Рішення № 127621188, 26.05.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 200/7773/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25.02.2025 з Донецького окружного адміністративного суду до Луганського окружного адміністративного суду надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (далі відповідач І, ДОАС), Державної судової адміністрації України (далі відповідач ІІ, ДСА України), відповідно до якого, позивач з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 06.05.2025, просить суд:

- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 01.08.2024 по 30.04.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

- стягнути з Донецького окружного адміністративного суду за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода» на користь ОСОБА_1 заборгованість з належної їй суддівської винагороди за період з 01.08.2024 по 30.04.2025 в розмірі 504 240,72 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2024 по 30.04.2025 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році в розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода» виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2024 по 30.04.2025 в розмірі 504 240,72 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 654/2007 від 20.79.2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на 5 років.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду № 91/К від 22.08.2007 позивач приступила до виконання обов`язків судді Донецького окружного адміністративного суду.

Постановою Верховної Ради України № 5009-VІ від 21.06.2012 «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Відповідно до наказу Донецького окружного адміністративного суду № 199/К від 23.07.2012 позивач вважається такою, що обрана на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково з 21.07.2012.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду № 6/К-г від 08.01.2019 позивачу встановлено доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15% посадового окладу з 19.12.2018.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду № 200/К-г від 23.08.2019 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу судді.

26.10.2022 позивача обрано на посаду заступника голови Донецького окружного адміністративного суду.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду № 285/К-г від 26.10.2022 позивачу встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді з 26.10.2022.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 23.08.2024 № 171/К-г позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу судді.

02.10.2024 ОСОБА_1 обрано на посаду голови Донецького окружного адміністративного суду (протокол зборів суддів № 4 від 02.10.2024).

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2024 № 201/ К-г позивачу встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді в розмірі 10% посадового окладу з 02.10.2024.

Починаючи з 01.08.2024 по 30.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснював нарахування та виплату належної позивачу суддівської винагороди виходячи не із розміру встановленого законом про «Державний бюджет України» на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, а виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законами про Державний бюджет у 2024-2025 роках в розмірі 2102,00 грн.

При цьому, Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01.08.2024 по 30.04.2025 допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансових виплат, належних позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи із вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.

Наведені протиправні дії відповідачів мають своїм наслідком виплату позивачу суддівської винагороди з 01.08.2024 по 30.04.2025 у розмірі, меншому, ніж визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на суму 504 240,72 грн. Це, на думку позивача порушує її права, що стало підставою для звернення до суду.

Відповідачі правом надання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 не скористалися.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.11.2024 справу № 200/7773/24 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії передано до Першого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо визначення підсудності суду, який повинен розглянути дану справу.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2025 визначено підсудність справи № 200/7773/24 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії за Луганським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача І до початку розгляду справи по суті надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Донецького окружного адміністративного суду.

Згідно положень частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На підставі наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України та картки платника податку.

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 654/2007 від 20.07.2007 позивача призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на 5 років.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду «Про призначення ОСОБА_1 » № 91/К від 22.08.2007 позивач приступила до виконання обов`язків судді Донецького окружного адміністративного суду.

Постановою Верховної Ради України № 5009-VІ від 21.06.2012 «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Відповідно до наказу голови Донецького окружного адміністративного суду «Про обрання на посаду судді безстроково ОСОБА_1 » № 199/К від 23.07.2012 позивач вважається такою, що обрана на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково з 21.07.2012.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду «Про встановлення доплати ОСОБА_1 » № 6/К-г від 08.01.2019 позивачу встановлено доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15% посадового окладу з 19.12.2018.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 » № 200/К-г від 23.08.2019 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу судді з 23.08.2019.

Відповідно до протоколу зборів суддів № 1 від 26.10.2022 позивача обрано на посаду заступника голови Донецького окружного адміністративного суду строком на 3 роки.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду «Про здійснення повноважень заступника голови суду та встановлення доплати» № 285/К-г від 26.10.2022 позивачу встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді з 26.10.2022.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 23.08.2024 № 171/К-г ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу судді.

Відповідно до наказу Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2024 № 201/К-г та на підставі рішення зборів суддів Донецького окружного адміністративного суду №3 (протокол зборів суддів №4 від 02.10.2024 року), ОСОБА_1 приступила до здійснення повноважень голови цього ж суду, у зв`язку з обранням на вказану посаду строком на три роки, з 02 жовтня 2024 року до 02 жовтня 2027 року.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2024 № 201/ К-г ОСОБА_1 встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді в розмірі 10% посадового окладу з 02.10.2024.

Згідно із довідкою ДОАС від 05.03.2025 року № 03-16/208/25 ОСОБА_1 дійсно працює у Донецькому окружному адміністративному суді з 22.08.2007 на посаді судді та їй за період з 01.08.2024 по 31.01.2025 нарахована і виплачена суддівська винагорода в сумі 732063,23 грн із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до довідки ДОАС від 05.11.2024 № 03-30/489/24 сума суддівської винагороди, нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 (з урахуванням суми податків і зборів) за період з серпня 2024 року по жовтень 2024 року включно становить: без застосування прожиткового мінімуму 3028,00 грн - 497407,68 грн; із застосуванням прожиткового мінімуму базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн відповідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 342172,02 грн, різниця - 155235,66 грн.

Згідно довідки ДОАС від 10.02.2025 № 03-16/129/25 сума суддівської винагороди, нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 (з урахуванням суми податків і зборів) за період з листопада 2024 року по січень 2025 року включно становить: без застосування прожиткового мінімуму 3028,00 грн 517790,33 грн; із застосуванням прожиткового мінімуму базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн відповідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - 359543,56 грн, різниця 158246,77 грн.

Згідно із довідками ДОАС від 04.03.2025 року № 03-16/210/25, від 07.04.2025 № 03-16/313/25 та від 05.05.2025 № 03-16/398/25 вбачається, що нарахована і виплачена суддівська винагорода (з урахуванням суми податків і зборів) ОСОБА_1 за період з 01.02.2025 по 30.04.2025 становить:

у лютому 2025 року: без застосування прожиткового мінімуму 3028,00 грн 174117,57 грн; із застосуванням прожиткового мінімуму базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн відповідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - 120870,28 грн, різниця 53247,29 грн;

у березні 2025 року: без застосування прожиткового мінімуму 3028,00 грн 174867,00 грн; із застосуванням прожиткового мінімуму базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн відповідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - 121390,50 грн, різниця 53476,50 грн;

у квітні 2025 року: без застосування прожиткового мінімуму 3028,00 грн 205425,00 грн; із застосуванням прожиткового мінімуму базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн відповідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - 121390,50 грн, різниця 84034,50 грн.

Отже, загальна сума різниці суддівської винагороди за період з 01.08.2024 по 30.04.2025 складає 504 240,72 грн.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина п`ята статті 135 Закону № 1402-VIII).

Частиною шостою статті 135 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до частини шостої статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Згідно із статтею 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України від 19.11.2024 № № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 4059-IX) установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Законів № 3460-ІХ та № 4059-IX введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня 2024-2025 років з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас, Законами № 3460-IX та № 4059-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

З огляду на викладене суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року та на 01 січня 2025 року в сумі 3028,00 грн на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статтей 7 Закону № 3460-ІХ та № 4059-ІХ, є неправомірним.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024-2025 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2024-2025 роках в розмірі 3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм статтей 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Зважаючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення суддівської винагороди ОСОБА_1 .

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно із пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З наведеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі -Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах, зокрема на 2024 та 2025 роки.

При цьому сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2024-2025 роки була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

З огляду на характеристики судового рішення, зокрема чіткість та виконуваність, зміст резолютивної частини повинен містити вичерпне вирішення проблематики спору та унеможливлювати його множинне тлумачення, що вплине на виконання цього рішення.

За наданими в матеріалах справи довідками відповідача І про розмір нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2024 по 30.04.2025 встановлено, що право позивача на отримання суддівської винагороди, виплаченої за вказаний період, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року в сумі 3028,00 грн порушено на загальну суму 504 240,72 грн.

Відтак суд вважає належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення суддівської винагороди за спірний період у розрахунку до визначеного щомісячного розміру з урахуванням сплачених сум, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2025 по справі № 620/1206/24.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вирішенні цієї справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Ruiz Toriya v. Spaine», рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) ) до Донецького окружного адміністративного суду (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 1, ЄДРПОУ 35099148), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 01.08.2024 по 30.04.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Стягнути з Донецького окружного адміністративного суду за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода» на користь ОСОБА_1 заборгованість з належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2024 по 30.04.2025 в розмірі 504 240,72 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2024 по 30.04.2025 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році в розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода» виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2024 по 30.04.2025 в розмірі 504 240,72 (п`ятсот чотири тисячі двісті сорок гривен 72 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян