Ухвала суду № 127723114, 29.05.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

"29" травня 2025 р. № 520/29819/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бідонько А.В.,

за участю секретаря судового засідання Басістого Є.А.,

представника відповідача Доля О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 по справі № 520/29819/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулося Міністерство юстиції України із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить суд:

Змінити спосіб і порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/29819/24 від 26.12.2024, на підставі якого 04.02.2025 Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 520/29819/24 із про: зобов`язати Вищий антикорупційний суд здійснити нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 вересня 2024 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні) на «Стягнути на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ: 42836259, місцезнаходження: 01601, м. Київ, пр. Берестейський, 41) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) недонараховану суддівську винагороду за період з 01 по 30 вересня 2024 виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні) у розмірі 80 070,89 грн (Вісімдесят тисяч сімдесят) грн 89 коп.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та подану заявником заяву, суд встановив таке.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/29819/24 від 26.12.2024 року, зокрема, зобов`язано Вищий антикорупційний суд здійснити нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 вересня 2024 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3.028,00 гривні).

Зазначене рішення суду набрало законної сили 28.01.2025 р та 04.02.2025 року по справі виданий виконавчий лист.

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник Міністерства юстиції України із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення.

В обґрунтування заяви державний виконавець зазначив, що виконавчий лист Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/3879/24 від 20.06.2024 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти задоволення заяви.

Позивач до судового засідання не прибув, просив розглянути заяву без його участі.

Заявник до судового засідання не прибув, про дату та час повідомлений належним чином.

Дослідивши обставини справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Суд звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20, від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20 тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі також Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити у задоволенні такої заяви.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

Як убачається з матеріалів справи, Вищий антикорупційний суд здійснив нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 вересня 2024 року по 30 вересня 2024 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 за № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року 3028,00 гривні у сумі 80070,89 грн.

Також установлено, що відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати ОСОБА_1 нараховані грошові кошти в сумі 80070,89 грн, проте вказує, що згідно з розрахунками до кошторису на 2025 рік, які є його невід`ємною частиною, за КПКВК 0851010 за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» бюджетні кошти на нарахування й виплату суддівської винагороди суддям ВАКС на виконання ухвалених на їх користь судових рішень не передбачені, що унеможливлює виконання судового рішення з незалежних від боржника причин.

Заява Міністерства юстиції України мотивована тим, що виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі № 520/29819/24 в повному обсязі можливе лише після зміни способу i порядку виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII та статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів, нарахованої Вищим антикорупційним судом у розмірі 80070,89 грн. у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за № 845.

Однак суд вважає, що здійснене відповідачем нарахування суддівської винагороди позивачу, сума якої не виплачена, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.

Суд зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії з нарахування і виплати щомісячної суддівської винагороди та стягнення з Вищого антикорупційного суду недонарахованої суддівської винагороди є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі № 520/29819/24 має зобов`язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення з Вищого антикорупційного суду недонарахованої суддівської винагороди коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості з щомісячної суддівської винагороди.

Оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості з щомісячної суддівської винагороди судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі № 520/29819/24 з зобов`язання Вищий антикорупційний суд здійснити нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 вересня 2024 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні) на стягнення на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ: 42836259, місцезнаходження: 01601, м. Київ, пр. Берестейський, 41) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) недонараховану суддівську винагороду за період з 01 по 30 вересня 2024 виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні) у розмірі 80 070,89 грн (Вісімдесят тисяч сімдесят) грн 89 коп., суд фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішить питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі № 520/3879/24.

Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. Разом з цим зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 817/628/15, від 17 лютого 2021 року у справі № 295/16238/14-а.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої суддівської винагороди не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд приходить до висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить Міністерство юстиції України, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 520/29819/24, встановлення способу виконання рішення суду шляхом, який обраний заявником, фактично змінить рішення суду у зв`язку зі зміною обраного способу захисту прав позивача.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є те, що виплата Вищим антикорупційним судом нарахованої суми грошового забезпечення згідно з бюджетним законодавством можлива лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, за наявності відповідного бюджетного призначення, суд уважає безпідставними аргументи Міністерства юстиції України, наведені в його заяві, про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 520/29819/24.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.

Також суд звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18.

З огляду на викладене заява представника Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 по справі № 520/29819/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 4, 205, 248, 256, 372, 378 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву представника Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 по справі № 520/29819/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 29 травня 2025 року.

СуддяБідонько А.В.