Рішення № 127745040, 08.05.2025, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/6315/24

Провадження № 2/175/1058/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року смт. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі:головуючого судді Бойко О.М.

за участі:

секретаря судового засідання Кальченко Ю.О.

представника позивача (у відеоконференції) ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Друга Краматорська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на всю квартиру у порядку спадкування за законом, як за єдиним спадкоємцем,

ВСТАНОВИВ:

02 травня 2025 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Друга Краматорська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на всю квартиру у порядку спадкування за законом, як за єдиним спадкоємцем.

Справу згідно автоматизованої системи «Д-3» було розподілено до провадження судді Бойка О.М.

Ухвалою суду від 13 травня 2024 року справу було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

В позовній заяві просить суд: визнати право власності на всю квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом, як за єдиним спадкоємцем, за ОСОБА_2 .

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_4 , 1928 року народження, є матір`ю позивачки ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивачки - ОСОБА_4 померла, в зв`язку із чим відкрилась спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності на підставі Договору купівліпродажу, посвідченого 26.03.1991 року, Першою краматорською державною конторою за реєстровим №1-1344, зареєстрованого в Краматорському міському бюро інвентаризації 30.03.1991 року та записана в реєстрову книгу під №129, що належала ОСОБА_5 - батькові позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем за законом якого була його дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

Заповіту після себе ОСОБА_4 не залишила.

01 лютого 2024 року нотаріусом Другої Краматорської державної нотаріальної контори позивачці видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частки у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняло дві особи: позивачка ОСОБА_2 (подала заяву про прийняття спадщини) та ОСОБА_3 (шляхом зареєстрованого місця проживання разом із спадкодавцем на день смерті). Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку вказаної квартири отримала тільки позивачка ОСОБА_2 .

Позивачка хоч і не була зареєстрована, але фактично проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 , яка після перенесених інсультів не мала змоги ходити, тому позивачка доглядала за нею.

Також на підставі Довіреності, виданої 19.06.2015р. приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Меркуловим П.Ю. позивачка ОСОБА_2 представляла інтереси в ПАТ «ПриватБанк» щодо пенсійних питань ОСОБА_4 . Після смерті матері займалась оформленням документів та здійснювала її поховання.

Брат позивачки по матері ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак у вказаній квартирі не проживає, так як ще у 2014 році виїхав на постійне проживання до російської федерації і з того часу на територію України не повертався.

Доказами, які свідчать про наявність факту неприйняття спадщини відповідачем, через відсутність спільного проживання разом із спадкодавцем на момент її смерті є: Акт про не проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 2014 року по тепершній час від 27.03.2024 №01-26-10, виданий Комітетом мікрорайону №1 Краматорської міської ради, що підтверджується свідками: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

На підтвердження непроживання ОСОБА_3 10.04.2024 р. представником позивачки, адвокатом Бєлостоцькою А.В., направлений адвокатський запит до Державної прикордонної служби України, щодо надання інформації стосовно перетину державного кордону України ОСОБА_3 в період з 2014 року по теперішній час. Але відповідно до відповіді Державної прикордонної служби України від 18.04.2024р. №19-27545/18/24 Вих. вказана інформація може бути надана на виконання відповідного судового рішення про витребування зазначеної інформації з усіма обов`язковими реквізитами про особу («Прізвище, власне ім`я особи», «Дата народження» (число, місяць та рік), «Громадянство»), згідно чинного законодавства, встановленим порядком.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Позивачка вважає, що зазначені обставини свідчать, що без визнання права власності на всю квартиру у порядку спадкування за законом, як за єдиним спадкоємцем позивачка не має можливості одержати свідоцтво про право на спадщину за законом на всю квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті її матері - ОСОБА_4 .

У судове засідання представник позивача адвокат Бєлостоцька А.В. підтримала вимоги позовної заяви та просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився. Про час та місце був належним чином повідомлений. Клопотань не надав.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що ОСОБА_4 , 1928 року народження, є матір`ю позивачки ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивачки - ОСОБА_4 померла, в зв`язку із чим відкрилась спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності на підставі Договору купівліпродажу, посвідченого 26.03.1991 року, Першою краматорською державною конторою за реєстровим №1-1344, зареєстрованого в Краматорському міському бюро інвентаризації 30.03.1991 року та записана в реєстрову книгу під №129, що належала ОСОБА_5 - батькові позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем за законом якого була його дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

Заповіту після себе ОСОБА_4 не залишила.

01 лютого 2024 року нотаріусом Другої Краматорської державної нотаріальної контори позивачці видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частки у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняло дві особи: позивачка ОСОБА_2 (подала заяву про прийняття спадщини) та ОСОБА_3 (шляхом зареєстрованого місця проживання разом із спадкодавцем на день смерті). Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку вказаної квартири отримала тільки позивачка ОСОБА_2 .

Також на підставі Довіреності, виданої 19.06.2015р. приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Меркуловим П.Ю. позивачка ОСОБА_2 представляла інтереси в ПАТ «ПриватБанк» щодо пенсійних питань ОСОБА_4 . Після смерті матері займалась оформленням документів та здійснювала її поховання.

Брат позивачки по матері ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак у вказаній квартирі не проживає, так як ще у 2014 році виїхав на постійне проживання до російської федерації і з того часу на територію України не повертався.

Доказами, які свідчать про наявність факту неприйняття спадщини відповідачем, через відсутність спільного проживання разом із спадкодавцем на момент її смерті є: Акт про не проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 2014 року по тепершній час від 27.03.2024 №01-26-10, виданий Комітетом мікрорайону №1 Краматорської міської ради, що підтверджується свідками: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Позивачка вважає, що зазначені обставини свідчать, що без визнання права власності на всю квартиру у порядку спадкування за законом, як за єдиним спадкоємцем позивачка не має можливості одержати свідоцтво про право на спадщину за законом на всю квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті її матері - ОСОБА_4 .

Відповідно до ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам надано роз`яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Згідно частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Відповідно до наданих доказів (акту про не проживання від 27.03.2024р. №01-26-10) на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 квартира за адресою: АДРЕСА_1 не була постійним місцем проживання ОСОБА_3 , хоча він був зареєстрований у цій квартирі і право його проживання у ній не обмежувалось. Натомість у 2014 році ОСОБА_3 з власної волі виїхав на постійне місце проживання до російської федерації. Відповідач в утриманні квартири за адресою: АДРЕСА_1 участі не брав, оплату житлово-комунальних послуг не здійснював.

Державна реєстрація відповідача у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері ОСОБА_4 за цією адресою реєстрації, оскільки спростована наданими доказами.

За таких обставин, ОСОБА_3 , хоча і був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті матері, але у вказаній квартирі не проживав, що свідчить про: не прийняття ним спадщини за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ; а єдиним спадкоємцем за законом першої черги, який прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є позивач ОСОБА_2 .

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно п. 3, 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

З позовної заяви вбачається, що фактично перешкодою для позивачки у оформленні права власності на 1/2 квартири - є наявність прав на спадщину на 1/2 квартири у відповідача ОСОБА_3 , який, за ствердженнями позивачки, фактично не проживає за вказаною адресою з 2014 року.

Разом із цим, у даному випадку належним способом захисту права позивачки повинен бути позов про встановлення факту не прийняття спадщини іншим спадкоємцем, через не проживання відповідача за вказаною адресою.

Фактично, з огляду на матеріали цивільної справи, вбачається, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту цивільного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №990/150/23від 22.02.2024 року зазначила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту.

Згідно ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 82, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Друга Краматорська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на всю квартиру у порядку спадкування за законом, як за єдиним спадкоємцем залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.