Рішення № 127658689, 23.05.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 травня 2025 року Справа № 280/1812/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області,

до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області (Відповідач 1) та Головного управління Пенсійною фонду України в Запорізькій області (Відповідач 2) в якому Позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області від 21.02.2025 № 083850025034 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

-зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 , до страхового стажу наступні періоди роботи, а саме: Навчання з 01.09.1982 по 15.07.1990 згідно диплома НОМЕР_1 , трудову діяльність ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 ), зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності з 23.10.1985 до 01.01.1992, який був набутий за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.07.2000 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 по 21.02.2006 за відсутністю Індівідуальних відомостях про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення -14.02.2025.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що у зв`язку із досягненням пенсійного віку 14.02.2025 він звернувся до органів ПФУ щодо оформлення пенсії, засобами програмного забезпечення, та за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області, який розглянув подану заяву позивача та рішенням від 21.02.2025 № 083850025034 відмовлено в оформленні пенсії, у зв`язку з відсктність необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою ст. 26 Закону. В ході розгляду документів відповідачем до страхового стажу враховано спірні. Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням, у звзку із чим звернувся до суду, оскільки вважає відмову у призначенні пенсії за віком безпідставною та незаконною.

Ухвалою судді від 18.03.2025 адмінінститиавний позов залишено без руху.

Ухвалою судді від 24.03.2025 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачі проти адміністративного позову заперечували з підстав, викладених у письмових відзивах. В об гунтування посилались на ч. 2 ст. 24 Закону №1058 та п. д ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788, п. 1 Порядку 637. Щодо зарахування періоду роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.10.1985 зазанчено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Згідно до п. 1 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, ", затвердженого постановою Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310, (далі-Порядок №310) трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Пунктом 6 Порядку № 310 передбачено, що всі записи в трудові книжки засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або уповноваженою правлінням колгоспу особою та печаткою. Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядку №637. Щодо зарахування періоду роботи з 23.10.1985 по 01.01.1992, який був набутий за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зазначено, що відповідно до пункту 1 статті 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктом 2 статті 24-1 Закону №1058 зазначено, що періоди трудової діяльності до 1січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду у заяві про призначення, поновлення та продовження виплати. Позивачем відповідної заяви надано не було, тому для зарахування періоду трудової діяльності з 23.10.1985 року до 01.01.1992 рік, який був набутий за межамиУкраїни у республіках колишнього Союзу РСР, не має законних підстав. Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 року по 21.02.2006 за відсутністю Індивідуальних відомостях про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків, Відповідачем зазначено, що згідно підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Постанови Пенсійного фонду 22-1 від22.11.2002 (зі змінами внесеними Постановою Пенсійного фонду №23-1 від24.11.2022) період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Дляпідтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року,в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись дострахового стажу також на підставі свідоцтва про сплату фіксованого розміруприбуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єктапідприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування. Пунктом 3-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону передбачено зарахування дострахового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються, зокрема періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджується довідкоюпро реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страховихвнесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). До страхового стажу не зараховано періоди з 01.07.200 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 по 21.04.2006, оскільки в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєструзастрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутності відомості про сплату внесків. Просили у задоволенні позовниї вимог відмовити.

Враховуючи приписи ч. 5ст. 262 КАС Українисправа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач, у зв`язку із досягненням пенсійного віку, 14.02.2025 звернувся до пенсійного фонду щодо оформлення пенсії за віком.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головне управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області, який як уповноважений орган розглянув подану заяву Позивача.

Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області від 21.02.2025 р№ 083850025034 позивачу було відмовлено в оформленні пенсії, у зв`язку з тим, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою ст. 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 річного віку мають особи за наявності страхового стажу за період з 01.01.2027 по 31.12.2027 від 24 до 34 років, після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу починаючи з 01.01.2028 року від 15 до 25 років.

Вік Заявника на день подання позову становить 60 років.Страховий стаж особи становить 19 років 10 місяців 25 днів. Позивач працює.

В ході розгляду документів Головним управління ПФУ України в Кіровоградіській області було встановлено, що до страхового стажу не було враховано наступні періоди: Навчання з 01.09.1982 року по 15.07.1990 згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки термін навчання перевищує загальноприйнятий термін навчання та перетинається із періодом строкової військової служби. Печатка установи, якою засвідчено диплом, потребує перекладу. Трудової діяльності особи, згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 ), оскільки записи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємстві , установах, організаціях від 20.06.1974 року № 162 , а саме: записи на титульній сторінці трудової книжки не засвідчено печаткою підприємства.

Також було звернуто увагу, що п. 2 ст. 24-1 Закону, періоди трудової діяльності до 01.01.1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу , у тому числі на пільгових умовах, особам які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. З 01.07.2000 року по 21.01.2003 року та з 04.02.2003 року по 21.02.2006 року і Індивідуальних відомостях про за страховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Повідомлено про необхідність підтвердження вказаних періодів додатковими документами або результатами перевірки. Право на призначення пенсії відповідно до ст. 26, з урахування наявних документів, заявник набуде після досягнення 65 річного віку, тобто з 17.12.2029.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням від 21.02.2025 № 083850025034 Головного управління ПФУ у Кіровоградській області, звернувся до суду, оскільки вважає відмову у призначенні пенсії за віком безпідставною та незаконною.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивачка, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Судом досліджено трудову книжку Позивача № НОМЕР_2 ,у якій наявний відповідні відповідні записи щодо труджовї діяльності позивача. Із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивачка перебувала у трудових відносинах, місце роботи та посаду; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.

Проте, під час розгляду документів Головне управління ПФУ у Кіровоградській області зауважило про те, що записи внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємстві, установах, організаціях від 20.06.1974 року № 162, а саме: записи на титульній сторінці трудової книжки не засвідчено печаткою підприємства.

На працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських, кадрових документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення Позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.

Відповідачем не спростовано те, що позивач у спірний період з 22.04.1988 по 28.01.1994 працювала, а тому за даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 23.10.1985.

Щодо зарахування періодів навчання позивача до її страхового стажу суд зазначає наступне:

Частиною 4 статті 24 закону України № 1058-IV від 09.07.2003 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим законом.

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів (пункт 8 Порядку №637).

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню доЗакону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Підпунктом «и» пункту 109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 р. (в редакції, чинній на момент навчання), крім роботи в якості робочого або службовця до загального стажу роботи зараховується, окрім іншого, й навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах, тощо).

Згідно пункту «д» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII від 05.11.1991, до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до статті 1, 7 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти - окремий видустанови, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму.

Відтак, навчання у вищих навчальних закладах в обов`язковому порядку підтверджується документами про вищу освіту, зокрема, дипломом.

Судом досліджено диплом про навчання НОМЕР_1 , з якого вбачається, що згідно, що позивач в 1982 році вступив до Азербайджанського інституту нафти та хімії та у 1990 закінчив повний курс Єреванського ордену трудового красного прапору держ. Унінверситкуту. Так вказаний диплом мість відтиск печатки та не викликає у суду сумніву щодо її дійсності в документі.

Згідно студенстького квитка НОМЕР_4 позивач навчався в наступні періоди:1982/1983 роки - перший курс навчання, 1985/ 1986 другий курс навчання, 1986-1987 третй курс навчання,1987/1988 4 курс навчання, 1988/1989 - 5 курс навчання.

Суд погоджується з твердження позивача з тим, що із за різниці навчальних програм між першим навчальним закладом та другим навчальним закладом Позивач був переведений на 4 курс Ереванського державного університету геологічного факультету. Також суом досліджено студенчиський квиток № 4 …. № 818, згідно якого Позивач навчається на V курсі / геолого розвідувального факультету Ереванського державного університету.

Крім того, 24.04.201983 Позивача призвано на військову службу та направлено до військової частини. Зазначений факт підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 виданим 24.04.1983.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що при розгляді заяви позивача про призначенняпенсії від 14.02.2025 та доданих до неї документів, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача , період навчання з 01.09.1982 по 15.07.1990 згідно диплому НОМЕР_1 .

Щодо посилань відповідача у спріному рішенні щодо зарахувнь періодів трудової діяльності до 01.01.1992, який який був набутий за межами України, суд зазначає, суд зазначає наступне.

Згідно зістаттею 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, у тому числі Україна та Республіка Казахстан (надалі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тож обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Відповідно достатті 48 КЗпП Українитрудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як заанячалось вище, судом досліджено трудову книжку позивача -№ НОМЕР_2 від 23.10.1985 у якій наявні трудові записи, які відповіддають хронології обставин прийняття та звільнення з роботи. Записи щодо дати прийняття на роботу та звільнення виконані чітко, не містять виправлень, неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо їх змісту, засвідчені печатками та підписами директора/керівника. Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці, а отже та наявна у матеріалах справи трудова книжка позивача (з перекладом) не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу.

Обрана відповідачем позиція суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на отримання пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Стосовно нехарахування до стархового стажу періоду роботи позивача з 01.07.2000 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 по 21.02.2006 та відсутності в Індівідуальних відомостях про за страховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків.

Відповідальність за відсутність певної інформації у Державному реєстрі ЗОДСС, Реєстрі застрахованих осіб несе особа, на яку Законом покладено обов`язок вносити відомості до Реєстру, подавати звітність, а не громадянин, який звернувся за призначенням пенсії. Покладення на позивача негативних наслідків щодо невиконання певними особами своїх службових обов`язків у частині подання відомостей до Реєстрів є невиправданим, протиправним.

Відповідно до статті 106Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків. Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, звітності законом покладено на страхувальника, який здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно з якими: несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків. У цих постановах Суд касаційної інстанції також зазначив, що внаслідок невиконання підприємствами обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Зважаючи на це, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за певний період не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Означене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.03.2018 у справі 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а .

Несплата за позивача страхових внесків або ж неподання підприємством, на якому працював позивач звітності до органів Пенсійного фонду щодо сум нарахованої заробітної плати не може бути підставою для незарахування Відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 по 21.02.2006 . Через зазначені обставини Позивач не може бути позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

При цьому, Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI, яким було запроваджено Реєстр застрахованих осіб (ст. 20 Закону) набрав чинності з 1 січня 2011 року, а положення ч.3 ст. 20 - з 1 січня 2014 року (п. 1 розділу VIII указаного Закону), тобто після спірного періоду.

Враховуючи, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, якою підтверджено періоди його роботи, ним доведено наявність у нього страхового стажу за період роботи з 01.07.2000 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 по 21.02.2006.

Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу навчання з 01.09.1982 по 15.07.1990 згідно диплома НОМЕР_1 , періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.10.1985, у тому чилі періоди трудової діяльності набутих до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР та періоди роботи з 01.07.2000 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 по 21.02.2006.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області № 083850025034 від 21.02.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправними та підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №22-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області розглянуто заяву позивача від 14.02.2025 про призначення пенсії, а Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області у розглянутому спорі є органом, що виплачує пенсію.

Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2статті 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Відповідно до частини другоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписамист.6 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

Крім того, суд враховує, що відповідно до п 1.7. розділу І Постанови від25.11.2005№ 22-1 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Відповідно до ч. 1ст. 45 Закону№1058-ІVпенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою про призначення пенсії 14.02.2025, отже пенсією не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, набув пенсійного віку (60 років) та мав достаній загальнийстраховийстаж білше 31 року (враховуючи спірні пероди), а томузгідно із ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»пенсіяйому маєбути призначена саме з 17.12.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).

Відтак, оскільки у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, керуючись ч. 2ст. 9 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов`язує саме Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача, а саме зарахувати до загального страхового стажу наступні періоди роботи, а саме: навчання з 01.09.1982 по 15.07.1990, згідно диплома НОМЕР_1 , періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.10.1985 , у тому чилі періоди трудової діяльності набутих до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР та періоди роботи з 01.07.2000 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 по 21.02.2006, у зв`язку із чим призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до вимог ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 17.12.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій областіздійснити її виплату, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно з частинами 1, 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положеньстатті 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністраивного позову.

З урахуванням положеньстатті 139 КАС Українипонесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, якимприйнято спірне рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,9,77,139,243,243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а, код ЄДРПОУ 20632802) від 21.02.2025 № 083850025034 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_6 ) в призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу наступні періоди роботи, а саме: навчання з 01.09.1982 по 15.07.1990, згідно диплома НОМЕР_1 , періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.10.1985, у тому чилі періоди трудової діяльності набутих до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР та періоди роботи з 01.07.2000 по 21.01.2003 та з 04.02.2003 по 21.02.2006, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до вимог ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 17.12.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) здійснити її виплату.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судові витрати у сумі 968 грн. 96 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяН.В. Стрельнікова