Рішення № 127704509, 22.05.2025, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/758/21

Провадження № 2/347/6/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Кіцули Ю.С.,

секретаря с/з Сумарука І.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (1952 року народження) до ОСОБА_1 (1973 року народження), ОСОБА_1 (1995 року народження), треті особи: Космацька сільська рада Косівського району Івано-Франківської області про встановлення факту прийняття спадщини, скасування державної реєстрації, та визнання недійсним договору дарування,

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

21.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вищевказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог, посилався на те, що його матері, ОСОБА_3 , одноосібно належало на праві власності будинковолодіння АДРЕСА_1 .19.04.1972 року мати подарувала йому 1/2 частини вказаного будинковолодіння згідно договору дарування посвідченого виконавчим комітетом Космацької сільської ради, зареєстрованого в книзі для запису нотаріальних дій за №29, та запису в господарській книзі №290. Отже, ще за життя матері він став власником 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати ОСОБА_3 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй 1/2 частину вищевказаного будинковолодіння. Останні роки життя його матері, він єдиний піклувався про неї, доглядав за будинком та присадибною ділянкою, обробляв грядки, проводив дрібні ремонтні роботи в будинку та по господарстві. Коли мати померла, він одноосібно займався її похованням, та всіма клопотами пов?язаними з цією подією, починаючи від самої поховальної церемонії і до догляду за її майном та будинком. За життя ОСОБА_3 заповіту не складала, тому серед спадкоємців першої черги є тільки він, як син померлої. Інших дітей, чи спадкоємців першої черги у ОСОБА_3 на момент її смерті не було. Після її смерті відкрилася спадщина, на належне їй майно, яке складається з 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , спадкоємцем якої є він, як її син. У відповідності до норм чинного законодавства на час відкриття спадщини, спадщину після смерті матері прийняв тільки він, як єдиний спадкоємець першої черги, оскільки заповіту мати не залишила, а інших дітей окрім нього, чи спадкоємців першої черги, у неї не було.

На підставі вищенаведеного, вважає за необхідне встановити в судовому порядку факт прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідно до ст.ст. 548, 549 ЦК в редакції 1963 року він є, таким, що прийняв спадщину, якщо фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

В ході розгляду Косівським районним судом Івано-Франківської області цивільної справи № 347/2004/20 за його позовом до Космацької сільської ради про визнання права власності на будинковолодіння, відповідач по даній справі подав заяву про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Згідно поданої заяви, йому стало відомо, що за даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право власності на житловий будинок з його складовими частинами по АДРЕСА_1 , 08 серпня 2018 року зареєстроване за внуком померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на підставі довідки Космацької сільської ради об`єднаної територіальної громади №94-1/04-07 від 06 липня 2018 року, тобто за його рідним сином.

Вважає, що його син ОСОБА_1 (1973 р.н.) незаконно 08 серпня 2018 року зареєстрував право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , оскільки довідка Космацької сільської ради об?єднаної територіальної громади №94-1/04-07 від 06 липня 2018 року не відповідає фактичним обставинам справи, які вищеописані в позовній заяві. А прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок є таким, що прийняте з порушенням встановлених вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У зв?язку із наведеним, позивач ОСОБА_1 просив; 1) встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , 2) скасувати проведену державним реєстратором державну реєстрацію права власності, за ОСОБА_1 (1973 р.н.), на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 , індексний номер: 42454217 від 09.08.2018 року, номер запису про право власності: 27407807, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1617825726236, та 3) визнати недійсним договір дарування житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 , серія та номер - 1575, виданий 06.10.2020 року, видавник приватний нотаріус Косівського нотаріального округу Маркуц У.М. (т.1 а.с.1-7).

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 (1973 р.н.) позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що у березні місяці 2019 року позивач ОСОБА_1 (1952 р.н.) звергався із позовом до суду, у якому просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини за померлою ОСОБА_3 (цивільна справа № 347/532/19). Рішенням Косівського районного суду від 15.04.2019 року позов ОСОБА_1 1952 р.н. було задоволено. Однак він, ОСОБА_1 (1973 р.н.), оскаржив таке рішення в апеляційній та касаційній інстанції і в результаті перегляду, рішення Косівського районного суду від 15 квітня 2019 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 (1952 р.н.) в позові було відмовлено., де в своїй постанові Верховний Суд, у мотивувальній частині, встановив його, ОСОБА_1 (1973 р.н.), спадкоємцем, який прийняв спадщину та належним відповідачем у тій справі. За таких обставин відповідач вважає, що це спростовує доводи позивача у цій справі щодо вступу ним у володіння та управління спадковим майном після смерті ОСОБА_3 . Окрім того, ставить під сумнів чинність договору дарування ОСОБА_3 1/2 частини будинковолодіння позивачу ОСОБА_1 (1952 р.н.).

У зв?язку із цим, просив витребувати у Космацької сільської ради оригінали погосподарських книг за період 1971-1974 років, погосподарську книгу для запису нотаріальних дій за 1972 рік, викликати в судове засідання та допитати вказаного ним у відзиві свідка, а з урахуванням наведеного - відмовити ОСОБА_1 (1952 р.н.) в задоволенні позову в повному обсязі (т.1 а.с.30-33).

Третя особа Космацька сільська рада не скористалась своїм правом подати свої пояснення по суті справи, однак 16.06.2021 року від сільського голови до суду надійшла заява, в якій сільська рада просить справу слухити без участі їх представника, а позовні вимоги розглядати на розсуд суду (т.1 а.с.61, 68, т.2 а.с.27, 39).

Заяви, та клопотання учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 (1952 р.н.) та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з наведених у позові підстав та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1 (1973 р.н.) та ОСОБА_1 (1995 р.н.) в судові засідання не з?являлись, однак їх представник адвокат Білан А.М. в судовому засіданні позовні вимоги повністю заперечив з наведених у відзиві на позов підстав. А також, просив врахувати висновки Верховного Суду викладені у постанові від 05.09.2022 року у справі №385/321/20, зазначені у поданій ним заяві від 11.12.2024 року, та застосувати строки позовної давності (т.3 а.с.9-11).

Третя особа Космацька сільська рада , будучи належним чином повідомленою, не забезпечила явку свого представника в судове засідання, однак від сільського голови до суду надійшла заява, в якій сільська рада просила справу слухати без участі їх представника, позовні вимоги розглядати на розсуд суду (т.1 а.с.61, 68, т.2 а.с.27, 39).

Заслухавши учасників судового провадження, їх представників, показання свідків, та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 21.07.2018 року, позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (т.1 а.с.10).

Відповідно до копії довідки виданої Космацькою сільською радою від 21.04.2021 року за №74/04-07.356/02.2-17, ОСОБА_1 1952 р.н. - сільською радою надано виписку із погосподарських книг сільської ради про склад господарства в с. Космач, по господарству ОСОБА_5 1921 р.н. за 1969 - 1990 роки (т. 1а.с.11-12). Згідно даних погосподарських книг за 1974-1976 роки за ОСОБА_3 числилось господарство, а саме: 1/2 житлового будинку 1931 року побудови, стайня 1932 року, земельна ділянка, 1,20 га. В додаткових відомостях зазначено, що половина будинку належала ОСОБА_1 . В подальшому з 1977 року по 1990 рік інформація про належність половини будинку ОСОБА_1 1952 року народження в даних погосподарських книг відсутня.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого повторно 27.05.2016 року - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13).

Відповідно до копії договору дарування від 19.04.1972 року ОСОБА_3 подарувала своєму синові ОСОБА_1 половину жилого будинку із східної сторони, одну кімнату площею 25 кв. м і стайню площею 9 х 5м, 45 кв. м (т.1 а.с.14).

Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.08.2018 року - 08.08.2018 року державним реєстратором Цалином А.Б. на підставі довідки Космацької сільської ради №94-1/04-07 виданої 06.07.2018 року - було здійснено державну реєстрацію житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 (тобто відповідачем 1973 р.н.) (т.1 а.с.15).

Згідно копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 - ОСОБА_1 , 1952 р.н. є інвалідом І групи загального захворювання (т.1 а.с.18).

Згідно фотокопії Витягу з Державного реєстру від 06.10.2020 року (т.1 а.с.16) та копії Договору дарування житлового будинку від 06.10.2020 року - ОСОБА_1 , 1973 р.н., РНОКПП НОМЕР_3 (дарувальник) подарував ОСОБА_1 , 1995 р.н., РНОКПП НОМЕР_5 (обдарований) - належний дарувальнику на праві приватної власності житловий будинок за АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 2623684001:03:001:0327 (т.1 а.с.71-73).

Відповідно до копії довідки №23/2.2-26 від 01.04.2024 року виданої Космацькою сільською радою - ОСОБА_1 , 1952 р.н. є власником житлового будинку (договір дарування житлового будинку від 19.04.1971 року зареєстрованого за №29), розташованого на земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2623684001:03:001:0327 площею 0,2500 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т.2 а.с.179).

Згідно копії Наказу №9 від 18.06.2024 року виданого настоятелем храму Св. апп. Петра і Павла в с. Космач та копії аркушів книги похоронів - в храмовій книзі реєстрації похоронів за №23 записано, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 хоронив син ОСОБА_1 1952 р.н. (т.2 а.с.199, 200-207).

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій судових рішень, в Косівському районному суді перебувала на розгляді справа №347/532/19 за позовом ОСОБА_1 1952 р.н. про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та справа №347/1783/21 за позовом ОСОБА_1 1995 р.н. до ОСОБА_1 1952 р.н. про визнання недійсним договору дарування від 19.04.1972 року.

В ході розгляду справи №347/532/19 судом касаційної інстанції у мотивувальній частині судового рішення від 27.11.2019 року встановлено ОСОБА_1 (1973 р.н.), спадкоємцем, який прийняв спадщинупісля смерті ОСОБА_3 (т.1 а.с.34-40), а постановою Верховного суду від 12.06.2020 року залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 1952 р.н. і залишено в силі постанову апеляційного суду від 24.12.2019 року, якою у його позові відмовлено (т.2 а.с.45-61).

В ході розгляду справи №347/1783/21 постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 31.08.2022 року залишено в силі рішення Косівського районного суду від 25.05.2022 року , яким позов ОСОБА_1 1995 р.н. до ОСОБА_1 1952 р.н. про визнання недійсним договору дарування залишено без задоволення (т.1 а.с.109-114), що підтверджує дійсність і чинність договору дарування від 19.04.1972 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 1952 р.н.

Відповідно до копії довідки від 06.07.2018 року та копії довідки №3630 від 19.09.2011 року, виданої Космацькою сільською радою - згідно облікових документів Космацької с/ради ОСОБА_1 1973 р.н. є головою господарства в АДРЕСА_1 , за яким числиться житловий будинок 1931 року побудови, земельна ділянка розміром 1,20 га (т.3 а.с.7, 24).

Згідно доданої представником відповідача Біланом А.М. копії Договору про користування електричною енергією №28012013 від 07.08.2015 року - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) як споживач, уклав договір про користування електричною енергією об?єкта розташованого в АДРЕСА_1 (т.3 а.с.20-23).

Відповідно до копії Виписки з погосподарських книг №106/04-07 від 06.08.2018 року, виданої Космацькою сільською радою - з 30.03.1990 року по даний час 2018 року - у господарстві за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , 1973 р.н. та ОСОБА_8 , 2006 р.н. (т.3 а.с.25).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивача права на спадкування за законом після смерті матері на 1/2 спадкового майна, фактичний вступ в управління спадковим майном, скасування державної реєстрації та визнання недійсним договору дарування на житловий будинок, який є об`єктом спадкового майна.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Щодо вимоги про встановлення факту прийняття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Пунктом 1 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року передбачено, що Цивільний кодекс України набирає чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року, спірні правовідносини стосуються фактичного прийняття спадщини яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_3 , а відтак до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року, в редакції, чинній станом на ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до статті 524 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 305/235/17.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 463/9696/20 викладене правовий висновок, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Ураховуючи наведене, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.

Статтею 553 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємець за законом або заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або заповітом Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

З урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2, 3 п.124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР в редакції від 31.10.1975 року Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

На підтвердження факту фактичного прийняттяспадщини позивач ОСОБА_1 стверджував, що він та його мати ОСОБА_3 проживали в житлових будинках які розміщені на одній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці розміщено два житлові будинки, яким присвоєно окремі погосподарські номери. Коли ОСОБА_3 померла, її син ОСОБА_1 (1952 року народження) займався похованням матері, організацією похорону, поминального обіду. Після смерті матері, він повністю вступив в управління спадковим майном, оскільки здійснював догляд за житловим будинком, обробляв земельну ділянку, здійснював ремонт житлового будинку, скошував траву, доглядав за садом, тощо. Більше того, позивач, незважаючи на те, що житловий будинок в цілому зареєстрований за його внуком ОСОБА_1 (1995 року народження) і на даний час здійснює догляд за спадковим майном, та має ключі від житлового будинку. Нещодавно здійснив ремонт вікон, у веранді зберігає дерев`яні дошки, в погребі в будинку, інші речі домашнього вжитку.

Позивач ОСОБА_1 ствердив, що на час смерті матері ОСОБА_3 , за вказаною адресою залишився зареєстрованим його син, і внук померлої ОСОБА_1 1973 року народження. Однак, станом на день смерті своєї баби, йому було лише повних 16 років. Жодних доходів він не отримував, а тому фактично не міг вступити в управління спадковим майном, оскільки ні доходів, ні часу здійснювати догляд за спадковим майном він не мав. Позивач ствердив, що його син, і онук померлої ОСОБА_1 1973 року народження фактично проживав разом із ним в новому житловому будинку, однак зареєстрованим залишився за адресою АДРЕСА_1 , Косівського районного суду. Позивач ствердив, що його син і відповідач ОСОБА_1 1973 року народження ніколи фактично не проживав за адресою своєї баби ОСОБА_9 , а лише формально числився зареєстрованим по документах, оскільки на той час так було вигідно з метою уникнення військового обліку.

Позивач ОСОБА_1 все життя опікувався своїм сином відповідачем і допомагав своїй мамі. Саме позивач як голова родини, утримував свого сина відповідача 1973 року народження, і свою маму ОСОБА_3 до часу її смерті.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 надали суду показання, що дійсно позивач та його мати проживали в одному будинковолодінні, яке складається з двох житлових будинків розміщених на одній земельній ділянці. Саме позивач ОСОБА_1 здійснював поховання ОСОБА_5 , оскільки вона була його рідною матір`ю, займався організацією похорону, а в подальшому і дотепер здійснює догляд за житловим будинком в якому проживала спадкодавець ОСОБА_3 . ОСОБА_1 обробляв і обробляє земельну ділянку, доглядає сад, здійснював поточний ремонт будинку.

