Рішення № 127627177, 26.05.2025, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3893/25

РІШЕННЯ

іменем України

26 травня 2025 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому з урахуванням уточнень до позовних вимог, просить визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та неприйняття рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що зі змісту наданої відповідачем відповіді позивачу стало відомо про той факт, що заява ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу не була розглянута комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 із посиланням на порушення порядку подання такої заяви, а саме на те, що її було направлено Позивачем засобами поштового зв`язку. Позивач вважає, що повідомлення про причини відмови в наданні Позивачу відстрочки від призову випливає, що остання ґрунтується на невиконанні Позивачем «вимог» щодо «подання заяви про відстрочку саме особисто» (що, на думку Відповідача, передбачає особисту явку до ТЦК) та «непред`явлення ОСОБА_1 військово-облікового документу в паперовій або електронній формі», що, на думку Відповідача, передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази суд враховує наступне.

Суд встановив, що позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , призовною комісією зарахований у запас 07.10.2003 за станом здоров`я.

ОСОБА_1 є студентом денної форми навчання та здобуває подвійну освіту за програмою «Подвійний диплом», відповідно до Контракту на навчання за програмою «Подвійний диплом» у Вищій Школі Внутрішньої Безпеки в м. Лодзь (Польща) та Приватному акціонерному товаристві «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 30.08.2024 року.

Відповідно до наданих Вищою Школою Внутрішньої Безпеки в м. Лодзь (Польща) Документів про навчання від 30.09.2024 року (Довідок та Рішення про зарахування) встановлено, що в їхньому навчальному закладі Позивач здобуває освітньо-кваліфікаційний рівень «неподільна магістратура» за денною формою.

Згідно відповіді на запит ПАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» (код ЄДРПОУ: 00127522, Код закладу в ЄДЕБО: 249), де позивач проходить навчання, освітньо-кваліфікаційний рівень «Неподільна магістратура», що здобувається позивачем у Вищій Школі Внутрішньої Безпеки в м. Лодзь (Польща) відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню «Магістр» (другий (магістерський) рівень вищої освіти) відповідно до ст. 10 ЗУ «Про освіту».

ДП «Інформаційно-іміджевий центр» Міністерства освіти і науки України, своїм листом № 20.4.2/822 від 13.12.2024 року підтвердив той факт, що рівень освіти, який здобувається Позивачем у Вищій Школі Внутрішньої Безпеки в м. Лодзь (Польща) є вищим за попередньо здобутий ОСОБА_1 рівень освіти «Молодший бакалавр».

05.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із Заявою про надання йому відстрочки від призову на військову під час мобілізації, до якої долучив ряд документів, що підтверджують, зокрема: його перебування на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 ; проходження навчання в ПАТ "ВНЗ " ІНФОРМАЦІЯ_5 " та у Вищій Школі Внутрішньої Безпеки в м. Лодзь (Польща); дотримання ОСОБА_1 вимог щодо непорушення черговості здобуття освіти відповідно до ст. 10 Закону України "Про освіту".

Не отримавши жодної відповіді щодо результатів розгляду Заяви про надання позивачу відстрочки від призову, 27.02.2025 року (згідно трекінгу вручено за довіреністю 03.03.2025 р.) позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із Адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію щодо результату розгляду Заяви ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 05.02.2025 року на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно відповіді на адвокатський запит представника позивача від 04.03.2025 №2302 відповідачем вказано, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 в порушення вимог законодавства заяву про відстрочку надіслано поштовим зв`язком, рішення про результат її розгляду на цей час комісією не прийнято.

Враховуючи те, що позивач має право на відстрочку від призову, а також неналежний розгляд відповідачем заяви про надання відстрочки від призову, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини 1 статті106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р., який діє досі.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 р. "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

У ст.1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.8 ст.4 Закону № 3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.22 Закону № 3543-ХІІ громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону № 3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

У ч.7 ст.1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно ч.9 ст.1 № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Статтею 22 Закону № 3543-XII визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Поряд з цим ст.23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також зокрема, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що Законом № 3543-XII визначений перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації є вичерпний та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.

Суд встановив, що позивач є студентом денної форми навчання та здобуває подвійну освіту за програмою «Подвійний диплом», відповідно до Контракту на навчання за програмою «Подвійний диплом» у Вищій Школі Внутрішньої Безпеки в м. Лодзь (Польща) та Приватному акціонерному товаристві «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 30.08.2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону Україн "Про освіту", метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.

Згідно норм вказаного закону встановлено, що освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об`єднаного спільними цінностями і культурою, та держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.

Загальні положення щодо рівнів та порядковості здобуття освіти закріплені в ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту", відповідно до якої, рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Як слідує з матеріалів справи, позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз.6 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як особі, яка виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у зв`язку із чим звернувся із відповідною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно абз.6 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

З доданої до заяви Виписки з ЄДЕБО щодо документів позивача про освіту та інформації щодо його навчання встановлено, що позивач з 11.06.1999 року здобув загальну базову середню освіту в Хмельницькій спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1. З 30.06.2003 року здобув повну загальну освіту в Хмельницькому політехнічному коледжі. З 30.06.2003 року здобув початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти в Хмельницькому політехнічному коледжі.

Як вже вказувалось раніше, наразі ОСОБА_1 здобуває ОКР «Неподільна магістратура» в Республіці Польща, який відповідає ОКР «Магістр» (другий (магістерський) рівень вищої освіти), що, в свою чергу, свідчить про непорушення Позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ст. 10 Закону України "Про освіту".

Суд встановив, що долучені до заяви документи належним чином підтверджують право позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно ч.3 п.1 ст.23 Закону №3543-XII.

Відповідно до п. 1 Розділу "Загальні питання" Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 року, Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно абз. 1-9 п. 60 Постанови КМУ № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів.

Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Як встановлено з матеріалів справи, що станом на момент звернення до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою, відповідачем не було розглянути матеріали позивача про надання відстрочки, та не прийнято відповідного рішення згідно Порядку №560.

Суд зазначає, що зі змісту наданої відповідачем відповіді встановлено, що заява ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу не була розглянута комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 із посиланням на порушення порядку подання такої заяви, а саме на те, що її було направлено позивачем засобами поштового зв`язку.

З наведеним вище, суд не погоджується оскільки абз. 1 п. 58 Порядку №560 передбачено подання військовозобов`язаним заяви про надання відстрочки від призову особисто, що і було зроблено позивачем, який особисто підписав супровідний лист та заяву про надання відстрочки від призову та особисто відправив пакет документів засобами поштового зв`язку.

Також, на виконання абз. 2 п. 58 Порядку №560, позивачем до Заяви про відстрочку від призову було долучено як копію паперового, так і копію електронного військово-облікового документу з мобільного додатку «Резерв+» Міністерства оборони України.

Суд звертає увагу, що вказаний Порядок не містить заборон, щодо звернення особою, яка має право на відстрочку із заявою про надання відстрочки засобами поштового зв`язку, а тому такі твердження відповідача є безпідставними.

Тобто, суд встановив, що позивач, звертаючись до відповідача із заявою про відстрочення від призову на військову службу, надав належні, які досліджено судом, та дають позивачу право на відстрочку від призову на мобілізації, однак відповідач не надав належної оцінки змісту заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу, не розглянув належним чином усі додані до заяви документи.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що бездіяльність відповідача, яка полягає в не розгляді заяви про надання відстрочки та не прийнятті рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу є протиправною.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що під час розгляду справи, відповідач вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані до заяви, які суд визнав протиправними, а відтак суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Враховуючи те, що позивач подав усі належні документи для отримання відстрочки від призову згідно п.1 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ, які досліджено судом, та при цьому відповідач не прийняв відповідного рішення щодо розгляду заяви, а тому суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянути заяву та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є допустимим та найбільш ефективним.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та неприйняття рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя О.П. Шевчук