Рішення № 127621530, 26.05.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2025 рокусправа № 380/16810/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не звільнення зі служби в Національній поліції України ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач проходить службу в патрульній поліції відділення поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області. 11.07.2024 позивач подав відповідачу рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажання з 25.07.2024 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». У відповідь на вказаний рапорт, Головне управління Національної поліції у Львівській області листом від 25.07.2024 № Рп/2188/04/13-2024 відмовило в погодженні рапорту про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з підстав, що такий рапорт подано без попередження прямого начальника про прийняте рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення та за відсутності конкретної поважної причини на звільнення. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у звільненні зі служби в поліції згідно поданого рапорту є протиправними.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 12.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом; ухвалено розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Представник відповідача у поданому на позовну заяву відзиві проти позову заперечив, з підстав, що позивачем в рапорті, не зазначено поважних причин та не надано відповідних документів, що можуть бути підставою для звільнення, визначених постановою № 413 та не повідомлено прямого начальника про прийняте рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення; не дотримано вимог, установлених пунктом 68 Положення № 114, вимог Постанови № 413 та листа Національної поліції України від 31.05.2021 № 6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням».

Також представник відповідача подав додаткові пояснення, у яких вказує, що сержант поліції ОСОБА_1 проходив службу в поліції та був звільнений з посади поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП наказом від 13.09.2024 № 593 о/с за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».Наказ № 593 о/с від 13.09.2024 про звільнення ОСОБА_1 не оскаржено позивачем.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області, остання посада поліцейський взводу № 2 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП.

ОСОБА_1 11.07.024 подав начальнику Головного управління Національної поліції у Львівській області рапорт про звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» - за власним бажанням з 25.07.2024.

Листом від 25.07.2024 № Рп-2188/04/13-2024 Головне управління Національної поліції у Львівській області повідомило позивача про те, що розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, у яких зазначена дата звільнення, здійснюється з урахуванням вимог постанови № 413 та пункту 68 Положення № 114, тобто за умови зазначення конкретної поважної причини, попередження прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, а також можливості здійснити повний розрахунок у визначені ними строки. Оскільки, Ви подали рапорт на звільнення без зазначення конкретної поважної причини, а також не попередили прямого начальника про прийняте Вами рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, в погодженні рапорту про Ваше звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, відмовлено.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не звільнення, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості порядку проходження служби в поліції і порядку та підстав звільнення зі служби в поліції регулюються правовими нормами Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону №580-VIII, поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань.

Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції (ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VIII.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Статтею 59 Закону №580-VIII установлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII).

Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Крім того, спеціальним нормативним актом є також Положення №114, яке підлягає застосуванню відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в частині, що не суперечить цьому Закону.

Вказаний правовий висновок також наведений в постанові Верховного Суду від 24.01.2019 по справі №817/981/17. Верховний Суд зазначив, що норми Положення №114, зокрема, в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.

Отож, Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.

Як зазначено в підпункті "ж" пункту 63 Положення № 114, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Згідно з п. 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються приписи пункту 68 Положення № 114 як спеціального нормативно-правового акта у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який становить три місяці.

З аналізу пункту 68 Положення № 114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Отже, у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19, від 14.01.2021 у справі № 822/1093/18, від 05.02.2020 у справі № 819/744/16 та від 31.01.2024 у справі № 520/16737/21.

Так, Верховний Суд у постанові від 09.02.2021 у справі №826/10404/16 зазначив, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю між сторонами (проханням), зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №826/16621/17 дійшов висновку про те, що до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці після подачі ним відповідного рапорту про звільнення за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом.

Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Суд встановив, що рапорт позивача від 11.07.2024 містить посилання на конкретну дату (25.07.2024), з якої позивач бажає бути звільнений зі служби в поліції.

Отже, позивачем було дотримано умову домовленості про звільнення у більш короткий строк.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не надавав згоди на звільнення позивача зі служби в поліції вказаною ним датою.

Відтак, на час виникнення спірних правовідносин, між позивачем та відповідачем не було досягнуто згоди щодо дати його дострокового звільнення, адже наказ про його звільнення не видавався.

При цьому, відповідач у листі від 25.07.2024 № Рп-2188/04/13-2024 повідомив, що рапорт позивача не містить поважних причин неможливості проходження ним служби в поліції, які визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою для звільнення за підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 було затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).

Суд звертає увагу на те, що в преамбулі вказаної постанови вказано, що дію Постанови поширено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції згідно з Постановою КМ № 428 від 08.06.2005.

Так, у вказаному Переліку зазначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

- виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

- утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

- укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

- хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

- наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

- неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

- довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Суд зазначає, що Постановою від 12.06.2013 № 413 визначений вичерпний перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення зі служби в поліції.

У наданому рапорті позивач не зазначив жодних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Отже, позивач не дотримався вимог Постанови № 413, а тому, в даному випадку, відсутня протиправна бездіяльність з боку відповідача, так як відповідач позбавлений можливості встановлення таких підстав самостійно та надання їм оцінки.

Враховуючи відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо незвільнення позивача зі служби в поліції, відповідно, відсутні підстави для зобов`язання прийняти рішення про звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Крім того суд встановив, що в подальшому наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 13.09.2024 № 593 о/с звільнено сержанта поліції ОСОБА_1 (0118417) поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП, з 13.09.2024, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Суд зауважує, що наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 13.09.2024 № 593 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції є чинним та не скасованим.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Під час судового розгляду справи судом не встановлено ознак протиправності бездіяльності відповідача в контексті спірних правовідносин. Натомість, доводи позивача, зазначені у позовній заяві є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.

Відшкодування судових витрат позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено ст. 139 КАС України не передбачено, а тому такі слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сидор Н.Т.