Рішення № 127621375, 23.05.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/5059/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2025 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 16.09.2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн;

- зобов?язати відповідача видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 16.09.2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн.

Посилається на те, що у період з 12.06.2003 року по 12.09.2024 року позивач працював на посадах судді; рішенням Вищої ради правосуддя від 12.09.2024 року №2681/0/15-24 звільнений з посади судді Львівського апеляційного суду у відставку. Вказав, що даний момент перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як суддя у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, звернув увагу, що розрахунок довічного грошового утримання проведено відповідно до довідки Львівського апеляційного суду №0720/215/2024 від 16.09.2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій визначено суддівську винагороду та її складові, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн. З метою перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся до відповідача із заявою від 04.03.2025 року, в якій просив видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн. Однак у відповідь отримав відмову, мотивовану відсутністю правових підстав. Позивач з такими діями відповідача не погоджується та вказав, що застосування спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді є неправомірним та суперечить Законам України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII та «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV, які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 24.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію вказаної ухвали вручено відповідачу 24.03.2025 року о 21:55 год в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, надійшли пояснення по справі, в яких посилається на те, що оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, залишено у тому самому розмірі 2102,00 грн, відтак підстав для видачі довідки про розмір суддівської винагороди з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн немає.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з вересня 2024 року.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.09.2024 року №2681/0/15-24 позивач звільнений з посади судді Львівського апеляційного суду у відставку відповідно до п.4 ч.6 ст.126 Конституції України - подання суддею заяви про відставку.

Головою Львівського апеляційного суду видано наказ від 16.09.2024 року №05.14/20/2024 про відрахування позивача зі штату Львівського апеляційного суду.

16.09.2024 року Львівським апеляційним судом підготовлено та видано довідку №07.20/215/2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн.

04.03.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн.

Листом Львівського апеляційного суду від 06.03.2025 року №07.24/20/2025 відмовлено позивачу у видачі запитуваної довідки, мотивуючи тим, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 року прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, складає 2102,00 грн. Тому, відсутні підстави для складання відповідної довідки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо не видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 року, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 року у справі №240/2978/22.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи. Суд не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.

Відповідно до ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року №11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 ст.4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).

Вказаним Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні ч.2 ст.130 Конституції України.

Пунктом 2 ч.3 та п.2 ч.4 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до ст.1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, означений Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21, від 02.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 року у справі №240/2978/22).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), на підставі абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», була неправомірною.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що дії відповідача щодо не видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці станом на 01.01.2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн, є такими, що вчинені не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як наслідок, позовна вимога про спонукання до вчинення дій є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судових витрат, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 139, 72-77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Львівського апеляційного суду щодо не видачі судді у відставці ОСОБА_1 установленої законодавством форми довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Зобов`язати Львівський апеляційний суд (місцезнаходження: пл.Соборна, 7, м.Львів, 79008; код ЄДРПОУ: 42262398) видати судді у відставці ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівського апеляційного суду (місцезнаходження: пл.Соборна, 7, м.Львів, 79008; код ЄДРПОУ: 42262398) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.