Рішення № 127675703, 28.05.2025, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1426/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "ІНГУЛЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми боргу у загальному розмірі 46 221,32 грн.

ПРОЦЕДУРА:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" через систему "Електронний суд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "ІНГУЛЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (далі - відповідач) інфляційні втрати у розмірі 35 101,73 грн та 3% річних у розмірі 11 119,59 грн. від прострочення зобов`язання за договором № 45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020 за період з 25.09.2023 по 12.11.2024.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

15.04.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву.

15.04.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов заява про застосування строків позовної давності.

18.04.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Проте, вихід за межі встановленого ст. 195 ГПК України строку був обумовлений виключними загальновідомими обставинами, пов`язаними із триваючою військовою агресією Російської федерації на територію України.

Зокрема, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Воєнний стан в Україні неодноразово було продовжено. На даний час Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд,

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00292923/2020-001 від 30.03.2020, а саме в частині повноти та своєчасності розрахунків з оплати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 у справі № 904/6823/23, яке постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2024 залишено без змін, позовні вимоги позивача задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у розмірі 319 170,96 грн. та збір за зберігання вантажів у розмірі 13 353,00 грн, які своєчасно не сплачено, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період існування простроченої заборгованості.

У відповіді на відзив позивач не погоджується із заперечення відповідача. Позивач вважає, що підстави для зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку у відповідача також відсутні, оскільки відповідач свідомо не сплачував суму боргу протягом тривалого часу з вересня 2023 року по листопад 2024 року. Розмір нарахованої суми 3% річних не є надмірно великим порівняно з сумою боргу. Загальний негативний вплив РФ на результати господарської діяльності має місце як у роботі підприємства відповідача, так і позивача.

Застосування скороченого строку позовної давності до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми, що передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, законом не передбачено, відповідно до цих вимог має застосовуватись загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Позиція відповідача

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що нормами спеціального законодавства про залізничний транспорт встановлено обмежену відповідальність вантажовідправників, залізниці та вантажоодержувачів за договором перевезення - у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами. Понад встановлені граничні межі відповідальності вантажоодержувача за договором перевезення з вантажоодержувача не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки.

Також, відповідач вважає, що розмір стягуваних інфляційних втрат та 3% річних підлягають зменшенню на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, оскільки позивач не поніс збитків у зв`язку з порушенням строків оплати з боку відповідача, а також тому, що наявні обставини, які вказують на: погіршення умов господарювання та фінансового стану підприємства відповідача внаслідок повномасштабного військового вторгнення РФ на територію України; зменшення чисельності працівників (зокрема з причин призову до служби в ЗСУ та загибелі внаслідок військових дій); надання суттєвої матеріальної підтримки Збройним силам України та Військовим адміністраціям.

Крім того, Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", просить застосувати строки позовної давності.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Як вбачається з матеріалів справи, що Між Акціонерним товариством Українська залізниця (далі - Позивач) та Приватним акціонерним товариством Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат (далі - Відповідач) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020 року (далі -Договір).

Пунктом 1.1. цього Договору визначено, що предметом договору про надання послуг з організації перевезень є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.

Надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами (п. 1.4 Договору).

Пунктом 2.1.4 Договору передбачено обов`язок Замовника сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов`язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника.

Відповідно до п. 2.1.7 Договору до обов`язків замовника, Відповідача у справі, віднесено зокрема підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника - підписувати та надавати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що по мірі виконання перевезень та надання послуг, Перевізником відображається в особовому рахунку використання Замовником коштів за добу для оплати:

- провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних;

- суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами;

- плати за використання власних вагонів Перевізника за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях;

- штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо;

- неустойки, нарахованої, згідно з додатками до Договору та відображеної в інформаційному повідомленні;

- пені.

У вересні 2023 року Позивач надавав Відповідачу послуги з перевезення власних порожніх вагонів, які Відповідач мав сплатити на умовах договору.

Зокрема, у процесі перевезення були нараховані плата за користування вагонами в сумі 319 170,96 грн (з ПДВ) та збір за зберігання вантажів в сумі 13 353,00 грн (з ПДВ).

Плату за користування вагонами включено до відомостей плати за користування вагонами №№ 21099082, 29099084, 30099085, 03109086, 03109087, 04109088, а збір за зберігання вантажів - до накопичувальних карток №№ 21099024, 21099025, 03109026, 03109027, 03109028, 05109030, 05109029, 05109031, 13109036.

Позивач зазначив, що Відповідач нараховані суми не визнав і сплачувати відмовився.

У зв`язку з цим Позивач був вимушений звернутися до господарського суду для стягнення спірних сум у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 по справі № 904/6823/23 позовні вимоги були задоволені, стягнуто з Приватного акціонерного товариства Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця плату за користування вагонами у розмірі 319 170,96 грн, збір за зберігання вантажів у розмірі 13 353,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 987,86 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2024 по справі № 904/6823/23 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 у справі № 904/6823/23 - залишено без змін.

Після набрання судовим рішенням законної сили Відповідач у добровільному порядку платіжною інструкцією № 4500043853 від 13.11.2024 сплатив борг у загальному розмірі 332 523,96 грн, який складається з плати за користування вагонами у розмірі 319 170,96 грн та збору за зберігання вантажів у розмірі 13 353,00 грн.

Філія Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ Укрзалізниця переліком № 20241114 від 14.11.2024 відобразила в особовому рахунку Відповідача кошти, що надійшли, як оплату спірних сум плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів.

Оскільки Відповідач не визнав суми, що були нараховані на підставі відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток, відмовився їх сплачувати, про що зазначив у зауваженнях до них, то відповідно до п. 2.1.7 Договору через два робочі дні після складення цих документів і пред`явлення на підпис, грошове зобов`язання Відповідача є простроченим, і з цього дня починається облік часу прострочення.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

З огляду на положення частини четвертої ст. 75 ГПК України рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 у справі №904/6823/23 носить преюдиційний характер для даної справи, відповідно факти встановлені в судовому рішенні у справі №904/6823/23 не підлягають доказуванню в даній справі.

Позивач стверджує, що заборгованість з плати за користування вагонами у загальному розмірі 319 170,96 грн та заборгованість зі збору за зберігання вантажів у загальному розмірі 13 134,72 грн виникла у другій половині вересня (першій половині жовтня) 2023 року, була сплачена у першій половині листопада 2024 року, відповідно інфляційні зміни на ці суми мають бути розраховані за період з жовтня 2023 року по жовтень 2024 року включно.

Заборгованість зі збору за зберігання вантажів у розмірі 218,28 грн виникла у другій половині жовтня 2023 року, була сплачена у першій половині листопада 2024 року, відповідно інфляційні зміни на цю суму мають бути розраховані за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року включно.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Приписами пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною другою цієї статті установлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи зі змісту частини першої статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду від 03.06.2024 у справі №904/6823/23, яке набрало законної сили 05.11.2024, позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця плату за користування вагонами у розмірі 319 170,96 грн, збір за зберігання вантажів у розмірі 13 353,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 987,86 грн.

Після набрання судовим рішенням законної сили Відповідач у добровільному порядку платіжною інструкцією № 4500043853 від 13.11.2024 сплатив борг у загальному розмірі 332 523,96 грн, який складається з плати за користування вагонами у розмірі 319 170,96 грн та збору за зберігання вантажів у розмірі 13 353,00 грн.

Філія Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ Укрзалізниця переліком № 20241114 від 14.11.2024 відобразила в особовому рахунку Відповідача кошти, що надійшли, як оплату спірних сум плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів.

Позивач нарахував (по кожній відомості плати за користування вагонами та накопичувальній картці окремо) та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 111 119,59 грн за період з 25.09.2023 по 12.11.2024 та інфляційні збитки у розмірі 35 101,73 грн за період з жовтня 2022 по жовтень 2024.

Перевіркою правильності нарахування 3% річних судом встановлено, що позивачем не вірно визначено період прострочення виконання зобов`язання.

Так, укладеним сторонами договором про надання послуг з організації перевезення №45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020 передбачений обов`язок замовника сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов`язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника (пункт 2.1.4. договору).

Згідно з умовами пункту 2.1.7 зазначеного договору замовник зобов`язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги.

Відповідно до пункту 1.4 договору про надання послуг з організації перевезення №45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020 надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / збирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.

Проте договором не визначено строк виконання відповідачем обов`язку з оплати послуг у разі не підписання ним таких документів або наявності спору щодо наданих послуг.

Порядок оплати належних залізниці платежів передбачений Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №864/5085) (далі Правила, Правила розрахунків за перевезення вантажів).

Так, пунктом 2.3. Правил розрахунків за перевезення вантажів визначено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.

Платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг (пункт 2.5. Правил).

Відповідно до пункту 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг.

Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Згідно з пунктом 2.10. Правил розрахунків за перевезення вантажів усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковим підрозділом, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.

