОБА_4 інкримінується причетність до організації схеми незаконного переправлення осіб через державний кордон України поза офіційним пунктами пропуску.

Відтак, враховуючи тяжкість вчинених злочинів та розмір покарання, яке загрожує підозрюваній ОСОБА_4 та беручи до уваги, наявність у неї можливості безперешкодно перетнути державний кордон України, у тому числі не виключено поза офіційним пунктами пропуску, слідчий суддя вважає, що у органу досудового розслідування були обґрунтовані підстави вважати, що можливою є втеча підозрюваної ОСОБА_4 , з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги викладені обставини слідчий суддя вважає, що затримання ОСОБА_4 відбулось з дотриманням норм кримінально процесуального закону, що підтверджується наявними у клопотанні документами, в той час як захисником не надано доказів на підтвердження обставин того, що ОСОБА_4 , затримано незаконно, а тому скаргу захисника на незаконність затримання підозрюваної слід відхилити.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 193, 194, 196, 206, 369-372, 532 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу захисника ОСОБА_5 на незаконність затримання підозрюваної ОСОБА_4 - відхилити.

Клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень для внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Тернопільській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26198838; Отримувач: ТУ ДСАУ у Тернопільській області; Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ; номер рахунку (IBAN): UA358201720355219001000003454; призначення платежу застава за « ОСОБА_4 » у кримінальному провадженні №12025210000000007 за ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.05.2025.

У випадку внесення застави, звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з під варти та покласти на неї обов`язки передбачені статтею 194 КПК України, а саме:

- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;

- не відлучатися за межі населеного пункту у якому вона проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утримуватися від спілкування із підозрюваним ОСОБА_7 та свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_10 ;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити підозрюваній, що якщо вона, будучи належним чином повідомленою, не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Строк дії ухвали та обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 23 год. 59 хв. 23.07.2025.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у даному кримінальному провадженні.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали вручити підозрюваній ОСОБА_4 негайно після її оголошення, прокурору та надіслати уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Повний текст ухвали проголошено 29.05.2025 о 16 год. 45 хв.

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областіОСОБА_1