Рішення № 127718673, 20.05.2025, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/321/24

Провадження №2/603/12/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2025 року м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого суддіГаліяна І. М.,

секретар судового засіданняБішко І. М.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Монастириська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрусенко І. Я., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Монастириська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в с. Ковалівка Чортківського району Тернопільської області, земельну частку (пай) площею 2,23 га, що знаходиться на території колишньої Ковалівської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, а також грошові вклади з комерційними нарахуваннями. На земельну частку (пай) площею 2,23 га, що знаходиться на території колишньої Ковалівської сільської ради, та грошові вклади з комерційними нарахуваннями спадкодавцем було складено заповіт в рівних частках на ім`я позивача та його брата ОСОБА_2 (відповідач). На житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в с.Ковалівка Чортківського району Тернопільської області, спадкодавцем було складено заповіт на ім`я ОСОБА_2 . Однак під час звернення до нотаріальної контори з метою оформлення прав на спадкове майно позивачу буловідмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач вважає, що строк для прийняття спадщини був пропущений ним з поважних причин, оскільки він не знав про існування складеного на його ім`я заповіту. Про вказаний заповіт ОСОБА_1 дізнався лише у квітні 2024 року, до цього часу вважав, що все майно спадкодавець заповіла його брату ОСОБА_2 , який і займався оформленням спадщини і з яким у нього після смерті матері погіршились взаємини. На думку позивача, всупереч вимогам законодавства нотаріус не повідомив його про потребу подати заяву про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Відповідач, дізнавшись про наявність заповіту на ім`я брата, також його про це не повідомив. З огляду на наведені обставини просить визначити додатковий строк тривалістю 3 місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 20.05.2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів по справі та витребувано в Монастириської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Монастириськогорайонного судуТернопільської областівід 13.12.2024року підготовчепровадження вцій справізакрито,а справупризначено досудового розглядупо суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні від 23.04.2025року підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позові, та просив їх задовольнити.

Представник позивача адвокат Андрусенко І. Я. в судовому засіданні від 01.04.2025року та 23.04.2025року підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позові, та просив їх задовольнити. Після оголошеної в судовому засіданні перерви позивач та його представник не з`явилися в судове засідання, однак представник позивача подав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні від 23.04.2025року заперечив щодо задоволення позовних вимог.

Представник відповідача адвокат Оринник Н. С. в судовому засіданні від 23.04.2025року просила оголосити перерву для вирішення питання про можливість примирення сторін. Після оголошеної в судовому засіданні перерви відповідач та його представник не з`явилися в судове засідання, однак представник відповідача подала суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача, додатково зазначила, що відповідач не бажає примиритись з позивачем і просить відмовити в задоволенні позову. Окрім того, представник відповідача подала відзив на позовну заяву, який суд не бере до уваги у зв`язку з пропущенням строку для його подання і відсутністю поважних причин для поновлення цього строку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Монастириська державна нотаріальна контора не забезпечила явку представника в судове засідання, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.

Судом встановлено такі обставини.

У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 27.04.1960 року батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а. с. 27).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 29.05.1963 року батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також вказано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а. с. 26).

Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та особою з інвалідністю 2 групи внаслідок трудового каліцтва, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 (серія НОМЕР_4 ) від 05.10.2022 року (а. с. 5).

Зі змісту відповіді Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №29-19-0.2131-2744/2-24 від 28.06.2024 року відомо, що 28.12.2009 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 051466, яким посвідчено право на земельну ділянку площею 1,65 га, кадастровий номер 6124285600:01:001:0030, а також державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 051467, яким посвідчено право на земельну ділянку площею 0,58 га, кадастровий номер 6124285600:01:001:0425, на підставі рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 08.04.2008 року у справі № 2-159/2009 (а. с. 64, зв.).

Мати позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 17.01.2023 року (а. с. 6).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 14.12.2016 року секретарем Доброводівської сільської ради Монастириського району Тернопільської області ВартовникМ. П. та зареєстрований у реєстрі за № 55, згідно з яким вона заповіла житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в с.Ковалівка Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, ОСОБА_2 (відповідач). Грошові вклади з комерційними нарахуваннями та земельну частку (пай) згідно з державним актом на право власності площею 2,23 га, що знаходиться на території Ковалівської сільської ради, спадкодавець заповіла в рівних частках позивачу ОСОБА_1 та його брату ОСОБА_2 (відповідач) (а. с. 7).

Як відомо зі змісту довідки № 40 від 31.01.2023 року, виданої виконавчим комітетом Монастириської міської ради, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини разом із нею за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_2 (відповідач) і ОСОБА_5 (а. с. 34).

Згідно з відповіддю державного нотаріуса Монастириської державної нотаріальної контори Войташека В. І. № 213/01-16 від 06.06.2024 року після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу № 13 за 2023 рік. 01.02.2023 року заяву про прийняття спадщини подав ОСОБА_2 . Станом на 06.06.2024 року свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а. с. 22).

Інформаційним листом завідувача Монастириської державної нотаріальної контори ВойташекаВ.І.№ 120/01-16 від 05.04.2024 року позивачу відмовлено у прийнятті заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що він не звернувся у шестимісячний строк до Монастириської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тобто до 15.07.2023 року. Позивачу рекомендовано в судовому порядку визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини (а. с. 8, зв.).

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи із таких підстав.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1235 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

За правилами ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (абз. 6 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»).

Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 року у справі № 766/14595/16, від 30.01.2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31.01.2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження N 61-21447св19).

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.03.2021 року у справі №638/17145/17, від 22.03.2023 року у справі № 361/8259/18.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення позивачу додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першочергово, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Водночас суд враховує, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06.09.2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас, прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини. Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд. Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.

Факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року в справі №686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06.09.2017 року в справі № 6-496цс17, про те, що "необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини", шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування) (п. 87 постанови).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові, здійснивши тлумачення приписів ч. 1 ст. 1269, ч.1 ст. 1270, ч. 3 ст. 1272 ЦК України, сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування (п. 151 постанови).

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала (п. 152 постанови).

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування (п. 153 постанови).

Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду в аналогічній справі дійшла висновку, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (п.154 постанови).

Водночас Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 26.06.2024 року у справі №686/5757/23 відступила (конкретизувала) від висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 06.09.2017 року в справі № 6-496цс17, тому відхилила доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 23.08.2017 року у справі №2/235/10/16, від 06.09.2017 року у справі № 6-496цс17 та в постановах Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі 565/1145/17, від 13.03.2020 року у справі № 314/2550/17, від 02.11.2020 року у справі № 127/12911/18, від 17.11.2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 22.12.2021 року у справі № 703/4978/19, від 26.04.2022 року у справі № 932/16345/19, від 25.05.2022 року у справі № 459/2973/18, від 27.04.2023 року у справі № 750/13008/21, від 08.06.2023 року у справі № 585/2163/22, від 14.06.2023 року у справі № 292/564/22, відповідно до яких незнання про заповіт та відсутність повідомлення нотаріуса із закликом до спадкування є поважною причиною для визначення спадкоємцю за заповітом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (п. 106 постанови).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (п. 88 постанови).

На підставі наведеного, посилання позивача на постанови Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі 565/1145/17, від 14.06.2023 року у справі № 292/564/22 та інші з аналогічними висновками є нерелевантним.

Отже, судом встановлено, що позивач є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 за заповітом та за законом першої черги. Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України він мав право на обов`язкову частку у спадщині. Встановлено також, що позивач на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, але останнім не заперечується факт його обізнаності про смерть матері. Тож навіть у разі незнання про існування заповіту позивач як спадкоємець за законом першої черги повинен був вчинити активні дії для прийняття спадщини подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.

Відповідно до матеріалів справи активні дії щодо прийняття спадщини позивач почав вчиняти після спливу шестимісячного строку, звернувшись у квітні 2024 року до Монастириської державної нотаріальної контори, тобто у строк, що перевищує один рік і два місяці після відкриття спадщини.

Окрім того, у цій справі потрібно враховувати, що існує спір між двома спадкоємцями, а не з територіального громадою. Відповідач, який також є спадкоємцем за заповітом і за законом першої черги, прийняв спадщину у встановленому ЦК України порядку, тому поновленням порушених, на переконання позивача, прав відбудеться втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також це призведе до порушення принципу правової визначеності стосовно іншого спадкоємця, який добросовісно реалізував власні цивільні права.

Посилання позивача на необізнаність про наявність заповіту на його ім`я як на поважну причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері суд відхиляє, оскільки позивач є спадкоємцем за законом першої черги. Тож, незалежно від наявності заповіту на його ім`я, він у разі, якби бажав прийняти спадщину після смерті матері, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Щодо доводу позовної заяви про неповідомлення нотаріусом про наявність заповіту суд зазначає таке.

Статтею 63 Закону України № 3425-XII від 02.09.1993 року "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Відповідно до п. п. 2.2 п. 2 та п. п. 3.2 п. 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №282/20595 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту, крім випадків, передбачених підпунктом 2.6 цього пункту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Згідно зп.п.2.2п.2глави 9 розділуIIвищевказаного Порядку(уредакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин)перед вжиттямзаходів щодоохорони спадковогомайна нотаріусвчиняє низкудій,які забезпечуютьповну охоронуцього майна,зокрема повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Наведені правила не передбачають для нотаріуса обов`язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування; нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим. Так само за чинною на момент виникнення спірних правовідносин редакцією Порядку й обов`язок роз`яснити право подати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї поширюється на тих спадкоємців, які звернулися до такого нотаріуса з приводу спадщини, що відкрилася.

У матеріалах справи відсутні дані про факт повідомлення нотаріусом Барни В. С. про наявність заповіту, складеного на його ім`я. Проте, на переконання суду, з урахуванням фактичних обставин справи, це не може слугувати підставою для задоволення позову та визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки позивач, знаючи про смерть матері, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, який не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мав обов`язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом й незалежно від його обізнаності про наявність заповіту, складеного на його ім`я, оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами. Тож за наведених обставин невчинення нотаріусом певних дій стосовно позивача саме собою не створило перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та не унеможливлювало подання ним заяви про прийняття спадщини у строк, визначений ст. 1270 ЦК України.

Враховуючи наведене, відсутність належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання заяви про прийняття спадщини, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів існування об`єктивних та непереборних перешкод для прийняття спадщини, а отже ним не доведено, що пропуск зазначеногострокувідбувся з поважних причин. Натомість безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права відповідача як спадкоємця, який прийняв спадщину.

З огляду на законодавство та усталену судову практику, суд відхиляє доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.1216-1218, 1223, 1225, 1235, 1241, 1268-1270, 1272 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Монастириська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Монастириська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: вул. Шевченка, 12-А, м. Монастириська Чортківського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 02900558.

Повне рішення суду складено 29.05.2025 року.

Головуючий суддя І. М. Галіян