Рішення № 127731973, 28.05.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/45711/24

Провадження № 2/761/4087/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря: Путря Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ТОВ «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ТОВ «Інвестбудгаличина» (позивач) звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 40 985,53 грн заборгованості за утримання житла та комунальних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .

На утриманні у позивача з 04.03.2015 знаходиться вищевказаний будинок

АДРЕСА_2 , для мешканців якого ним надаваються житлово- комунальні послуги.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» відповідно до наказу № 7 від 01.03.2018 затверджено тариф у розмірі 7,00 грн за 1 квадратний метр та відповідно до наказу № 24 від 01.08.2023 затверджено тариф у розмірі 4,18 грн за 1 квадратний метр та типовий Договір про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння в отриманні комунальних послуг у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 ).

Загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем по сплаті внесків склала 40 985,53 грн.

Вказане стало підставою для звернення до суду.

У судове засіданні представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду надав заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, задовольнити позовні вимоги, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання свого представника не направила, але про дату і час розгляду справи по суті повідомлялась належним чином, причини неявки суд не повідомила. Відповідач подала до суду заяву про застосування позовної давності, вважає, що позивач має право нараховувати заборгованість з 05.12.2021 р. та охоплювати період заборгованості з 05.12.2021 р. по 05.12.2024 р. За вказаний період розмір заборгованості становить 10800,60 грн, який був сплачений відповідачем. Звертає увагу, що станом на жовтня 2018 р. вже був нарахований борг в сумі 10554,73 грн, але вказаний розрахунок не обґрунтовано, підстави та порядок його нарахування відсутні. Крім цього, не погоджується з нарахуванням послуг служби конс`єржів, які не підлягають включенню до вартості послуг. Крім цього, вважає, що наказ №7 від 01.03.2018 р., яким встановлено тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території було прийнято самочинно з порушенням порядку затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги, оскільки тарифи не затверджені органом самоврядування, а тому заборгованість з 01.03.2018 р. по 31.07.2023 р. в сумі 29013,00 грн є необгурнтованою.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 72,8 кв.м, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.12.2024 р.

04.03.2015 між ДП «Інтергал-Буд» та ТОВ «Інвестбудгаличина» укладено договір про передачу на баланс багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 .

За наказом ТОВ «Інвестбудгаличина» №7 від 01.03.2018 р. затверджено тариф в розмірі 7,00 грн за 1 кв.м у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_4 ).

За наказом ТОВ «Інвестбудгаличина» №24 від 01.08.2023 р. затверджено тариф в розмірі 4,18 грн за 1 кв.м у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_4 ).

Вказані накази, якими затверджені тарифи, є чинними, у встановленому законом порядку не оскаржувались (доказів протилежного не надано), а тому суд приймає їх до уваги при розрахунку розміру заборгованості.

Як вбачається із долученого до позовної заяви розрахунку нарахувань та сплати послуг за утримання житла та комунальних послуг з жовтня 2018 р. по вересень 2023 р. нараховано в загальному розмірі 40985,53 грн, з яких станом на жовтень 2018 р. був борг 10554,73 грн, з листопада 2018р. по вересень 2023 р. за утримання будинку та прибудинкової території нараховано 29655,80 грн, з листопада 2018 р. по березень 2019 р. за послуги служби консьєржів нараховано 775,00 грн.

Відповідно ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

За ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Згідно ст. ст. 64, 66, 67 Житлового кодексу Української РСР, сплачується плата за користування жилим приміщенням, сплачується плата за утримання будинку та прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Члени сім`ї наймача , які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки , що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуг (постанова Верховного Суду від 18.03.2019 р. у справі №210/5796/16-ц)

Таким чином, законодавством покладено обов`язок своєчасно вносити квартирну плату саме на наймачів (власників).

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

ТОВ «Інвестбудгаличина» серед іншого просило стягнути з відповідача заборгованість за послуги консьєржів в сумі 775,00 грн та заборгованість з утримання будинку та прибудинкових територій, яка станом на жовтень 2018 р. була 10554,73 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Інвестбудгаличина» у позовній заяві виклало обставини, якими обґрунтовувало свої вимоги, зазначило докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляло клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавало клопотання про їх витребування.

При цьому, представник ТОВ «Інвестбудгаличина» подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність та клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18 (провадження № 61-17205ск19).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Між тим, з саме по собі зазначення в довідці про нарахування та сплату послуг розміру заборгованості відповідача (станом на жовтень 2018 р. - 10554,73 грн), не може вважатися належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом такої заборгованості в розумінні ст. 77 - 80 ЦПК України. Детального розрахунку заборгованості за період до жовтня 2018 року представником позивача не надано. При цьому, за який період виникла така заборгованість та як вона розраховувалась, представником позивача не зазначено.

Обов`язок доведення цих обставин лежить на позивачеві. Не вказавши період, за який позивач просить стягнути заборгованість, яка виникла до жовтня 2018 р. та не надаючи розрахунку такої заборгованості по щомісячним платежам, позивач не довів розмір вказаної заборгованості, яка виникла у відповідача.

Такого ж висновку суд дійшов щодо послуг на консьєржа, оскільки жодних доказів, якими було затверджено розмір плати за консьєржа у будинку АДРЕСА_2 не надано та в позовній заяві необґрунтовано, яким чином позивачем нараховувалась вказана сума.

Відповідач через відсутність будь - якого розрахунку заборгованості до жовтня 2018 року та відсутність обґрунтувань в частині нарахування за послуги консьєржа була також позбавлена можливості перевірити такий розрахунок та висунути свої заперечення щодо нього чи надати свій контррозрахунок.

Недоведеність позовних вимог в цій частині є підставою для відмови у позові.

За таких обставин позивач має право на стягнення заборгованості з утримання будинку та прибудинкових територій за період з листопада 2018 р. по вересень 2023 р. в розмірі 29655,80 грн.

Відповідачем належними та допустимим доказами не спростовано в цій частині наданий позивачем розрахунок заборгованості за надані та спожиті послуги з утримання будинків і прибудинкових території. Вказаний розрахунок детально відображає нарахування, виходячи з затвердженого тарифу та загальної площі квартири відповідача, а тому є належним та допустимим доказом та встановлює надання та споживання таких послуг. До матеріалів справи не надано доказів того, що відповідач зверталась до позивача про перерахунок заборгованості у зв`язку з недотриманням вимог закону. Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялась, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачем не надано.

Крім цього, факт ненадання послуг або зниження якості наданої послуги повинен бути зафіксований належним чином (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 640/18143/16-ц).

Між тим, заперечуючи проти позову відповідач просила застосувати позовну давність до вимог позивач, вважає, що позивач має право нараховувати заборгованість з 05.12.2021 р. та охоплювати період заборгованості з 05.12.2021 р. по вересень 2023 р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, який неодноразово було продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, слід визнати таким, що трирічний строк позовної давності не пропущений щодо вимог позивача про стягнення заборгованості.

Крім цього, як встановлено судом, відповідач під час розгляду справи сплатила в рахунок погашення заборгованості 10 800,60 грн, що підтверджується квитанціями від 04.04.2025 р. та від 14.04.2025 р.

Зміст положення частини четвертої статті 319 ЦК України про те, що власність зобов`язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Крім того, згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач є споживачем послуг, яка не виконувала належним чином свої зобов`язання щодо оплати наданих її послуг.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 18 855,20 грн. (29655,80- 10 800,60).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Оскільки відповідач є особою з інвалідністю другої групи, вона звільняється від сплати судового збору.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

З огляду на викладене, судовий збір в розмірі 2192,30 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог потрібно компенсувати ТОВ «Інвестбудгаличина» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.256,257, 322,509, 525, 526, 610, 612 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст. ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 263, 265, 280, 285, 289 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ТОВ «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвестбудгаличина» 18 855,20 грн. заборгованості за утримання житла та комунальних послуг.

В задоволенні іншої частини позову про стягнення заборгованості,- відмовити.

Судовий збір в розмірі 2192,30 грн компенсувати ТОВ «Інвестбудгаличина» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» (01011, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 19, ідентифікаційний код 36520848)

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_5 , проживає: АДРЕСА_6 )

Суддя: Осаулов Андрій Анатолійович