Свідки ствердили, що дійсно позивач ОСОБА_1 1952 року народження, коли створив нову сім`ю перейшов проживати в житловий будинок який побудував на одній земельній ділянці з житловим будинком матері ОСОБА_3 . В новому житловому будинку, якому зараз присвоєна адреса АДРЕСА_2 , позивач проживав разом із своєю сім`єю дружиною, дочкою і сином ОСОБА_1 1973 року народження. Мати позивача ОСОБА_3 проживала в старому житловому будинку, однак догляд за нею здійснював її син ОСОБА_1 1952 року народження, саме він здійснював її поховання, а в подальшому вступив в управління спадковим майном. Всі свідки підтвердили той факт, що внук-відповідач ОСОБА_1 1973 року народження, на день смерті своєї баби був неповнолітнім, і фактично проживав в разом із своїми батьками в новому житловому будинку.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 1 статті 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не вбачає суперечностей у наданих свідками показаннях, щодо факту вступу позивача ОСОБА_1 в управління спадковим майном після смерті матері ОСОБА_3 . Показання свідків є логічними, послідовними і такими, що перебувають в логічному взаємозв`язку з письмовими доказами та фактичними обставинами справи.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з положеннями ст. 529 ЦК УРСР в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Відповідно до вимог статей 548, 549 ЦК УРСР прийняття спадщини здійснюється шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном, або зверненням до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення факту, що мають юридичне значення» визначено, що заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом в порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном. При вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК УРСР, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» звертає увагу судів на те, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Враховуючи показання свідків, а також неповнолітній вік відповідача ОСОБА_1 1973 року народження (повних 16 років на день смерті баби ОСОБА_3 ) суд доходить переконання про відсутність суперечностей та розбіжностей у наданих свідками показаннях, щодо факту вступу позивача ОСОБА_1 в управління спадковим майном після смерті матері ОСОБА_3 .

Показання свідків є логічними, послідовними і такими, що перебувають в логічному взаємозв`язку з письмовими доказами та фактичними обставинами справи.

А тому, суд доходить переконання про обґрунтованість позову в частині встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 1952 року народження після смерті своєї матері ОСОБА_3 .

Щодо скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Підставою виникнення права власності на вказаний житловий будинок в цілому у ОСОБА_1 , є довідка серія та номер 94-1/04-07, видана 06.07.2018 року Космацькою сільською радою ОТГ Косівського району Івано-Франківської області.

Однак, відповідно до довідки від 21.04.2021 року (т. 1 а.с.11) згідно даних погосподарських книг за 1974-1976 роки за ОСОБА_3 числилось господарство, а саме: 1/2 житлового будинку 1931 року побудови, стайня 1932 року, земельна ділянка, 1,20 га. В додаткових відомостях зазначено, що половина будинку належала ОСОБА_1 . В подальшому з 1977 року по 1990 рік інформація про належність половини будинку ОСОБА_1 1952 року народження в даних погосподарських книг відсутня.

Відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції 25.07.2018 року дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Стаття 18 вказаного закону передбачає порядок проведення державної реєстрації, а ч.2 визначає, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно п. 6.,7. Вказаного порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду з одночасним набуттям речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, а також у разі державної реєстрації речових прав, що є похідними від права власності, одночасно з державною реєстрацією права власності на таке майно заявником подається одна заява.

Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав. Відповідно до п.12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.

Відповідно до п.18, 19 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно до п.42 Порядку Для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Відповідно до п.43 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:

1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;

2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Згідно п.66 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб`єкта права власності - спадкодавця з обов`язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Разом з тим, судом встановлено той факт, що всупереч вказаному порядку ОСОБА_1 1973 року народження, як спадкоємцем ОСОБА_3 не було надано документи які визначені п.66 Порядку, а лише надано довідку з погосподарської книги. Однак оцінюючи вказану довідку, суд зауважує, що вона є не достовірною, оскільки не відображає відомостей, про наявність у позивача ОСОБА_1 1952 року народження права власності на 1/2 частину житлового будинку, по АДРЕСА_1 .

Отже, за наявності чинного договору дарування половини житлового будинку за ОСОБА_1 1952 року народження, державна реєстрація права власності на будинок по АДРЕСА_1 , в цілому за ОСОБА_1 1973 року народження є незаконною, та такою що проведена не у відповідності до вимог закону, в редакції на час її проведення. А відтак, суд доходить переконання, що вимоги позову в цій частині є обґрунтованими, та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору дарування від 06.10.2020 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою і третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У рішенні Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) зазначено, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 19.04.1972 року. Відповідно до копії договору дарування ОСОБА_3 подарувала своєму синові ОСОБА_1 половину жилого будинку із східної сторони, одну кімнату площею 25 кв. м і стайню площею 9 х 5м, 45 кв. м. За змістом цього договору житловий будинок належав ОСОБА_3 на праві особистої власності згідно запису у погосподарських книгах № 290.

