Рішення № 127599938, 26.05.2025, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/711/24

номер провадження 2/546/53/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Романенко О.О.,

за участі

секретаря судового засідання Захарченко Л.Я.,

позивача ОСОБА_1 ,

позивача ОСОБА_2 ,

представника позивачів адвоката Беркути В.Л.,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Чуя А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Решетилівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 546/711/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Решетилівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності,-

в с т а н о в и в :

24.07.2024 до Решетилівського районного суду Полтавської області надійшла вищезазначена позовна заява, у якій позивачі просять:

1. Витребувати на користь ОСОБА_1 із володіння ОСОБА_3 1/6 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Витребувати на користь ОСОБА_2 із володіння ОСОБА_3 1/3 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Визнати недійсним рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30 липня 2018 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що посвідчує право власності на земельну ділянку та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5324281405:05:001:0119, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Скасувати державну реєстрацію права, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав (право власності земельної ділянки) ОСОБА_3 щодо земельної ділянки (загальна площа - 0,25 га, кадастровий номер - 5324281405:05:001:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Із довідки виконавчого комітету Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області №139 від 05 травня 2011 року вбачається, що ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 . За цією адресою на вказану дату були зареєстровані: ОСОБА_5 , 1956 року народження.

З довідки Решетилівської державної нотаріальної контори №348/01-16 від 09 травня 2023 року вбачається, що в Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Спадщину після неї за законом прийняли: ОСОБА_3 (шляхом подання заяви) та ОСОБА_5 (шляхом спільного проживання). ОСОБА_5 заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав. Підстава: спадкова справа №457/2010.

13 липня 2011 року Кириченко Т.М., державний нотаріус Решетилівської державної нотаріальної контори, посвідчила, що спадкоємцями зазначеного майна ОСОБА_4 , 1917 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її донька: ОСОБА_3 - на 1/2 частку, син ОСОБА_5 - на 1/2 частку. Спадщина складається з земельної ділянки загальною площею 3,33 га, що розташована на території Кукобівської сільської ради, Решетилівського району, Полтавської області, грошових вкладів з належними відсотками і компенсаціями по рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , що знаходяться у відділенні №10016/054 с. Жовтневе ПАТ «Державний ощадний Банк України».

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 . Позивачка ОСОБА_1 , є дочкою ОСОБА_5 . ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_5 .

Із довідки Решетилівської державної нотаріальної контори №01-16/1317 від 07 грудня 2021 року вбачається, що в Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . Спадщину після нього прийняли його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 . Син померлого ОСОБА_6 від прийняття спадщини відмовився на користь ОСОБА_2 . Підстава: спадкова справа №52/2021.

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_6 від 08.07.2011, яке було видано Кукобівською сільською радою є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області №01-36/1077 від 16.03.2023 року вбачається, що розглянувши заяву ОСОБА_1 від 17.02.2023 року щодо видачі свідоцтва про право власності від 08.07.2011 року Кукобівською сільською радою, повідомлено, що свідоцтво на право власності від 08.07.2011 року було підготовлено реєстратором БТІ, тому всі документи на підставі яких видано свідоцтво про право власності знаходяться в КП «Бюро технічної інвентаризації Решетилівської міської ради Полтавської області». З листа КП «Бюро технічної інвентаризації Решетилівської міської ради Полтавської області"» можна встановити, що свідоцтво про право власності серії НОМЕР_6 від 08.07.2011 було видано на підставі рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 червня 2011 року.

11 квітня 2023 року Кириченко Т.М., державний нотаріус Решетилівської державної нотаріальної контори, винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку в АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю правоустановлювального документу та/або реєстрації права власності.

З даної постанови вбачається, що у Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за №457/2010. Спадщину після неї згідно закону прийняли: дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_5 . На їх ім`я були видані свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку пл. 3,33 га та грошові вклади. У Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 за №52/2021. Спадщину після нього згідно закону прийняли: дружина померлого ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 . Син померлого ОСОБА_6 від прийняття спадщини відмовився на користь дружини померлого ОСОБА_2 . Заяви від інших спадкоємців та претензії від кредиторів не надходили. ОСОБА_2 стверджує, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 , спадкоємцем якої на 1/2 частку згідно закону був її син ОСОБА_5 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав. Але за життя ОСОБА_4 не отримала правовстановлюючий документа і не зареєструвала своє право власності на вище вказаний житловий будинок. Тому надати їх ОСОБА_2 не має змоги.

05 травня 2023 року позивачка ОСОБА_1 отримала копію рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 червня 2011 року та ознайомилась з матеріалами справи №2-200/11 за позовом ОСОБА_3 до Кукобівської сільської ради про визнання права власності. 19 травня 2023 року мною було подано апеляційну скаргу на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 червня 2011 року. Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 червня 2011 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Кукобівської сільської ради про визнання права власності - відмовлено.

З постанови апеляційного суду вбачається, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом, не звернув увагу на те, що ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 та за цією адресою також був зареєстрований ОСОБА_5 , який прийняв спадщину шляхом спільного проживання з ОСОБА_4 , а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Таким чином вбачається, що Кукобівська сільська рада Решетилівського району Полтавської області є неналежним відповідачем, оскільки був спадкоємець за законом ОСОБА_5 , який прийняв спадщину шляхом спільного проживання з ОСОБА_4 .

23 січня 2024 року Кириченко Т.М., державний нотаріус Решетилівської державної нотаріальної контори, винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку в АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю правоустановлювального документу та/або реєстрації права власності.

Таким чином, правовою підставою отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на житловий будинок слугувало рішення суду, яке було скасовано апеляційною інстанцією, але у цей час останньою було оформлено право власності на земельну ділянку в межах безоплатної приватизації всупереч тій обставині, що зазначений будинок було успадковано її братом ОСОБА_5 в рівних частках, тобто і право власності на земельну ділянку повинне бути пропорційним частці у праві власності на житловий будинок.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, 24.07.2024 справу передано на розгляд головуючому судді Романенко О.О.

Ухвалою суду від 30.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.10.2024 року закрито підготовче провадження та призначити цивільну справу до судового розгляду по суті.

31.10.2024 від позивачки ОСОБА_1 до суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивачка просить суд: Забезпечити позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Решетилівської міської ради Полтавської області про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, а саме шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку (загальна площа - 0,25 га, кадастровий номер - 5324281405:05:001:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 01.11.2024 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Решетилівської міської ради Полтавської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку (загальна площа - 0,25 га, кадастровий номер - 5324281405:05:001:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до виконання рішення суду у даній справі.

21.11.2024 представником позивачок - адвокатом Беркутою В.Л., через електронний кабінет Електронного суду до суду подано додаткові пояснення у справі, та клопотання позивачок про долучення доказів розмірів судових витрат, які було сплачено позивачем у зв`язку з розглядом справи. Сторона позивача просить стягнути з відповідачів судові витрати у розмірі 10000,00 грн, які було сплачено на професійну правничу допомогу та сплачений судовий збір.

17.01.2025 відповідачкою ОСОБА_3 подано клопотання про відкладення судового розгляду у зв`язку з необхідністю додаткового часу для отримання безоплатної правової допомоги.

04.03.2025 представником відповідачки ОСОБА_3 - адвокатом Чуєм А.І., подано клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з тим, що 26.02.2025 він отримав доручення для надання безоплатної правової допомоги ОСОБА_3

05.03.2025 судом направлено запит начальнику відділу «Центру надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Решетилівської міської ради щодо результатів виконання вимог ухвали суду від 01.11.2025.

10.03.2025 від Виконавчого комітету Решетилівської міської ради надійшла відповідь на запит суду від 05.03.2025 за результатами виконання вимог ухвали суду від 01.11.2025.

16.04.2025 від представника відповідача Решетилівської міської ради - Дядюнови О.А., через електронний кабінет Електронного суду до суду надійшло заперечення на клопотання сторони позивача про стягнення із відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу. Посилаючись на постанову ВП ВС від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18 , у якій суд дійшов до наступного висновку: «З огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат», просить відмовити у задоволенні додаткових пояснень у справі представника позивачів, адвоката Беркути Владислава Леонідовича в частині стягнення із відповідачів судових витрат у розмірі 10 000 гривень, які було сплачено позивачами на професійну правничу допомогу та у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині стягнення із відповідачів судових витрат у розмірі 10 000 гривень.

У встановлений судом строк відповідачі та їх представники правом на подання відзиву не скористалися.

У судове засідання 14.05.2025 з`явилися позивачка ОСОБА_1 , позивачка ОСОБА_2 , представник позивачів - адвокат Беркута В.Л., відповідачка ОСОБА_3 , представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Чуй А.І.

14.05.2025 від представника відповідача Решетилівської міської ради - Дядюнови О.А., через електронний кабінет Електронного суду до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника. Проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Решетилівської міської ради та ОСОБА_3 , зазначених в пунктах 1-4 прохальної частини позовної заяви, не заперечує. У задоволенні додаткових пояснень у справі представника позивачів, адвоката Беркути Владислава Леонідовича та клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині стягнення із відповідачів судових витрат у розмірі 10 000 гривень 00 копійок, які було сплачено позивачами на професійну правничу допомогу, просить відмовити.

У судовому засіданні 14.05.2025, відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 09:30 год 26.05.2025.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити із зазначених у позовній заяві підстав. Пояснила, що її батько ОСОБА_5 вчиняв дії задля отримання спадщини після померлої його матері ОСОБА_4 , звертався до нотаріуса, отримав свідоцтва про право на спадщину. Чи вчиняв її батько дії задля належного оформлення права власності щодо спірного домоволодіння та вирішення питання про передачу земельної ділянки у власність не знає. Зазначила, що як до смерті, такі і після смерті бабусі ОСОБА_4 її батько до його смерті проживав в будинку бабусі, який в подальшому успадкував після її смерті. З батьком вона спілкувалася, допомагала йому по господарству. Допомоги в оформленні права власності на спірне майно батько у неї не просив.

Позивачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити із зазначених у позовній заяві підстав. Пояснила, що її чоловік ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті своєї матері, з якою постійно спільно проживав у спірному домоволодінні. Вважає, що її чоловік ОСОБА_5 заяву про відмову від спадщини особисто не писав, оскільки у подальшому він отримав свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_4 у нотаріуса. Допомоги в оформленні права власності на спірне майно у неї не просив.

Зазначила, що відповідачці пропонували вирішити спір щодо спадкового майна у позасудовому порядку, однак остання відмовилася вирішити спірні питання добровільно.

Заперечувала твердження відповідачки ОСОБА_3 про те, що остання будувала спірний будинок разом зі своїми батьками, оскільки проживала в будинку, який їй збудували батьки, в іншому селі Коломак близько 20 років. Стверджувала, що жодної заяви про відмову від спадщини її чоловік не писав.

Представник позивачів - адвокат Беркута В.Л., у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити із зазначених у позовній заяві підстав.

Додатково зазначив, що померлий ОСОБА_5 у встановлений законом строк заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав. Після померлої ОСОБА_4 спадщину у рівних частках, тобто по 1/2 частці, прийняли її діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_5 , його спадщину прийняли його дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_1 , син ОСОБА_6 від прийняття спадщини відмовився на користь ОСОБА_2 .

Щодо суперечностей в кадастровому номері земельної ділянки, зазначив, що у рішенні Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30.07.2018, яким ОСОБА_3 передано у власність спірну земельну ділянку, містить технічну помилку, а саме описку в кадастровому номері земельної ділянки. Вірний кадастровий номер земельної ділянки зазначено у прохальній частині позову, що підтверджується наданими до позову інформаційними довідками та витягами з реєстрів. В архівній установі Полтавської районної військової адміністрації - інші рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області з вказаними у позові датою та номером, яке сторона позивача просить скасувати - відсутні.

Судові витрати просив стягнути у тому обсязі, який був зазначений в заявах поданих до суду та на підтвердження чого надані належні і допустимі докази.

Звернув увагу суду, що строк подання заяви про відмову від прийняття спадщини станом на день складання заяви становить 6 місяців. Зазначена представником відповідачки ОСОБА_3 - адвокатом Чуєм А.І., заява ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадини з його слів датована 04.04.2011, у той час як ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, строк на подання відповідної заяви було пропущено. Окрім того, зазначена заява не містить адресу місцезнаходження будинку, від прийняття у спадщину якого відмовлявся ОСОБА_5 .

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі. Зазначила, що будувати спірний будинок почали її батьки, закінчили вона з чоловіком. Вона разом з чоловіком проживала у спірному будинку разом з її батьками, у подальшому, її брат ОСОБА_5 переїхав до них після того як розійшовся з позивачкою ОСОБА_2 . ОСОБА_3 була змушена разом з чоловіком придбати та переїхати до іншого домогосподарства, адже їм стало тісно у батьківській хаті. Маму ОСОБА_4 доглядала вона, адже та була лежача. Зазначила, що ОСОБА_5 знав, що спірний будинок має належати їй, а йому пай та автомобіль. Право власності на спірний будинок оформила шляхом звернення до суду, оскільки на нього не було правовстановлюючих документів.

Не заперечувала, що на час смерті матері ОСОБА_4 з нею проживав її син та брат відповідачки ОСОБА_5 . Свої права на спадкове майно після померлої матері оформлювала у нотаріуса разом з братом. Учасником справи в суді, на підставі рішення якого відповідачка отримала у власність спірне спадкове майно, ОСОБА_5 не був, оскільки вона не знала, що це потрібно.

Зазначила, що земельна ділянка з кадастровим номером останні цифри якого «0119» це та земельна ділянка, на якій знаходиться будинок. Коли приватизувала земельну ділянку не пам`ятає. Інших земельних ділянок вона не отримувала та не приватизувала. До Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області вона зверталася лише одного разу, де отримала рішення на підставі якого приватизувала землю.

Заява ОСОБА_5 про відмову від права на спадщину після померлої матері, наявна в матеріалах іншої судової справи на підставі рішення в якій відповідачка отримала спадщину після померлої матері.

Щодо відомостей, зазначених у рішенні Решетилівського районного суду Полтавської області від 09.06.2011 у справі № 2-200/11 про те. що вона є єдиною спадкоємицею за законом після померлої ОСОБА_4 , зазначила, що нею таких відомостей суду не надавалося, оскільки окрім неї у померлої матері були ще діти, її брати та сестра. Вважає, що суддею в рішенні вказані не вірні відомості.

Вважає, що сплачувати судові витрати понесені позивачами на професійну правничу допомогу не має відшкодовувати, оскільки її вини нема, коштів на відшкодування судових витрат позивачок не має.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Чуй А.І., у судовому засіданні зазначив, що відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнає у повному обсязі, з підстав того, що померлий ОСОБА_5 не є власником спірного спадкового мана, а саме будинку та земельної ділянки. Жодних дій для оформлення права власності на вказане спадкове майно ОСОБА_5 не вчиняв, навпаки, подавав заяву про відмову від прийняття спадщини. Таким чином, він прийняв рішення не приймати спадщину після померлої матері. Протягом 10 років після смерті ОСОБА_4 , до власної смерті, ОСОБА_5 не вчиняв дій для отримання у власність частки спірного спадкового майна, що свідчить про його свідомий вибір її не приймати. Тому, відповідно, позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають права на спадкування частки спірного спадкового майна.

Звернув увагу суду, що померлий ОСОБА_5 до сільської ради подавав заяву 04.04.2011 про відмову від спадщини після померлої матері, що посвідчена секретарем Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області. Де знаходиться оригінал вказаної заяви не знає. Подавати даного доказу до суду не буде.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, повно та всебічно дослідивши письмові докази, надані учасниками справи, прийшов до наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 (а.с.10).

З копії довідки виконавчого комітету Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області №139 від 05 травня 2011 року вбачається, що ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 . За цією адресою на вказану дату були зареєстровані: ОСОБА_5 , 1956 року народження (а.с.11).

Відповідно до копії довідки Решетилівської державної нотаріальної контори №348/01-16 від 09 травня 2023 року вбачається, що в Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Спадщину після неї за законом прийняли: ОСОБА_3 (шляхом подання заяви) та ОСОБА_5 (шляхом спільного проживання). ОСОБА_5 заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав. Підстава: спадкова справа №457/2010 (а.с.12).

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.07.2011, зареєстрованого в реєстрі за № 1-3136, виданого державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М., вбачається, що на підставі статті 1261 ЦК України, спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , 1917 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її донька: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає в с. Кукобівка, Решетилівського району Полтавської області, РНОКПП - НОМЕР_8 - на 1/2 частку, син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_9 - на 1/2 частку. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки загальною площею 3,33 га, що розташована на території Кукобівської сільської ради, Решетилівського району, Полтавської області, що належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ №038330, виданого Кукобівською сільською радою 06.05.1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №323. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_5 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину спадкового майна видано ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.13).

Як вбачається з копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.01.2013, зареєстрованого в реєстрі за № 1-79, виданого державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М., вбачається, що на підставі статті 1261 ЦК України, спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , 1917 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її донька: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає в с. Кукобівка, Решетилівського району Полтавської області, РНОКПП - НОМЕР_8 - на 1/2 частку, син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_9 - на 1/2 частку. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з грошових вкладів з належними відсотками і компенсаціями по рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , що знаходяться у відділенні №10016/054 с. Жовтневе ПАТ «Державний ощадний Банк України», які належали померлій ОСОБА_4 на підставі повідомлення ТВБВ №10016/053 філії - Полтавського облуправління АТ «Державний ощадний банк України» від 27.11.2012 року №203. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_5 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину спадкового майна ще не видано (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_10 (а.с.15).

Батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_11 (а.с.16), яка в подальшому уклала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_1 . Обставини щодо зміни прізвища позивачкою ОСОБА_1 та її родинного зв`язку з померлим ОСОБА_5 сторонами не оспорюється, а також було встановлено нотаріусом.

ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_12 (а.с.17).

З копії довідки Решетилівської державної нотаріальної контори №01-16/1317 від 07 грудня 2021 року вбачається, що в Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . Спадщину після нього прийняли його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 . Син померлого ОСОБА_6 від прийняття спадщини відмовився на користь ОСОБА_2 . Підстава: спадкова справа №52/2021 (а.с.18).

Відповідно до копії рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 04 лютого 2016 року «Про переіменування вулиць» встановлено, що було проведено перейменування вулиць, а саме в селі Долина вулиця Жовтнева на вулицю Шевченка (а.с.19).

Відповідно до копій інформаційних довідкок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 січня 2023 року та від 06 листопада 2023 року (а.с.20-21, 32-33) вбачається, що нерухоме майно з реєстраційним номером 1697790653242, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 5324281405:05:001:0119, загальною площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 , на підставі рішення Кукобівської сільської ради б/н від 30.07.2018. Державну реєстрацію права власності із відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав проведено державним реєстратором Виконавчого комітету Решетівської міської ради Верховодом К.В. 16.11.2018 на підставі його рішення від 19.11.2018.

Окрім того, у цих інформаційних довідках зазначено, що згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно 20.07.2011 зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , житлова площа 36,2 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_6 , виданого Кукобівською сільською радою 08 липня 2011 року, реєстраційний номер майна 34090267.

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 від 17 лютого 2023 року до виконавчого комітету Решетилівської міської ради, вона просила надати відповідь у письмовій формі на підставі яких документів було видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_6 від 08.07.2011 Кукобівською сільською радою (а.с.22).

З копії листа виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області №01-36/1077 від 16.03.2023 року вбачається, що розглянувши заяву ОСОБА_1 від 17.02.2023 року щодо видачі свідоцтва про право власності від 08.07.2011 року Кукобівською сільською радою, повідомлено, що свідоцтво на право власності від 08.07.2011 року було підготовлено реєстратором БТІ, тому всі документи на підставі яких видано свідоцтво про право власності знаходяться в КП «Бюро технічної інвентаризації Решетилівської міської ради Полтавської області» (а.с.23).

Згідно з копією листа КП «Бюро технічної інвентаризації Решетилівської міської ради Полтавської області"» №16 від 19 березня 2023 року, свідоцтво про право власності серії НОМЕР_6 від 08.07.2011 було видано на підставі рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 червня 2011 року (а.с.24).

Відповідно до копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11.04.2023 № 279/02-31, державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М., відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку в АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю правоустановлювального документу та/або реєстрації права власності (а.с.25).

Згідно з копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.01.2024 № 87/02-31, державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М., відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку в АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю правоустановлювального документу та/або реєстрації права власності. (а.с.31)

У вищезазначених постановах державним нотаріусом зазначено, що у Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за №457/2010. Спадщину після неї згідно закону прийняли: дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_5 . На їх ім`я були видані свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку пл. 3,33 га та грошові вклади. У Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 за №52/2021. Спадщину після нього згідно закону прийняли: дружина померлого ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 . Син померлого ОСОБА_6 від прийняття спадщини відмовився на користь дружини померлого ОСОБА_2 . Заяви від інших спадкоємців та претензії від кредиторів не надходили. ОСОБА_2 стверджує, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 , спадкоємцем якої на 1/2 частку згідно закону був її син ОСОБА_5 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав. Але за життя ОСОБА_4 не отримала правовстановлюючий документа і не зареєструвала своє право власності на вище вказаний житловий будинок. Тому надати їх ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мають змоги.

20 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Решетилівського районного суду Полтавської області для ознайомлення з матеріалами справи №2-200/11 та отриманням копії рішення суду, що підтверджується копією її зави до Решетилівського районного суду Полтавської області (а.с.26).

Відповідно до копії рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09.06.2011 у справі № 2-200/11, позов ОСОБА_3 до Кукобівської сільської ради про визнання права власності задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 право власності на житловий будинок та господарсько-побутові будівлі і споруди, розташовані по АДРЕСА_1 , відповідно технічного паспорту, від 08.04.2011 року, інв.№5607, виданого КП «Бюро містобудування та технічної інвентаризації Решетилівського району». В рішенні суду чітко зазначено, що при пред`явленні позову до суду позивачка ОСОБА_3 зазначила, що вона є єдиною спадкоємицею за законом після смерті батьків (а.с.27).

Згідно з копії Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 2-200/1, вбачається, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 червня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Кукобівської сільської ради про визнання права власності - відмовлено. Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом, не звернув увагу на те, що ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 та за цією адресою також був зареєстрований ОСОБА_5 , який прийняв спадщину шляхом спільного проживання з ОСОБА_4 , а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Таким чином вбачається, що Кукобівська сільська рада Решетилівського району Полтавської області є неналежним відповідачем, оскільки був спадкоємець за законом ОСОБА_5 , який прийняв спадщину шляхом спільного проживання з ОСОБА_4 (а.с.28-30).

Відповідно до архівної копії рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30 липня 2018 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що посвідчує право власності на земельну ділянку, затверджено технічку документацію із землеустрою по встановленню та відновленню меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_3 загальною площею 0,2500 га для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд кадастровий номер 5324281405:05:001:0122 в АДРЕСА_1 у власність земельну ділянку ОСОБА_3 загальною площею 0,2500 га для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд кадастровий номер 5324281405:05:001:0122 в АДРЕСА_1 (а.с.34).

Згідно копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 381837927 від 06 червня 2024 року вбачається, що земельна ділянка, реєстраційний номер 2107437153242, площею 0,25 га, кадастровий номер 5324281405:05:001:0122, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_2 перебуває у приватній власності ОСОБА_13 , РНОКПП - НОМЕР_13 , на підставі рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 04 лютого 2020 року (а.с.35).

Відповідно до копії погосподарської книги з 2006 року по 2010 рік Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області (особовий рахунок № НОМЕР_14 ; адреса домогосподарства - АДРЕСА_1 ) головою домогосподарства була ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з нею проживав її син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.36).

З копії технічного паспорту на жилий дім індивідуального житлового фонду встановлено, що ОСОБА_4 була власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Паспорт виготовлено 31.05.1993 (а.с.37-38)

Відповідно до копії довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (унікальний реєстраційний номер - 201-20240719-0008113366 від 19 липня 2024 року вбачається, що оціночна вартість житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , складає 35332 гривень 21 копійка (а.с.39-40).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав № 416332766 від 05.03.2025, на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер: 5324281405:05:001:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належить ОСОБА_3 , реєстраційний номер майна 1697790653242, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_6 , виданого Кукобівською сільською радою 08 липня 2011 року, реєстраційний номер майна 34090267, накладено арешт на підставі ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 01.11.2024 у справі № 546/711/24 (а.с.187).

Судом встановлено, що спір виник із спадкових правовідносин і його вирішення регулюється нормами цивільного та земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 частин 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів (Постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №914/1201/19).

З урахуванням наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Разом із цим, вирішуючи спір, суд має перевірити наявність в особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з`ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 911/1330/17).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Частиною 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Щодо позовних вимог про витребування на користь ОСОБА_1 із володіння ОСОБА_3 1/6 частки та на користь ОСОБА_2 із володіння ОСОБА_3 1/3 частки у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» суду слід звернути увагу на наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Судом приймається до уваги, що відповідно до пп.4.15 п.4 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до пп.4.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців випробовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Судом достовірно встановлено, що у Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за №457/2010. Спадщину після неї згідно закону прийняли: дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_5 . На їх ім`я були видані свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку пл. 3,33 га та грошові вклади.

Також, у Решетилівській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 за №52/2021. Спадщину після нього згідно закону прийняли: дружина померлого ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 . Син померлого ОСОБА_6 від прийняття спадщини відмовився на користь дружини померлого ОСОБА_2 . Заяви від інших спадкоємців та претензії від кредиторів не надходили. ОСОБА_2 стверджує, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 , спадкоємцем якої на 1/2 частку згідно закону був її син ОСОБА_5 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав. Але за життя ОСОБА_4 не отримала правовстановлюючий документа і не зареєструвала своє право власності на вище вказаний житловий будинок. Тому надати їх ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мають змоги.

Враховуючи зазначене, державним нотаріусом відмовлено 11.04.2023 ОСОБА_2 та 23.01.2024 ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину на спірне домоволодіння.

Право власності на спірне домоволодіння відповідач ОСОБА_3 набула на підставі рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09.06.2011 у справі № 2-200/11, зазначивши суду, що являться єдиною спадкоємицею. В подальшому на підставі даного рішення суду відповідачка ОСОБА_3 отримала в Кукобівській сільській раді свідоцтво про право власності на домоводіння, яке пред`явила державному реєстратору.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

На думку суду, поведінка відповідачки є недобросовісною, яка призвела до грубого порушення майнових прав іншого законного спадкоємця ОСОБА_5 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, отримав свідоцтва на спадщину на певне спадкове майно та не відмовився від прийняття спадщини у встановлений законодавством строк на певну частину спадкового майна, зокрема щодо його спадкових прав на 1/2 частину спірного домоволодіння. Про ці обставини, на переконання суду, відповідачка ОСОБА_3 була достовірно обізнана на момент ініціювання судової процедури у травня 2011 року, однак, з метою одержання у одноосібне володіння, користування та розпорядження спірного домоволодіння, приховала ці обставини від суду. А в подальшому безпідставно, зловживаючи своїми правами, одноосібно реалізувала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, на якій розташоване спірне домоволодіння.

Разом з цим, порушені права як спадкоємця ОСОБА_5 , так й його спадкоємців ОСОБА_2 (дружина) та ОСОБА_1 (дочка), були відновлені судом апеляційної інстанції, який під час апеляційного перегляду скасував рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09.06.2011, відмовив у задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на спірне домоволодіння та встановив фактичні обставини, що ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 та за цією адресою також був зареєстрований ОСОБА_5 , який прийняв спадщину шляхом спільного проживання з ОСОБА_4 . Постанова Полтавського апеляційного суду від 03.10.2023 не оскаржувалася в касаційному порядку.

В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені апеляційним судом, носять преюдиційне значення та не підлягають додатковому доказуванню.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_5 у встановленому законом порядку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та отримав свідоцтва про право на спадщину на інші об`єкти спадкового майна, а саме на земельну ділянку та грошові кошти.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 на підставі рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09.06.2011, яке було скасовано апеляційною інстанцією 03.10.2023, отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок, що підтверджується серед іншого відповіддю на запит КП`БТІ Решетилівської міської ради Полтавської області» № 16 від 19.03.2023(а.с.24), а також оформила право власності на земельну ділянку в межах безоплатної приватизації всупереч тій обставині, що спірне домоволодіння було успадковано її братом ОСОБА_5 разом з нею в рівних частках, тобто по 1/2 частині, тобто і право власності на земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації повинно було набуватися пропорційно часткам у праві власності на житловий будинок.

Зазначені обставини призвели до грубого порушення спадкових прав спадкоємців ОСОБА_5 , які вимушені захищати свої права та інтереси тривалий час в судових інстанціях.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. Відсутність реєстрації права власності на нерухоме майно зумовлює лише обмеження у праві розпорядження ним.

Отже, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття.

Саме такі правові висновки неодноразово висловлював Верховний Суд та сформульована позиція є сталою, зокрема у постановах: від 20.05.2020 у справі № 303/6974/16-ц; 30.06.2020 у справі № 637/897/17; від 02.09.2020 у справі № 522/19969/16-ц; від 22.03.2021 у справі № 496/2630/17; від 27.09.2022 у справі № 199/315/21; від 22.03.2023 у справі № 463/6829/21-ц, інш.

Таким чином, ОСОБА_5 , як в силу закону, а саме ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, так і шляхом звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, став власником 1/2 частини спірного домоволодіння. А відтак, зазначене нерухоме майно увійшло до складу спадщини після його смерті.

З огляду на вищезазначене, доводи представника відповідача про те, що померлий ОСОБА_5 не є власником спірного спадкового мана, а саме будинку, оскільки жодних дій для оформлення права власності на вказане спадкове майно не вчиняв, є безпідставними та такими, що не носять переконливого значення, оскільки суперечать нормам чинного спадкового законодавства.

Окрім того, жодних належних і допустимих доказів відмови ОСОБА_5 від прийняття спадщини на його частку у спірному домоволодінні у встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк від дня відкриття спадщини, а саме з моменту смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, суду не надано.

Посилання сторони відповідача на наявність заяви, начебто поданої ОСОБА_5 04.04.2011 про відмову від спадщини на спірне домоволодіння до сільської ради, судом не береться до уваги, оскільки на підтвердження наявності таких обставин державним нотаріусом у постановах не зазначено та стороною відповідача не надано відповідних доказів.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_5 , як спадкоємець за законом, прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_4 шляхом спільного проживання з померлою на день її смерті. А отже, він був власником 1/2 всього спадкового майна померлої, у тому числі і житлового будинку та господарсько-побутових будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом також встановлено, що спадкоємцями ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_1 , що прийняли спадщину після померлого згідно закону та син померлого ОСОБА_6 , який відмовився від прийняття спадщина на користь дружини померлого, що серед іншого підтверджується постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 279/02-31 від 11.047.2023 та № 87/02-31 від 23.01.2024 (а.с.25, 31).

Таким чином 2/3 частини спадкового майна ОСОБА_5 належать його дружині ОСОБА_2 та 1/3 - доньці ОСОБА_1 .

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_2 належить 1/3 частки житлового будинку та господарсько-побутових будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 - 1/6 частка, що загалом відповідає 1/2 частці домоволодіння, що належала ОСОБА_5 в порядку спадкування після смерті його матері.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Зазначені висновки відповідають викладеним, викладеним у постановах ВСУ від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, ВС від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц, від 30 листопада 2023 року у справі № 545/3145/20, від 20 грудня 2023 року у справі №395/838/20.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц (провадження № 61-14293св19), від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 (провадження № 61-8286св21), від 14 червня 2023 року у справі № 715/2438/21 (провадження № 61-748св23), від 14 червня 2023 року у справі № 757/23492/13-ц (провадження № 61-11014св20), від 19 червня 2023 року у справі № 521/4328/16 (провадження № 61-4268св23) та інших.

Окрім цього, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2023 року у справі №757/11526/19-ц.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

Належна позивачам 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка неправомірно заволоділа ним.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Зазначені висновки відповідають викладеним висновкам у постановах ВП ВС від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19, та від 17 квітня 2024 року у справі №520/5693/19.

Відповідно до абз. 1 п. 67 Постанови КМУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» N? 1127 від 25 грудня 2015 року (зі змінами і доповненнями), для державної реєстрації права власності у разі витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подається тільки відповідне рішення суду.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивні вимоги позивачів в частині витребування на користь ОСОБА_1 із володіння ОСОБА_3 1/6 частки та на користь ОСОБА_2 із володіння ОСОБА_3 1/3 частки у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30 липня 2018 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що посвідчує право власності на земельну ділянку та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею, суд зазначає наступне.

Статтею 41 Конституції України прямо гарантується право власності за яким кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

Відповідно до п.п. а-г ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 125 ЗК України, у редакції, чинній на час видання позивачці державного акту на право приватної власності на землю, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

У відповідності до ч. 1 ст. 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання позивачці державного акту на право приватної власності на землю, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно зі статтею 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

У рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі №923/466/17, від 19 червня 2018 року у справі №916/1979/13 та від 19 березня 2019 року у справі №906/920/16.

Судом встановлено, що рішенням Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30 липня 2018 року, затверджено технічку документацію із землеустрою по встановленню та відновленню меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_3 загальною площею 0,2500 га для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд кадастровий номер 5324281405:05:001:0122 в АДРЕСА_1 у власність земельну ділянку ОСОБА_3 загальною площею 0,2500 га для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд кадастровий номер 5324281405:05:001:0122 в АДРЕСА_1 (а.с.34).

Разом з цим, судом встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є спадкоємцями 1/3 та 1/6 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та суд прийшов до висновку про витребування у їх власність цих часток із незаконного володіння відповідачки ОСОБА_3 .

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне визнати недійсним рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30 липня 2018 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що посвідчує право власності на земельну ділянку та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому суд акцентує увагу на тому, що вирішення питання про набуття у власність в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, що належить співвласникам на праві спільної часткової власності, повинно реалізуватися всіма співвласниками пропорційно до частки у праві власності на домоволодіння.

Щодо суперечностей в кадастровому номері земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 -5324281405:05:001:0119 (вказаний номер відповідає інформації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до витягу з якого ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з відповідним кадастровим номером на підставі рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30 липня 2018 року) та зазначеному безпосередньо в рішенні Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30 липня 2018 року - 5324281405:05:001:0122 (за вказаним кадастровим номером згідно інформації з державного реєстру знаходиться земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , що перебуває у власності ОСОБА_13 на підставі рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 04 лютого 2020 року), суд погоджується з твердженнями представника позивачки, що вказаний в рішенні від 30.07.2018 кадастровий номер є помилковим, тоді як вірним є кадастровий номер - 5324281405:05:001:0119.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав (право власності земельної ділянки) ОСОБА_3 щодо земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 3, 4 ч. 3 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент звернення до суду) вбачається, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент звернення до суду) встановлено такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких

проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися ом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права (постанова ВП ВС від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 19.03.2019 у справі № 906/920/16).

При оцінці обраного позивачами способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити ефективне поновлення порушеного права.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Окрім того, суд зазначає, що без вирішення питання про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, яке протиправно набуто одноосібно відповідачкою ОСОБА_3 , унеможливлює право позивачів звернутися до органу місцевого самоврядування для вирішення питання приватизації земельної ділянки для обслуговування домоволодіння відповідно до їх частко у праві власності на це домоволодіння. При цьому, позивачі не наділені правом заявляти вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, що в свою чергу слугувало б самостійною підставою для скасування державної реєстрації права, оскільки за обставин даного спору власником земельної ділянки є орган місцевого самоврядування, у дискпеційних повноваженнях якого є вирішення питання передачі земельної ділянки у власність в порядку приватизації співвласникам домоволодіння, яке розташоване на певній земельній ділянці.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що обраний позивачами спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права, оскільки у такому разі право власності відповідача на спірну земельну ділянку буде припинено та не буде вимагати від позивачів вчинення додаткових дій, у тому числі й ініціювання нових судових процедур.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Суд, оцінюючи допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з огляду на викладені вище мотиви, та вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та допустимими доказами, які є достовірними і достатніми для відновлення порушених спадкових прав позивачів.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та\або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Правничу допомогу позивачам у справі надавав адвокат Беркута В.Л., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 03.06.2024.

Сторона позивача просила стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу суду надано:

- договором про надання правової допомоги від 03.06.2024, укладеним між Адвокатом Беркутою В.Л. та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ( а.с.132-134);

- актом приймання передач наданої правової допомоги від 19.11.2024 (а.с.131);

- додатком № 1 до договору про надання правової допомоги ввід 03.06.2024 у якому погоджено виплату фіксованої суми гонорару у розмірі 10000,00 грн (пункт 1 додатку), виплата має здійснюватися авансом (пункт 3 додатку) (а.с.135);

- квитанцію б/н від 19.11.2024, відповідно до якої від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором про надання правової допомоги від 03.06.2024 отримано гонорар у розмірі 10 000,00 грн (а.с.138);

- копію ордера на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 на підставі договору б/н про надання правничої допомоги від 03.06.2024 укладеного між нею адвокатом Беркутою В.Л.( а.с.141);

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3206 від 14.01.2020, виданого підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області від 14.01.2020 №1 (а.с. 142)

- ордером, сформованим за допомогою підсистеми Електронний суд, на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 на підставі договору б/н про надання правничої допомоги від 03.06.2024 укладеного між нею адвокатом Беркутою В.Л.( а.с.147).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд при визначенні суми відшкодування, виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц, прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Суд, оцінюючи обґрунтованість заяви представника позивачів про стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10000,00 грн, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, складанням процесуальних документів, часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та відсутність з боку відповідачів обґрунтованого заперечення щодо співмірності заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, підтвердженого належними та допустимими доказами, вважає, що заявлена представником позивача сума витрат на правничу допомогу є обґрунтованою в частині їх розміру, відповідає складності справи та підтверджене належними та допустимими доказами.

Заперечення відповідачки ОСОБА_3 , щодо стягнення з нею судових витрат, оскільки вона не визнаю позову та не має коштів для відшкодування судових витрат понесених позивачам у зв`язку з розглядом справи не мають підтвердження жодними належними та допустимими доказами, а тому не беруться до уваги судом.

Заперечення Решетилівської міської ради проти задоволення клопотань сторони позивача про стягнення витрат позивачів на професійну правничу допомогу ґрунтуються на положеннях частини 2 статті 141 ЦПК України, відповідно до якої у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору та практиці ВП ВС, а саме постанові ВП ВС від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18 суд дійшов до наступного висновку: «З огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат».

На вищезазначені доводи Решетилівської міської ради суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року у справі № 755/7694/20 зазначено, що «застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат».

Таким чином, ненадання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника.

Доводи відповідачки ОСОБА_3 про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки у неї відсутні кошти на їх оплату не беруться судом до уваги, оскільки належними і допустимими доказами ці твердження не доведені, а також з огляду на те, що отримання позивачами правової допомоги та не бажання сторони відповідача її відшкодовувати не може само по собі нівелювати принцип правомірного очікування позивачами застосування норм чинного законодавства в частині розподілу понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладені норми процесуального права, обставини справи, керуючись закріпленим статтею 11 ЦПК України принципом пропорційності у цивільному судочинстві, виходячи з вимог розумності та справедливості, враховуючи обсяг виконаної адвокатом позивачів роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги задоволені судом у повному обсязі, стороною відповідачів не доведено неспівмірність витрат на правову допомогу, суд прийшов до переконання, що понесені позивачами витрати на правову допомогу доведені у визначений законодавством спосіб та підлягають стягненню на їх користь з відповідачів.

Отже, на користь кожної із позивачів слід стягнути по 5000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу (1000,00 грн:2 =5000,00). Судові витрати слід стягувати у рівних частках з обох відповідачів, а саме по 2500,00 грн (5000,00:2=2500,00).

Таким чином, з відповідачів ОСОБА_3 та Решетилівської міської ради слід стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн з кожного.

З відповідачів ОСОБА_3 та Решетилівської міської ради слід стягнути на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн з кожного.

Окрім того, враховуючи, що суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову підлягають стягненню з відповідачів в рівних частках на користь позивачів, враховуючи розмір судових витрат, сплачених кожною із позивачів.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачкою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.3781222693.1 від 23.07.2024 (а.с.1) та 605,60 грн за подання заяви про забезпечення позову, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.3975708035.1 від 30.102024 (а.с.102) та позивачкою ОСОБА_2 у розмірі 1211,20 грн за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.3781216983.1 від 23.07.2024 (а.с.1). Вказані кошти судового збору були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с.46, 47, 112).

Отже, з відповідачів ОСОБА_3 та Решетилівської міської ради слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4239,20 грн, який було сплаченого позивачкою за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову по 2119,60 грн (4239,20:2=2119,60) з кожного.

Окрім того, з відповідачів ОСОБА_3 та Решетилівської міської ради слід стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн, який було сплаченого позивачкою за подання позовної заяви по 605,60 грн (1211,20:2=605,60) з кожного.

Вжиті по даній справі заходи забезпечення позову ухвалою суду від 01.11.2025, відповідно до положення частини 7 статті 158 ЦПК України, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

На підставі ст. ст. 15, 16, 21, 190, 321, 316, 317, 319, 381, 387, 388, 400, 1216-1218, 1220, 1222, 1258, 1261, 1268, 1270, 1296, 1297, 1299 ЦК України, ст. ст. 12, 116, 120, 122, 125, 126, 152 ЗК України, ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст. ст. 4, 5, 11, 12, 13, 76-82, 89, 141, 133, 134, 137, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Решетилівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності - задовольнити у повному обсязі.

Витребувати на користь ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 1/6 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувати на користь ОСОБА_2 із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 1/3 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним рішення Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 30 липня 2018 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що посвідчує право власності на земельну ділянку та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 5324281405:05:001:0119, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1697790653242, здійснену державним реєстратором Виконавчого комітету Решетівської міської ради Верховодом Костянтином Вікторовичем на підставі рішення Кукобівської сільської ради б/н від 30.07.2018, дата державної реєстрації 16.11.2018, номер відомостей про речове право (право власності) 28991288, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 44124298 від 19.11.2018.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2119,60 грн (дві тисячі сто дев`ятнадцять гривень 60 копійок).

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Стягнути із Решетилівської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2119,60 грн (дві тисячі сто дев`ятнадцять гривень 60 копійок).

Стягнути із Решетилівської міської ради на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Стягнути із Решетилівської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Стягнути із Решетилівської міської ради на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Роз`яснити сторонам положення частини 7 статті 158 ЦПК України, відповідно до якої вжиті по даній справі заходи забезпечення позову, відповідно до ухвали суду від 01 листопада 2024 року, продовжують діяти протягом 90 (дев`яносто) днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 26.05.2025.

Вступна та резолютивна частини повного рішення суду проголошені судом на підставі ч. 1 ст. 268 ЦПК України.

Копію повного тексту рішення суду негайно вручити учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_15 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , телефон: НОМЕР_16 , електронний кабінет в підсистемі Електронний суд системи ЄСІТ відсутній;

позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_17 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , телефон: НОМЕР_18 , електронний кабінет в підсистемі Електронний суд системи ЄСІТ відсутній;

представник позивачів - адвокат Беркута Владислав Леонідович, РНОКПП НОМЕР_19 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_7, телефон: НОМЕР_20 , електронний кабінет в підсистемі Електронний суд системи ЄСІТ наявний;

відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , електронний кабінет в підсистемі Електронний суд системи ЄСІТ відсутній;

представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Чуй Анатолій Іванович, РНОКПП НОМЕР_21 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_6 , електронний кабінет в підсистемі Електронний суд системи ЄСІТ наявний;

відповідач - Решетилівська міська рада Полтавського району Полтавської області, ЄДРПОУ 21044065, адреса місцезнаходження: вул. Покровська, 14, м. Решетилівка Полтавський району Полтавської області, пошт.інд. 38400, телефон: (05363)2-13-53, ел.пошта: otg@resh.gov.ua, електронний кабінет в підсистемі Електронний суд системи ЄСІТ наявний.

Суддя О.О. Романенко