Рішення № 127756444, 30.05.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/388/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2025 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Старовецька С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління комунальної власності Департаменту економічногорозвитку Львівської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління комунальної власності Департаменту економічногорозвитку Львівської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що вона разом з третіми особами є співвласниками багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 . У користуванні мешканців будинку протягом тривалого часу перебували підвальні приміщення у зазначеному будинку АДРЕСА_1 , зокрема підвальне приміщення № 8-1, площею 15,1 м2. Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.01.2024 року № 118 Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення та будівлю, які належать до комунальної власності Львівської міської територіальної громади, з врахуванням додатку до рішення, відповідач зареєстрував за Львівською міською радою право комунальної власності на підвал під літ. «8-1» в будинку по АДРЕСА_1 . На підставі оскаржуваного рішення відбулась державна реєстрація права комунальної власності Львівської міської ради на спірне приміщення. Позивач звертає увагу на те, що 05.11.2010 року рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради вже приймалось рішення про оформлення у комунальну власність Львівської міської ради нежитлових приміщень під індексами 1,2,3,4 загальною площею 40 кв.м будинку АДРЕСА_1 , при цьому спірне приміщення № 8-1, площею 15,1 м2 в комунальну власність не передавалось. Покликаючись на висновки Конституційного суду України, викладені у рішенні від 09.11.2011 у справі № 1- 22/2011 про те, що власники квартир багатоквартирних житлових будинків незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, а також на приписиЗакону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 № 417-VІІІ,вважає, що всі підвальні приміщення, на які не було оформлено право власності в попередні періоди, є спільною сумісною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку і внаслідок прийняття оскаржуваного рішення наведене підвальне приміщення протиправно було вилучено із володіння користування співвласників багатоквартирного будинку. На підставі викладеного, просить суд позов задовольнити та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.01.2024 року № 118 Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення та будівлю які належать до комунальної власності Львівської міської територіальної громади, в частині рішення про реєстрацію Львівським міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради право комунальної власності нежитлове приміщення - підвал під літ. «8-1» в будинку по АДРЕСА_1 .

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив. Надіслав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Представник відповідача Виконавчого комітету Львівської міської ради Шевченко М.І. проти задоволення позову заперечила, подала до суду відзив, в якому зазначила, що оскаржуване рішення виконавчого комітету прийняте з метою врегулювання відносин власності щодо нежитлових приміщень, що належать до комунальної власності Львівської міської територіальної громади. Підставою для прийняття рішення (в частині рішення щодо приміщень в будинку на АДРЕСА_1 ) був лист ЛКП «Вулецьке», зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2023 за №4-3501-60940, яким скеровано оригінал технічного паспорта. Звертає увагу на те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету не суперечить актам цивільного законодавства та не порушує прав та інтересів позивачки, оскільки спірне нежитлове приміщення ніколи не мало статусу допоміжного приміщення, а завжди використовувалося як окремий об`єкт цивільно-правових відносин, зокрема, спірні приміщення впродовж тривалого періоду часу були предметом договору оренди №3143 від 28.12.1993, укладеного Фондом комунального майна з Установою дитячо-юнацьких молодіжних клубів Франкського району.

Представник третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 позов підтримав, просив проводити розгляд справи без їхньої участі.

Представник третьої особи Управління комунальної власності Департаменту економічногорозвитку Львівської міської ради Піхоцька Л.В. надала суду пояснення про те, що спірне майно є нежитловим приміщенням, оскільки приміщення ізольоване, було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (перебувало в оренді Установи дитячо-юнацьких молодіжних клубів Франківського району згідно договору №3143 від 28.12.1993), ніколи не належало до житлового фонду будинку, тобто повністю відповідає характеристикам цієї юридичної категорії майна. Відтак, твердження позивача про те, що спірне майно належить співвласникам будинку, не відповідають дійсності, адже не підтверджені жодними достовірними доказами. Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 разом із третіми особами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є співвласниками багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 .

В будинку АДРЕСА_1 знаходиться нежитлове приміщення у підвалі № 8-1, загальною площею 15,1 кв.м, яке перебуває у власності Львівської МТГ в особі Львівської міської ради.

Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер майна: 2926906246060.

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зі змінами) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Відомості з Державного реєстру прав презюмуються правильними, доки не доведено протилежне (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Враховуючи вказану вище норму та наявність зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення у підвалі № 8-1 загальною площею 15,1 кв. м. на АДРЕСА_1 перебуває в комунальній власності Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.01.2024 року № 118 Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення та будівлю які належать до комунальної власності Львівської міської територіальної громади зареєстровано за Львівською міською радою право комунальної власності, серед іншого, на підвал під літ. «8-1» в будинку по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття рішення (в частині рішення щодо приміщень в будинку на АДРЕСА_1 ) був лист ЛКП «Вулецьке», зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2023 за №4-3501-60940, яким скеровано оригінал технічного паспорта.

Однак, позивач вважає, що приміщення під інд. «8-1» на АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням, що належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), а нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 4 Закону, власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Зазначене свідчить про можливість наявності у багатоквартирних житлових будинках не тільки допоміжних приміщень, а й нежитлових, що не входять до житлового фонду такого будинку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №598/175/15-ц зазначено, що «нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України. За змістом наведених норм можна виснувати, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, потрібно виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку використання» (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 10.05.2023 року у справі № 463/5112/17-ц).

Таким чином, враховуючи позиції Верховного Суду, під час судового розгляду аналогічних справ суди повинні встановлювати наступні аспекти: 1) розташування приміщення відносно житлового комплексу; 2) технічну характеристику та властивості приміщення; 3) порядок та спосіб функціонального використання.

З матеріалів інвентаризаційної справи на будинок на АДРЕСА_1 вбачається, що станом на 26.04.1967, спірне приміщення використовувалося як житлове.

Як вбачається з поверхового плану будинку, спірний об`єкт ізольований, має окремий вхід та доступ до нього не здійснюється через приватну власність.

Об`єкт відокремлений стінами та перекриттям, згідно інформації із технічного паспорта на спірне майно від 12.04.1991 виданий ЛОРБТІ та ЕО матеріал зовнішніх стін цегла, матеріал перекриття залізобетон. Із технічної документації вбачається, що приміщення обладнане вікном.

Згідно з п. 2.5 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» розміщення житлових приміщень у цокольних, підвальних і підземних поверхах житлових будинків не допускається.

У зв`язку з цим Львівська міська рада почала використовувати спірні приміщення як нежитлові, а саме передавати їх в оренду.

Встановлено, що спірні приміщення впродовж тривалого періоду часу були предметом договору оренди №3143 від 28.12.1993, укладеного Фондом комунального майна з Установою дитячо-юнацьких молодіжних клубів Франківського району.

Факт використання спірного приміщення як житлового, а також перебування спірних приміщень в оренді, підтверджує ту обставину, що спірні приміщення не відносяться до допоміжних приміщень будинку, та спростовує твердження позивача, що із прийняттям оскаржуваного рішення виконавчого комітету, підвальне приміщення було протиправно вилучено із володіння та користування співвласників багатоквартирного будинку, так як ніколи не використовувалося мешканцями.

Згідно акту про списання багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 з балансового обліку ЛКП «Затишне», у пункті 2.4 акта зазначено, що площа нежитлових приміщень 55,9 кв. м, у п. 2.5 площа допоміжних приміщень становить 86,5 кв. м, у тому числі підвали 42,5 кв. м.

Отже, у площу нежитлових приміщень (55,9 кв. м) увійшли: - приміщення під інд. 1, 2, 3, 4 загальною площею 40,8 кв. м (РНОНМ 1977080946101), право комунальної власності на які зареєстроване ще 05.01.2011; - приміщення під інд. 8-1 загальною площею 15,1 кв. м (РНОНМ 2926906246060), право комунальної власності на яке зареєстроване 12.04.2024 на підставі оскаржуваного рішення виконавчого комітету №118 від 26.01.2024.

Як вбачається з поверхового плану та експлікації від 26.04.1967, місця загального користування в підвалі це приміщення під інд. І, ІІ, ІІІ, IV, V VI загальною площею 48,9 кв. м (після переобмірів площа 42,5 кв. м).

Згідно з п. 65 Порядку проведення технічної інвентаризації об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №488, допоміжні приміщення багатоквартирного будинку нумеруються римськими цифрами.

Проте спірне приміщення під інд. 8-1 і в поверховому плані від 26.04.1967, і в технічному паспорті від 12.04.1991, і в технічному паспорті від 25.03.2024 позначене арабськими цифрами, що вказує на його статус як нежитлового, а не допоміжного приміщення.

Відтак, встановлено, що спірне майно є нежитловим приміщенням, оскільки приміщення ізольоване, було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (перебувало в оренді Установи дитячо-юнацьких молодіжних клубів Франківського району згідно договору №3143 від 28.12.1993), ніколи не належало до житлового фонду будинку, тобто повністю відповідає характеристикам цієї юридичної категорії майна.

Позивачем до позовної заяви не долучено жодного доказу, що спірні приміщення є допоміжними.

Більше того, долучені до позовної заяви документи, а саме лист УКВ ДЕР ЛМР 2302-вих-128262 від 10.09.2024 та 23022-вих-126304 від 05.09.2024, акт списання будинку АДРЕСА_1 , витяг про реєстрацію права власності від 29.04.2024, технічний паспорт від 12.04.1991, навпаки підтверджують, що дані приміщення не є допоміжними.

У всіх вказаних документах спірні приміщення під інд. 8-1, площею 15,1 кв.м. зазначені як нежитлові, що перебувають у комунальній власності.

Згідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Тлумачення вказаної норми свідчить про те, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача були в нього до порушення, власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 у справі №538/2304/17).

Відтак, захисту підлягає лише порушене право, яке було наявним у позивача до моменту такого порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Однак позивач під час судового розгляду справи не довела ті обставини, на які посилається як на підстави своїх вимог.

Суд вважає, що оскаржуване рішення виконавчого комітету не суперечить актам цивільного законодавства та не порушує прав та інтересів позивача, оскільки спірне нежитлове приміщення ніколи не мало статусу допоміжного приміщення та використовувалося як окремий об`єкт цивільно-правових відносин.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не здобуто жодних переконливих доказів у їх підтвердження.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимогсудові витрати, в порядкуст.141 ЦПК України, не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями,264,265,268,274,275,279 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління комунальної власності Департаменту економічногорозвитку Львівської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р. Волоско