Рішення № 127731902, 28.04.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6178/25

Провадження № 2/761/5277/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря: Лишняк А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, про стягнення коштів та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Саадулаєву А.І.

Позивач просить суд:

1. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 37949,59 грн. в якості сплати за інфляційні збитки за період з 01.04.2023 року по 31.12.2024 року. Зазначені грошові кошти стягнути з будь-якого розрахункового рахунку Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14080,08 грн. в якості сплати трьох відсотків річних за період з 01.04.2023 року по 31.12.2024 року. Зазначені грошові кошти стягнути з будь-якого розрахункового рахунку Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 52029,67 грн. в якості сплати за моральну шкоду за період з 01.04.2023 року по 31.12.2024 року, пов`язану з тривалим невиконанням рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.08.2022 року по справі №640/33351/20. Зазначені грошові кошти стягнути з будьякого розрахункового рахунку Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.02.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.03.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 серпня 2022 року Окружний адміністративний суд м. Києва (ОАСК) ухвалив Рішення по справі №640/33351/20, яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним непроведення перерахунку пенсії Позивачу починаючи з 01 квітня 2019 року. Окружний адміністративний суд м. Києва визнав дії Відповідача протиправними і зобов`язав Відповідача перерахувати та виплатити з 01.04.2019 пенсію Позивачу на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 за №222/4/164/239/817 від 18.11.2020 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 без обмеження її максимального розміру, з обов`язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням проведених раніше виплат. Рішення суду набрало законної сили 24 жовтня 2022 року. Таким чином, починаючи з цієї дати (24.10.2022р.) у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання, яке полягає у:

- перерахунку і виплаті Позивачу нового розміру пенсійного забезпечення на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 за № 222/4/164/239/817 від 18.11.2020;

- виплаті позивачу заборгованості з недоплати пенсійного забезпечення Позивача, починаючи з 01.04.2019р.

Новий розмір пенсійного забезпечення Відповідачем був розрахований на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 за №222/4/164/239/817 від 18.11.2020; а сама виплата відповідачем була розпочата лише починаючи з 01 січня 2023 року. За даними відповідача, заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.04.2019 р. по 31.12.2022 р. становить 267250,63 грн. Разом з тим, оскільки станом на початок березня 2023 року виплата Відповідачем заборгованості по пенсіях за період з 01.04.2019 р. по 31.12.2022 року у сумі 267250,63 грн. так і не була здійснена, позивач був змушений звернутися до Шевченківського районного суду м. Києва за захистом свого порушеного права на отримання компенсації у зв`язку зі знеціненням вищеозначеної невиплаченої суми грошових коштів. 21 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив рішення по справі №761/37740/24, яким частково були задоволені позовні вимоги позивача про стягненню з відповідача інфляційної складової боргу, 3% річних, а також моральної шкоди задоволені за період з 01.04.2019 р. по 31.03.2023 р.

Незважаючи на вищеозначене, відповідач по справі протиправно продовжує ухилятися від виконання у повному обсязі Рішення ОАСК від 11.08.2022 року по справі №640/33351/20, що полягає у невиплаті відповідачем заборгованості по виплаті пенсії позивача за період з 01.04.2019 р. по 31.12.2022 р. у сумі 267250,63 грн., яку сам відповідач визнає. Таким чином, предметом даного цивільного позову є стягнення з Відповідача «інфляційних збитків», «3% річних» та «моральної шкоди» за період з 01.04.2023 р. по 31.12.2024 р. у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідачем заборгованості по виплаті пенсії у сумі 267250,63 грн., яка виникла на виконання Рішення ОАСК від 11.08.2022 року по справі №640/33351/20.

Крім того, позивач вважає, що відповідач в якості компенсації моральної шкоди, завданої позивачу протягом періоду з 01.04.2023 р. по 31.12.2024 р., повинен сплатити на користь позивача 100% відсотків від розрахункової частини майнової ціни даного позову, тобто 52029,67 грн.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

В судове засідання, яке відбулось 28.04.2025 року, позивач не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного рішення суду не заперечував.

В судове засідання, яке відбулось 28.04.2025 року, представник позивача не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.

З`ясувавши предмет та підстави позову, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 11 серпня 2022 року Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалив Рішення по справі №640/33351/20, яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним непроведення перерахунку пенсії Позивачу починаючи з 01 квітня 2019 року. Окружний адміністративний суд м. Києва визнав дії Відповідача протиправними і зобов`язав Відповідача перерахувати та виплатити з 01.04.2019 пенсію Позивачу на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 за №222/4/164/239/817 від 18.11.2020 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 без обмеження її максимального розміру, з обов`язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням проведених раніше виплат. Рішення суду набрало законної сили 24 жовтня 2022 року.

Як вбачається із листа-розрахунку Вих.№8085-8753/Н-02/8-2600/23 від 17.03.2023 р. ГУ ПФУ в м. Києві заборгованість по виплаті пенсії, за період з 01.04.2019 р. по 31.12.2022 р., становить 267250,63 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року по справі №761/37740/24 позовні вимоги по стягненню з відповідача інфляційної складової боргу, 3% річних, а також моральної шкоди задоволені за період з 01.04.2019 р. по 31.03.2023 р.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу ходять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 р. в справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 р. в справі № 686/21962/15-ц.

Відтак, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі судового рішення.

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позову, за прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань, пов`язаних з виплатою пенсії за судовими рішеннями, в загальній сумі 267250,63 грн. за період з 01.04.2023 р. по 31.12.2024 р. інфляційні втрати складають 37949,59 грн., а три відсотки річних складають 14080,08 грн.

Судом перевірено розрахунок позивача за прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань, пов`язаних з виплатою пенсії за судовими рішеннями, в загальній сумі 267250,63 грн. за період з 01.04.2023 р. по 31.12.2024 р., та суд дійшов висновку, що інфляційні втрати складають 37988,16 грн., а три відсотки річних складають14058,12 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні страти в межах заявлених позивачем позовних вимог у розмірі 37949,59 грн., з огляду на те, що суд позбавлений можливості з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Крім того, враховуючи розрахунок зроблений судом, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних, а саме з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 14058,12 грн.

За таких обставин, оскільки судом встановлено, що відповідачем свої грошові зобов`язання перед позивачем, які виникли на підставі судового рішення про зобов`язання здійснити виплату пенсії у загальному розмірі 267250,63 грн., своєчасно не виконано, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, суд дійшов висновку, що позов у частині вимог про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованим та трьох відсотків річних є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача інфляційні втрати в сумі 37949,59 грн. та три відсотки річних складають 14058,12 грн. за прострочення виконання цих грошових зобов`язань за період з 01.04.2023 р. по 31.12.2024 р.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст. 1167 ЦК України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 р. у справі 750/1591/18-ц зазначено: «Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.

Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 р. у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28.07.1999 р. у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення від 20.07.2004 р. у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26.04.2005 р. у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19.02.2009 р. у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас неспростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203-204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 07.05.2002 р. в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.».

Крім того, у постанові Верховного Суду від 13.03.2023 р. в справі № 405/3877/19 зазначено, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, оскільки в силу статті 1173 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Судом під час розгляду справи встановлено факт невиконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.08.2022 р. у справі № 640/33351/20, зокрема у частині зобов`язання виплатити з 01.04.2019 р. позивачу пенсії на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 № 222/4/164/239/817 від 18.11.2020 р. про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 р. без обмеження її максимального розміру, з обов`язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням проведених раніше виплат.

Відповідачем на спростування вказаної обставини не надано жодних належних та допустимих доказів.

Таким чином, оскільки внаслідок допущеної відповідачем бездіяльності не виконано судове рішення у частині зобов`язання виплати позивачу пенсії, останній позбавлений належного матеріального забезпечення, у зв`язку з чим, не має можливості вести звичний спосіб життя та його життєві плани були суттєво порушені, оскільки пенсія є основним джерелом існування та необхідна для забезпечення належного рівня життя, тому керуючись ст.ст. 23, 1173 ЦК України, суд вважає, що позивачу було завдано моральну шкоду, яку з врахуванням обставин справи, тривалості порушеного права та засад розумності, виваженості і справедливості, визначає в розмірі 5000,00 грн., яка підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Згідно з частиною першою статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи частково підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити частково.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 633,09 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, про стягнення коштів та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) інфляційні втрати у розмірі 37949(тридцять сім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) грн. 59коп., три відсотки річних у розмірі 14058(чотирнадцять тисяч п`ятдесят вісім)грн. 12 коп., моральну шкоду у розмірі 5000(п`ять тисяч)грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 633(шістсот тридцять три)грн. 09 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: