Рішення № 127645943, 19.05.2025, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/3146/25

2/212/2339/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2025 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Майданик М. Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив таке.

До суду звернувся представник позивача Тараненко А. І. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив розгляд справи на 18.04.2025, а потім на 19.05.2025 року.

В усі судові засідання сторони та/або їх представники не з`явилися, хоча повідомлялися належним чином. Представник позивача у позовній заяві просив проводити розгляд справи за відсутності позивача.

Окрім цього, 18.04.2025 судом було частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів. На виконання ухвали суду АТ «ПУМБ» 28.04.2025 надіслало витребувані документи.

Оскільки всі учасники справи не з`явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

На підставі ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України наявні підстави для винесення судом заочного рішення. Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.

Позиції сторін.

Позивач заявив про стягнення заборгованості за кредитним договором № 134827 від 20.03.2024, укладеним між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та відповідачем, на загальну суму 12 168,81 грн та судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позов обґрунтував таким. 20.03.2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС" та відповідачем укладено кредитний договір № 134827 з використанням електронного підпису. Електронний підпис одноразовий ідентифікатор е7510723 було відправлено на номер телефону НОМЕР_1 та введено відповідачем 20.03.2024 18:44:28, що підтверджується на кожній сторінці індивідуальної частини. Відповідно до Договору сума кредиту становить 11765,00 гривень. Всупереч умовам Договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 12 168,81 грн, яка складається з наступного: 11 765,00 грн - заборгованість по кредиту; 2,81 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам; 401,00 грн комісія за кредитним договором. 12.07.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Позивач уклали Договір факторингу № 12072024, згідно з умовами якого позивач набув право грошової вимоги. Отже, вказані суми позивач хоче стягнути в судовому порядку, а також відшкодувати судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу у розмірі 7 000 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву тощо не скористався.

Фактичні обставини,встановлені судом,та змістспірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

20.03.2024 року о 18:44 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 134827 (а. с. 35-38), за умовами якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 11 765,00 грн строком на 184 днів. Відповідно до п. 2.2.1. сума кредиту надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 9969,29 грн для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит № 124611 від 07.12.2023, укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 30,96 грн на рахунок позичальника № НОМЕР_2 у національній валюті; у розмірі 1764,75 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5 Договору. Згідно з п. 2.5. комісія за надання кредиту складає 1764,75 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення Договору за ставкою 15,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту.

Згідно з п. 2.3. Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,10 % річних. Згідно п. 2.7.1. Договору стандартна процентна ставка становить 1 774,21 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 76,38 % річних (п. 2.8.), орієнтовна загальна вартість кредиту складає 13 539,21 грн (п. 2.9.).

Можливість укладення кредитного договору в електронній формі передбачена п. 3.1. самого договору (а. с. 36 зворот). Разом з Договором ОСОБА_1 підписав також Графік платежів за кредитним договором (а. с. 38 зворот) та Паспорт споживчого кредиту (а. с. 45-46), який містить умови, аналогічні викладеним у Кредитному договорі.

Витребувана судом інформація від АТ «ПУМБ» підтверджує обставину перерахування відповідачу кредитних коштів 20.03.2024 відповідно до п. 2.2.1. Договору, в розмірі 30,96 грн (а. с. 77).

Також згідно з довідкою № 13 ТОВ ФК Кредіплюс, ТОВ ФК Кредіплюс повідомлено про успішність операцій згідно договору № 1412/22-1 від 14 грудня 2022 року, укладеного з ТОВ ФК Контрактовий дім, зокрема, на ім`я ОСОБА_1 за кредитним договором № 134827 від 20 березня 2024 року на суму 30,96 грн на картку (а. с. 58).

На підтвердження обставини перерахування суми кредиту, передбаченої п. 2.2.1. Кредитного договору, у розмірі 9969,29 гривень, позивач доказів не надав.

12 липня 2024 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 12072024 (а. с. 10-13), відповідно до умов якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» відступило на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» права грошової вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 , за договором № 134827, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до договору факторингу (а. с. 17). 12.07.2024 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» сплатило первісному кредитору ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» плату за відступлення права вимоги за вказаним договором, що підтверджується платіжною інструкцією (а. с. 19).

Докази погашення заборгованості та/або спростування розрахунку заборгованості відповідач суду не надав.

Отже, між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» як первісним кредитором та відповідачем склалися відносини споживчого кредитування; право вимоги за укладеним між ними кредитним договором було передано 12.07.2024 за договором позивачу. Обставини кредитування в частині 30,96 гривень та переходу права вимоги за цією сумою суд вважає доведеними.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо перерахування відповідачу коштів у розмірі 9969,29 грн.

Згідно з п. 1-1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Отже, обов`язок повернення кредиту та сплати процентів пов`язується з обставиною надання такого кредиту та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Відповідно, ця обставина має бути доведеною (або визнаною іншою стороною, що звільняє від обов`язку доведення).

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У Постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).

Верховний Суд у своїй Постанові від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В умовах, як у цій справі, коли відповідач не відреагував на позов та не визнав обставину отримання кредитних коштів, тягар доведення цієї обставини покладається на позивача. Позивач на підтвердження обставини перерахування коштів у розмірі 9969,29 грн достатніх у своїй сукупності доказів не надав. У п. 2.2.1. Кредитного договору позивач зазначив, що сума 9969,29 грн надається відповідачу для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 124611, посилання на який в будь-яких інших документах відсутній. Сам договір про споживчий кредит № 124611 позивач не надав. Будь-яких документів на підтвердження перерахування (зарахування) коштів на погашення інших попередніх зобов`язань позивач також не надав.

Відповідно до довідки № 13 ТОВ ФК Кредіплюс, ТОВ ФК Кредіплюс повідомлено про успішність операцій згідно договору № 1412/22-1 від 14 грудня 2022 року, укладеного з ТОВ ФК Контрактовий дім, зокрема, на ім`я ОСОБА_1 за кредитним договором № 134827 від 20 березня 2024 року саме на суму 30,96 грн на картку № НОМЕР_2 ( а. с. 58).

Картка обліку виконання договору 134827 ( а. с. 63-64) та виписка з особового рахунку за Кредитним договором № 134827 на ім`я ОСОБА_1 , надані позивачем, є аналітичними документами, складеними в односторонньому порядку, тому не є безспірними доказами обставини видачі кредиту в сумі 9969,29 грн та наявності боргу з нарахованими відсотками.

Суд також наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства, визначеної ст. 13 ЦПК України, суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених самим ЦПК України. У цій справі відсутні підстави для збирання доказів судом, а тягар збирання і подання доказів повністю покладається на позивача.

Щодо сплати заборгованості за комісією

Згідно п. 2.2.1., 2.5 Договору № 134827 від 20 березня 2024 року встановлено, що за надання кредиту позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що складає 1 764,75 гривень. Цю комісію первісний кредитор ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» зобов`язалося також видати шляхом погашення заборгованості відповідача за договором про споживчий кредит № 124611 від 07.12.2023. Як свідчить надана позивачем «виписка з особового рахунка за Кредитним договором № 134827» (а. с. 66) та картка обліку виконання договору 134827 (а. с. 63-65) відповідачу було також додатково нараховано комісію за управління та обслуговування кредиту в розмірі 401 грн (додатково до зазначеної, яка входить до суми 11765 грн) на підставі п. 2.4. договору про споживчий кредит (а. с. 36).

Як вже зазначалося вище у цьому рішенні, позивач не довів перерахування (зарахування) первісним кредитором ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» суми кредиту на погашення попередньої заборгованості за договором № 124611 від 07.12.2023. Не підтверджена доказами і обставина перерахування (зарахування) комісії в зазначеній сумі 1764,75 грн. Отже, у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення комісії за управління та обслуговування кредиту в сумі 401 грн, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, бо стягнення комісії, пов`язаної з обслуговуванням кредиту, суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як наголошено у висновках Верховного Суду України в постановах від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16), від 06 вересня 2017 року (справа № 6-2071цс16) і підкреслено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року (справа № 666/4957/15-ц), з посиланням на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зміст якого кореспондується до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що до змісту складової частини кредитного договору було закладено умови з виплати йому позичальником комісії, зокрема за надання кредиту, як за дії, вчинювані на власну користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс», що є нікчемними та не потребують визнання їх недійсними, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією у розмірі 401,00 гривень.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог - в частині заборгованості у розмірі 30,96 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.

Суд встановив, що витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн підтверджуються такими документами: Договором про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року; Додатковою угодою № 8 до Договору про надання правничої допомоги; актом прийому-передачі наданих послуг.

Отже, суд дійшов висновку, що вимоги про відшкодування витрат позивача належно обґрунтовані та доведені, пов`язані з розглядом справи, клопотання відповідача про зменшення їх розміру відсутнє, дотримані критерії розумності їх вартості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволений частково, судовий збір та витрати на правничу допомогу належить стягнути з відповідача пропорційно до задоволених вимог позивача, а саме: судовий збір в розмірі 6,16 грн, та витрати на правничу допомогу в розмірі 17,80 грн.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 13, 19, 80, 81, 82 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив таке.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Кредитним договором № 134827 від 20.03.2024 року в розмірі 30,96 (тридцять грн 96 коп) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» сплачений судовий збір в розмірі 6,16 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 17,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано безпосередньо до Покровського районного суду міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», код 42986956, юридична адреса: 02090, м. Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 27 травня 2025 року.

Суддя: М. В. Швець