Рішення № 127742889, 27.05.2025, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2025 Справа № 914/488/25

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Іванченко Вадима Леонідовича, Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Леофудз", м. Львів,

про: стягнення 432 720, 00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Дячкіна Т.О.;

від відповідача: не з`явився;

Хід розгляду справи.

Фізична особа-підприємець Іванченко Вадим Леонідович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леофудз" про стягнення 432 720, 00 грн.

Ухвалою від 26.02.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 08.04.2025.

Ухвалою від 08.04.2025 суд відклав підготовче засідання на 24.04.2025.

Ухвалою від 24.04.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні на 27.05.2025.

В судове засідання 27.05.2025 з`явилась представник позивача в режимі відеоконференції, надала пояснення по суті спору, просила позовні вимоги задоволити. Відповідач в жодне в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причин неявки не повідомив

Беручи до уваги предмет та підстави позову у даній справі, закінчення процесуальних строків, суд дійшов до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи наведене, в тому числі неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

В судовому засіданні 27.05.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.10.2024 фізична особа-підприємець Іванченко Вадим Леонідович перерахував на рахунок ТОВ «ЛЕОФУДЗ» грошові кошти в загальному розмірі 432? 720,00 грн (з ПДВ) у якості оплати за товар. Однак письмовий договір поставки між сторонами укладений не був, товар Позивачеві не поставлений, зобов`язання Відповідачем не виконані. Відтак грошові кошти набуті Відповідачем без достатньої правової підстави та відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню. Вимога Позивача про добровільне повернення коштів залишена Відповідачем без відповіді.

Правова позиція відповідача.

Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів сплати заборгованості не подав.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Цією ж нормою закону врегулювано, насамперед, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З довідки про доставку електронного листа судом вбачається, що відповідач отримав ухвалу від 26.02.2025 про відкриття провадження у своєму електронному кабінеті 26.02.2025 о 17:20, тобто після закінчення робочого дня.

Таким чином, суд зазначає про те, що ухвала від 26.02.2025 про відкриття провадження вручена відповідачу 27.02.2025, а відтак, останній мав строк для подання відзиву 14.03.2025.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

У вересні 2024 року між фізичною особою-підприємцем Іванченком Вадимом Леонідовичем (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕОФУДЗ» (далі - Відповідач) велися переговори щодо укладення договору поставки товару.

01.10.2024 Позивач перерахував на рахунок Відповідача грошові кошти в загальному розмірі 432 720,00 грн (з ПДВ) відповідно до платіжних інструкцій:№ 201 від 01.10.2024 року - на суму 132 720,00 грн з призначенням платежу «оплата за оливки від 01.10.2024 р.»; № 202 від 01.10.2024 року - на суму 300 000,00 грн з призначенням платежу «оплата за оливки від 01.10.2024 р.».

Однак договір поставки між сторонами укладений не був, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов правочину. Товар Позивачеві поставлений не був.

Разом з тим, позивач стверджує, що фактичного укладення між сторонами договору поставки у письмовій формі не відбулося, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов правочину, зокрема щодо предмету, кількості, ціни та строків поставки.

Факт поставки товару Відповідачем на адресу Позивача документально не підтверджений, доказів на підтвердження зворотного Відповідачем до матеріалів справи не надано.

23.01.2025 Позивач направив Відповідачу вимогу про повернення зазначеної суми на юридичну адресу та електронну пошту leofoodsua@gmail.com, в якій просив повернути кошти протягом семи днів з моменту отримання листа. Згідно з відомостями з офіційного вебсайту АТ "Укрпошта" щодо поштового відправлення з номером штрихового коду 4903800021604, лист з вимогою був отриманий Відповідачем 29.01.2025.

На момент розгляду справи грошові кошти в сумі 432 720,00 грн Позивачу повернуті не були, що й стало підставою для звернення до суду з позовом про захист порушених прав.

Оцінка суду.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням єправовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що сторони мали намір укласти договір поставки товару.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності господарських правовідносин між сторонами та, як наслідок, наявність у позивача зобов`язання перерахувати відповідачу грошових коштів в сумі 432 720, 00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставне отримання та збереження відповідачем грошових коштів у розмірі 432 720, 00 грн.

Відповідач позицію позивача не спростував, доказів на підтвердження існування господарських правовідносин між сторонами та поставки товару загальною вартістю 432 720, 00 грн суду не надав.

За таких обставин суд визнав законними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача 432 720, 00 грн.

Судові витрати.

Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Оскільки, спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.

Відтак до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 5 192, 64 грн сплаченого судового збору.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, інші документи, пов`язані із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача судових витрат обґрунтував ці вимоги договором про надання правової допомоги № 21/02/25 від 21.02.2025, укладеним між Фізичної особи-підприємця Іванченко Вадима Леонідовича та Адвокатом Дячкіною Тетяною Олексіївною, актом № 1 від 24.04.2025 здачі-приймання наданих послуг до договору № 21/02/25 від 21.02.2025, в якому зазначив, що вартість послуг складає 43 272, 00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

При цьому слід зазначити, що жодних клопотань про зменшення судових витрат від Товариства з обмеженою відповідальністю "Леофудз" не надходило.

Проте, на переконання суду, слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 та від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката Дячкіною Т. О., судом враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу наданих юридичних послуг так і доцільність понесених витрат.

У даній справі перелічені вище принципи в повній мірі не дотримані.

Суд погоджується із тим, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Але суд вважає неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг.

У даному випадку суд, з урахуванням наведеного вище, приймає до уваги ті обставини, що справа № 914/488/25 не має публічного інтересу, розглядалася за правилами загального позовного провадження, однак по своїй суті не є складною.

Незважаючи на предмет спору матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2023 у справі №910/7032/17 акцентує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Обмежуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу за заявою представника позивача, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача до 15 000, 00 грн, суд не змінює їх суму та не втручається у правовідносини адвоката та його клієнта, а використовує таке право, надане суду частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 02.06.2014р., заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Оцінюючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений час та загальну тривалість розгляду, той факт,що справа не є складною , суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є завищеною, суд обмежує розумний та обґрунтований розмір витрат на правничу допомогу та дійшов висновку , що до стягнення підлягає сума 15 000, 00 грн. У задоволенні решти суми витрат представника позивача на професійну-правничу допомогу, суд відмовляє.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 73, 76-78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Леофудз (79024, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, код ЄДРПОУ 44905968) на користь Фізичної особи-підприємця Іванченко Вадима Леонідовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 432 720, 00 грн заборгованості, 15 000, 00 грн витрат на правову допомогу та 5 192, 64 грн судового збору.

2. В задоволенні решти витрат на правову допомогу відмовити.

Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.05.2025.

Суддя Запотічняк О.Д.