Вказаний договір є чинним, в судовому порядку недійсним не визнаний, а відтак позивач ОСОБА_1 1952 року народження є дійсним власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Водночас, відповідно до договору дарування житлового будинку від 06.10.2020 року ОСОБА_1 1973 року народження, подарував в цілому житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 2623684001:03:001:0327) своєму сину ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 . В п.1.3. договору зазначено, що вказаний житловий будинок було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, всупереч чинному договору дарування 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , власником якого є позивач ОСОБА_1 1952 року народження, вказаний житловий будинок в цілому було подаровано ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Внаслідок посвідченого договору дарування від 06.10.2020 року, порушено законне право на володіння, користування та розпорядження 1/2 частиною житлового будинку, яка належить ОСОБА_1 1952 року народження, на підставі договору дарування від 19.04.1972 року.

Отже враховуючи вище викладене у своїй сукупності, суд доходить переконання що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо доводів представника відповідача.

В матеріалах справи, міститься декілька заяв про застосування строків позовної давності. Оцінюючи доводи в цій частині, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, та про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень ст. 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз ст. 256, 261 ЦК України дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позов у самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

У спірних правовідносинах суб`єктом звернення є позивач ОСОБА_1 1952 року народження, як власник 1/2 частини спірного житлового будинку, а також як спадкоємець після смерті ОСОБА_3 .

У поданій заяві про застосування строків позовної давності, представник Білан А.В. покликається на судову практику щодо позовної давності у вимогах, що пов?язані з визнанням свідоцтва про право на спадщину недійсними. Водночас суд зауважує, що в даному випадку, свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 нікому не видавалось. Адже як стверджує представник відповідача, його клієнт ОСОБА_1 1973 року, вважаючи себе спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 не звертався із заявою про прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину.

Відповідач ОСОБА_1 1973 року народження не отримував такого свідоцтва, а лише на підставі простої довідки з сільської ради зареєстрував право власності, всупереч чинному договору дарування частини житлового будинку, на себе в цілому. На підставі незаконно проведеної реєстрації, в подальшому подарував житловий будинок своєму сину (онуку позивача) ОСОБА_1 1995 року народження.

За таких обставин, доводи представника відповідача Білана А.В. в частині покликання на строки позовної давності щодо свідоцтва про право на спадщину є неспроможними, та не стосуються спірних правовідносин даного спору.

Що ж стосується позовної давності у вказаних правовідносинах, то суд не вбачає підстав для застосування такої, оскільки як встановлено судом, між сторонами тривали судові спори, і позивач ОСОБА_1 1973 року народження звернувся з вимогами, після того, як дізнався про порушення його права, та проведення незаконної реєстрації.

Не заслуговують на увагу, доводи адвоката Білана А.В. про те, що наявність копії договору дарування не є підставою для реєстрації права власності за позивачем. В цій частині суд вважає за необхідне зауважити, що у випадку відмови уповноважених осіб провести реєстрацію права власності за позивачем на підставі наявної копії договору дарування, позивач в такому випадку не позбавлений можливості в майбутньому звернутися до суду за вирішенням вказаного спору.

Враховуючи вищевикладене, та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 200, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 (1952 року народження) жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , до ОСОБА_1 (1973 року народження) жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , ОСОБА_1 (1995 року народження), жителя АДРЕСА_3 , третя особа: Космацька сільська рада Косівського району Івано-Франківської області про встановлення факту прийняття спадщини, скасування державної реєстрації, та визнання недійсним договору дарування - задовольнити.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , права власності на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , індексний номер 42454217 від 09.08.2018 року, номер запису про право власності 27407807, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1617825726236.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц Уляною Михайлівною 06.10.2020 року та зареєстрований в реєстрі за номером 1575.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.05.2025 року.

Суддя Ю. С. Кіцула