Ухвала суду № 127619781, 23.05.2025, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 6/759/257/25

ун. № 759/10973/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2025 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.

за участю секретаря судового засідання Вінцковської О.І.

заявника - приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Фесик М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду подання приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Фесик Марії Олексіївни, стягувач: ОСОБА_1 , боржник: ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстроване місце проживання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Фесик М.О. звернулась до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстроване місце проживання малолітньої дитини.

Свої вимоги приватний виконавець обґрунтовує тим, що 11.04.2025 року Святошинським районним судом м.Києва було видано виконавчий лист на виконання рішення суду у справі № 759/10973/22 про звернення стягнення на спадкове майно, а саме 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , успадковане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 , який виник із заборгованості спадкодавця ОСОБА_3 зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 127 473,30 грн.

17.04.2025 року вона відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа. 17.04.2025 року вжитими заходами в рамках виконавчого провадження була винесена постанова про арешт майна боржника № НОМЕР_1, на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2730229280000 яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2

22.04.2025 року до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, направлено запит вих. №7864, щодо зареєстрованих осіб в квартирі за адреса: АДРЕСА_1 , згідно відповіді в квартирі зареєстрована одна особа (дата реєстрації 08.12.2011) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.05.2025 року до Відділу у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, направлено запит вих. № 8711, щодо надання дозволу на реалізацію 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 , згідно відповіді служба не може розглядати питання щодо надання дозволу на реалізацію майна.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.05.2025 року визначено суддю Твердохліб Ю.О. та 15.05.2025 року подання передано судді.

Заявник в судовому засіданні подання підтримала та просила його задовольнити та надати дозвіл на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані малолітні діти.

Згідно п. 11 ст. 440 ЦПК України, суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Заслухавши думку приватного виконавця, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.07.2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення боргу зі спадкоємця боржника, шляхом звернення стягнення на спадкове майно, залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2024 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17.07.2024 року скасовано, постановлено нове, яким позов задоволено частково, звернуто стягнення на спадкове майно, а саме 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , успадковане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 , який виник із заборгованості спадкодавця ОСОБА_3 зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 127 473, 30 грн.

11.04.2025 року Святошинським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист на виконання рішення суду по справі № 759/10973/22 про звернення стягнення на спадкове майно, а саме 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , успадковане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 , який виник із заборгованості спадкодавця ОСОБА_3 зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 127 473, 30 грн (а.с. 189).

17.04.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Фесик М.О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа (а.с. 190).

17.04.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Фесик М.О., винесена постанова про арешт майна боржника № НОМЕР_1, на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2730229280000 яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 відомості про обтяження внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 188).

01.05.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Фесик М.О. складена постанова про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (а.с. 201-202).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади м.Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні - квартирі за адресою: АДРЕСА_1 станом на 22.04.2025 року зареєстрованим значиться ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата реєстрації 08.12.2011 року (а.с. 191).

Згідно листа Відділу у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.05.2025 року №40-845 служба не може розглядати питання щодо надання дозволу на реалізацію майна, яке належить боржнику, та просить не допустити порушення житлових та майнових прав малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 192).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом пункту 10 частини третьої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною восьмою статті 19 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно з частиною третьою статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Згідно частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

За змістом частини другої статті 18 ЗУ «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно із пунктом 1 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації арештованого майна), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі), зокрема, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду.

У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Враховуючи вимоги ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 року в справі № 303/3043/19 (провадження № 61-8347св20), від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19) та від 18 березня 2021 року у справі № 164/1145/20 (провадження № 61-218св21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Судом встановлено, що Службою у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації було надано відповідь згідно якої служба не може розглядати питання щодо надання дозволу на реалізацію майна, яке належить боржнику та просить не допустити порушення житлових та майнових прав малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому державний виконавець у межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 435 ЦПК України повноважень, у разі неможливості виконання судового рішення, не позбавлений права звертатися до суду із заявою (поданням) про зміну способу та порядку його виконання.

Слід також звернути увагу на те, що чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Проте виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 453/1637/21 (провадження № 61-7418св22).

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Згідно з абзацом 5 статті 3 та частинами першою, десятою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 Верховний Суд зробив висновок про те, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. Водночас законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в межах виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Виконавець на підставі частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що державний чи приватний виконавець зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а у разі відмови у наданні такого дозволу органом опіки та піклування - виконавець має повноваження звернутися до суду з відповідним поданням (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року 127/30546/21).

При вирішенні питання щодо дотримання прав неповнолітньої дитини у цій справі необхідно виходити із нижченаведеного.

За вимогами статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2024 року звернуто стягнення на спадкове майно, а саме 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , успадковане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 , який виник із заборгованості спадкодавця ОСОБА_3 зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 127 473, 30 грн.

Так, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 (боржник у вищевказаному виконавчому провадженні) або неповнолітня дитина - ОСОБА_4 , яка зареєстрована у спірній квартирі, мають інше житло, де б вони могли проживати після реалізації частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, реалізація майна, визначеного рішенням суду, можлива без порушень прав інших користувачів житлового приміщення, тільки в разі реалізації норм ст. 362 ЦК України. А саме, - відчуження частки квартири можливе тільки у разі придбання права власності на цю частку одним або кількома членами родини відчужувача. Тільки в цьому разі права інших користувачів житловим приміщенням не будуть порушені, і їхнє право на користування житловим приміщенням буде збережено в повному обсязі.

Разом з тим, приватний виконавець зазначає, що норма статті 362 ЦК України, регулює порядок продажу частки у праві спільної часткової власності, крім випадку продажу з публічних торгів, про що прямо зазначено в статті закону.

Ураховуючи наведені положення та обставину, що під час примусової реалізації майна законом не передбачена можливість придбання права власності на частку нерухомого майна лише окремими категоріями учасників аукціонів, суд дійшов висновку, що у цьому випадку права та інтереси неповнолітної дитини, яка зареєстрована за адресою майна, що підлягає примусовій реалізації можуть бути зменшені та/або обмежені щодо користування вказаним житловим приміщенням в повному обсязі, де частка боржника складає - 1/2.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Так ст. 3 Конвенції ООН передбачено, що про права дитини, згідно якої, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (постанова Європейського Суду з прав людини «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010).

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено також у п. 8 ст. 7 СК України та у ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Разом з тим, вказаний ЗУ «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

З аналізу зазначених норм та з урахування практики Європейського суду з прав людини, слід дійти висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати приватні інтереси.

Надання згоди приватному виконавцю на примусову реалізацію частини квартири може призвести до фактичного виселення із житла неповнолітньої дитини, право користування на яке офіційно зареєстровано за останнім. Крім того, встановлено, що свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину видано ОСОБА_2 , на іншу 1/2 частину свідоцтво ще не видане, при цьому частка не виділена в натурі.

З огляду на вищенаведене, зважаючи на те, що у спірній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, в матеріалах справи відсутні відомості про висновок органу опіки та піклування про доцільність звернення стягнення на нерухоме майно, в якому проживає дитина, відсутність доказів наявності у дитини іншого житла, на території України запроваджено воєнний стан, то дозвіл на примусову реалізацію вищевказаної частини квартири призведе до порушення здорового та нормального зростання дитини, а примусова реалізація 1/2 квартири може призвести до погіршення рівня її життя, достатнього для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, що є неприпустимим, з огляду на дотримання прав дитини, які їй гарантуються державою та міжнародним співтовариством.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обставини, викладені у поданні приватного виконавця, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, тому воно є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 260, 352-355, 435 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Подання приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Фесик Марії Олексіївни, стягувач: ОСОБА_1 , боржник: ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстроване місце проживання малолітньої дитини, залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ю.О. Твердохліб