Рішення № 127644323, 14.05.2025, Господарський суд Львівської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2025 Справа № 914/141/25

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна», м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком», с. Підбірці, Львівська область

про стягнення 5897074,10 грн заборгованості за договором поставки №20-034 П від 23.12.2020 року.

за участю представників:

від позивача: Гулін Ю.О.;

від відповідача: Гаврилюк В.О..

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком», про стягнення 5897074,10 грн заборгованості за договором поставки №20-034 П від 23.12.2020 року, з яких: 4705109,14 грн - основна заборгованість, 504484,70 грн - пеня, грн 157729,06 - 3% річних та 529751,20 грн - інфляційні втрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025, справу №914/141/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Ухвалою суду від 21.01.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов та призначено підготовче засідання на 19.02.2025.

06.02.2025 на електронну пошту суду ід відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 90% (вх.№3191/25).

06.02.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 06.02.2025) від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 90% (вх.№3289/25).

06.02.2025 на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№3192/25).

06.02.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 05.02.2025) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№3209/25).

17.02.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 14.02.2025) від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні, що призначено на 19.02.2025 об 11:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у цій справі (вх.№4048/25).

Ухвалою від 18.02.2025 суд задовольнив заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні у справі №914/141/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У підготовчому засіданні 19.02.2025 судом оголошено перерву до 19.03.2025.

27.02.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 27.02.2025) відповідачем подано клопотання про поновлення пропущеного строку на подання доказів та долучення таких доказів до матеріалів справи (вх.№5204/25).

10.03.2025 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про надання останньому доступ до системи «Електронний суд» у цій справі (вх.№6027/25).

Ухвалою від 19.03.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 19.03.2025, суд задовольнив клопотання відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» за вх.№5204/25 від 27.02.2025 про долучення до матеріалів справи №914/141/25 доказів та поновлення строку на їх подання, поновив процесуальні строки на подання доказів та долучив такі докази до матеріалів справи №914/141/25. Згаданою ухвалою суд також продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 09.04.2025.

Ухвалою від 09.04.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 09.04.2025, суд закрив підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.05.2025.

09.05.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 08.05.2025) від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№12157/25).

У судове засідання 14.05.2025 з`явився представник позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, від позивача до суду не надходило.

У судове засідання 14.05.2025 з`явися представник відповідача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, від відповідача до суду не надходило.

У судовому засіданні 14.05.2025 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 14.05.2025, суд ухвалив рішення та відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив скорочене судове рішення, повідомивши про орієнтований час складення його повного тексту.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач покликається на те, що між ним та відповідачем укладено договір поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додаткову угоду №1 до цього договору від 08.08.2022 року.

Відтак, на виконання умов договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додаткової угоди №1 до цього договору від 08.08.2022 року позивач упродовж січня 2021 - грудня 2023 року поставив відповідачу товар на загальну суму 72335480,22 грн згідно долучених до матеріалів позовної заяви видаткових накладних.

У свою чергу, позивач зазначає про те, що відповідач отримував увесь поставлений позивачем товар, однак, здійснив лише часткову оплату такого на загальну суму 67630371,08 грн. Враховуючи, що відповідачем не проведено оплату за поставлений позивачем йому товар у повному обсязі згідно умов договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додаткової угоди №1 до цього договору від 08.08.2022 року, в останнього виникла заборгованість перед позивачем на суму 4705109,14 грн.

Також крім основної суми заборгованості позивач за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань здійснив нарахування відповідачу пені у розмірі 504484,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 529751,20 грн та 3% річних у розмірі 157729,06 грн.

З огляду на вищенаведене, позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача на свою користь 5897074,10 грн заборгованості, що складається з: 4705109,14 грн - основна заборгованість, 504484,70 грн - пеня, 529751,20 грн - інфляційні втрати та 157729,06 грн - 3% річних.

Аргументи відповідача.

Заперечуючи щодо заявлених позовних вимог, відповідач скерував на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№3192/25 від 06.09.2025; вх.№3209/25 від 06.02.2025), у якому повідомив про те, що відповідач виконував взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого ним товару, покликаючись на долучені копії платіжних інструкцій, які містять зазначення платежу: «оплата/часткова оплата за премікси зг. рах. №___ від ___ у т.ч. ПДВ (20%)».

Відтак, відповідач зазначає про те, що ним сплачувався поставлений йому позивачем товар згідно умов договору та на підставі виставлених позивачем рахунків.

Одночасно, відповідач вважає безпідставним та необґрунтованим нарахування інфляційних втрат згідно наданого позивачем розрахунку, адже 08.08.2022 року між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року, якою визначено грошовий еквівалент зобов`язань в іноземній валюті. З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що проведення індексації на суму заборгованості за несвоєчасне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого йому позивачем товару не може бути застосоване з періоду укладення цієї додаткової угоди №1.

Разом з тим, на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України відповідач скерував до суду клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем відповідачу суми пені на 90% (вх.№3191/25 від 06.02.2025; вх.№3289/25 від 06.02.2025) зважаючи на те, що відповідачем здійснено оплату за поставлений позивачем йому товар у повному обсязі.

Крім того, відповідачем подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№5204/25 від 27.02.2025), до якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Барком» долучено копії платіжних інструкцій щодо проведеної оплати відповідачем на рахунок позивача коштів за поставлений товар на підставі договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року, що були здійснені відповідачем після подання відзиву на позовну заяву.

Зважаючи на усе вищезгадане, відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» 5897074,10 грн заборгованості за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року, з яких: 4705109,14 грн - основна заборгованість, 504484,70 грн - пеня, 529751,20 грн - інфляційні втрати та 157729,06 грн - 3% річних, та просив суд відмовити у задоволенні таких у повному обсязі.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

23.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Барком» (надалі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №20-034П (надалі - договір).

На умовах договору постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця кормові добавки (премікс) (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його в порядку, строки та на умовах, передбачених договором (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору визначено, що кількість, асортимент та ціна товару узгоджується сторонами при купівлі кожної партії товару окремо згідно погоджених рахунків та зазначаються в видаткових накладних на товар, які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна на товар, що поставляється, погоджується у попередньо виставлених рахунках на оплату.

Згідно з п. 2.2. договору загальна вартість цього договору складається з суми загальних вартостей товару, що вказані в видаткових накладних, за якими покупець отримав товар від постачальника.

Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару впродовж 60 (шістдесяти) робочих днів з дати переходу права власності на товар, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок постачальника згідно переданого рахунку (п. 2.3. договору).

Пунктом 3.2. договору визначені права постачальника, зокрема, щодо отримання за поставлений товар оплату в розмірах і строки, передбачені цим договором.

У свою чергу, покупець зобов`язаний приймати від постачальника товар і оплачувати його в розмірах і в строк, передбачений цим договором (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 7.1. договору, у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

Згідно з п. 7.3. договору, у разі порушення термінів оплати, покупець сплачує постачальнику на його вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення.

Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов`язань (п. 7.4. договору).

Пунктом 9.1. договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та скріплення печатками сторін, та діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 9.2. договору, якщо жодна із сторін, не пізніше ніж за два тижні до закінчення строку дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про небажання продовжувати дію цього договору на новий строк, дія цього договору вважається продовженою на наступний календарний рік. На таких умовах автоматичне продовження строку дії цього договору відбувається щороку.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору (п. 9.3. договору).

Відповідно до п. 12.5. договору додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

08.08.2022 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 (надалі - додаткова угода №1).

Згідно з п. 1. додаткової угоди №1 сторони домовились внести зміни і доповнення до розділу 2 договору та викласти його в наступній редакції.

Відтак, умовами додаткової угоди №1 сторонами погоджено нова редакція розділу 2 договору: « 3. Ціна та порядок розрахунків», а саме:

« 3.1. За взаємною згодою по даному договору сторонами визначено грошовий еквівалент зобов`язань в іноземній валюті. Загальна вартість (ціна), що підлягає сплаті по договору у гривнях, визначаються в порядку, встановленому у п.п. 3.2., 3.4. договору.

3.2. Покупець оплачує товар за ціною постачальника, зазначеною у рахунку на день пред`явлення рахунку покупцю, яка вважається умовною вартістю товару та яка у випадку відтермінування платежу або плати вартості частинами підлягає коригуванню за Актами коригування вартості товару згідно п. 3.4. цього договору. Загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальником на виконання умов цього договору згідно видаткових накладних.

3.3. Розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у договорі протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару. Оплата вважається такою, що відбулася, з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника.

3.4. У випадку зростання у вказаний 60-денний та подальший період міжбанківського курсу продажу євро до гривні на (два) або більше відсотки, діючого на момент закриття торгів дня, що передував кожному отриманому платежу, відносно міжбанківського курсу продажу євро до гривні, що діяв на момент закриття торгів дні, що передував даті підписання сторонами специфікації, покупець зобов`язаний оплатити вартість товару за цінами, збільшеними пропорційно росту міжбанківського курсу продажу євро до гривні.

У цьому випадку пропорційно зміни ціни підлягає зміні (коригуванню) і вартість товару. Коригування визначається з врахуванням курсу продажу євро на міжбанку згідно даних, вказаних на сайті https://minfin.com.ua. за кожним окремим платежем за такою формулою:

S = V*(R1/R0)-V, де S - сума коригування вартості товару (сума до оплати); V - сума отриманого платежу від покупця; К1 - курс продажу євро на міжбанку (за даними сайту https://minfin.com.ua), який діяв на момент закриття торгів того дня, що передував кожному отриманому платежу; К0 - курс продажу євро на міжбанку (за даними сайту https://minfin.com.ua) на момент закриття торгів того дня, що передував даті підписання сторонами специфікації.

Зобов`язання покупця по оплаті вважаються виконаними належним чином з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (дата оплати).».

Відповідно до п. 2. додаткової угоди №1 усі інші умови договору, не змінені даною додаткової угодою, на момент підписання даної угоди залишаються чинними та сторони підтверджують за ними свої зобов`язання. Дана додаткова угода складена у двох примірниках, по одному для кожної сторони, вступає в силу з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору.

На виконання умов договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року позивач протягом січня 2021 року - грудня 2023 року поставив відповідачу товар на загальну суму 72335480,22 грн згідно видаткових накладних, копії яких містять у матеріалах справи, а саме:

- №20 від 26.01.2021 на суму 1065047,40 грн з урахуванням ПДВ;

- №21 від 26.01.2021 на суму 1065086,73 грн з урахуванням ПДВ;

- №65 від 10.03.2021 на суму 1006009,95 грн з урахуванням ПДВ;

- №107 від 16.04.2021 на суму 939250,37 грн з урахуванням ПДВ;

- №111 від 21.04.2021 на суму 57500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №179 від 14.06.2021 на суму 1351806,41 грн з урахуванням ПДВ;

- №185 від 17.06.2021 на суму 1360032,84 грн з урахуванням ПДВ;

- №180 від 18.06.2021 на суму 115000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №206 від 14.07.2021 на суму 115000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №214 від 14.07.2021 на суму 1438490,43 грн з урахуванням ПДВ;

- №240 від 30.07.2021 на суму 115000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №250 від 09.08.2021 на суму 1278495,60 грн з урахуванням ПДВ;

- №296 від 14.09.2021 на суму 1320075,18 грн з урахуванням ПДВ;

- №307 від 22.09.2021 на суму 57500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №311 від 23.09.2021 на суму 115000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №315 від 28.09.2021 на суму 1300150,35 грн з урахуванням ПДВ;

- №324 від 11.10.2021 на суму 1305890,41 грн з урахуванням ПДВ;

- №325 від 11.10.2021 на суму 1307799,16 грн з урахуванням ПДВ;

- №338 від 19.10.2021 на суму 28750,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №359 від 04.11.2021 на суму 115000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №380 від 22.11.2021 на суму 1199872,53 грн з урахуванням ПДВ;

- №392 від 25.11.2021 на суму 46000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №397 від 03.12.2021 на суму 52000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №406 від 10.12.2021 на суму 1414561,74 грн з урахуванням ПДВ;

- №413 від 14.12.2021 на суму 1332095,27 грн з урахуванням ПДВ;

- №418 від 17.12.2021 на суму 124000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №424 від 21.12.2021 на суму 204500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №425 від 22.12.2021 на суму 95000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №428 від 23.12.2021 на суму 317400,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №434 від 29.12.2021 на суму 957328,38 грн з урахуванням ПДВ;

- №5 від 06.01.2022 на суму 285200,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №7 від 10.01.2022 на суму 209920,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №8 від 11.01.2022 на суму 195500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №9 від 11.01.2022 на суму 276000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №18 від 17.01.2022 на суму 193864,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №30 від 24.01.2022 на суму 1286650,31 грн з урахуванням ПДВ;

- №31 від 25.01.2022 на суму 839895,29 грн з урахуванням ПДВ;

- №32 від 26.01.2022 на суму 1895866,33 грн з урахуванням ПДВ;

- №39 від 28.01.2022 на суму 276000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №50 від 07.02.2022 на суму 770108,90 грн з урахуванням ПДВ;

- №64 від 10.02.2022 на суму 276000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №74 від 21.02.2022 на суму 1870481,24 грн з урахуванням ПДВ;

- №94 від 17.03.2022 на суму 357760,77 грн з урахуванням ПДВ;

- №85 від 31.03.2022 на суму 330000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №101 від 07.04.2022 на суму 220000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №86 від 13.04.2022 на суму 1518369,34 грн з урахуванням ПДВ;

- №121 від 03.04.2022 на суму 314000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №122 від 03.05.2022 на суму 1437835,75 грн з урахуванням ПДВ;

- №86 від 26.05.2022 на суму 170504,10 грн з урахуванням ПДВ;

- №159 від 06.06.2022 на суму 1746688,04 грн з урахуванням ПДВ;

- №161 від 07.06.2022 на суму 1620645,77 грн з урахуванням ПДВ;

- №87 від 08.06.2022 на суму 33600,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №92 від 14.06.2022 на суму 230000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №95 від 15.06.2022 на суму 288000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №110 від 04.07.2022 на суму 84000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №116 від 05.07.2022 на суму 477510,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №117 від 05.07.2022 на суму 210502,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №118 від 05.07.2022 на суму 1698517,02 грн з урахуванням ПДВ;

- №127 від 15.07.2022 на суму 240000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №129 від 19.07.2022 на суму 196000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №135 від 25.07.2022 на суму 252000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №160 від 10.08.2022 на суму 257572,70 грн з урахуванням ПДВ;

- №161 від 15.08.2022 на суму 52500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №171 від 15.08.2022 на суму 2051776,65 грн з урахуванням ПДВ;

- №177 від 18.08.2022 на суму 270000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №181 від 22.08.2022 на суму 2202312,61 грн з урахуванням ПДВ;

- №200 від 15.09.2022 на суму 2239006,55 грн з урахуванням ПДВ;

-№212 від 19.09.2022 на суму 270000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №213 від 19.09.2022 на суму 179871,04 грн з урахуванням ПДВ;

- №217 від 21.09.2022 на суму 2217483,54 грн з урахуванням ПДВ;

- №224 від 26.09.2022 на суму 70000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №248 від 18.10.2022 на суму 2161574,07 грн з урахуванням ПДВ;

- №264 від 31.10.2022 на суму 345000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №271 від 07.11.2022 на суму 170875,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №289 від 21.11.2022 на суму 349125,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №311 від 07.12.2022 на суму 530478,63 грн з урахуванням ПДВ;

- №314 від 07.12.2022 на суму 205000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №334 від 29.12.2022 на суму 1053987,39 грн з урахуванням ПДВ;

- №10 від 20.01.2023 на суму 217500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №30 від 01.02.2023 на суму 70000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №31 від 01.02.2023 на суму 400000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №35 від 09.02.2023 на суму 801192,78 грн з урахуванням ПДВ;

- №45 від 10.02.2023 на суму 230000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №43 від 13.02.2023 на суму 290000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №56 від 22.02.2023 на суму 150000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №60 від 27.02.2023 на суму 70000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №61 від 28.02.2023 на суму 430000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №67 від 03.03.2023 на суму 539728,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №70 від 07.03.2023 на суму 1015000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №93 від 07.04.2023 на суму 615000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №98 від 11.04.2023 на суму 367671,60 грн з урахуванням ПДВ;

- №107 від 24.04.2023 на суму 628500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №116 від 04.05.2023 на суму 548231,04 грн з урахуванням ПДВ;

- №135 від 12.05.2023 на суму 50000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №137 від 15.05.2023 на суму 60000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №140 від 16.05.2023 на суму 72500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №142 від 16.05.2023 на суму 600000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №160 від 05.06.2023 на суму 770000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №164 від 07.06.2023 на суму 115000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №176 від 20.06.2023 на суму 321800,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №171 від 21.06.2023 на суму 145000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №199 від 06.07.2023 на суму 130000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №198 від 06.07.2023 на суму 70000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №195 від 07.07.2023 на суму 577843,02 грн з урахуванням ПДВ;

- №201 від 10.07.2023 на суму 124200,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №206 від 13.07.2023 на суму 645829,12 грн з урахуванням ПДВ;

- №210 від 17.07.2023 на суму 972600,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №212 від 19.07.2023 на суму 115000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №228 від 03.08.2023 на суму 70000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №229 від 04.08.2023 на суму 1196800,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №230 від 04.08.2023 на суму 145000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №255 від 30.08.2023 на суму 100000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №256 від 31.08.2023 на суму 800000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №277 від 19.09.2023 на суму 250000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №282 від 22.09.2023 на суму 30000,00 грн з з урахуванням ПДВ;

- №285 від 27.09.2023 на суму 148750,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №294 від 03.10.2023 на суму 112500,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №302 від 06.10.2023 на суму 176000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №303 від 06.10.2023 на суму 119000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №305 від 11.10.2023 на суму 253489,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №306 від 11.10.2023 на суму 351992,40 грн з урахуванням ПДВ;

- №310 від 13.10.2023 на суму 145000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №312 від 13.10.2023 на суму 796000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №358 від 24.11.2023 на суму 181930,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №363 від 06.12.2023 на суму 145000,00 грн з урахуванням ПДВ;

- №379 від 15.12.2023 на суму 543798,47 грн з урахуванням ПДВ.

Вищезгадані видаткові накладні підписані уповноваженими особами сторін та скріплені відтиском печаток позивача та відповідача.

Відтак, відповідачем прийнято товар у повному обсязі відповідно до кожної видаткової накладної без зауважень щодо його кількості та якості.

Позивач зазначає про те, що відповідач провів оплату на загальну суму 67630371,08 грн згідно наданої позивачем копії фільтрованої виписки з банківського рахунку позивача за період з 13.12.2022 по 13.12.2024 рік.

Згідно цієї виписки, останній платіж від відповідача надійшов на рахунок позивача 16.08.2024 на суму 50000,00 грн згідно платіжної інструкції №1108194 з призначенням платежу: «часткова оплата за премікси зг.рах. №311 від 10.10.2023 ПДВ (20%) 8333,33».

Таким чином, звертаючись до Господарського суду Львівської області із заявленими позовними вимогами, позивач повідомив про те, що на момент звернення до суду у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за видатковими накладними: №229 від 04.08.2023 (частково не оплачена відповідачем на суму 406649,27 грн) та повністю не оплачені №230 від 04.08.2023, №255 від 30.08.2023, №256 від 31.08.2023, №277 від 19.09.2023, №282 від 22.09.2023, №285 від 27.09.2023, №294 від 03.10.2023, №302 від 06.10.2023, №303 від 06.10.2023, №305 від 11.10.2023, №306 від 11.10.2023, №310 від 13.10.2023, №312 від 13.10.2023, №358 від 24.11.2023, №363 від 06.12.2023, №379 від 15.12.2023.

Позивач зазначає, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за цими видатковими накладними складає 4705109,14 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено копію акта звірки взаємних розрахунків по стану за період 23.12.2020-13.01.2025 між ТОВ «Нутрімін Україна» та ТОВ «Барком» за договором №20-034П від 23.12.2020, згідно якого станом на 13.01.2025 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 4705109,14 грн.

З огляду на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4705109,14 грн основної заборгованості на підставі договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року.

Крім основної суми заборгованості позивач за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань здійснив нарахування відповідачу пені у розмірі 504484,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 529751,20 грн та 3% річних у розмірі 157729,06 грн.

До відзиву на позовну заяву відповідач долучив копії платіжних інструкцій, що відображені також у копії фільтрованої виписки з банківського рахунку позивача за період з 13.12.2022 по 13.12.2024 рік, на яку покликається позивач як на доказ часткової сплати відповідачем поставленого йому товару із загальної суми у розмірі 72335480,22 грн лише на суму 67630371,08 грн.

Окрім того, відповідач також долучив копії платіжних інструкції на підтвердження сплати основної заборгованості за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року у розмірі 4705109,14 грн. Такі платіжні операції були здійснені відповідачем після надходження матеріалів позовної заяви до Господарського суду Львівської області та відкриття провадження у цій справі згідно ухвали суду від 21.01.2025 року.

Відтак, після останнього платежу від 16.08.2024 року згідно платіжної інструкції №1108194 на суму 50000,00 грн, що була врахована позивачем при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами, відповідач у добровільному порядку здійснив повну сплату основної заборгованості за договором №20-034П від 23.12.2020 року на суму 4705109,14 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій:

- №971915 від 23.01.2025 на суму 124200,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 20700,00»;

- №971914 від 23.01.2025 на суму 91800,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 15300,00»;

- №971913 від 23.01.2025 на суму 132500,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 22083,33»;

- №971911 від 23.01.2025 на суму 181930,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 30321,67»;

- №971910 від 23.01.2025 на суму 591000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 98500,00»;

- №971912 від 23.01.2025 на суму 145000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 24166,67»;

- №988636 від 27.01.2025 на суму 500000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 83333,33»;

- №988961 від 28.01.2025 на суму 26000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 4333,33»;

- №988974 від 28.01.2025 на суму 43798,47 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 7299,75»;

- №988994 від 28.01.2025 на суму 230000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 38333,33»;

- №994841 від 03.02.2025 на суму 131033,10 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 21838,85»;

- №994842 від 03.02.2025 на суму 70000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 11666,67»;

- №994817 від 03.02.2025 на суму 104000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 17333,33»;

- №996048 від 04.02.2025 на суму 12000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 2000,00»;

- №996160 від 04.02.2025 на суму 287760,77 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 47960,13»;

- №997626 від 07.02.2025 на суму 100000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 16666,67»;

- №998895 від 10.02.2025 на суму 195500,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 32583,33»;

- №998896 від 10.02.2025 на суму 81864,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 13644,00»;

- №999278 від 11.02.2025 на суму 209920,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 34986,97»;

- №999279 від 11.02.2025 на суму 90000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 15000,00»;

- №999798 від 12.02.2025 на суму 90000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 15000,00»;

- №999790 від 12.02.2025 на суму 209297,64 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 34882,94»;

- №1000203 від 13.02.2025 на суму 300000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 50000,00»;

- №1000488 від 14.02.2025 на суму 300000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 50000,00»;

- №1002600 від 17.02.2025 на суму 457505,16 грн з призначенням платежу: «оплата за премікси зг. дог. №20-034П від 23.12.20 р. в. т.ч. ПДВ (20%) 76250,86».

Доказів погашення заборгованості за нараховану позивачем пеню, інфляційні втрати та 3% річних відповідачем до матеріалів справи не було подано.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов`язання на підставі укладеного договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додаткової угоди №1 до цього договору від 08.08.2022 року, згідно якого позивач зобов`язувався поставити і передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов`язувався прийняти товар та оплатити його в порядку, у строки та на умовах, передбачених договором.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Приписами статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, пунктом 2.3. договору сторонами погоджено, що відповідач зобов`язаний оплатити вартість товару впродовж 60 (шістдесяти) робочих днів з дати переходу права власності на товар, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок позивача згідно переданого рахунку.

Крім того, згідно додаткової угоди №1 від 08.08.2022 року до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року сторонами узгоджено нову редакцію договору в частині ціни та порядку розрахунків за цим договором, а саме: « 3.1. За взаємною згодою по даному договору сторонами визначено грошовий еквівалент зобов`язань в іноземній валюті. Загальна вартість (ціна), що підлягає сплаті по договору у гривнях, визначаються в порядку, встановленому у п.п. 3.2., 3.4. договору.

3.2. Покупець оплачує товар за ціною постачальника, зазначеною у рахунку на день пред`явлення рахунку покупцю, яка вважається умовною вартістю товару та яка у випадку відтермінування платежу або плати вартості частинами підлягає коригуванню за Актами коригування вартості товару згідно п. 3.4. цього договору. Загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальником на виконання умов цього договору згідно видаткових накладних.

3.3. Розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у договорі протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару. Оплата вважається такою, що відбулася, з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника.».

Відтак, на підставі укладеного між сторонами договору та додаткової угоди №1 до цього договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як слідує із матеріалів справи, позивач за загальний період з січня 2021 року по грудень 2023 року поставив відповідачу товар на загальну суму 72335480,22 грн згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних, а відповідач у свою чергу прийняв цей товар у повному обсязі без зауважень щодо його кількості та якості. Одночасно, суд зазначає, що наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення до суду із заявленим позовними вимогами відповідачем частково було сплачено вартість поставленого позивачем йому товару згідно умов договору №20-034П від 23.12.2020 року на суму 67630371,08 грн. Крім того, судом встановлено, що останнім платіж відповідач на рахунок позивача здійснив 16.08.2024 року на суму 50000,00 грн.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що у відповідача на момент звернення позивачем до суду із заявленими позовними вимогами виникла заборгованість перед останнім за поставлений товар згідно неоплачених видаткових накладних: №229 від 04.08.2023 (часткова не оплачена відповідачем на суму 406649,27 грн); №230 від 04.08.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 145000,00 грн); №255 від 30.08.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 100000,00 грн); №256 від 31.08.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 800000,00 грн); №277 від 19.09.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 250000,00 грн); №282 від 22.09.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 30000,00 грн); №285 від 27.09.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 148750,00 грн); №294 від 03.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 112500,00 грн); №302 від 06.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 176000,00 грн); №303 від 06.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 119000,00 грн); №305 від 11.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 253489,00 грн); №306 від 11.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 351992,40 грн); №310 від 13.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 145000,00 грн); №312 від 13.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 796000,00 грн); №358 від 24.11.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 181930,00 грн); №363 від 06.12.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 145000,00 грн); №379 від 15.12.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 543798,47 грн).