Отже, Правила розрахунків за перевезення вантажів також не визначають строку виконання замовником (вантажовласником) обов`язку з оплати наданих перевізником послуг у випадку наявності спірних питань між сторонами договору.

Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів станція складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку. У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування він має право звернутися з претензією та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом (457-98-п) порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму.

Обставини, встановлені судом у справі № 904/6823/23, свідчать про те, що між сторонами у позасудовому порядку не було досягнуто згоди щодо плати за користування вагонами, а також збору за зберігання вантажів. Тому, стягнення вказаних платежів здійснювалось у судовому порядку за позовом залізниці.

За усталеною судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 904/2543/22, 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, при розгляді спору про стягнення залізницею плати за користування вагонами (контейнерами) до предмета доказування належить доведення позивачем належними й допустимими доказами факту використання вагонів (контейнерів) для перевезення вантажів замовника послуг з перевезення у відповідний період, а у разі якщо мала місце затримка вагонів на станціях призначення і на підходах до них (якими можуть бути проміжні станції) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження, - надання доказів того, що така затримка була спричинена саме з вини вантажоодержувача (власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства).

При цьому настання строку виконання зобов`язання з оплати послуг не входить до предмета доказування, що пояснюється особливостями нормативного регулювання оплати послуг залізниці.

За вказаних обставин, з огляду на наявність спору між сторонами стосовно надання послуг та їх вартості, виникнення у відповідача (замовника) обов`язку з оплати таких послуг перед позивачем безпосередньо пов`язано з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 у справі № 904/6823/23, яке набрало законної сили 05.11.2024 (аналогічна правова позиція викладена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 904/256/24).

Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Оскільки обов`язок з оплати спірних сум виник у відповідача з дня набрання законної сили рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 у справі №904/6823/23, обґрунтованим періодом нарахування 3% річних, з урахуванням меж позовних вимог, є період з 06.11.2024 по 12.11.2024.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що прострочення відповідача існувало в період з 06.11.2024 (наступний день після набрання рішенням суду у справі № 904/6823/23 законної сили) до 12.11.2024 (день, що передує дню оплати - 13.11.2024).

Так, на суму боргу 332 523,96 грн підлягають нарахуванню та стягненню 3% річних за період прострочки з 06.11.2024 по 12.11.2024 (7 днів) у розмірі 190,79 грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 10 928,77 грн слід відмовити.

Здійснюючи перевірку розрахунків інфляційних втрат, суд враховує формулу, наведену в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі №904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Показники індексу споживчих цін (індексу інфляції за окремі місяці та сукупного індексу інфляції за певний період часу) обчислюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та публікується в офіційних періодичних виданнях десятковим дробом, з одним числовим знаком після коми (тобто округленими до десятих).

Судом встановлено, що прострочення виконання зобов`язання виникає з 06.11.2024, остаточний розрахунок проведено 13.11.2024.

Оскільки заборгованість до її остаточного погашення існувала менше половини місяця, втрати від інфляції за листопад 2024 року не нараховуються.

Відтак в задоволенні вимоги про стягнення втрат від інфляції у розмірі 35 101,73грн слід відмовити.

Щодо клопотання про зменшення 3% річних та та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідач заявив клопотання відповідача про зменшення інфляційних нарахувань та 3% річних на 99%.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Верховний Суд вже звертав увагу, що частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Визначені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Враховуючи, що у даній справі відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3 %, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3 % річних судом не встановлено.

За наведених обставин суд не вбачає підстав для зменшення заявленої до стягнення позивачем суми 3% річних.

Клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат задоволенню не підлягає у зв`язку з відсутністю у суду підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо строків позовної давності.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності.

У рішеннях від 20.09.2011 (справа ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), від 22.10.1996 (справа "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства") вказано, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 7.3 договору строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором становить один рік.

Суд зазначає, що вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц).

Отже, строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково стверджує відповідач, а три роки.

Таким чином, якщо період нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даній справі розпочинається з листопада 2024 року, то трирічний строк позовної давності спливає у листопаді 2027 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позов у даній справі було подано 27.03.2025, тобто в межах визначеного законодавством трирічного строку.

Згідно з пунктом третім частини третьої статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 190,79 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо судового збору

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому судовий збір у розмірі 10,00 грн слід покласти на відповідача.

Керуючись 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (50064, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, буд. 47, код ЄДРПОУ 00190905) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи ґедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпро, Дмитра Яворницького, буд. 108, код ЄДРПОУ 40081237) 3% річних у розмірі 190,79 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 10,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 28.05.2025.

Суддя В.Г. Бєлік