Рішення № 127696835, 29.05.2025, Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 705/7210/24

Провадження № 2/126/632/2025

"29" травня 2025 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Рудя О.Г.

секретар Кучанська В.М.,

за участі представника позивача Севастьянової А.В.

розглянувши в судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення заборгованості по заробітній платі і в обґрунтування позову позивач вказав, що в період з 06.10.2020 року по 14.08.2023 року він, ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», зокрема займав посаду продавця-консультанта, що підтверджується записами в трудовій книжці. Моє робоче місце знаходилось у магазині "Ельдорадо", м. Умань, Черкаської області.

14.08.2023 року він звільнений з посади за угодою сторін про що винесений Наказ № Z00/11/08/006, однак при звільнені розрахунок з ним проведений не був. Так, на дату звільнення заборгованість по заробітній платі становить 29690,61 грн. - це невиплачена заробітна плата за 2 останні місяці, та компенсація за невикористану щорічну відпустку за весь час роботи становить 32996,85 грн., а все разом - 65993,70 грн..

Після звільнення він звертався декілька разів до роботодавця з вимогою погасити заборгованість із заробітної плати, однак, станом на 19.11.2024 року заборгованість не погашена. В зв`язку із цим, у жовтні 2024 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою про виплату заборгованості по заробітній платі та надання довідки про розмір невиплаченої заробітної плати. Проте, станом на 19.11.2024 року жодних виплат чи відповіді йому не надходило. При його звільнені з посади продавця-консультанта із ним не було здійснено розрахунок по заробітній платі, що є прямим порушенням Конституції України, КЗпП України. Так, на дату звільнення заборгованість становила 65 993,70 грн.. Крім того, оскільки з дня звільнення відповідач не сплатив позивачу заробітну плату, тому, відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КзпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 14.08.2023, а якщо цього не сталося, то по день звернення до суду, а саме по 19.11.2024, що складає 464 дня. Проте. ч. 1 ст.117 КзпП України обмежує цей строк 6 місяцями, що складає 171 день.

Середньоденна заробітна плата складає: 16482,37 грн. (липень 2023 року) + 13208,24 грн. (серпень 2023 року): 44 робочі дні за два місяці (21 робочий день у липні 2023 року та 23 робочих дня у серпні 2023 року) = 674 грн. 78 коп. (п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100). Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки по день звернення до суду 115388 грн. 50 коп. (674 грн. 78 коп.* 171 день).

Враховуючи вищевикладені обставини, сума стягнення середнього заробітку за весь час затримки на користь позивача становить: 115388 грн. 50 коп.. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Якщо виплата зарплати затримується на один і більше календарних місяців, роботодавець зобов`язаний нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати (ст. 34 Закону про оплату праці та ст. 1, 2 Закону № 2050). Компенсації підлягає грошовий дохід (разом із сумою індексації), який одержується у гривнях на території України та не має разового характеру (ч. 2 ст. 2 Закону № 2050- III, п. 3 Порядку № 159).

Компенсація заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням індексу інфляції за період часу з 01.09.2023 року по 19.11.2024 рік становить 7331,58 грн..

Так, внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, було також порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду. В результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило його, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, вважає, що розмір моральної шкоди, з урахуванням існуючих обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, становить 5000,00 грн.. На думку позивача, в даній справі моральна шкода в розмірі 5000,00 грн., разом з сумою середнього заробітку за весь час затримки 115388 грн. 50 коп. та компенсаційними виплатами за затримку виплату заробітної плати у сумі 7331,58 грн. є достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.

Ухвалою Бершадського районного суду від 21.03.2025 року у зазначеній справі було відкрито загальне позовне провадження. Також витребувано в ТОВ "Дієса" довідку про розмір заборгованої позивачу ОСОБА_1 заробітної плати за період з 06.10.2020 року по 14.082023 року, а також довідку про розмір заборгованої ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки станом на час звільнення.

03.04.2025 року від представника відповідача надійшла відповідь на вимогу в якій зазначено, що ТОВ «Дієса» дійсно має заборгованість по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 23900, 94 грн.. Проте несвоєчасна виплата заробітної плати сталася в зв`язку із обставинами непереборної сили, що підтверджується Сертифікатом № 3000-24-0827 від 23.04.2024 року, виданого Київською торгово-промисловою палатою та рішеннями господарських суддів про стягнення з РФ збитків у справі № 910/14555/23, № 910/2735/24. Факт знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, що спричинило неможливість своєчасно розрахуватись при звільненні, встановлений постановами Київського апеляційного суду, зокрема, від 22.07.2024 у справі № 757/2043/24-ц, від 24.10.2024 у справі № 367/891/24; від 31.10.2024 у справі № 757/3910/24-ц; від 05.11.2024 у справі № 757/49217/23-ц; від 08.11.2024 у справі № 757/5604/24, від 28.11.2024 у справі № 757/12465/24-ц, від 04.12.2024 у справі № 757/3902/24-ц; від 04.12.2024 у справі № 370/416/24; від 11.12.2024 у справі № 757(/6182/24-ц; постановою Миколаївського апеляційного суду від 22.10.2024 у справі № 523/7152/24; постановою Черкаського апеляційного суду від 19.11.2024 у справі № 705/2144/24 що не потребує додаткового доказування. Аналогічну правовому позицію підтримали місцеві суди. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду 02.12.2024 виніс постанову, якою касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 22.07.2024 у справі № 757/2043/24-ц залишив без змін, чим підтвердив знаходження ТОВ «Дієса» під дією обставин непереборної сили.

30.04.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Севастьянової А.В. надійшли до суду додаткові пояснення в яких вона вказала, що 03.04.2025 року від відповідача надійшла Відповідь на вимогу, яка по своїй суті є відзивом на позовну заяву. З твердженнями викладеними у поясненнях заперечує в повному обсязі та заперечує проти долучення документів до матеріалів справи, що є додатками до цих пояснень оскільки відповідачем порушений процесуальний строк, встановлений судом, для надання відзиву, а причини його попуску не заслуговують на увагу. Відповідачем не зазначено поважних причин пропуску процесуального строку встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву, тому немає підстав для поновлення строку та прийняття судом до уваги позиції відповідача та наданих ним разом з відзивом доказів. Відповідач посилається на сертифікат Київської ТПП. Однак з цим погодитись неможливо. Верховний Суд у справі № 910/9258/20 наголошує: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання». Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торговопромислові палати в Україні». Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів. З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує, що він перебуває під дією форс-мажорних обставин, посилається на невиконання перед ним своїх зобов`язань контрагентами та на сертифікати ТПП України та регіональних ТПП, однак, позивач був звільнений ще в вересні 2023 року і виплати заробітної плати здійснено так і не було, а не виконання зобов`язань контрагентами відповідача не звільняє його від відповідальності. Більше того, відповідач вже має рішення суду про стягнення з РФ грошових коштів та упущену вигоду. Крім того, бойові дії не ведуться (і не велися) на території Черкаської області та міста Умань, де знаходиться магазин, в якому працював позивач і станом на дату звернення до суду, магазин продовжував працювати. Таким чином, форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач не поширюються на даний спір. Більше того, в переліку документів, що були надані Київській ТПП для отримання Сертифіката, немає жодного документу, який би підтверджував збитки чи завдану шкоду магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, Сертифікат Київської ТПП не є належним та допустимим доказом настання форс-мажорних обставин на території м. Умань, Черкаської області. Таким чином, вважає, що відповідач не довів належними та допустимим доказами, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні позивача сталися внаслідок настання обставин непереборної сили то, відповідно, він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

30.04.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли до суду додаткові пояснення в яких вона вказала, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо обов`язку вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у термін: з 12.03.2022 року та станом на дату винесення сертифікат продовжує діяти. Рішення господарських судів про стягнення з РФ збитків є додатковим доказом знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили що спричинили значну матеріальну шкоду. В Господарському суді міста Києва вже розглянутий позов Товариства до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 3868247,99 дол. США заподіяних збитків (справа № 910/14555/23). Позов задоволений повністю. Виданий наказ на стягнення. 01.08.2024 рішенням господарського суду м. Києва у справі № 910/2735/24 (з врахуванням зменшення розміру позовних вимог), було стягнуто з рф матеріальну шкоду в розмірі 15950007, доларів США 61 цент, що також підтверджує факт знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, яка знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із військовою агресією рф. 23.10.2023 р. Центральним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці на підставі направлення від 19.10.2023 № Ц/2/31277-23 було здійснено позапланову перевірку ТОВ «Дієса» щодо дотримання законодавства про виплату заробітної плати. 31.10.2023 було складено Акт перевірки № Ц/КВ/26559/5, яким були встановлені порушення вимог законодавства про оплату праці, відносно генерального директора було складено протокол про адміністративне правопорушення. Вказаний протокол № Ц/КВ/26559/5/П/ПТ від 31.10.2023 було оскаржено до суду з підстав того, що невиплата заробітної плати відбулася з об`єктивних підстав непереборної сили, яка підтверджується такими ж доказами, що додані до даного клопотання. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24.01.2024 в справі № 760/29187/23 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності генерального директора ТОВ «Дієса», за ч. 1 ст. 41 КУпАП, - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Рішення суду набрало законної сили та додається до даного клопотання. Київським апеляційним судом у справі № 757/2043/24-ц було проаналізовані докази знаходження ТОВ «Дієса» під дією обставин непереборної сили та ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ТОВ «Дієса» задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Колегією суддів апеляційного суду враховується, що у сертифікаті № 3000-240827 від 23.04.2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12.03.2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 12.09.2023 року. Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом № 3000-240827 від 23.04.2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок. Просить суд врахувати вказане вище при винесені рішення. У задоволенні про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку та моральної шкоди - відмовити.

30.04.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Севастьянової А.В. надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просить суд стягнути з відповідача ТОВ "Дієса" на користь позивача суму у розмірі 151888,39 грн., яка складається із: невиплаченої заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 23900,94 грн.; середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 120332,18 грн.; компенсації заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат 2655,27 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн..

Представник позивача адвокат Севастьянова А.В. в судовому засіданні вказала, що уточнені позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив таке.

Встановлено, що з 06.10.2020 року по 14.08.2023 року ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», займав посаду продавця-консультанта. Його робоче місце знаходилось у магазині "Ельдорадо", м. Умань, Черкаської області.

14.08.2023 року ОСОБА_1 був звільнений з посади за угодою сторін про що винесений Наказ № Z00/11/08/006, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Позивач зазначив, що у день звільнення з роботи йому невиплачена заборгованість із заробітної плати, відповідно до наданих позивачем розрахунків заробітної плати, які відповідають нормам ст. 110 КЗпП України у розмірі 151888,39 грн., яка складається із: невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 23900,94 грн.; середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 120332,18 грн.; компенсації заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат 2655,27 грн..

Як стверджує позивач, до теперішнього часу суми, що йому належать, відповідачем не виплачені.

Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 14.08.2023 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначенні розміру заборгованості із заробітної плати, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно з розрахункових листів, з яких слідує, що борг за підприємством перед позивачем становить 23900,94 грн.. Вказана сума заборгованості сторонами не оспорюється.

За наведеного, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати в сумі 23900,94 грн. підлягає до задоволення.

В частині вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що за змістом ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 ст. 117 КЗпП, тобто не більш як за шість місяців.

Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідач вказує, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

До матеріалів справи долучено копію сертифіката № 3000-24-0827 Київської торгово-промислової палати, виданого ТОВ «Дієса», про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певних обов`язків (зобов`язань) від 23.04.2024 №17/13-4/398.

На підтвердження скрутного фінансового становища сторона відповідача посилалась на рішення господарських судів про стягнення з РФ збитків. Так в Господарському суді міста Києва розглянутий позов ТОВ «Дієса» до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 3868247,99 дол. США заподіяних збитків (справа № 910/14555/23). Позов задоволений повністю. Також наказом від 01.08.2024 Господарського суду м. Києва у справі № 910/2735/24 стягнуто з рф матеріальну шкоду в розмірі 15950007, доларів США 61 цент, що також підтверджує факт знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, яка знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із військовою агресією рф. Київським апеляційним судом у справі № 757/2043/24-ц також були проаналізовані докази знаходження ТОВ «Дієса» під дією обставин непереборної сили та ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ТОВ «Дієса» задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Колегією суддів апеляційного суду враховується, що у сертифікаті № 3000-240827 від 23.04.2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12.03.2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між позивачем та відповідачем, які припинені за згодою сторін лише 12.09.2023 року. Отже, як вказує представник відповідача між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом № 3000-240827 від 23.04.2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок.

На думку суду, відповідачем наведено належні та допустимі докази про відсутність вини підприємства у невиплаті належних звільненому працівникові сум в день звільнення у зв`язку із існуванням форс-мажорних обставин.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.

Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «Дієса», а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).

Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань.

Після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числі тими, що включені до плану санації, ТОВ «ДІЄСА» отримав сертифікати, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які наявні в матеріалах справи.

Із долученого до матеріалів сертифіката № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Зобв`язує вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у термін: з 12.03.2022 року.

Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.

Отже, унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд. 1-А, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач під час судового розгляду справи довів обставини про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність ТОВ «ДІЄСА» і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань, а також обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні позивача.

Відповідач з метою доведення форс-мажорних обставин саме для конкретного випадку звернулась до Торгово-промислової палати України.

Наявність форс-мажорних обставин щодо обов`язку (зобов`язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року.

Судом враховується, що у сертифікаті № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 14 серпня 2024 року.

Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «Дієса» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 березня 2022 року виникли обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «Дієса» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють суду зробити висновок про те, що вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Дієса» середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат та моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме в частині позовних вимог про нараховану, та не виплачену заробітну плату та компенсація за невикористану щорічну відпустку в розмірі 23900 грн. 94 коп.. Що ж стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку, за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за затримку та моральної шкоди на думку суду підстави для такого стягнення на користь позивача відсутні, тому у задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.

Крім того, з відповідача на користь держави, згідно вимоги ст.141 ЦПК України, слід стягнути судовий збір в сумі 1211, 20 грн. за позовну вимогу про стягнення заробітної плати, від сплати якої позивач звільнений.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (Код ЄДРПОУ 36483471, 03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, 45) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку в сумі 23900 грн. 94 коп., без утримання податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на корись держави 1211 грн. 20 коп. судового збору.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення місячного заробітку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. Г. Рудь