Рішення № 127623064, 19.05.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 р. Справа № 826/6388/17

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСала П.І.,

за участі:

секретаря судового засіданняТлустої А.О.,

представника позивачаШумило Н.М. (в режимі відеоконференції),

представників відповідачаКовганича К.С., Кулика В.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління державної охорони України

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

16.05.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивач) до Управління державної охорони України (далі УДО України, Управління або відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування наказу УДО України від 28.04.2017 № 218-ос "Щодо особового складу" в частині звільнення підполковника ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України через службову невідповідність;

- зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 з 28.04.2017 у списках особового складу УДО України та на всіх видах забезпечення;

- зобов`язання відповідача здійснити повний розрахунок ОСОБА_1 по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України, за період вимушеного прогулу з 28.04.2017 по день поновлення на роботі;

- стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої протиправним наказом моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем на підставі інших наказів УДО України, а саме: від 15.09.2016 № 411-ОС щодо зарахування підполковника ОСОБА_1 в розпорядження начальника УДО України; від 23.09.2016 щодо попередження підполковника ОСОБА_1 про неповну службову відповідність; від 24.11.2016 № 588-ОС щодо продовження терміну перебування підполковника ОСОБА_1 в розпорядженні начальника УДО України; від 23.12.2016 № 642-ОС щодо накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю. Разом з тим позивач зауважує, що усі зазначені накази були оскаржені ним до суду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2017 відкрито провадження у відповідній справі за № 826/1337/17, а розгляд справи в судовому засіданні призначено на 03.10.2017.

Крім того, позивач посилається на інші підстави для скасування наказу УДО України від 28.04.2017 № 218-ос, зокрема на те, що він не містить інформації щодо припинення (розірвання) контракту, який був укладений між позивачем та відповідачем. Також цим наказом позивача звільнено з військової служби, незважаючи на те, що на день звільнення від перебував у розпорядженні начальника УДО України, що виключало можливість його звільнення через службову невідповідність. При цьому було повністю проігноровано багаторічний стаж служби позивача в УДО, який у календарному обчисленні становив понад 19 років, а також інші обов`язкові критерії оцінки під час атестації.

Окремо позивач наголошує на порушенні процедури проведення атестації щодо нього, що полягало у неврахуванні атестаційною комісією рапорту позивача від 28.04.2017, в якому серед іншого заявлялося клопотання про зупинення атестації до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/1337/17. Крім того, позивача не було завчасно повідомлено про створення та роботу атестаційної комісії, а про вимогу про необхідність прибуття на засідання комісії 28.04.2017 позивач отримав лише безпосередньо перед початком засідання. Саме засідання, на думку позивача, було формальним і комісія не мала на меті визначити рівень його професійної підготовки. Лише 03.05.20217 позивача було ознайомлено з наказом про звільнення зі служби з 28.04.2017, поданням на звільнення та з висновком атестаційної комісії, що додатково підтверджує про незаконність оскаржених рішень та дій відповідача.

Також позивач зазначає, що незаконним наказом УДО України від 28.04.2017 № 218-ос йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в стражданнях, постійному страху залишитись без роботи та засобів до існування. Через неможливість зайняття суспільно-корисною працею позивач перебуває у стресовому стані, його внутрішня рівновага порушена, сенс соціального буття втрачено, а свавільна поведінка відповідача зумовила почуття незахищеності. Завдану шкоду немайнового характеру позивач оцінює у 50 000,00 грн, яку просить стягнути на його користь з УДО України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2017 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1

05.09.2017 надійшли заперечення УДО України на адміністративний позов ОСОБА_1 , у яких відповідач вимоги позивача заперечує та просить у їх задоволенні відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2017 за клопотанням позивача зупинено провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України до вирішення адміністративної справи за № 826/1337/17.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 вказану ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2017 залишено без змін, а апеляційну скаргу відповідача ? без задоволення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2019 за клопотанням позивача поновлено провадження у справі № 826/6388/17 у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду у справі № 826/1337/17.

18.03.2019 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.

28.03.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами та аргументами відповідача, викладеними у відзиві, та просить позовні вимоги задовольнити повністю з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 826/1337/17, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 та постановою Верховного Суду від 21.11.2018, визнано протиправними та скасовано накази УДО України від 15.09.2016 № 411-ОС, від 24.11.2016 № 588-ОС, від 14.12.2016 № 627-ОС, від 23.12.2016 № 646-ОС та від 23.12.2016 № 6420-ОС, які лягли в основу висновку атестаційної комісії та оскаржуваного наказу УДО України від 28.04.2017 № 218-ОС. Цим рішенням також поновлено підполковника ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України. Крім того, відповідач своїм наказом від 03.12.2018 № 745-ОС (який у подальшому був замінений на наказ від 18.04.2019 № 224-ос) вніс зміни до пункту 1 оскаржуваного наказу, згідно з якими підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби, але вже із вищевказаної посади, що, на думку позивача, підтверджує неправомірність його звільнення зі служби як такого, що перебував у розпорядженні начальника Управління.

02.04.2019 до суду надійшли заперечення, а 11.04.2019 додаткові пояснення, у яких відповідач підтримує свою позицію, раніше викладену у поданих заявах по суті справи. Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

13.12.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", який набрав чинності 15.12.2022.

Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя та невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його провадженні, до Київського окружного адміністративного суду.

Законом України від 16.07.2024 № 3863-IX "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" внесено зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825-IX від 13.12.2022 та викладено цей пункт у новій редакції.

Серед іншого новою редакцією зазначеного пункту передбачено таке.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

На виконання вищевказаних законодавчих приписів відповідна адміністративна справа передана для розгляду та вирішення Вінницьким окружним адміністративним судом.

Автоматизованою системою документообігу суду головуючим суддею для розгляду справи визначено суддю Сала П.І.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 адміністративну справу № 826/6388/17 прийнято до свого провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 10.04.2025. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 24.03.2025 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

05.09.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу УДО України від 28.04.2017 № 218-ос є протокол засідання атестаційної комісії УДО України від 28.04.2017 № 1. Водночас такий протокол ОСОБА_1 в установленому законодавством не оскаржувався, протиправним не визнавався та залишається чинним. При цьому відповідач наголошує, що право на оскарження рішення атестаційної комісії прямо передбачене Інструкцією про порядок атестування військовослужбовців Управління державної охорони України, затвердженою наказом УДО України від 21.11.2005 № 410/дск, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.12.2005 за № 1454/11734 (далі Інструкція від 21.11.2005 № 410/дск). Отже, як вважає відповідач, за умови чинності протоколу засідання атестаційної комісії, який був підставою для прийняття оскаржуваного наказу, позовні вимоги про його скасування в межах розгляду цієї справи апріорі не можуть бути задоволені.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що позивача було звільнено з військової служби через службову невідповідність згідно з пунктом "е" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Водночас за змістом пунктів 66, 67 Положення про проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони України, затвердженого указом Президента України від 19.10.2007 № 982/2007, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці Управління, які проходять службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність, яка встановлюється за результатами розгляду матеріалів атестаційною комісією на підставі: накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця після попередження останнього про неповну службову відповідність; через низькі морально-ділові, професійні якості військовослужбовця. Відтак, як зазначає відповідач, законодавством передбачено окремі підстави для звільнення військовослужбовця УДО України через службову невідповідність, які встановлюються за результатами проведення атестації та оформляються рішенням атестаційної комісії, яке, знову-таки, позивач не оскаржив.

Таким чином, відповідач наголошує на правомірності оскаржуваного наказу та вважає, що він був прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову про його скасування. У свою чергу, позовні вимоги в іншій частині мають похідний характер і теж не можуть бути задоволені. Крім того, на думку відповідача, позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди та не надав жодного належного й допустимого доказу на її підтвердження.

27.03.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зауважує, що рішенням суду, яке набрало законної сили, було встановлено безпідставність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього крайнього заходу дисциплінарного впливу звільнення з військової служби за службовою невідповідністю. Тобто відносно позивача відсутні будь-які дисциплінарні стягнення, що могли б бути підставою для встановлення його службової невідповідності та як наслідок звільнення на цій підставі з військової служби. Також, на думку представника позивача, відсутні будь-які правові підстави стверджувати про низькі морально-ділові, професійні якості позивача, як військовослужбовця.

Щодо протоколу засідання атестаційної комісії УДО України від 28.04.2017, то представник позивача вказує на те, що відповідно до положень Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск рішення атестаційної комісії може бути оскаржене військовослужбовцем. Оскільки в день оформлення протоколу засідання комісії позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, позивач не мав законних підстав для оскарження протоколу засідання комісії. До того ж позивачем вже було оскаржено до суду накладене на нього дисциплінарне стягнення звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, з урахуванням та на підставі якого комісія приймала своє рішення.

31.03.2025 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач не погоджується з твердженнями позивача про те, що неправомірність оскаржуваного наказу УДО України від 28.04.2017 № 218-ос підтверджується судовим рішенням в адміністративній справі № 826/1337/17.

Відповідач зауважує, що згідно з протоколом засідання атестаційної комісії УДО України від 28.04.2017 № 1 позивача було попереджено про неповну службову відповідність та вирішено клопотати перед начальником Управління про звільнення ОСОБА_1 , враховуючи сукупність як наявність низьких морально-ділових, професійних якостей військовослужбовця, так і накладення на нього дисциплінарного стягнення. Водночас наявна у справі характеристика на ОСОБА_1 від 15.07.2017 доводить, що позивач неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, а перераховані в характеристиці заходи дисциплінарного впливу не скасовувалися, протиправними не визнавалися, що також було підставою для прийняття відповідного висновку атестаційної комісії, який не оскаржувався і є чинним.

Також відповідач зазначає про те, що у 1996 році позивача вже звільняли з військової служби у Збройних Силах України через службову невідповідність, що свідчить про те, що він не змінив свого ставлення до військової служби та виконання військового обов`язку.

У судовому засіданні від 10.04.2025 оголошено перерву до 05.05.2025 для витребування додаткових доказів.

Ухвалою суду від 22.04.2025 задоволено клопотання представників відповідачів про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

02.05.2025 до суду надійшли додаткові письмові пояснення відповідача, прийняті судом до розгляду в порядку ч. 4 ст. 159 КАС України, у яких зазначається про те, що в ході проведення атестації підполковника ОСОБА_1 в період з вересня 2013 року по квітень 2017 року було встановлено, що на нього накладалися наступні дисциплінарні стягнення: 1) на підставі наказу УДО України від 16.01.2016 № 22-ос стягнення у вигляді "пониження в посаді"; 2) на підставі наказу УДО України від 23.09.2016 № 421-ос стягнення у вигляді "попередження про неповну службову відповідність"; 3) на підставі наказу УДО від 23.12.2016 № 642-ос стягнення у вигляді "звільнення з військової служби за службовою невідповідністю". Водночас з перелічених наказів, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 826/1337/17 скасовано лише наказ УДО України від 23.12.2016 № 642-ос. Інші накази залишилися чинними.

Крім того, відповідач акцентує на тому, що проведеною атестацією встановлено сукупність низьких морально-ділових, професійних якостей позивача, що підтверджується складеним атестаційним листом. Відтак саме наявність дисциплінарних стягнень та сукупність інших обставин стали підставою для розгляду питання щодо подальшого проходження служби ОСОБА_1 в УДО України та його звільнення зі служби.

Також відповідач просить суд врахувати, що позивач не оскаржив атестацію, хоча був ознайомлений з порядком її оскарження, про що власноручно зазначив під час ознайомлення з атестаційним листом.

В судовому засіданні від 05.05.2025 оголошено перерву до 19.05.2025 для отримання додаткових доказів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та надав пояснення, які загалом відповідають обґрунтуванню, наведеному у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представники відповідача в судовому засіданні позов заперечила з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Заслухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в УДО України (за контрактом) з 27.11.2003. 25.12.2013 позивачу присвоєно чергове звання "підполковник". З 04.02.2016 позивач займав посаду заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України.

Наказом начальника УДО України від 15.09.2016 № 411-ОС позивача звільнено з посади заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів та зараховано у розпорядження начальника УДО України зі збереженням всіх видів грошового забезпечення за посадою, яку він займав.

Підставою для видання вказаного наказу став рапорт директора Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України від 12.09.2016 та висновок службового розслідування від 15.09.2016.

Наказом начальником УДО України від 23.09.2016 "Про накладення дисциплінарного стягнення" до позивача застосовано "попередження про неповну службову відповідність".

Наказом начальника УДО України від 24.11.2016 № 588-ОС продовжено термін перебування позивача у розпорядженні начальника УДО України на один місяць з 14.11.2016 на підставі рапорту директора Департаменту роботи з особовим складом від 22.11.2016.

Наказами начальника УДО України від 14.12.2016 № 627-ос та від 23.12.2016 № 646-ос продовжено термін перебування позивача у його розпорядженні з 14.12.2016 по 23.12.2016 та з 24.12.2016 по 30.12.2016 відповідно.

Наказом начальника УДО України від 16.12.2016 № 363 призначено службове розслідування з фактом інциденту, який викладено у рапорті начальника АНУ УДО України, за результатами якого було прийнято рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з військової служби через службову невідповідність.

З метою реалізації вказаного рішення, начальником УДО України 23.12.2016 видано наказ № 642-ос про накладення дисциплінарного стягнення, яким підполковника ОСОБА_2 звільнено з військової служби за службовою невідповідністю.

Не погоджуючи з вказаними наказами та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Провадження у справі № 826/1337/17 за відповідним позовом було відкрито ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2017.

21.04.2017 за підписом начальника 1 Служби Департаменту РОС УДО України складено лист-розрахунок здавання справ і посади військовослужбовцями УДО України, в якому зазначено про те, що підполковник ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Управління, планується до звільнення з військової служби згідно з п. "е" ч. 6 ст. 26 (через службову невідповідність) Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з 21.04.2017.

27.04.2017 на ім`я начальника УДО України подано рапорт т.в.о. начальника 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України, в якому, у зв`язку із систематичним порушенням військової дисципліни підполковником ОСОБА_1 , запропоновано розглянути питання щодо подальшого проходження ним військової служби в Управлінні на достроковому (позаплановому) засіданні атестаційної комісії.

28.04.2017 позивач звернувся на ім`я начальника УДО України з рапортом, у якому повідомив, що окремими посадовими особами Управління вчиняються дії щодо його звільнення з військової служби. Приводом для цього, на думку позивача, є наказ № 642-ОС від 23.12.20216 про накладення на дисциплінарного стягнення з військової служби за службовою невідповідністю. Разом з тим позивач зазначив, що таким з наказом він не погоджується, а тому оскаржив його до суду. Відтак просив сприяти у вирішенні питання про припинення неправомірних дій щодо його звільнення з військової служби до набрання законної сили рішення суду у справі № 826/1337/17.

28.04.2017 відбулося засідання атестаційної комісії УДО України, на якому розглянуто питання про атестування щодо подальшого проходження військової служби в Управлінні підполковника ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу засідання атестаційної комісії УДО України від 28.04.2017 № 1, за результатами проведеної атестації комісія дійшла висновку, що, враховуючи сукупність низьких морально-ділових, професійних якостей військовослужбовця та наявність накладеного дисциплінарного стягнення на військовослужбовця після попередження про неповну службову відповідність, слід клопотати перед начальником Управління про звільнення підполковника ОСОБА_1 з військової служби в УДО України через службову невідповідність.

Наказом УДО України від 28.04.2017 № 218-ос "Щодо особового складу" вирішено звільнити з військової служби у запас Збройних Сил України згідно з п. "е" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через службову невідповідність) підполковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Управління, з виключенням його зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направленням на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено протокол засідання атестаційної комісії УДО України від 28.04.2017 № 1.

03.05.2017 позивача під підпис ознайомлено з Атестацією (дск), де позивач зазначив, що з текстом та висновками атестації він не згоден та залишає за собою право оскарження в установленому законом порядку.

Крім того, позивача було ознайомлено з наказом про його звільнення зі служби. Також позивачу було вручено припис військовозобов`язаному, звільненому з УДО України, № 870 від 03.05.2017.

Вважаючи звільнення з військової служби незаконним, позивач 16.05.2017 звернувся до суду з цим позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби на момент виникнення та існування спірних правовідносин визначилися Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок та військову службу" у редакції станом на 30.03.2017 (далі Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється:

громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

За статтею 3 Закону № 2232-XII правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Частина першою, другою статті 20 Закону № 2232-XII передбачено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.

На військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Службу безпеки України, розвідувальні органи України, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України та Управління державної охорони України приймаються також громадяни України, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки не нижче бакалавра, що відповідає профілю службової діяльності, і не досягли граничного віку перебування на військовій службі осіб офіцерського складу, із числа військовослужбовців строкової служби, які прослужили не менше шести місяців, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, а також жінок віком до 40 років.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби.

Водночас частиною шостою статті 26 Закону № 2232-XII унормовано, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби:

е) через службову невідповідність;

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 9 ст. 26 Закону № 2232-XII).

Указом Президента України від 19.10.2007 № 982/2007 (зі змінами станом на 10.11.2016) затверджено Положення про проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони України визначає порядок проходження військової служби за контрактом особами рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу Управління державної охорони України (далі Управління) та особливості проходження ними військової служби у воєнний час (далі Положення № 982/2007).

Пунктом 9 цього Положення визначено, що контракт про проходження військової служби в Управлінні письмова угода, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає Управління, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Контракт укладається за зразком, що додається, у двох примірниках, підписується особою, яка вступає на військову службу або продовжує її, і начальником Управління державної охорони України, скріплюється гербовою печаткою Управління і зберігається у кожної із сторін.

Контракт є підставою для видання наказу про прийняття особи на військову службу за контрактом та її призначення на посаду.

Дія контракту припиняється, зокрема, у день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу.

Пунктами 50-52 Положення № 982/2007 регламентуються окремі питання атестації військовослужбовців УДО України.

Так, для забезпечення правильного добору, розстановки, виховання, вдосконалення підготовки військовослужбовців Управління, об`єктивної та принципової оцінки їх професійної підготовки, ділових і моральних якостей, визначення відповідності займаним посадам та перспективи службового використання, створення резерву кандидатів для просування по службі та направлення на навчання проводиться атестування військовослужбовців Управління.

Для проведення атестування наказом начальника Управління державної охорони України утворюються атестаційні комісії.

Порядок та організація проведення атестування військовослужбовців визначаються начальником Управління державної охорони України.

Затверджені висновки і рекомендації атестування оголошуються атестованим військовослужбовцям Управління їх прямими начальниками. Скарга на порушення порядку атестування та необ`єктивність атестування може бути подана військовослужбовцем у встановленому порядку не пізніше місячного строку з дня оголошення йому результатів атестування. У разі визнання скарги обґрунтованою до висновків і результатів атестації вносяться відповідні зміни або складаються нові висновки та рекомендації.

Щодо звільнення військовослужбовців УДО України, то згідно з пунктом 65 Положення № 982/2007 звільнення військовослужбовців Управління з військової служби здійснюється, зокрема:

а) в запас у загальному порядку осіб рядового, сержантського і старшинського складу, а також осіб офіцерського складу, звільнених за службовою невідповідністю чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили;

Звільнення військовослужбовців Управління з військової служби здійснюється на підставах, передбачених пунктом 66 цього Положення, без зарахування в розпорядження начальника Управління державної охорони України.

Водночас за вимогами пункту 67 Положення № 982/2007 службова невідповідність військовослужбовця Управління може бути встановлена за результатами розгляду матеріалів атестаційною комісією на підставі:

накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця після попередження останнього про неповну службову відповідність;

через низькі морально-ділові, професійні якості військовослужбовця.

При цьому висновок атестаційної комісії щодо службової невідповідності військовослужбовця підлягає оцінці в сукупності з іншими матеріалами. Рішення щодо звільнення військовослужбовця приймає начальник Управління державної охорони України.

Також відповідно до пункту 69 Положення № 982/2007 у разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді.

У разі поновлення на військовій службі (посаді) період вимушеного прогулу зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Звільнення військовослужбовців Управління з військової служби здійснюється начальником Управління державної охорони України (пункт 72 Положення № 982/2007).

Отже, системний аналіз норм законодавства, чинних на час виникнення та існування спірних правовідносин, свідчить про те, що однією з підстав для звільнення з військової служби в УДО України за контрактом є службова невідповідність військовослужбовця. Така невідповідність може бути встановлена за результатами проведеної атестації виключено на підставі: 1) накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця після попередження останнього про неповну службову відповідність; 2) через низькі морально-ділові, професійні якості військовослужбовця. Водночас кожна з наведених підстав для висновку про невідповідність військовослужбовця УДО України є достатньою та самостійною підставою для його звільнення з військової служби за пунктом "е" частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII.

Судом встановлено, що оскаржуваним наказом УДО України від 28.04.20217 підполковника ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в Управлінні в запас Збройних Сил України саме із вищевказаних правових підстав. При цьому фактичною підставою для прийняття начальником Управління цього рішення був протокол засідання атестаційної комісії УДО України від 28.04.2017 за № 1.

Звідси випливає, що оскаржуваний наказ став формою реалізації рішення атестаційної комісії про службову невідповідність позивача, а тому вирішення справи та надання оцінки правомірності такого наказу неможливе без оцінки на предмет правомірності відповідного рішення атестаційної комісії, яке і стало підставою для його прийняття та звільнення позивача з військової служби.

Доводи відповідача про те, що ці два рішення (наказ начальника УДО України від 28.04.2017 № 218-ос та рішення атестаційної комісії, оформлене протоколом від 28.04.2017 № 1) слід розглядати окремо та відособлено, суд відхиляє як такі, що не відповідають вимогам законодавства та обставинам справи.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на неможливість скасування наказу від 28.04.2017 № 218-ос через чинність підстав для його прийняття протоколу атестаційної комісії від 28.04.2017 № 1, оскільки, як вже зазначалося, в межах цієї справи останній також охоплюється предметом судового розгляду, а оскарження позивачем до суду наказу від 28.04.2017 № 218-ос виключає необхідність додаткового оскарження рішення атестаційної комісії.

Аргументи відповідача в цій частині (щодо не оскарження позивачем результатів атестації до начальника УДО) є неспроможними й з тих міркувань, що право на судовий захист є гарантованим конституційним правом, а згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа вправі звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси).

Відтак, обравши такий спосіб захисту своїх порушених прав у спірних правовідносинах, як оскарження до суду наказу УДО України від 28.04.2017 № 218-ос, позивач тим самим реалізував своє право на судовий захисту, і цей спосіб відповідає обставинам справи та вимогам нормативного регулювання.

Натомість відповідач помилково переконує суд у тому, що, перш ніж оскаржувати вказаний наказ, позивач повинен був оскаржити результати атестації.

Суд повторює, що ці два рішення відповідача (спірний наказ та протокол атестаційної комісії) є взаємопов`язаними та компліментарними: без висновку атестаційної комісії було б неможливим прийняття наказу про звільнення позивача зі служби через службову невідповідність, так само як рішення за результатами атестації позивача не створювало б жодних правових наслідків без його оформленням наказом про звільнення.

Щобільше, релевантне законодавство не передбачає обов`язкового досудового вирішення спорів, пов`язаних із звільненням військовослужбовців УДО України зі служби з вказаних підстав, що могло б хоч якось надати позиції відповідача певної обґрунтованості. Інакше кажучи, жоден із тих нормативно-правових актів, на які посилається відповідач, не встановлюють, як обов`язкову умову для звернення до суду звільненого військовослужбовця, попереднє вчинення ним дій щодо оскарження результатів атестації керівництву Управління.

Крім того, суд погоджується з тими доводами позивача, що оскільки спірним наказом він був звільнений з військової служби з 28.04.2017 та вже не вважався військовослужбовцем УДО України, це закономірно унеможливлювало застосування процедури оскарження атестації в порядку, на який посилається відповідач, ураховуючи, що право на подання скарги в такому порядку належить саме військовослужбовцю, що прямо передбачено як пунктом 52 Положення № 982/2007, так і пунктом 5.5 Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск.

Зрештою суд враховує, що відповідно до цього ж пункту 5.5 Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск остаточне рішення за скаргою військовослужбовця приймається посадовою особою, яка затвердила атестацію.

Як видно зі змісту атестації підполковника ОСОБА_1 , висновки за результатами її проведення 28.04.2017 були затверджені начальником УДО України, яким того ж дня також видано оскаржуваний наказ про звільнення позивача з військової служби.

Отже, у даному випадку оскарження атестації не лише не мало правового підґрунтя, але й було позбавлене будь-якого сенсу з огляду на очевидний характер наслідків оскарження і те, що прийнятий начальником Управління наказ від 28.04.2017 № 1 вже унеможливлював самостійний перегляд ним свого ж рішення.

Відтак, надаючи оцінку спірному наказу про звільнення позивача з військової служби крізь призму підстав, викладених у протоколі засідання атестаційної комісії УДО України від 28.04.2017 №1, суд зазначає таке.

За висновком атестаційної комісії, який міститься у вказаному протоколі, а також відображений у Атестації (дск), підполковник ОСОБА_1 підлягає звільненню з військової служби в УДО України через службову невідповідність, враховуючи сукупність низьких морально-ділових, професійних якостей військовослужбовця та наявність накладеного дисциплінарного стягнення на військовослужбовця після попередження про неповну службову відповідність.

Тобто службова невідповідність позивача була встановлена комісією за двома окремими і самостійними правовими підставами, які аналізувалися вище, а саме:

- у зв`язку з накладенням на позивача дисциплінарного стягнення після попередження останнього про неповну службову відповідність;

- через низькі морально-ділові, професійні якості позивача.

Щодо першої з наведених підстав, то, як встановлено під час розгляду справи, наказом УДО України від 23.09.2016 № 421-ос, прийнятим на підставі висновку службового розслідування від 15.09.2016 № 2/14-1368 від 16.09.2016, на підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення "попередження про неповну службову відповідність".

Надалі, наказом УДО від 23.12.2016 № 642-ос на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді "звільнення з військової служби за службовою невідповідністю".

Вказані накази були чинними на час атестації позивача 28.04.2017, однак були оскаржені ним до Окружного адміністративного суду міста Києва, який ухвалою від 25.01.2017 відкрив провадження у відповідній адміністративній справі за № 826/1337/17.

Суд зауважує, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України критеріями правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень є, серед інших: обґрунтованість, тобто прийняття рішення та вчинення дій з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісність; пропорційність, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Також, відповідно до пункту 67 Положення № 982/2007, висновок атестаційної комісії щодо службової невідповідності військовослужбовця підлягає оцінці в сукупності з іншими матеріалами.

Норми подібного змісту закріплені у Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск, згідно з пунктом 3.6 якої атестаційні комісії зобов`язані всебічно вивчати матеріали, що розглядаються, установити їх відповідність до вимог цієї Інструкції та зробити за ними висновки.

Разом з тим судом встановлено, що під час проведення атестації позивача атестаційна комісія проігнорувала фактом оскарження позивачем до суду наказів УДО України від 23.09.2016 № 421-ос та від 23.12.2016 № 642-ос, хоча своїм рапортом від 28.04.2017 позивач повідомив про наявність відкритої судової справи за № 826/1337/17 і ця обставина була істотною в цілях атестації позивача, оскільки безпосередньо впливала на об`єктивну можливість встановити службову невідповідність позивача внаслідок накладення на нього дисциплінарного стягнення після попередження про неповну службову відповідність.

Відтак суд відхиляє посилання відповідача на відсутність підстав для застосування наслідків рішення суду від 05.12.2017 у справі № 826/1337/17 ретроспективно, тобто його поширення на оцінку рішення атестаційної комісії від 28.04.2017.

Крім того, суд враховує, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, провадження у цій адміністративній справі зупинялося на підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України (у попередній редакції КАС) до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/1337/17.

При цьому суду відхилили заперечення відповідача щодо необхідності зупинення провадження у справі та зазначили про те, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу був протокол засідання атестаційної комісії УДО України від 28.04.2017 року № 1. Водночас зі змісту цього протоколу вбачається, що висновок атестаційної комісії про звільнення позивача з військової служби через службову невідповідність ґрунтується на сукупності низьких морально-ділових, професійних якостей військовослужбовця та наявності накладеного дисциплінарного стягнення на військовослужбовця. Відтак у справі № 826/1337/17 судом встановлюватимуться обставини та надаватиметься оцінка рішенням, які, поряд з іншим, стали підставою для прийняття наказу про звільнення позивача, правомірність якого є предметом розгляду адміністративної справи № 826/6388/17. Крім того, у межах справи № 826/1337/17 досліджуються питання правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, зокрема у вересні 2016 року, що не може вирішуватися судом у межах справи № 826/6388/17.

Отже, вищезазначеними ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2017 та Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 підтверджено преюдиційний характер рішення суду у справі № 826/1337/17 та його безпосередній вплив на результати розгляду цієї адміністративної справи.

Відтак суд враховує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 826/1337/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 та постановою Верховного Суду від 21.11.2018, визнано протиправними та скасовано накази УДО України від 15.09.2016 № 411-ОС, від 24.11.2016 № 588-ОС, від 14.12.2016 № 627-ОС, від 23.12.2016 № 646-ОС та від 23.12.2016 № 6420-ОС, а також поновлено підполковника ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішенням суду у справі № 826/1337/17, яке набрало законної сили, скасовано, зокрема, наказ УДО від 23.12.2016 № 642-ос, яким на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді "звільнення з військової служби за службовою невідповідністю".

Відповідно, це нівелює таку застосовану атестаційною комісією підставу для висновку про службову невідповідність позивача, як накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця після попередження останнього про неповну службову відповідність.

Крім того, у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 826/1337/17 констатовано, що з прийняттям наказу УДО від 23.12.2016 № 642-ос втратив чинність наказ УДО України від 23.09.2016 № 421-ос в частині попередження підполковника ОСОБА_1 про неповну службову відповідність.

З огляду на викладене суд доходить висновку про неправомірність висновку за результатами атестації позивача про його службову невідповідність з підстав накладення дисциплінарного стягнення після попередження про неповну службову відповідність.

Щодо іншої підстави, застосованої атестаційною комісією для клопотання про звільнення позивача з військової служби через службову невідповідність, а саме через його низькі морально-ділові та професійні якості, то суд виходить з наступного.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.5 Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск атестації це документ, який повинен вміщувати об`єктивну оцінку роботи військовослужбовця, усебічну його характеристику, форма якого викладена в додатку 2.

Усі атестації розглядаються атестаційними комісіями Управління, що діють на підставі положень про них.

Атестації до їх затвердження розглядаються лише однією атестаційною комісією.

Також, відповідно до пунктів 4.1-4.2 зазначеної Інструкції начальники, які складають атестації, зобов?язані:

- дотримуватися порядку атестування військовослужбовців, визначеного цією Інструкцією;

- аналізувати проходження служби, оперативну, оперативно-технічну, спеціальну підготовку, конкретні показники роботи військовослужбовця, стан справ у підпорядкованому підрозділі;

- перед складанням атестації проводити бесіду з військовослужбовцем, який атестується, з питань проходження ним служби, удосконалення морально-ділових якостей, військових, технічних та спеціальних знань, стилю та методів роботи і дати необхідні поради та рекомендації стосовно поліпшення особистої підготовки і стану справ на ділянці, за яку відповідає;

- на основі всебічного вивчення особистих, службових якостей, здібностей того, хто атестується, визначати зміст атестації та висновок за нею.

Атестації складають безпосередні начальники, а також інші прямі начальники військовослужбовця за умови спільної з ним служби не менше б місяців, і особисто відповідають за об?єктивність та обгрунтованість складених атестацій.

За правилами, передбаченими пунктом 4.5 Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск, в атестації, у довільній формі, дається об?єктивна оцінка виконання військовослужбовцем, який атестується, посадових обов?язків на дорученій ділянці службової діяльності, управлінської діяльності з підлеглими (для рівного складу), визначається його відповідність вимогам служби і займаній посаді, перспективі можливого подальшого службового використання, розкриваються професійні, ділові та морально-психологічні якості, які він проявив за період служби з часу останнього атестування.

При цьому в першу чергу необхідно відобразити: знання державної мови; спроможність до якісного виконання службових обов?язків, компетентність, професіоналізм, законослухняність, організаторські здібності, відповідальність за доручену справу, ініціативність, спроможність орієнтуватись і діяти за складних умов, внесок у підбір та підготовку кадрів, зміцнення дисципліни і статутного порядку у підрозділі, уміння зберігати таємницю і дотримуватися правил конспірації у роботі, схильність до аналізу, вміння готувати документи і таке інше); наполегливість у виконанні службового обов?язку; підвищення свого професійного та загальноосвітнього рівня; працездатність, рівень бойової та фізичної підготовленості; поведінка і роль у колективі, сприйняття критичних зауважень, особисті інтереси, захоплення, культура поведінки на службі; інші якості, що характеризують особу, яка атестується.

Пунктом 4.6 Інструкції унормовано, що в атестації повинен бути висновок про відповідність або невідповідність військовослужбовця, який атестується, посаді, яку він займає, а також пропозиції щодо подальшого, найбільш доцільного його службового використання, виходячи з професійних, ділових та інших, викладених в атестації, якостей, досвіду роботи, здібностей та нахилів, а також з інтересів справи.

Висновок та рекомендації повинні випливати з тексту атестації.

З аналізу наведених норм висновується, що внутрішнім нормативно-правовим актом УДО України, яким є Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск, чітко регламентовано вимоги до оформлення та змісту такого документа як атестація військовослужбовця Управління, зокрема до відомостей, які мають бути там відображені.

При цьому висновок за результатами проведеної атестації формується атестаційною комісією саме на підставі матеріалів атестації, перш за все на основі складеної атестації та має випливати з її тексту.

Судом встановлено, що підставою для висновку атестаційної комісії про службову невідповідність підполковника ОСОБА_1 через його низькі морально-ділові та професійні якості були рапорт т.в.о. начальника 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України Сеника І.В. від 27.04.2017, в якому, у зв`язку із систематичним порушенням військової дисципліни підполковником ОСОБА_1 , запропоновано розглянути питання щодо подальшого проходження ним військової служби в УДО України на достроковому (позаплановому) засіданні атестаційної комісії, а також Атестація (дск) від 28.04.2017, складена т.в.о. начальника 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України ОСОБА_3 та погоджена директором Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України Логвіним С.М.

Належних й допустимих доказів на підтвердження того, що в процесі атестації позивача атестаційна комісія використовувала будь-які інші документи та матеріали суду не надано. Крім того, інформація щодо використання таких інших документів (матеріалів) не відображена у протоколі засідання комісії № 1 від 28.04.2017 чи тексті Атестації (дск).

Разом з тим, як можна побачити зі змісту відповідного рапорту та Атестації (дск), приводом для розгляду атестаційною комісією питання про службову відповідність позивача зазначено те, що він неодноразово порушував військову дисципліну, за що до нього було застосовано такі дисциплінарні стягнення:

1) на підставі висновку службової перевірки від 06.01.2016 (реєстраційний № 2/14-9 від 11.01.2016) за фактом порушення військової дисципліни, а саме не прибуття на підведення підсумків 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів та не доповідь безпосередньому начальнику про свою відсутність, наказом УДО України від 16.01.2016 № 22-ос підполковника ОСОБА_1 понижено в посаді;

2) на підставі висновку службового розслідування від 15.09.2016 (реєстраційний № 2/14-1368 від 16.09.2016), за фактом конфліктної ситуації за участю підполковника ОСОБА_1 , що мала місце 06.09.2016 під час проведення охоронних заходів, наказом УДО України від 23.09.2016 № 421-ос на підполковника ОСОБА_1 було накладене дисциплінарне стягнення "попередження про неповну службову відповідність";

3) на підставі висновку службового розслідування від 22.12.2016 (реєстраційний № 2/14-1921 від 22.12.2016) за фактом порушення військової дисципліни, а саме недотримання порядку особистого прийому громадян в УДО України, а також щодо образи честі та гідності, неповагу до старших за військовим званням військовослужбовців УДО України, наказом УДО України від 23.12.2016 № 642-ос на підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарної стягнення "звільнення з військової служби за службовою невідповідністю".

Саме вказані факти, які свідчать про систематичне порушення військової дисципліни, зазначено у тексті атестації як такі, що дають підстави для розгляду питання щодо подальшого проходження підполковником ОСОБА_1 військової служби в УДО України на достроковому (позаплановому) засіданні атестаційної комісії.

Відтак, за відсутності інших даних, суд констатує, що саме ці факти щодо поведінки позивача під час його служби в УДО України і були враховані атестаційною комісією як такі, що свідчать про його службову невідповідність, у тому числі через низькі морально-ділові та професійні якості.

Утім, суд враховує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 826/1337/17, яке набрало статусу остаточного, визнано протиправним та скасовано наказ УДО від 23.12.2016 № 642-ос.

Також цією постановою встановлено (що не потребує доказування згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України), що наказ УДО України від 23.09.2016 № 421-ос в частині попередження підполковника ОСОБА_1 про неповну службову відповідність втратив чинність з дня прийняття вказаного наказу за № 642-ос, тобто з 23.12.2016, а отже, не був чинний на дату атестації 28.04.2017.

Щодо наказу УДО України від 16.01.2016 № 22-ос, яким позивача було понижено в посаді, то, незважаючи на те, що він не оскаржувався позивачем та вважається чинним, об`єктивна сторона дисциплінарного проступку, за який позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, сама по собі не свідчить про низькі морально-ділові та професійні якості позивача, як підставу для висновку про його службову невідповідність, тим паче, з огляду на відсутність будь-якого обґрунтування атестаційною комісією висновку в цій частині.

Будь-яких інших доказів на доведення вказаної підстави звільнення позивача з військової служби відповідач під час розгляду справи не надав.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на негативну характеристику підполковника ОСОБА_1 від 15.07.2017, оскільки така характеристика була видана вже після звільнення позивача з військової служби та під час судового розгляду цієї справи, а тому не могла враховуватись атестаційною комісією під час надання свого висновку від 28.04.2017.

Натомість суд вважає слушними зауваження сторони позивача щодо безпідставного неврахування комісією, всупереч вимогам пункту 69 Положення № 982/2007, службової характеристики на підполковника ОСОБА_1 , наданої заступником директора Департаменту начальником 2 Служби Управління державної охорони України ДППОЗ України полковником ОСОБА_4 , за якою позивач за час проходження служби зарекомендував себе професійно підготовленим військовослужбовцем. Знає вимоги чинного законодавства України, військових статутів Збройних Сил України та нормативні документи Управління. Успішно опанував ввірене йому озброєння та технічні засоби, не має труднощів при їх використанні. Поставлені завдання та доручені справи виконує. Безкомпромісний та вимогливий, емоційний й рішучий, має сильну волю, прийнятті рішень інколи відстоює занадто енергійно, що може мати наслідком конфліктну ситуацію. На критичні зауваження не завжди реагує коректо, але робить належні висновки.

На наявність вказаної характеристики звернув увагу Верховний Суд під час касаційного перегляду справи № 826/1337/18, що видно зі змісту його постанови від 21.11.2018.

Водночас така характеристика вважалася актуальною на дату проведення атестації щодо позивача, однак безпідставно не була врахована атестаційною комісію, хоча спростовувала висновки за результатами атестації.

Щодо наказів УДО України від 18.10.2010 № 193 та від 03.04.2012 № 157 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, то посилання відповідача на ці накази суд до уваги не бере, оскільки спірна атестація щодо позивача проводилася за період з вересня 2013 року по квітень 2017 року.

Також суд відхиляє посилання відповідача на наказ УДО від 02.12.2015 № 717, яким позивачу оголошено догану, а також на матеріали атестації позивача у Збройних Силах України 1995-1996 років, оскільки такі документи не стосуються предмета доказування у цій справі і не враховувалися під час проведення спірної атестації та надання висновку за її результатами.

Отже, під час розгляду справи не встановлено, а відповідачем не доведено, що висновок атестаційної комісії про службову невідповідність підполковника ОСОБА_1 через його низькі морально-ділові та професійні якості ґрунтується на якихось інших фактах та подіях, окрім тих, які були покладені в основу наказів УДО України, визнаних протиправними та скасованих судом у справі за № 826/1337/17.

Відтак в цій частині висновок атестації щодо позивача також визнається судом безпідставним та необґрунтованим.

Надаючи оцінку спірному наказу від 28.04.2017 № 218-ос про звільнення позивача з військової служби через службову невідповідність, суд також враховує сукупність допущених відповідачем істотних процедурних порушень, а саме: не проведення з позивачем бесіди перед складанням атестації всупереч вимогам пункту 4.1 Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск; призначення атестації і проведення атестації щодо позивача в один день (28.04.2017); відповідно, повідомлення позивача про засідання атестаційної комісії у день засідання; не ознайомлення позивача з наказом про звільнення у день звільнення.

Крім того, суд бере до уваги, що ще 21.04.2017 за підписом начальника 1 Служби Департаменту РОС УДО України ОСОБА_5 було складено лист-розрахунок здавання справ і посади підполковником ОСОБА_1 , в якому зазначалося про заплановане звільнення позивача з військової служби через службову невідповідність з 21.04.2017.

Наведене свідчить про намір відповідача звільнити позивача ще до складання Атестації (дск) його безпосереднім начальником та до проведення самої атестації, а отже, про упередженість відповідача та необ`єктивність атестації.

При цьому суд критично оцінює твердження про зухвалу поведінку позивача (перебивання членів комісії, вступ з ними у полеміку) під час засідання атестаційної комісії, як доказ його низьких морально-ділових та професійних якостей, оскільки не варто було очікувати від позивача цілком витриманої поведінки та неухильного дотримання ним правил субординації, коли уся попередня поведінка відповідача щодо нього була очевидно неправомірною. До того ж, як уже зазначалося вище, предметом ініційованої щодо позивача атестації були чітко окреслені питання та факти, які і мали бути об`єктивно оцінені комісією з урахуванням усієї роботи позивача з часу останньої атестації, а також його характеристики та інших обов`язкових критеріїв, визначених у пункті 4.5 Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск, чого однак зроблено не було.

З огляду на викладене, враховуючи судові рішення у справі № 826/1337/17 та докази, зібрані під час розгляду цієї справи, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ УДО України від 28.04.2017 № 218-ос "Щодо особового складу" в частині звільнення підполковника ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України через службову невідповідність є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим суд не може погодитися з доводами позивача щодо неможливості його звільнення з військової служби як такого, що перебував у розпорядженні начальника УДО України.

Відповідно до пункту 65 Положення № 982/2007, на який при цьому посилається позивач, передбачено неможливість звільнення військовослужбовців УДО України з військової служби через службову невідповідність з одночасним їх зарахуванням у розпорядження начальника Управління, що є закономірним, адже із звільненням з військової служби припиняються будь-які правовідносини між відповідною звільненою особою та Управлінням.

Утім, вказаною нормою, як і іншими проаналізованими вище нормами чинного законодавства, що визначають порядок проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями УДО України, не заборонено звільнення через службову невідповідність того військовослужбовця, який вже перебуває у розпорядженні начальника Управління. Це додатково підтверджують вимоги пункту 4.6 Інструкції від 21.11.2005 № 410/дск, за змістом якої висновок за результатами атестації залежить від конкретної ситуації та умов, в яких відбувається атестація військовослужбовця. Якщо ж виходити з позиції позивача, то у такому разі військовослужбовця УДО України, який перебуває у розпорядженні начальника Управління, узагалі не може бути звільнено зі служби через службову невідповідність, що не узгоджується з приписами Закону № 2232-XII та Положення № 982/2007.

Щодо внесення змін до наказу від 28.04.2017 № 218-ом на підставі наказу від 18.04.2019 № 224-ос та уточнення цим наказом про те, що підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби через службову невідповідність з посади заступника начальника 8 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України, то, на думку суду, такі зміни були внесені відповідачем з метою виконання рішення суду у справі № 826/1337/17 про поновлення позивача на вказаній посаді, однак вони (ці зміни) не доводять вищезазначеної позиції позивача щодо незаконності його звільнення з військової служби як такого, що перебував у розпорядженні начальника Управління, а також не впливають на оцінку судом оскаржуваного наказу від 28.04.2017 № 218-ос в межах цієї справи, яка надається на момент прийняття відповідачем такого наказу.

Не є слушними також доводи позивача про відсутність у наказі від 28.04.2017 № 218-ос інформації щодо припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби, укладеного між позивачем та відповідачем.

Суд зауважує, що згідно з пунктом 9 Положення № 982/2007 дія контракту припиняється у день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу. Також в силу вимог ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Отже, позивача було звільнено з військової служби в УДО України, а укладений з ним контракт припинився у день виключення зі списків особового складу Управління, тобто з 28.04.2017.

Разом з тим, враховуючи визнання судом наказу від 28.04.2017 № 218-ос в частині звільнення позивача з військової служби протиправним та його скасування, позивач підлягає поновленню на військовій службі саме з 28.04.2017, шляхом зобов`язання відповідача зарахувати підполковника ОСОБА_1 у списки особового складу Управління та на всі види забезпечення.

Водночас суд доходить висновку про відсутність правових підстав для звернення судового рішення в цій частині до негайного виконання відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, з огляду на особливості цієї справи, які полягають у тому, що позивача було звільнено з військової служби під час перебування у розпорядженні начальника УДО України і судом не ухвалюється рішення про поновлення позивача на конкретній посаді в Управлінні.

З цих же міркувань суд не застосовує при вирішенні справи норми чинного законодавства, якими регулюються питання стягнення на користь незаконно звільненого працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд виходить з того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу від 28.04.2017 № 218-ос позивач перебував у розпорядженні начальника УДО України та був звільнений з військової служби, перебуваючи саме у такому статусі.

Відтак, оскільки вказаний наказ про звільнення позивача з військової служби судом визнається протиправним та скасовується, належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, окрім поновлення на військовій службі з дня незаконного звільнення, суд вважає зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення у розмірі, який позивач отримував на момент звільнення зі служби, за період з 28.04.2017 по день набрання відповідним рішенням суду законної сили, тобто коли у відповідача виникне обов`язок виконати це судове рішення, поновити позивача на військовій службі та здійснювати нарахування і виплату йому грошового забезпечення як поновленому на службі військовослужбовцю.

Оцінюючи позовні вимоги в частині відшкодування позивачу моральної шкоди, суд зазначає таке.

Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, стаття 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, статтею 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).

У пунктах 4, 5 вказаної постанови наголошено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19), причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Натомість у позовній заяві позивач не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача, а також не зазначив та не підтвердив наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправним рішенням, яке оспорюється.

Доводи позивача у цій частині позовних вимог мають загальний характер і фактично обґрунтовуються заподіянням моральної шкоди за весь період спірних правовідносин між сторонами, який був тривалим (розпочався щонайпізніше з вересня 2016 року у зв`язку з виданням наказу від 15.09.2016 № 411-ОС) та не охоплюється лише одним епізодом, який досліджений судом під час розгляду цієї справи та стосується обставин прийняття оскаржуваного наказу від 28.04.2017 № 218-ос.

Водночас суд зауважує, що за змістом положень ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Отже, вимоги про відшкодування моральної шкоди в адміністративному судочинстві завжди мають похідний характер від вимог вирішити публічно-правовий спір, і у такому разі факт заподіяння позивачеві моральної шкоди має бути безпосередньо пов`язаний із протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які є предметом оскарження в адміністративному суді.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, обов`язок доказування факту заподіння такої шкоди несе саме позивач.

Втім, під час розгляду справи позивач не надав жодних належних й допустимих доказів, які б свідчили про те, що внаслідок оспорюваних рішень та дій УДО України йому була завдана моральна шкода.

При цьому сам по собі факт визнання судом протиправним наказу від 28.04.2017 № 218-ос не є безумовною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Подібні висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 296/3114/20 та від 16.09.2020 у справі № 243/5118/19.

Крім того, у пункті 54 рішення ЄСПЛ в справі "Перна проти Італії" від 25 липня 2001 року Європейський суд звернув увагу на те, що визнання факту порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, завданої заявникові. Аналогічна позиція відображена у рішенні ЄСПЛ "Нільсен і Йонсен проти Норвегії".

Суд відхиляє твердження позивача про те, що внаслідок прийняття оскаржуваного наказу від 28.04.2017 № 218-ос він зазнав значних моральних страждань та перебував у постійному стресі через неможливість зайняття суспільно-корисною працею, а тому оцінює заподіяну йому через це моральну шкоду у 50 000,00 грн.

Суд враховує, що від часу ознайомлення з вказаним наказом і до часу звернення до суду з позовною заявою минуло лише кілька днів (позивач пред`явив позов 16.05.2017), що спростовує наведені вище доводи, свідчить про їх надуманий та перебільшений характер, а також про явну необґрунтованість заявленого розміру шкоди.

З аналогічних мотивів суд не бере до уваги посилання представника позивача на те, що завдана позивачу моральна шкода обумовлюється й тим, що з часу звільнення позивача з військової служби минуло вже понад 8 років і весь цей час позивач в судовому порядку доводить незаконність порушення його права на працю.

Суд зауважує, що, безвідносно від часу, що минув із дати звернення позивача до суду, про факт заподіяння моральної шкоди позивач заявив вже у позовній заяві, однак належним чином не довів як факту її заподіяння, так і розміру відшкодування.

Щодо тверджень представника позивача про те, що увесь час після звільнення зі служби в УДО України позивач не міг працевлаштуватися, а відтак не мав будь-яких доходів та засобів до існування, що то такі суд також до уваги не бере через недоведення причинно-наслідкового зв`язку між відповідними наслідками з одного боку та оскаржуваними рішенням та діями відповідача з іншого.

Враховуючи наведене та зважаючи на встановлені судом обставини справи, у даному випадку суд вважає, що достатньою і справедливою сатисфакцією для відновлення порушених прав позивача є скасування судом спірного наказу УДО України від 28.04.2017 № 218-ос і покладення на відповідача обов`язку поновити позивача на військовій службі з одночасною компенсацією невиплаченого грошового забезпечення з дня незаконного звільнення.

Відтак суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

За змістом частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року (пункт 29) статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Перевіривши основні доводи учасників справи в межах предмету позову та заявлених позовних вимог, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме: визнати протиправним та скасувати наказ УДО України 28.04.2017 № 218-ос "Щодо особового складу" в частині звільнення підполковника ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі п. "е" ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-XII (через службову невідповідність), зобов`язати відповідача поновити позивача на військовій службі шляхом зарахування його у списку особового складу Управління та на всі види забезпечення з 28.04.2017, а також нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 28.04.2017 по день набрання відповідним рішенням суду законної сили. Водночас у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Позивач не сплачував судового збору відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тоді як інших документально підтверджених судових витрат у справі не встановлено, а тому питання про їх розподіл за наслідками розгляду справи не вирішується.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління державної охорони України від 28 квітня 2017 року № 218-ос "Щодо особового складу" в частині звільнення підполковника ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі пункту "е" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через службову невідповідність).

Зобов`язати Управління державної охорони України поновити підполковника ОСОБА_1 на військовій службі шляхом зарахування у списку особового складу Управління державної охорони України та на всі види забезпечення з 28 квітня 2017 року.

Зобов`язати Управління державної охорони України нарахувати та виплатити підполковнику ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 28 квітня 2017 року по день набрання відповідним рішенням суду законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Шумило Наталія Миколаївна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Шевченка, 10, м. Васильків, Обухівський район, Київська область, 08601);

3) відповідач: Управління державної охорони України (код ЄДРПОУ 00037478, місцезнаходження: вул. Богомольця, 8, м. Київ, 01024).

Повне судове рішення складено 26.05.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович