Рішення № 127667330, 14.03.2025, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17698/24

провадження № 2/753/3008/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., представника позивача - адвоката Резнік К.О., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року адвокат Резнік Катерина Олександрівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати за позивачем право власності на транспортний засіб KIA SPORTAGE, VIN-код № НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , 2016 року випуску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 травня 2023 року між ТОВ «Авто-Арсенал» та ОСОБА_2 укладено договір комісії №4680/23/1/015641 щодо продажу транспортного засобу марки KIA модель Sportаge 2016 року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію СТР НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 . На підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №4680/23/000942 від 17 травня 2023 року, ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Авто-Арсенал» транспортний засіб марки KIA модель Sportаge 2016 року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію СТР НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 . Згодом позивач звернувся до сервісного центру МВС для реєстрації транспортного засобу, однак позивачу було відмовлено з підстав того, що на автомобіль накладено арешт, у зв`язку з вчиненням відповідачем адміністративного правопорушення після продажу автомобіля. що унеможливлює реалізацію позивачем прав власника цього майна..

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 вересня 2024 року позовну заяву передано для розгляду судді Якусику О.В.

18 вересня 2024 року на запит суду у порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

15 жовтня 2024 року від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить визнати право власності на транспортний засіб KIA SPORTAGE, VIN-код № НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , 2016 року випуску, та докази сплати судового збору.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/17981/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03 грудня 2024 року.

03 грудня 2024 року підготовче засідання відкладено на 24 грудня 2024 року.

24 грудня 2024 року представником позивача подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 грудня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 лютого 2025 року.

06 лютого 2025 року розгляд справи відкладено на 04 березня 2025 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку шляхом направлення процесуальних документів та повісток суду за адресою його зареєстрованого місця проживання, однак адресовані відповідачу поштові відправлення повернулися на адресу суду з відмітною поштового відділення «адресат відсутній».

Як передбачено ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був власником транспортного засобу марки KIA модель Sportаge, 2016 року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію СТР НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 .

12 травня 2023 року між ТОВ «Авто-Арсенал» та ОСОБА_2 укладено договір комісії № 4680/23/1/015641, відповідно до якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/ або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка, модель KIA SPORTAGE 2016 року випуску, колір СІРИЙ, VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію СТР НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 12 травня 2023 року, за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме: 4000 грн.

На виконання договору комісії № 4680/23/1/015641 між ОСОБА_2 та ТОВ «Авто-Арсенал» підписано акт приймання-передачі транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, між суб`єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером.

17 травня 2023 року між ТОВ «Авто-Арсенал» та ОСОБА_1 підписано договір купівлі-продажу транспортного засобу № 4680/23/000942, відповідно п. 1.1 якого на умовах даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до п. 189.3 ст.189 Податкового кодексу України): марка KIA, модель SPORTAGE 2016 року випуску, колір СІРИЙ, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_2 зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 12 травня 2023 року. На виконання вищевказаного договору підписано акт огляду транспортного засобу від 17 травня 2023 року.

Як встановлено судом, 25 січня 2024 року адвокат Резнік К.О. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про зняття арешту з транспортного засобу «KIA SPORTAGE», VIN-код НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 .

Листом Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05 лютого 2024 року №72726630/2 повідомлено адвоката Резнік К.О., що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_7 за постановою Управління патрульної поліції в Чернігівській області № ЕАС 6905268 від 28 квітня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 адміністративного штрафу та відмовлено в розгляді заяви ро зняття арешту з транспортного засобу, оскільки зазначений в заяві транспортний засіб зареєстрований за ОСОБА_2 .

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України). На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов`язковою, виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).

Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків, встановлена відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 за №1388 (надалі - Порядок №1388), а також Інструкцією про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформленні і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 за №379 (надалі - Інструкція №379).

Пунктами 2, 3 Порядку №1388 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що він є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов`язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Пунктом 8 Порядку №1388 визначено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, які посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (надалі по тексту також - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Вказаним пунктом Порядку №1388 передбачений вичерпний перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, які мають ідентифікаційні номери.

Такими є, поряд з іншими, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Згідно абзаців 20, 21 пункту 8 Порядку №1388, для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в уповноважених органах МВС, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою уповноваженого органу МВС про зняття транспортного засобу з обліку.

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

За змістом пункту 33 Порядку №1388 перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

При перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників зняття з обліку таких транспортних засобів не проводиться.

У разі перереєстрації транспортного засобу свідоцтво про реєстрацію підлягає заміні на загальних підставах (пункт 39 Порядку №1388).

Пунктом 15 Порядку № 1388, зокрема, визначено, що під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв`язку із зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, імені чи по батькові, місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, вибракування їх у цілому) підлягають огляду фахівцями експертної служби МВС з метою звірення ідентифікаційних номерів їх складових частин з номерами, зазначеними в поданих власником для реєстрації документах. За результатами огляду в документах, які подаються для державної реєстрації, робиться відповідна відмітка або складається акт огляду. Експертне дослідження транспортного засобу і реєстраційних документів на транспортний засіб (інших документів, які є підставою для реєстрації транспортного засобу) проводиться за заявою власника з метою визначення справжності ідентифікаційних номерів транспортного засобу і реєстраційних документів.

Відповідно до пункту 4.8 Глави 4 Інструкції №379 перереєстрація транспортного засобу у разі зміни їх власників проводиться на підставі документів, що підтверджують правомірність придбання транспортного засобу. Зняття з обліку такого транспортного засобу не проводиться. Попередньо видані свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічні паспорти) вилучаються та долучаються до матеріалів перереєстрації.

Виходячи з аналізу вказаних положень Порядку №1388 і Інструкції №379 вбачається, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів, поряд з іншим, проводиться на підставі документів, які засвідчують правомірність придбання транспортного засобу. До таких належать договори купівлі-продажу транспортних засобів, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів.

При цьому у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення статті 34 Закону України «Про дорожній рух» у взаємозв`язку з приписами статті 334 ЦК України, дійшла висновку, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

Так, у пункті 7.13. вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ. Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей. (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 квітня 2023 року у справі 569/20334/21 (провадження № 61-474св23).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

У даній справі жодна із сторін правочину або будь-яка інша заінтересована особа не заявила суду про нікчемність вказаного правочину. Підстав для нікчемності договору купівлі-продажу транспортного засобу від 17 травня 2023 року під час розгляду справи не встановлено.

Згідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України добросовісним вважається придбання майна не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Згідно з ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту, в тому числі, шляхом задоволення позову про визнання права власності.

За правилами цієї статті позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, провадження № 12-135гс19).

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Одними з підстав державної реєстрації права власності на транспортний засіб є укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин (пункт 8 Порядку №1388).

У даній справі встановлено, що спірний автомобіль придбано позивачем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 4680/23/000942 від 17 травня 2023 року, укладеного ним з ТОВ «Авто-Арсенал». Вказаний договір не визнаний судом недійсний та не встановлено підстав для його нікчемності.

Пунктом 7 абз. 1 та 2 Порядку № 1388 встановлено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Оскільки спірний автомобіль підлягає обов`язковій державній реєстрації та на даний час його реєстрація за ОСОБА_1 не можлива, оскільки на автомобіль накладено арешт за заборгованістю ОСОБА_2 у зв`язку із вчиненням ним адміністративного правопорушення, то для можливості користуватися правами та виконувати обов`язки власника майна та можливості скасування такого арешту за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на спірний автомобіль.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 23900 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що 09 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Резнік Катериною Олександрівною укладено договір №09/02-24-КД про надання правової допомоги. Предметом договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту з питань: аналізу документів, консультації, складання та направлення адвокатського запиту до Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), складання та направлення заяви до суду про скасування арешту на транспортний засіб, представництво інтересів в суді.

Пунктом 4.2. договору сторони визначили, що розмір гонорару адвоката становить 23900,00 грн з урахуванням ПДВ.

27 лютого 2024 року сторони підписали акт приймання наданих послуг за договором №09/02-24-КД від 09.02.2024, відповідно до якого виконавець надав замовнику наступні послуги: усна консультація та аналіз документів, тривалість 1 година, вартість - 1500,00 грн; складання та направлення заяви про зняття арешту тривалість 2 години, вартість - 5400,00 грн; складання та подання позовної заяви про зняття арешту, тривалість 8 годин, вартість - 17000,00 грн.

На підтвердження сплати гонорару надано квитанцію №104126 серія 06-ААК від 09.02.2024 на суму 23900,00 грн.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на правничу допомогу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Дослідивши акт виконаних робіт, суд дійшов висновку, що до нього включено роботи та послуги на загальну суму 23900 грн.

Оцінивши надані позивачем документи на підтвердження витрат на правову допомогу, суд вважає заявлені позивачем витрати на правову допомогу сумі 23900 грн неспівмірними зі складністю справи, часом, витраченим на підготовку документів та обсягом виконаних робіт.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн відповідають наведеним вище критеріям та є обґрунтованими, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 131, 133, 137, 141, 263 265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб KIA SPORTАGE», VIN-код № НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , 2016 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 5 640 (п`ять тисяч шістсот сорок) гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27 травня 2025 року.

Суддя О.В. Якусик