Рішення № 127610713, 19.05.2025, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/5865/25

Провадження № 2/686/3154/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді Продана Б.Г., за участю секретаря судового засідання Боднар А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницького цивільну справу № 686/5865/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №4196794 від 18.10.2021 року у розмірі 113780,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 18.10.2021 між ТОВ «Мілоан», правонаступником якого є ТОВ «Коллект Центр» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір на умовах фінансового кредиту №4196794, за яким ОСОБА_1 було перераховано 20 000 грн. Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась загальна сума заборгованості 113780,0 грн., яка складається з: 20 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 92780,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги та 1000 грн. заборгованість за комісіями.

Кредитний договір, у відповідності до норм частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». У зв`язку з чим позивач просить задовольнити позов, стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати, які включають в себе також витрати на правничу допомогу.

10.03.2025 року по справі відкрито провадження, призначено підготовче засідання.

12.03.2025 року представником відповідача надано відзив на позов, проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, вказує, що позивачем не доведено належними доказами факт передання відповідачу грошових коштів та наявність заборгованості за вказаним договором. Також не доведено підписання відповідачем договору на вказаних умовах з первісним кредитором, як і не підтверджено факт переходу права вимоги позивача до ОСОБА_1

12.03.2025 року представником відповідача надано клопотання про застосування строків позовної давності.

18.03.2025 року представником відповідача надано відповідь на відзив, вказує, що ОСОБА_1 уклала Договір № 4196794 з ТОВ «Мілоан», оскільки вона здійснила дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. А тому твердження відповідача щодо не укладення договору є безпідставними. Більше того, відповідач погодила розмір та порядок нарахування відсотків, як і підставу виникнення заборгованості. Заперечує щодо застосування строків позовної давності.

16.04.2025 року справу призначено до слухання по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про слухання справи у його відсутності, позов підтримує, просить його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, у поданому відзиві просила слухати справу у її відсутності, проти позову заперечувала.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено,що 18.10.2021між ТОВ«Мілоан» та ОСОБА_1 укладеноДоговір №4196794. Згідно п.1.1.Договору кредитодавецьзобов`язався наумовах,визначених цимдоговором,на строк,визначений п.1.3.договору,надати позичальникугрошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00 грн.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 3 780 грн., які нараховуються за ставкою 0,63 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок відповідача суму позики в розмірі 20000 грн. Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 113780,00 грн., яка складається з: 20 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 92780,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами, 1000,00 грн. комісії.

26.01.2022 було укладено договір №26-01/2022-83 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4196794 .

10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВ«ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4196794.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №4196794, оскільки згідно ст. 204 ЦК України, закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, оскільки відповідач не оскаржувала вказані договори, то її заперечення щодо переходу права вимоги до позивача за кредитним договором є необґрунтованими.

До правовідносин, які виникли між сторонами, суд застосовує такі норми права:

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частина п`ята статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію").

Отже, Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Відповідно до листа ТОВ ФК «Елаєнс», 18.10.2021 року було перераховано грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. на картку № НОМЕР_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_1 . Призначення: кошти згідно договору № 4196794.

Відповідно до умов укладеного договору, сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.

Таким чином, Кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору, а тому заперечення відповідача на позов суд оцінює критично, оскільки вони є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами, тоді як згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов`язання за договором, унаслідок чого в неї виникла заборгованість за кредитом, яка згідно з розрахунком заборгованості за договором кредиту становить 113780,00 грн., з яких 20 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 92780,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 1000 грн. комісії. Вказана заборгованість підлягає стягненню на користь позивача.

Щодо клопотання представника відповідача щодо застосування строку позовної давності, то суд виходить із наступного.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Однак,перебіг такихстроків булозупинено узв`язку звведенням карантину,а вподальшому воєнного стану,оскільки відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесенимипостановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строки позовної давності не були пропущені позивачем, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні. Відтак, заява представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, позов підлягає до задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 113780,00 грн..

У зв`язку з задоволенням позову відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 2422,40 грн. понесеного судового збору.

Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги №01-07/2024, копію витягу з Акту про надання юридичної допомоги від 31.01.2025 року щодо боржника ОСОБА_1 , на суму 25 000 грн.

Вказані докази є належними та допустимими щодо понесення позивачем витрат у сумі 25 000,00 грн на професійну правничу допомогу (ст. 137 ЦПК України).

Відповідач подавала відзив на позов, однак, станом на час розгляду судом вищевказаної позовної заяви з боку відповідача не надходило жодних заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року, Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Однак, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат слід враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що вартість наданих послуг адвокатом становить 25 000,00 грн., оскільки справа не є складною та не потребувала значного часу для складання позовної заяви відносно боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказана категорія є розповсюдженою, сама позовна заява не є об`ємною та змістовною, що в свою чергу свідчить про те, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 8 000,00 грн. В решті слід відмовити.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за кредитним договором №4196794 від 18.01.2021 року на загальну суму 113780,00 грн., судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн., в решті слід відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складання повного тексту рішення 26.05.2025 року.

Суддя: