Рішення № 127619927, 26.05.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/14216/23

2-а/760/300/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.05.2025 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Верещінської І.В.,

за участю секретаря Негари А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Гулько Жанна Вікторівна (м. Київ, вул. Білоруська, 30) до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 9) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить скасувати постанову серії ЕАС №7018318 від 19.05.2023 року у справі про адміністративне правопорушення, винесену УПП у м. Києві, закрити провадження у справі та скасувати адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Разом із тим просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. та сплачений судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності винесена з порушенням матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що відповідач при винесенні постанови належним чином не дослідив всіх обставин справи та склав постанову без участі позивача. Також зазначає, що позивач не керував транспортним засобом, а тільки знаходився поряд. Вважає, постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою суду від 25.07.2023 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомленням (виклику) сторін.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що позовні вимоги є безпідставними та таким що не підлягають задоволенню. Вказує, що ОСОБА_1 здійснював рух на транспортному засобі, пр. цьому не мав права керування таким транспортним засобом. В ході перевірки не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1. (а) правил дорожнього руху. Окрім того зазначає, що ОСОБА_1 , був позбавлений права керування на 12 місяців Дніпровським районним судом м. Києва від 06.12.2019 року, та після спливу вказаного терміну не перездав іспити та не повернув своє посвідчення водія, а отже в діях позивача присутній склад адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Стосовно витрат на правову допомогу зазначає, що витрати в розмірі 10 000 грн. є необґрунтованими та таким, які не підлягають стягненню з відповідача. З огляду на наведене просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представником позивача надано пояснення на відзив у яких посилається на те, що відповідачем жодним чином не спростовано обґрунтування позовних вимог, а саме те що позивач не керував 19.05.2023 року транспортним засобом Mazda 3, номерний знак НОМЕР_1 , а перебував біля нього на паркувальну майданчику, що було встановлено поставновою Деснянського районного суду м. Києва від 12.06.2023 року та підтверджено відеозаписом із нагрудних камер працівників патрульної поліції. Підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19.05.2023 року поліцейським капралом поліції Дудкіною Валерією Валерівною 1 батальну 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві винесено постанову серії ЕАС № 7018318 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, яке передбачено ч. 2 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу у розмірі 3 400 грн.

У вказаній постанові зазначено, що 19.05.2023 року о 12 год. 49 хв. в м. Києві по вул.. Каштанова, 7, водій керував транспортним засобом Mazda 3, номерний знак НОМЕР_1 не маючи права керування таким ТЗ, так як не мав категорії А1, чим порушив п. 2.1а ПДР України, за що адміністративна відповідальність встановлена ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі ПДР України).

Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом пункту 1.10. ПДР України учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

Водночас, водієм у розумінні ПДР України є особа, яка саме керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.

Розділом 2 ПДР України встановлено права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів.

Так, підпунктами «а, б та ґ» пункту 2.1 ПДР України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, а також чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно п.2.4 «а» Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.

Водночас, частиною 2 ст. 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Із системного аналізу положень диспозиції частини 2 статті 126 КУпАП слідує висновок, що об`єктивна сторона правопорушення виражається у такій формі: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Отже, адміністративна відповідальність за порушення положень статті 126 КУпАП може бути застосована саме до водія транспортного засобу, тобто до особи, яка здійснює керування ним.

Таким чином, основною ознакою, за якою визначається об`єктивна сторона даного правопорушення та за якою особу можна притягнути до адміністративної відповідальності є саме керування такою особою транспортним засобом.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 293 КУпАП і роз`яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» - орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Статтею 251 КУпАП відзначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, суд звертає увагу на приписи ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», якими відзначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Судом встановлено, що будь-які докази, що підтверджують керування транспортним засобом Mazda 3, номерний знак НОМЕР_1 саме позивачем, відповідачем не надані, долучений відеозапис з нагрудних камер патрульних поліцейських також не підтверджує вказану обставину.

Суд звертає увагу, що для притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання вимог п. 2.1 ПДР поліцейський має зафіксувати саме факт керування особою відповідним транспортним засобом, що в межах даного адміністративного провадження відповідачами не доведено.

Отже, інспектор поліції, як посадова особа суб`єкта владних повноважень, при винесенні рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП діяв поза межами вимог чинного законодавства, оскільки відсутні докази, які б доводили факт порушення водієм Правил дорожнього руху.

Суд зазначає, що постанова про вчинення адміністративного правопорушення не може бути єдиним та достатнім доказом вчинення позивачем вказаного правопорушення.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що оскільки сторона відповідача доказів на спростування заявлених ОСОБА_1 позовних вимог суду не надала, доказів на підтвердження порушення позивачем ПДР України та вчинення адміністративного правопорушення не надала та оскаржувана позивачем постанова їх не містить, а тому постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 7018318 від 19.05.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача судових витрат суд приходить до наступних висновків.

Згідно положень ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням задоволення позову на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 536,80 грн, сплачений позивачем за подання позову у даній справі.

Відповідно до положень ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС).

На підтвердження судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 21/1 від 21.09.2021 року, ордер.

Відсутність документального підтвердження, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо, є підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Враховуючи викладене, підстав для стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. суд не вбачає , оскільки доказів оплати не надано, а враховуючи складність справи, суд вважає завищеними.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 73-74, 139, 245, 251, 280 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги- задовольнити.

Скасувати постанову ЕАС №7018318 від 19.05.2023 року, винесену поліцейським капралом поліції Дудкіною Валерією Валерівною 1 батальну 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, яке передбачено ч. 2 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу у розмірі 3 400 грн., справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань 536, 80 грн. на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Верещінська