Рішення № 127649105, 21.05.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1766/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

21 травня 2025 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Александрович М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ;

РНОКПП: НОМЕР_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ»

(79019, м. Львів, вул. Під Дубом, 26А; ЄДРПОУ: 41614728)

про стягнення коштів у зв`язку з неналежним виконанням договору про надання правової допомоги,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про стягнення коштів у зв`язку з неналежним виконанням договору про надання правової допомоги.

Відповідно до прохальної частини наведеної заяви, позивач просить:

-визнати договір надання правничої допомоги № 13022408 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» недійсним;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 сплачені за договором № 13022408 від 13.02.2024 грошові кошти у сумі 7000 гривень;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000 гривень;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги згідно договору №270225/1 від 27.02.2025 у розмірі 5000 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що 13.02.2024 він звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» та уклав договір про надання правничої допомоги №13022408 від 13.02.2024. Предметом укладеного договору було юридичний аналіз документів, написання заяв, позовів до Пенсійного фонду України та юридичний супровід. На виконання умов укладеного договору позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 7000 гривень.

ОСОБА_1 стверджує, що станом на 27.02.2025 відповідачем не здійснено жодної дії на виконання зобов`язань обумовлених договором. У зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою (претензією) та вимогою про повернення сплачених коштів у повному обсязі. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що відповідачем неналежним чином було виконано умови укладеного договору та завдано йому моральної та матеріальної шкоди, відтак він змушений звертатись до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою суду від 12.03.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 25.03.2025, у зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, водночас звернувся до суду із заявою у якій просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Відповідач (уповноважений представник) у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відповідно до ст.128 ЦПК України.

З урахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач неодноразово не з`являвся в судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд вважає можливим розглядати справу з ухваленням заочного рішення.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та наведені заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, заслухавши доводи учасників процесу та пояснення експерта, суд прийшов до наступних висновків, виходячи з наступних доводів, мотивів та міркувань.

Судом встановлено, що 13.02.2024 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» було укладено договір про надання правничої допомоги № 13022408.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до підпункту 1.1. зазначеного договору про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024, виконавець приймає до виконання доручення замовника про надання юридичних послуг, а замовник зобов`язується оплатити послуги. Виконавець має право запрошувати третіх осіб (субвиконавців), види та об`єм послуг, які буде виконувати субвиконавець, виконавець визначає самостійно.

Характер та види юридичних послуг: юридичний аналіз документів, написання заяв, позовів до Пенсійного фонду України та юридичний супровід (підпункт 1.2. договору про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024).

До зобов`язань виконавця за договором про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024, належить: після внесення замовником передплати в розмірі повної вартості послуг відповідно до п.п. 3,1 та 3.2 цього Договору: приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього Договору у повному обсязі, своєчасно і якісно керуючись чинним законодавством України, а також іншими нормативно-правовими актами забезпечити конфіденційність відомостей, що стали відомими виконавцю у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим Договором; не розголошувати персональну (конфіденційну) інформацію про замовника без його згоди, за виключенням випадків, коли це необхідно для належного виконання зобов`язань за договором або в силу закону; виконавець не дає, а замовник, не має права вимагати від виконавця запевнення і різні гарантії позитивного результату щодо юридичних послуг, що входять в предмет цього Договору, крім гарантій сумлінного виконання своїх обов`язків з надання замовнику якісної юридичної (правової) допомоги; виконавець залишає за собою право приймати рішення про внесення змін в проект документів, складання закінченого варіанта документів, які вважає рівноцінними, якщо цим Договором не передбачено інше. (підпункт 2.1.1.-2.1.5. договору про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024)

Згідно з підпунктом 3.1. Договору про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024, вартість надання юридичних послуг, зазначених в п. 1.2. цього Договору становить 7000 гривень.

Позивач стверджує, що відповідачем неналежним чином виконано зобов`язання обумовлені договором, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» із заявою (претензією) з вимогою повернути сплачені кошти в повному обсязі.

Таким чином, предметом спору у даній справі є неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024 та наслідки такої бездіяльності (дій).

Аналізуючи підстави звернення до суду та характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми матеріального права, які їх регулюють, суд вважає, що оспорюваний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг у тій мірі, в якій правова допомога є послугою.

Разом з тим, згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Таким чином, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики, що виключає застосування до відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положень Закону України «Про захист прав споживачів». Наведене цілком узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 року у справі № 191/2617/19.

Відповідно приписів ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, встановлені договором.

В ухвалі від 14.01.2021 по справі № 923/1067/19 Верховний Суд вказав, що «предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №522/23819/15-ц.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як зазначено вище, до правовідносин, що виникли між сторонами, не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», а відтак відсутні підстави стверджувати про наявність підстав для визнання недійсним правочину у відповідності до ст.18 цього Закону, з підстав включення до такого, на думку позивача, несправедливих умов, що порушують права споживача, у даному випадку ОСОБА_1 . Сторонами під час укладення договору, досягнуто усіх істотних умов такого правочину. З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним договору про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024. Також, суд звертає увагу на те, що оспорюваним договором передбачено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору (розділ 5 договору), а також пунктом 4.2. передбачено, що договір може бути розірваний, як замовником, так і виконавцем, у випадку, передбаченому цим договором, та діючим законодавством України. Невиконання відповідачем (виконавцем) умов договору також не може слугувати підставою для визнання такого правочину недійсним. Також, як передбачено п.4.3 договору, факт надання послуг та термін дії цього договору закінчується підписанням Акта про надання юридичних послуг, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено, що ОСОБА_1 належним чином виконав свої зобов`язання за договором, оскільки згідно із квитанцією до прибуткового касового ордера №480 від 13.02.2024 та № 480/1 від 14.02.2024, від позивача прийнято ТзОВ «ЛІГЛ» суму 7000 грн, в якості оплати за договором про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024.

Під час судового розгляду, встановлено істотні порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» умов укладеного договору, а саме останнє не виконало належним чином та у повному обсязі взяті на себе зобов`язання, зазначені в п.1.2. Договору, внаслідок чого ОСОБА_1 , значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору. Наведене свідчить про неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» обумовленого сторонами підпункту 2.1.4. договору про надання правничої допомоги №13022408 від 13.02.2024, яким гарантовано сумлінне виконання останнім своїх обов`язків з надання замовнику якісної юридичної (правової) допомоги. Окрім того, підпунктом 2.3.6. означеного договору, встановлено обов`язок виконавця повідомляти замовника безпосередньо телефонним зв`язком (в т.ч. SMS), поштовим зв`язком з метою інформування про обставини справи, однак факту інформування ОСОБА_1 про стадію виконання умов договору під час судового розгляду встановлено не було на чому наголошує і сам позивач.

Таким чином, враховуючи встановлене судом порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання правничої допомоги №13022408 від 13.02..2024 щодо повного та належного виконання у обумовлених договором послуг, що є істотним порушенням його умов, внаслідок чого позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору з відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7000 гривень сплаченої ним передплати.

Що стосується тверджень ОСОБА_1 щодо заподіяння останньому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яку позивач оцінює у розмірі 20000 грн 00 коп., суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ч.3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. З урахуванням положень ст. 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року у справі № 455/1076/16-ц).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що саме на особу, яка вважає, що їй було завдано моральної шкоди покладається обов`язок доведення її розміру.

Разом з тим, фактично усі доводи позивача щодо заподіяння йому моральної шкоди ґрунтуються лише на його власних твердженнях та не підкріплені жодними належними та допустимими доказами у справі. Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який засвідчує як сам факт спричинення йому моральної шкоди, так і причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та настанням такої шкоди. У цьому контексті суд вважає за необхідне відзначити, що рішення у справі може ґрунтуватись виключно на підставі доказів, а не припущень які висловлені сторонами. Сам по собі факт неналежного виконання умов договору не свідчить про спричинення шкоди, тим більше у ситуації коли наслідки неналежного виконання договору стали підставою для його розірвання у судовому порядку та стягнення коштів за таку бездіяльність (дії) на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Виходячи зі встановлених судом обставин, на підставі належним чином оцінених доказів та з підстав передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову ? на відповідача; уразі відмовив позові ? на позивача; у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору, суд присуджує позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 942 гривні 04 копійки.

Також, відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний

представник.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що між ТОВ «Юридична компанія «ТееСко» та позивачем укладено договір про надання юридичних послуг № 270225/1 від 27.02.2024. Відповідно до умов договору та акту наданих послуг до договору про надання юридичних послуг, вартість юридичних послуг становить 5000 гривень.

Оскільки, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу у даному конкретному випадку підлягають до пропорційного розподілу, з врахуванням наведеного розміру та обсягу задоволених вимог, що становить 1296 гривень 30 копійок.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7000 (сім тисяч) гривень, що були сплачені за договором про надання правничої допомоги № 13022408 від 13.02.2024.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 942 гривні 04 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 1296 гривень 30 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ;

РНОКПП: НОМЕР_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ»

(79019, м. Львів, вул. Під Дубом, 26А; ЄДРПОУ: 41614728)

Повний текст рішення складено 27 травня 2025 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький