Рішення № 12760266, 23.09.2010, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.09.2010 р. Справа № 25/133

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ИМПЕКС Л", вул. Мира, 2, м.Запоріжжя, 69037;

до Приватного підприємства "Фірми "Вавілон І", вул. Леніна, 51, смт. Машівка, Полтавська область, 39400

про стягнення 35931,58 грн.

          Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача: Філіпенко О.Б. довіреність від 20.07.2010р.

від відповідача: не з"явився

Обставини справи: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості за Договором поставки №352 від 01.01.2010р. в розмірі 35931,58 грн., з них: 28252,74 грн. - заборгованість за поставлений товар, 375,88 грн. - індекс інфляції, 340,07 грн. - три проценти річних, 4137,62 грн. - пеня, 2825,27 грн. - штраф.

Відповідач не скористався наданими йому правами (ст. 22 ГПК України) для захисту своїх інтересів, а саме: його представник в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, відзив на позов не надав.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, і господарський суд повідомив належним чином відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання, згідно з п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України (від 10.12.2002р. №75), а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, то справа розглядається за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

01.01.2010 р. між ТОВ „ИМПЕКС Л" та ПП „Фірма „Вавилон І" був укладений договір поставки № 352 від , відповідно до якого ТОВ „ИМПЕКС Л" здійснювало постачання продуктів харчування та сировини для виробництва продуктів харчування.

Згідно п.2.1.1 Договору Покупець направляв Постачальнику заявки на постачання товару в усній формі, шляхом направлення телефонограм.

Відповідно до п. 2.5. Договору поставка підтверджується накладними на товар та податковими накладними, що підписуються уповноваженими особами Постачальника.

Як зазначає позивач, відповідач приймав товар від позивача, претензій щодо кількості, асортименту та якості товару не висував.

04.06.2010р. між Позивачем та Відповідачем був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2010 р. по 04.06.2010 р. Згідно вищевказаного акту заборгованість відповідача по Договору складає 28252,74 грн.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. З.1. договору поставки Відповідач зобов'язаний здійснити оплату за отриманий товар протягом 21 банківського дня з дня одержання товару.

Однак, в порушення умов договору відповідач не здійснив розрахунків за поставлений товар.

Положення ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України визначають необхідність належного виконання зобов'язання у відповідності до вказівок договору, законодавства.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст.174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Приписами ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинили на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагали виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту, при чому одностороння відмова від виконання не допускається.

Згідно статті 193 ГК України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином у відповідності до закону, правових актів, договору, а також у разі відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Відповідно до п.7.2 Договору у разі порушення Покупцем строку оплати товару, він сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки.

За розрахунком, здійсненим позивачем до стягнення підлягає 4137,62 грн. пені.

Штрафні санкції за неналежне виконання умов договору передбачені і п.7.3 Договору, яким визначено, що у випадку прострочення Покупцем оплати вартості товару більш, ніж 30календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару за кожен випадок порушення.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства тощо.

Також, Господарським кодексом України не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Тобто, штраф і пеня є різновидами неустойки, чітке визначення яких надане у частинах 2 та 3 ст. 549 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є: можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов’язання - невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов’язання неналежним способом тощо); обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня характеризується такими ознаками: застосування виключно у грошових зобов’язаннях; можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання; триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, такі господарські санкції, як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов’язання понад встановлений сторонами зобов’язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов’язання.

Аналогічна правова позиція викладена і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008року №01-8/211, в пункті 48 якого зазначається, що штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Відтак, умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку порушення виконання зобов’язання з оплати у встановлений вказаним договором строк не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня.

При укладені договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, а саме: порушення строку оплати отриманої продукції. Тому, одночасне застосування штрафу та пені не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.

Положеннями статей 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, вимога про стягнення штрафу в сумі 2825,27 грн. обґрунтована і підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума інфляційних, яка підлягає до стягнення складає 375,88 грн., за період з січня по червень 2010 р., 3% річних - 340,07 грн.

Позивач у позовній заяві просить суд також стягнути з відповідача на його користь витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 3600,00 грн.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (наявне в матеріалах справи) та прийняв присягу адвоката України.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" оплата послуг адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатом чи адвокатським об'єднанням.

В якості доказів по сплаті вказаних послуг позивачем до матеріалів справи надано договір про надання юридичної допомоги від 01.07.2010 р., копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 421, копію квитанції від 05.07.2010 р. про оплату вказаних послуг.

Таким чином, на підставі наявних доказів, суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення витрат на оплату послуг адвоката є правомірною і підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 32-33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд,                                                                                                               В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Фірми "Вавілон І", вул. Леніна, 51, смт. Машівка, Полтавська область, 39400 (код ЄДРПОУ 32444012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ИМПЕКС Л", вул. Мира, 2, м. Запоріжжя, 69037 (код ЄДРПОУ 22133368, п/р 26009042901 в ВАТ "Метабанк", МФО 313582) - 28252,74 грн. основного боргу, 4137,62 грн. пені, 375,88 грн. інфляційних, 340,07 - 3 % річних, 3600,00 витрат на послуги адвоката, 359,32 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 Босий В.П.