Рішення № 12758988, 10.12.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.12.10р. