Ухвала суду № 127650900, 27.05.2025, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/2118/25

Провадження № 1-кп/159/392/25

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Ковель обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024000000000679 від 29.07.2024 у відношенні ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

08.04.2025 до суду надійшов, затверджений прокурором третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , обвинувальний акт у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024000000000679 від 29.07.2024 у відношенні ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України з угодою про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11.04.2025 у справі призначено підготовче судове засідання.

31.03.2025 між прокурором третьоговідділу управлінняорганізації іпроцесуального керівництвадосудовим розслідуваннямта підтриманняпублічного обвинуваченняу кримінальнихпровадженнях органівбезпеки Департаментунагляду задодержанням законіворганами безпекиОфісу Генеральногопрокурора ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 у присутності захисника адвоката ОСОБА_5 в порядку передбаченому ст. ст.468,469,470, 472, 473 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.

В судовому засіданні прокурор зазначила, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правилаКПК УкраїнитаКК України, просила угоду про визнання винуватості затвердити і призначити обвинуваченому узгоджене в угоді покарання.

Обвинувачений зазначив, що він цілком розуміє характер обвинувачення яке йому пред`явлено. Визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, визнав фактичні обставини справи встановлені досудовим розслідуванням. Крім того зазначив, що він розуміє надані йому законом права, розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначеніст. 473 КПК України, наслідки її не виконання, передбаченіст. 476 КПК України, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання у разі затвердження угоди. Просив угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Захисник обвинуваченого просив угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Вислухавши думкуучасників судовогопровадження,дослідивши матеріаликримінального провадженнята угодупро визнаннявинуватості,суд приходитьдо наступного висновку.

Згідност. 470 КПК України, прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов`язаний враховувати такі обставини: 1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; 2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри); 3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; 4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Згідно змісту даної угоди, сторони досягли домовленості щодо призначення ОСОБА_4 узгодженого покарання за ч.4 ст. 111-1 КК України у виді 03 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, що пов`язана з реалізацією товарів суб`єктам господарювання, які є не резидентами України, що вимагає митного оформлення (експорт), строком на 10 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного судом основного покарання з випробуванням із покладенням судом обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Разом з тим, узгоджена сторонами міра покарання не відповідає вимогам закону, оскільки сторонами не наведено підстави для застосуванняобвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.

Як вбачається з обвинувального акта, ОСОБА_4 обвинувачуєтьсяу вчиненні правопорушення передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України санкція якого передбачає покарання у виді штрафу до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

Злочини проти основ національної безпеки передбачені розділом І Особливої частини Кримінального кодексу України і є одними з найбільш небезпечних посягань.

Родовим об`єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).

Так, в угоді про визнання винуватості в якості пом`якшуючих обставин зазначено: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, повне та беззастережне визнання обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, в матеріалах справи відсутні дані на підтвердження вищевказаних обставин, а тому суд приходить до висновку, який узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в його постанові від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к, про неможливість визнати каяття обвинуваченого ОСОБА_4 таким, що є щирим у розумінні ст. 66 КК, що виключає в даному випадку можливість визнання щирого каяття обвинуваченого в якості обставини, яка пом`якшує покарання останнього.

Крім того,в судовомузасіданні необґрунтовано наявністьв діяхобвинуваченого обставинактивного сприяннярозкриттю кримінальногоправопорушення,не наведенофактів наданняобвинуваченим будь-якоїдопомоги вустановленні невідомихобставин справи,саме пособі активнесприяння розкриттюкримінальних правопорушеньу цьомувипадку неє достатньоюпідставою длязастосування положеньст.75КК,а відтаку судувідсутні належніправові підставивважати,що умовиугоди відповідаютьсуспільним інтересам.

Визначені в угоді про визнання винуватості обставини, що пом`якшують покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення), насправді є обставинами для вирішення питання про можливість укладення самої угоди, відповідно дост. 469 КПК України.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Тому, вирішуючи питання про обрання міри покарання, відповідно до ст. 65 КК України, з урахуванням даних про суть та характер обвинувачення, в поєднанні з відомостями з`ясованими про особу обвинуваченого, на переконання суду, саме з підстав описаних в цій угоді, не вбачається передумов для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, у порядку ст. 75 КК України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року№ 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобтобути справедливим.

В рішенні від 15 червня 2022№ 4-р(II)/2022року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятисьне лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушеннята низку інших фактів і обставин(п. 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року№ 1-р/2022). При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливостіяк у потерпілого,так і суспільства(див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В даному випадку, узгоджене сторонами угоди покарання в частині звільнення від його відбування у порядку ст. 75 КК Українине вказуватиме певною мірою на відчуття справедливості у суспільства, адже не враховує у собі низки інших факторів і обставин.

Зокрема, за даними обвинувального акта дії обвинуваченого за епізодом організації придбання та поставки в Україну запчастин до сільськогосподарської техніки виробництва рф з її території через територію Республіки Білорусь та Республіки Польща з подальшим ввезенням та реалізацією на території України, йдеться про підтримку держави-агресора шляхом вчинення дій, спрямованих на укріплення економічного стану рф, послабленого через накладення санкцій на суб`єкти господарювання, та завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України.

Відповідно у разі розгляду питання застосування ст. 75 КК України і особа має явно, прямо та відкрито демонструвати своє щире каяття, розуміння неприйнятності дій та у спосіб здійснення дій та вчинків переконливо продемонструвати готовність сприяти обороноздатності держави.

Позаяк,звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) може застосовуватися у випадках, коли у матеріалах кримінального провадження є дані, які є свідченням того, що зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та самої особи зумовлює можливість її виправлення без ізоляції від суспільства.

А в цій справі, враховуючи відомості описані в угоді такі дані не вбачаються. Тим паче, що за обставин застосування ст. 75 КК, в цій ситуації, з огляду на положення ст. 77 КК України, унеможливлюється визначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, котре передбачене у ч. 4 ст. 111-1 КК України, відповідно й мотиви, щодо слушності такого застосування (ст. 75 КК України) мають бути ще більш ґрунтовними.

Суд вважає, що звільнення від відбування визначеного сторонами покарання не зможе в повній мірі виконати покладену мету покарання, оскільки застосовуючи покарання, суд, серед іншого, таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільне небезпечними і всі особи зобов`язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.

Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність.

Отже, суд вважає, що узгоджене сторонами угоди покарання зі звільненням від його відбування, не відповідає характеру, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, не відповідає соціальному аспекту даної категоріїкримінальних правопорушень, тому визнає умови угоди такими, що не відповідають інтересам суспільства та суперечать вимогам КК таКПК України.

Відповідно до ч. 7ст. 474 КПК України, суд відмовляє в затвердження угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цьогоКодексута/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладання угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладання угоди не було добровільним або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону, врахувавши заслухані доводи сторін кримінального провадження, не вбачає законних підстав для її затвердження.

Враховуючи, що умови укладеної між прокурором та обвинуваченим угоди суперечать вимогамст. 472 КПК України, суд відповідно до п. 1 ч. 3ст. 314 КПК Українивважає відмовити у затвердженні даної угоди і повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування.

Керуючись ст.ст. 314, 370-372, 470, 472, 474 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у затвердженні угоди провизнання винуватості від 31.03.2025 між прокурором третьоговідділу управлінняорганізації іпроцесуального керівництвадосудовим розслідуваннямта підтриманняпублічного обвинуваченняу кримінальнихпровадженнях органівбезпеки Департаментунагляду задодержанням законіворганами безпекиОфісу Генеральногопрокурора ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024000000000679 від 29.07.2024 у відношенні ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Повернути матеріали кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддяОСОБА_1