Рішення № 127621379, 23.05.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/21012/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2025 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 вартість завданої державі шкоди у розмірі 28837,50 грн.

Посилається на те, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2024 року №167 солдат ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вважається таким, що прибув у службове відрядження із Військової частини НОМЕР_2 , на військову службу у Військову частину НОМЕР_1 ; допущений до тимчасового виконання службових обов`язків посади номера обслуги 1-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 9-штурмової роти 3-го штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 ; зарахований на продовольче забезпечення в районі виконання бойових завдань зі сніданку 14.06.2024 року. Зазначив, що відповідачем було отримано автомат 7,62 мм. АКМ №МН 6514, підтвердженням чого є його підпис у Книзі видачі зброї та боєприпасів. Згідно Відомості визначення залишкової вартості військового майна станом на 22.07.2024 року, вартість автомата 7,62 мм. АКМ №МН 6514 становить 2883,75 грн. Однак вказане військове майно втрачене відповідачем, що підтверджується актом службового розслідування від 19.09.2024 року та витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 року №5715. Вказав, що такими діями відповідач допустив порушення вимог ст.ст.11, 12, 127, 128 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 20.10.2022 року №569, Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Однак, враховуючи, що відповідач самовільно залишив розташування військової частини, у зв`язку із чим не можливо в добровільному порядку провести стягнення заподіяних збитків, просить стягнути такі у судовому порядку.

Ухвалою судді від 25.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію вказаної ухвали вручено відповідачу 17.12.2024 року та 01.03.2025 року, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2024 року №167 солдат ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вважається таким, що прибув у службове відрядження із Військової частини НОМЕР_2 , терміном на 90 календарних днів, для виконання бойових (спеціальних) завдань з 13.06.2024 року. вказаним наказом солдат ОСОБА_1 допущений до тимчасового виконання службових обов`язків посади номера обслуги 1-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 9-штурмової роти 3-го штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 ; зарахований на продовольче забезпечення в районі виконання бойових завдань зі сніданку 14.06.2024 року.

13.06.2024 року відповідачем було отримано автомат 7,62 мм. АКМ №МН 6514, підтвердженням чого є його підпис у Книзі видачі зброї та боєприпасів.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2024 року №194 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що 10.07.2024 року самовільно залишив розташування підрозділу в районі виконання бойових завдань та відсутній на військовій службі. Знятий з продовольчого забезпечення в районі виконання бойових завдань зі сніданку 11.07.2024 року.

На підставі рапорту ТВО командира НОМЕР_3 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2024 року, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2024 року №6041 «Про призначення службового розслідування у зв?язку із втратою майна, закріпленого за 9-ю штурмовою ротою 3-го штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 », призначено проведення службового розслідування.

Згідно Відомості №646 визначення залишкової вартості військового майна станом на 22.07.2024 року, вартість автомата 7,62 мм. АКМ №МН 6514 становить 2883,75 грн.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 року №5715 «Про результати службового розслідування у зв?язку із втратою майна, закріпленого за 9-ю штурмовою ротою 3-го штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 » встановлено, що солдат ОСОБА_1 умисно втратив військове майно по службі ближнього бою та розвідки озброєння логістики Військової частини НОМЕР_1 , а саме: автомат - 7,62 мм. АКМ №МН 6514, 29.06.2024 року, під час самовільного залишення позиції «КУЩ» та «ШАХТА», що стало підставою для притягнення його до підвищеної матеріальної відповідальності шляхом відшкодування шкоди, завданої державі, у десятикратному розмірі (28837,50 грн).

Позивач вважає, що вказані кошти мають бути відшкодовані відповідачем, але місце його перебування, станом на дату звернення до суду з даним позовом, невідоме, у зв`язку із чим його неможливо було повідомити про наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 року №5715 та у добровільному порядку стягнути вищевказані кошти. Наведене і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення завданої шкоди.

Зазначені обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Водночас суд відзначає, що у рамках даної справи відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Військової частини НОМЕР_1 шляхом втрати майна у період здійснення ним повноважень, пов`язаних із виконанням службових обов`язків. Таким чином, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 року у справі №818/1688/16 (провадження №11-892апп18), дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 ст.2 зазначеного Закону визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном, визначені Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Відповідно до ст.ст.1, 3, 4 цього Закону, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права) тощо.

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначені Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Відповідно до п.п.4, 5 ст.1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Термін «військове майно», що застосовується в цьому Законі, вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (ч.2 ст.1 вказаного Закону).

Статтею 2 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.

Завдана особою шкода, не пов`язана з виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України.

Статтею 4 зазначеного Закону визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.8 цього ж Закону, посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Процедура проведення службового розслідування визначена Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV, та деталізована Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608.

Пунктом 2 розділу І зазначеного Порядку визначено, що службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до п.7 розділу І Порядку, службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Згідно з ч.ч.6, 7 ст.8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Пунктом 97 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Отже, у разі звільнення військовослужбовця зі служби останній повинен повернути на речовий склад військової частини видане йому інвентарне майно, а у випадку знищення, втрати такого майна відшкодувати його вартість.

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача завдану державі шкоду у розмірі 28837,50 грн, яка виникла у зв`язку з самовільним залишенням ним військової частини разом зі зброєю, вартість якої підтверджується актом службового розслідування.

Водночас акт службового розслідування не містить розрахунку стягуваної суми шкоди, завданої відповідачем. Крім того, до цього акта не долучено довідку про вартісну оцінку завданої шкоди.

При цьому, в обґрунтування наявності передбачених ч.2 ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» умов для стягнення з відповідача зазначених коштів позивач не надав суду докази, які підтверджують вину відповідача у завданні шкоди державі на суму 28837,50 грн, та не довів причинний зв`язок між його протиправною поведінкою і завданою шкодою.

Також, суд враховує і те, що позивачем не надано суду доказів притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності, а також до матеріальної відповідальності, та доказів ознайомлення відповідача з такими наказами.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно п.4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 року №5715 «Про результати проведення службового розслідування у зв`язку із втратою майна, закріпленого за 9 штурмовою ротою 3 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 » наказано відділенню морально-психологічного забезпечення військової частини підготувати повідомлення до територіального управління державного бюро розслідувань у місті Краматорськ, Донецької області про вчинення солдатом ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.413 КК України, та підготувати копію повідомлення для Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та ІНФОРМАЦІЯ_2 у Збройних силах України.

З наведеного слідує, що у разі притягнення відповідача до кримінальної відповідальності завдана ним шкода, відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», повинна стягуватись в межах кримінального провадження шляхом пред`явлення позивачем цивільного позову у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. А тому, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.