Відтак, на момент звернення ТОВ «Нутрімін Україна» до суду з майновими вимогами до ТОВ «Барком» щодо сплати основної заборгованості за поставлений товар згідно договору №20-034П від 23.12.2020, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 4705109,14 грн.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи, що додатковою угодою №1 від 08.08.2022 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року сторонами затверджено п. 3.3. договору у новій редакції, а саме: « 3.3. Розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у договорі протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару. Оплата вважається такою, що відбулася, з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника.», умови якої застосовуються до вищезгаданих неоплачених відповідачем видаткових накладних, ТОВ «Барком» повинен був здійснити оплату за цими видатковими накладними у наступні терміни:

- за видатковою накладною №229 від 04.08.2023 до 03.10.2023 включно;

- за видатковою накладною №230 від 04.08.2023 до 03.10.2023 включно;

- за видатковою накладною №255 від 30.08.2023 до 30.10.2023 включно (29.10.2023 - неділя);

- за видатковою накладною №256 від 31.08.2023 до 30.10.2023 включно;

- за видатковою накладною №277 від 19.09.2023 до 20.11.2023 включно (18.11.2023 - субота);

- за видатковою накладною №282 від 22.09.2023 до 21.11.2023 включно;

- за видатковою накладною №285 від 27.09.2023 до 27.11.2023 включно (26.11.2023 - неділя);

- за видатковою накладною №294 від 03.10.2023 до 04.12.2023 включно (02.12.2023 - субота);

- за видатковою накладною №302 від 06.10.2023 до 05.12.2023 включно;

- за видатковою накладною №303 від 06.10.2023 до 05.12.2023 включно;

- за видатковою накладною №305 від 11.10.2023 до 11.12.2023 включно (10.12.2023 - неділя);

- за видатковою накладною №306 від 11.10.2023 до 11.12.2023 включно (10.12.2023 - неділя);

- за видатковою накладною №310 від 13.10.2023 до 12.12.2023 включно;

- за видатковою накладною №312 від 13.10.2023 до 12.12.2023 включно;

- за видатковою накладною №358 від 24.11.2023 до 23.01.2024 включно;

- за видатковою накладною №363 від 06.12.2023 до 05.02.2024 включно (04.02.2024 - неділя);

- за видатковою накладною №379 від 15.12.2023 до 13.02.2024 включно.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Станом на момент звернення з даним позовом, у відповідача перед позивачем існувала заборгованість у розмірі 4705109,14 грн зі сплати поставленого товару у відповідності до умов договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додаткової угоди №1 від 08.08.2022 року до цього договору.

Однак, судом встановлено, що після відкриття провадження у цій справі відповідачем у повному обсязі сплачено заборгованість перед позивачем у розмірі 4705109,14 грн. Згадане підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: №971915 від 23.01.2025 на суму 124200,00 грн; №971914 від 23.01.2025 на суму 91800,00 грн; №971913 від 23.01.2025 на суму 132500,00 грн; №971911 від 23.01.2025 на суму 181930,00 грн; №971910 від 23.01.2025 на суму 591000,00 грн; №971912 від 23.01.2025 на суму 145000,00 грн; №988636 від 27.01.2025 на суму 500000,00 грн; №988961 від 28.01.2025 на суму 26000,00 грн; №988974 від 28.01.2025 на суму 43798,47 грн; №988994 від 28.01.2025 на суму 230000,00 грн; №994841 від 03.02.2025 на суму 131033,10 грн; №994842 від 03.02.2025 на суму 70000,00 грн; №994817 від 03.02.2025 на суму 104000,00 грн; №996048 від 04.02.2025 на суму 12000,00 грн; №996160 від 04.02.2025 на суму 287760,77 грн; №997626 від 07.02.2025 на суму 100000,00 грн; №998895 від 10.02.2025 на суму 195500,00 грн; №998896 від 10.02.2025 на суму 81864,00 грн; №999278 від 11.02.2025 на суму 209920,00 грн; №999279 від 11.02.2025 на суму 90000,00 грн; №999798 від 12.02.2025 на суму 90000,00 грн; №999790 від 12.02.2025 на суму 209297,64 грн; №1000203 від 13.02.2025 на суму 300000,00 грн; №1000488 від 14.02.2025 на суму 300000,00 грн; №1002600 від 17.02.2025 на суму 457505,16 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт визнання відповідачем існуючої заборгованості та добровільне здійснення повної сплати основної заборгованості за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що відповідачем сплачено у повному обсязі основну заборгованість перед позивачем у розмірі 4705109,14 грн, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі стосовно позовної вимоги позивача до відповідача в частині про стягнення основного боргу у розмірі 4705109,14 грн згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору у цій частині.

Згідно з ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 157729,06 грн за видатковими накладними:

- за видатковою накладною №229 від 04.08.2023 на суму боргу у розмірі 406649,27 грн з 04.10.2023 по 15.01.2025;

- за видатковою накладною №230 від 04.08.2023 на суму боргу у розмірі 145000,00 грн з 04.10.2023 по 15.01.2025;

- за видатковою накладною №255 від 30.08.2023 на суму боргу у розмірі 100000,00 грн з 30.10.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 31.10.2023 по 15.01.2025);

- за видатковою накладною №256 від 31.08.2023 на суму боргу у розмірі 800000,00 грн за період з 31.10.2023 по 15.01.2025;

- за видатковою накладною №277 від 19.09.2023 на суму боргу у розмірі 250000,00 грн за період з 19.11.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 21.11.2023 по 15.01.2025);

- за видатковою накладною №282 від 22.09.2023 на суму боргу у розмірі 300000,00 грн за період з 22.11.2023 по 15.01.2025;

- за видатковою накладною №285 від 27.09.2023 на суму боргу у розмірі 148750,00 грн за період з 27.11.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 28.11.2023 по 15.01.2025);

- за видатковою накладною №294 від 03.10.2023 на суму боргу у розмірі 112500,00 грн за період з 03.12.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 05.12.2023 по 15.01.2025);

- за видатковою накладною №302 від 06.10.2023 на суму боргу у розмірі 176000,00 грн за період з 06.12.2023 по 15.01.2025;

- за видатковою накладною №303 від 06.10.2023 (позивач зазначає, що ця видаткова накладна датована 09.10.2023) на суму боргу у розмірі 119000,00 грн за період з 09.12.2023 по 15.01.2025 (проте, суд відзначає, що позивач мав право нараховувати 3% річних за період з 06.12.2023 по 15.01.2025, однак, зважаючи на те, що позивач розпочинає свій розрахунок з 09.12.2023, суд позбавлений можливості виходити поза межі заявлених позовних вимог в цій частині нарахувань у сумі 3941,67 грн);

- за видатковою накладною №305 від 11.10.2023 на суму боргу у розмірі 253489,00 грн за період з 11.12.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 12.12.2023 по 15.01.2025);

- за видатковою накладною №306 від 11.10.2023 на суму боргу у розмірі 351992,40 грн за період з 11.12.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 12.12.2023 по 15.01.2025);

- за видатковою накладною №310 від 13.10.2023 на суму боргу у розмірі 145000,00 грн за період з 13.12.2023 по 15.01.2025;

- за видатковою накладною №312 від 13.10.2023 на суму боргу у розмірі 796000,00 грн за період з 13.12.2023 по 15.01.2025;

- за видатковою накладною №358 від 24.11.2023 на суму боргу у розмірі 181930,00 грн за період з 23.01.2024 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 24.01.2024 по 15.01.2025);

- за видатковою накладною №363 від 06.12.2023 на суму боргу у розмірі 145000,00 грн за період з 04.02.2024 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 06.02.2024 по 15.01.2025);

- за видатковою накладною №379 від 15.12.2023 на суму боргу у розмірі 543798,47 грн за період з 13.02.2024 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 14.02.2024 по 15.01.2025).

Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

Враховуючи, що судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем здійснено оплату поставленого позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Барком» товару згідно вищенаведених видаткових накладних з порушенням строків, передбачених умовами договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додаткової угоди №1 від 08.08.2022 року до цього договору, позивач у порядку статті 625 Цивільного кодексу України мав право на суму простроченого відповідачем грошового зобов`язання нараховувати 3% річних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 157729,06 грн, судом встановлено, що позивачем він проведений невірно, а відтак підлягає задоволенню частково на суму 157515,98 грн.

Щодо нарахованих позивачем 529751,20 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив щодо нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов`язання за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року у зв`язку із тим, що між сторонами 08.08.2022 року укладено додаткову угоду №1 до цього договору, якою визначено грошовий еквівалент зобов`язань в іноземні валюті. Відтак, відповідач покликається висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.04.2021 року у справі №910/11077/20, а відтак, просить суд відмовити у задоволенні заявленої позовної вимоги в частині стягнення 157729,06 грн нарахованих позивачем інфляційних втрат.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Водночас судом враховано, що частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Додатковою угодою №1 від 08.08.2022 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року сторонам було внесено зміни до цього договору, насамперед, погоджено редакцію пункту 3.4. згідно якого, у випадку зростання у вказаний 60-денний та подальший період міжбанківського курсу продажу євро до гривні на (два) або більше відсотки, діючого на момент закриття торгів дня, що передував кожному отриманому платежу, відносно міжбанківського курсу продажу євро до гривні, що діяв на момент закриття торгів дні, що передував даті підписання сторонами специфікації, покупець зобов`язаний оплатити вартість товару за цінами, збільшеними пропорційно росту міжбанківського курсу продажу євро до гривні. У цьому випадку пропорційно зміни ціни підлягає зміні (коригуванню) і вартість товару. Коригування визначається з врахуванням курсу продажу євро на міжбанку згідно даних, вказаних на сайті https://minfin.com.ua. за кожним окремим платежем за такою формулою: S = V*(R1/R0)-V, де S - сума коригування вартості товару (сума до оплати); V - сума отриманого платежу від покупця; К1 - курс продажу євро на міжбанку (за даними сайту https://minfin.com.ua), який діяв на момент закриття торгів того дня, що передував кожному отриманому платежу; К0 - курс продажу євро на міжбанку (за даними сайту https://minfin.com.ua) на момент закриття торгів того дня, що передував даті підписання сторонами специфікації.

Отже, за умовами погодженої у додатковій угоді №1 від 08.08.2022 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року формули, сторони визначили, що перегляд (перерахунок) платежу у гривні вартості товару, що має бути сплачений відповідачем на користь позивача за поставлений товар здійснюється з урахуванням коливання курсу іноземної валюти відносно національної на дату здійснення платежу. Відтак, суд доходить висновку про те, що такі погоджені сторонами умови додаткової угоди №1 від 08.08.2022 року до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року спрямовані на захист валютних ризиків продавця (кредитора, позивача) внаслідок падіння курсу валюти платежу (гривні). Натомість, у разі падіння курсу іноземної валюти відносно гривні здійснення такого перерахунку у формулі не передбачено.

Іншими словами, якщо на день розрахунку валютний курс змінився (курс євро по відношенню до гривні став вище його курсу на момент дня здійснення платежу за поставлений товар), то сума платежу в гривні відповідно пропорційно підвищується згідно погодженої сторонами формули. Якщо ж курс євро по відношенню до гривні навпаки знизився - перерахунок суми платежу не здійснюється. У такому разі грошове зобов`язання у гривнях виконується у тому розмірі, який зафіксований у видатковій накладній, згідно якого відповідач отримав від позивача поставлений товар.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2017 року у справі №6-284цс17, у постанові від 11.10.2018 у справі №905/192/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2023 року у справі №873/52/22, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц.

Враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) позивачем у вказаний 60-денний та подальший період міжбанківського курсу продажу євро до гривні на (два) або більше відсотки, діючого на момент закриття торгів дня, що передував кожному отриманому платежу, відносно міжбанківського курсу продажу євро до гривні, що діяв на момент закриття торгів дні, що передував даті підписання сторонами специфікації відповідно до погодженої сторонами формули (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата), втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій ст. 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.04.2021 у справі №910/11077/20, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 11.10.2018 року у справі №905/192/18.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, частиною першою покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, умови укладеної між сторонами у справі додаткової угоди №1 від 08.08.2022 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями ст. 632 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що керуючись статтями 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони домовилися визначити грошовий еквівалент зобов`язання з оплати товару в іноземній валюті, а саме в євро, нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню з відповідача не підлягає.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 529751,20 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 504484,70 грн пені.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 7.3. договору у разі порушення термінів оплати, покупець сплачує постачальнику на його вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. Оскільки умови договорів не встановлювали періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання договорів щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Перш за все слід наголосити, що з аналізу наведених вище норм випливає, що право кредитора на нарахування неустойки (пені) виникає у разі неналежного виконання боржником взятого на себе зобов`язання. Будь-яких інших умов, за яких виникає означене право закон не визначає.

Судом встановлено, що відповідач повинен був сплатити вартість поставленої позивачем йому товару за видатковими накладними: №229 до 03.10.2023 включно; №230 до 03.10.2023 включно; №255 до 30.10.2023 включно (29.10.2023 - неділя); №256 до 30.10.2023 включно; №277 до 20.11.2023 включно (18.11.2023 - субота); №282 до 21.11.2023 включно; №285 до 27.11.2023 включно (26.11.2023 - неділя); №294 до 04.12.2023 включно (02.12.2023 - субота); №302 до 05.12.2023 включно; №303 до 05.12.2023 включно; №305 до 11.12.2023 включно (10.12.2023 - неділя); №306 до 11.12.2023 включно (10.12.2023 - неділя); №310 до 12.12.2023 включно; №312 до 12.12.2023 включно; №358 до 23.01.2024 включно; №363 до 05.02.2024 включно (04.02.2024 - неділя); №379 до 13.02.2024 включно. Крім того, судом було встановлено, що основна заборгованість, яку просив стягнути позивач з відповідача на свою користь у розмірі 4705109,14 грн була сплачена відповідачем у добровільному порядку після відкриття провадження у цій справі. Відтак, на момент постановлення рішення у цій справі у відповідач відсутня основна заборгованість перед позивачем за вищенаведеними видатковими накладними.

Вказане переконливо свідчить про те, що відповідач належним чином не виконав умов договірного зобов`язання та допустив прострочення у здійсненні оплати у порядку та строки, визначені договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додатковою угодою №1 від 08.08.2022 року до цього договору, у зв`язку із чим у позивача на підставі п. 7.3. договору, а також відповідних норм закону виникло право на нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Одночасно, суд звертає увагу на наявність у матеріалах справи клопотання відповідача про зменшення розміру пені з суми 504484,70 грн на 90% до суми 50448,47 грн та повідомляє наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №914/1517/18).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).

У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2019 у справі №907/532/18, з поміж іншого, відзначає, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені та штрафу судами попередніх інстанцій було дотримано принципу збалансованості інтересів сторін. Також судом апеляційної інстанції взято до уваги добросовісну поведінку відповідача, його фінансовий стан, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв`язку із таким простроченням.

При цьому наявність/відсутність укладеної між сторонами договору угоди про зменшення або скасування штрафних санкцій, так само як наявність/відсутність угоди про внесення змін до умов договору в частині строків поставки товару, при вирішенні судом питання про зменшення розміру штрафу, пені не має вирішального значення, оскільки таке зменшення є правом суду, яке випливає безпосередньо з положень норм чинного законодавства, та здійснюється судом за наявності конкретних об`єктивних обставин.

Зі змісту зазначених вище норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання або невиконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушень та його наслідки) тощо.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18 від 18.06.2019 у справі №914/891/16.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) (постанова Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №921/110/18).

Одночасно, суд зазначає про те, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням відсутності основної заборгованості, а також задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корись позивача 3% річних.

Разом з тим, судом враховується, що позивач не надав суду доказів понесення ним збитків та їх суми, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого товару, а також доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності.

Отже, приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання відповідачем та повну сплату основної заборгованості у розмірі 4705109,14 грн у добровільному порядку. З огляду на викладене вище, суд приходить до переконання про доцільність зменшення суми пені з 504484,70 грн на 90% до суми 50448,47 грн.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що провадження у цій справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року у розмірі 4705109,14 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, а решта заявлених позовних вимог - задоволенню частково.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

За звернення до суду з позовною заявою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 88456,11 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №2367 від 14.01.2025.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Зважаючи на те, що судом на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача 4705109,14 грн основної заборгованості за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року, позивачу за його клопотанням підлягатиме поверненню з Державного бюджету України 70576,64 грн сплаченого судового збору.

Враховуючи, що судом решта заявлених позовних вимог задоволена частково, з відповідача підлягає до стягнення 3119,47 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №914/141/25 стосовно позовної вимоги про стягнення основної заборгованості у розмірі 4705109,14 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Позов стосовно решти позовних вимог - задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» (81127, Львівська область, село Підбірці, вулиця Виробнича, будинок 6; ідентифікаційний код 25556075) на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Нутрімін Україна» (79053, Львівська область, місто Львів, вулиця Княгині Ольги, будинок 100/б, квартира 52; ідентифікаційний код 43053946) 207964,45 грн штрафних санкцій, що складаються з: 157515,98 грн - 3% річних, 50448,47 грн - пені та 3119,47 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

4. У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 26.05.2025.

Суддя Гоменюк З.П.