Рішення № 127638816, 27.05.2025, Зміївський районний суд Харківської області

Справа № 621/973/25

Провадження № 2-а/621/16/25

РІШЕННЯ

Іменем України

27 травня 2025 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Вельможної І.В.,

секретаря судового засідання Лацько А.В.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач 1 поліцейський відділу поліції № 2 (м.Зміїв) Чугуївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області старший сержант поліції Пашнєв Олександр Олександрович,

відповідач 2 Головне управління Національної поліції в Харківській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського відділу поліції № 2 (м. Зміїв) Чугуївського районного управління поліції Головне управління Національної поліції в Харківській області старшого сержанта поліції Пашнєва Олександра Олександровича, Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження,

у с т а н о в и в:

07.04.2024 ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" звернувся до суду з позовною заявою до поліцейського відділу поліції № 2 (м. Зміїв) Чугуївського районного управління поліції Головне управління Національної поліції в Харківській області старшого сержанта поліції Пашнєва Олександра Олександровича, Головного управління Національної поліції в Харківській області в якому просить суд:

- скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4397725 від 31.03.2025, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 31 березня 2025 року поліцейським відділу поліції № 2 (м. Зміїв) Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області Пашнєвим О.О. відносно ОСОБА_1 складено постанову у справі про адміністративне правопорушення, про притягнення до відповідальності за частиною 2 статі 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення п. 8.7.3 ґ ПДР.

Як зазначає позивач, постанова ЕНА № 4397725 від 31.03.2025 винесена безпідставно та з істотним порушенням прав позивача, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.

Щодо обставин справи позивач зазначає, що 31 березня 2025 року, під час руху по вул. Лиманській (Гагаріна) у м. Зміїв, ОСОБА_1 був зупинений екіпажем поліції у складі старшого лейтенанта патрульної служби Олешко С.В. та поліцейського відділу поліції № 2 (м. Зміїв) Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області Пашнєва О.О. Після зупинки старший лейтенант патрульної служби Олешко С.В. повідомив, що зупинив належний ОСОБА_1 транспортний засіб Mitsubishi Outlander д.н.з. НОМЕР_1 за порушення п. 8.7.3 ґ Правил дорожнього руху, а саме за проїзд перехрестя вул. Лиманської та вул. Покровської на заборонений жовтий сигнал світлофора. Не оспорюючи самого факту такого проїзду, ОСОБА_1 повідомив старшому лейтенанту ОСОБА_2 та старшому сержанту ОСОБА_3 про те, що вважав вчинення таких дій найбільш правильними та такими, що повністю відповідають вимогам п. 8.11 Правил дорожнього руху: "Водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.".

На обґрунтування правильності та правомірності своїх дій позивач зазначив поліцейському, що він рухався по вул. Лиманській в напрямку центральної площі міста, рухався у бік селища Слобожанське і під`їжджаючи до регульованого перехрестя вул. Лиманської та вул. Покровської рухався зі швидкістю в межах дозволеної у населених пунктах він помітив перехід світлофора в режим миготіння зеленого сигналу, що згідно п. 7.30 Національного стандарту України ДСТУ 4092-2022 "Світлофори дорожні. Загальні технічні вимоги, правила застосування та вимоги безпеки" по винен забезпечувати миготіння зеленого сигналу протягом 3 секунд безпосередньо перед вимкненням. В цей час позаду автомобіля позивача ОСОБА_1 рухався інший транспортний засіб із увімкненими фарами ближнього світла. Згідно п. 8.7.3 в такий сигнал світлофора дозволяє рух, але одночасно попереджає про наступну зміну сигналів. Зважаючи на темну пору доби, а також атмосферні опади у вигляді дощу, через світло фар автомобіля який рухався позаду, ОСОБА_1 не міг впевнено оцінити дистанцію між транспортними засобами та оцінити чи встигне водій транспортного засобу який рухався позаду здійснити повну зупинку, перед ним, у випадку застосування ОСОБА_1 інтенсивного гальмування аж до екстреного гальмування. Оцінивши дорожню обстановку, та впевнившись у відсутності пішоходів поблизу пішохідного переходу, а також інших учасників дорожнього руху, зокрема і інших транспортних засобів на перехрещуваній проїзній частині, а також той факт, що через дощову погоду стан дорожнього покриття може бути слизьким, ОСОБА_1 прийняв рішення здійснити проїзд перехрестя без застосування екстреного гальмування, чим, на його думку, забезпечив дотримання безпеки дорожнього руху у суворій відповідності із приписами п. 8.11 Правил дорожнього руху.

Після надання пояснень позивача ОСОБА_1 , старший лейтенант ОСОБА_2 заперечив, що жоден транспортний засіб не рухався позаду його автомобіля і попросив надати йому водійське посвідчення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Під час перевірки документів, ОСОБА_2 цікавився іншими питаннями, що не стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема щодо розшуку, щодо уточнення народження позивача, тощо. Спілкування із позивачем здійснював старший лейтенант ОСОБА_2 , а його дані опрацьовувалися на планшеті старшим сержантом ОСОБА_3 .

В цей час обидва поліцейські періодично переміщалися від водійського місця ОСОБА_1 до багажника автомобіля та деякий час перебували там.

У подальшому, до позивача повернувся лише старший лейтенант ОСОБА_2 , при цьому в руках він тримав дві смуги паперу, схожі на ті, на яких роздруковується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності.

Позивач ОСОБА_1 , переконавшись, що відносно нього було складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності висловив незгоду з таким підходом поліцейського до розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема те, що під час розгляду справи його, на вимогу, повинні були ознайомити із доказами вчинення правопорушення, та здійснити розгляд доказів у їх сукупності.

Лише після цього, старший сержант ОСОБА_2 повідомив, що на вимогу позивача він ознайомить із відео доказами.

У подальшому, позивача було ознайомлено із відеофайлом, на якому зафіксовано проїзд належного йому транспортного засобу на жовтий сигнал світлофора. Однак, на тому ж відеофрагменті було зафіксовано автомобіль, що рухався позаду його автомобіля та який зупинився перед світлофором на заборонний сигнал світлофора. Таким чином, твердження старшого лейтенанта ОСОБА_2 , щодо відсутності будь - яких транспортних засобів, що рухалися позаду автомобіля позивача, спростовується відеофайлом, продемонстрованим йому у якості доказу вчинення ним порушення Правил дорожнього руху.

Окрім того, як зазначає позивач ОСОБА_1 , у розділі 7 "до постанови додаються" серія ЕНА №4397725 містяться лише посилання про відеозапис з бодікамер номер 09, 14. Відомості про відеозапис з відеореєстратора, встановленого в патрульному автомобілі, відсутні.

Після проголошення ОСОБА_1 тексту постанови, її примірник було йому надано для підпису, де на обох екземплярах постанови позивач вніс записи про те, що зі змістом статті 268 КУпАП його було ознайомлено після винесення постанови.

Таким чином ОСОБА_1 вважає, що було грубо порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, визначений положеннями статей 278, 279, 280 КУпАП та п. 4-10, 12 розділу ІІІ "Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі".

Постанова винесена з істотним порушенням прав ОСОБА_1 та правових гарантій на захист, тобто відразу після того, як правопорушення ніби-то, було ним вчинено. За таких умов ОСОБА_1 не мав часу та, відповідно фізичної можливості скористатися своїми правами, передбаченими статтею 268 КУпАП України, зокрема, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою, тощо.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 09.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху.

14.04.2025 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 15.04.2025 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи на 01.05.2025.

29.04.2025 представником відповідача ГУНП в Харківській області надано відзив на позов, згідно якого представник відповідача Тріска Д.О. просить відмовити у повному обсязі у задоволенні позову, оскільки оскаржувана постанова складена відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395.

30.04.2025 позивачем ОСОБА_1 надано відповідь на відзив ГУНП в Харківській області з викладом заперечень проти нього.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином.

Позивач ОСОБА_1 надав клопотання про проведення судового розгляду справи без його участі. Підтримав позов з підстав викладених у ньому та поясненнях у відповіді на відзив.

Відповідач - поліцейський ВП № 2 (м.Зміїв) Чугуївського районного управління поліції ГУНП в Харківській області старший сержант поліції Пашнєв О.О. у поданій 28.04.2025 до суду заяві просив проводити розгляд справи без його участі, заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Харківській області Тріска Д.О. у відзиві на позовну заяву просила проводити судовий розгляд без участі представника відповідача, з урахуванням поданого відзиву. За результатами судового розгляду відмовити позивачу у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В матеріалах справи відсутні відомості про передбачені статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для відкладення судового розгляду, тому розгляд справи по суті проведений за відсутності позивача, представника відповідача та третьої особи.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Оцінивши обставини, повідомлені у позовній заяві, дослідивши надані письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

31.03.2025 поліцейським ВП № 2 (м. Зміїв) Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області старшим сержантом поліції Пашнєвим О.О. у відношенні ОСОБА_1 винесено постанову серії ЕНА № 4397725, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. (а. с. 10 10).

З вищезазначеної постанови вбачається, що 31.03.2025 о 20-13 год. в м. Зміїв (провулок Лиманській) водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mitsubishi Outlander д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив проїзд перехрестя вулиць Покровська та Лиманська в м. Зміїв на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3. ґ ПДР.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 р. № 3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306.

Згідно з п. 1.1. ПДР, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. п. ґ) п. 8.7.3 ПДР, сигнали світлофора мають такі значення: жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.

Так, частина 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачає відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статі 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначає у позові ОСОБА_1 , ним не заперечується порушення правил дорожнього руху, а саме п. 8.7.3, однак вказує на те, що такий висновок був передчасним, без врахування всіх обставин справи, наданих ним пояснень, стосовно того, що слугувало таким діям з його боку.

У свою чергу, обґрунтовуючи неправомірність оскаржуваної постанови посилається на те, що розгляд справи фактично не відбувся, а поліцейським Пашнєвим О.О. після отримання відомостей щодо його особи відразу складено постанову про накладення стягнення у виді штрафу. Вказує на не роз`яснення поліцейським його прав, передбачених статтею 59, 63 Конституції України та статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, втому числі без розгляду доказів вчинення ним правопорушення, розгляду заяв та клопотань з його боку.

Під час судового розгляду судом досліджено надані на виконання ухвали суду від 15.04.2025 докази, а саме: відеозаписи на оптичному носії, які містять файли.

Так початок відео файлу пристрою 000009 починається в період часу з 20-07-40 год. з якого вбачається, що перевіряє посвідчення водія ОСОБА_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ( НОМЕР_2 ).

З відеофайлу VID250331-201240F-000009-000000-0006, VID250331 НОМЕР_3 , вбачається, що після перевірки документів водія ОСОБА_1 , співробітники поліції відходять від транспортного засобу Mitsubishi Outlander та біля свого службового автомобіля здійснюють роздруківку постанови, яку у подальшому оголошують водію ОСОБА_1 .

Відеозаписи відображають, що на вимогу ОСОБА_1 працівник поліції надав докази вчинення водієм ОСОБА_1 порушення п. 8.7.3 ґ, що останнім не останнім не заперечувалось. Після чого ОСОБА_1 надано примірник оскаржуваної постанови.

Вказаними відеозаписами підтверджується факт на який посилається у адміністративному позові ОСОБА_1 , що до складання постанови оскаржуваної постанови, йому не було роз`яснено його прав та обов`язків, надано доказів вчинення ним порушення ПДР, пояснень з приводу правопорушення, здійснити змогу скористатися юридичною допомогою, тобто реалізувати передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення права.

Відповідачами у свою чергу не доведено, що поліцейським ОСОБА_3 була дотримана процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення, визначена статтею 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що в свою чергу призвело до порушення права позивача на ознайомлення з матеріалами справи, право давати пояснення та подавати докази, право на захист, під час винесення постанови були порушені норми діючого законодавства, які гарантують особі, яка притягається до адміністративної відповідальності право на об`єктивний та справедливий розгляд справи.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Відеозаписи з нагрудних відео реєстраторів працівників поліції (бодікамер № 09, № 14), як зазначено в постанові від 31.03.2025 не містять доказів порушення ОСОБА_1 частини 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 8.7.3 ґ ПДР).

Наданий на підтвердження порушення Левицьким М.Г. (ПДР) доказ (відео файл «Відео зупинка 1») не відображений в постанові ЕНА № 4397725 від 31.03.2025, як такий що здійснив фіксацію порушення п. 8.7.3 ґ ПДР і в оскаржуваній постанові немає жодних посилань на те, що відбувалась відео фіксація правопорушення з технічного засобу, розташованого в патрульному автомобілі. Також постанова не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено дана відео фіксація (відеозапис).

Відтак оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в порушення вимог частини 3 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якої чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис, не містить інформації про належну фіксацію правопорушення.

Як наслідок, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого нормами процесуального права.

Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення.

Інших доказів, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача, викладені в адміністративному позові, які б дозволили вказати на достовірність обставин викладених в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, відповідачами суду не надано.

Суд наголошує, що в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок та необхідність доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа № 537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Відповідно до статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Таким чином, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Отже, лише наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 204/8036/16-а.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Згідно з положеннями статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 280 Кодексу України про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

За змістом статті 7 Кодексу України про адміністративне правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, надавши правову оцінку аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги Кодексу України про адміністративні правопорушення, а відповідачем не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.

За таких обставин та враховуючи, що відповідач не довів правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 77, 139, 241 - 246, 271, 272, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4397725 від 31.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, з одночасним надсиланням апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 травня 2025 року.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1 поліцейський відділу поліції № 2 (м.Зміїв) Чугуївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області старший сержант поліції Пашнєв Олександр Олександрович, адреса місцезнаходження: вул. Донецька, 26, м. Зміїв, Чугуївський район, Харківська область, 63404.

Відповідач 2 Головне управління Національної поліції в Харківській області, адреса місцезнаходження: вул. Жон Мироносець, буд. 13, м. Харків, 61002.

Головуючий: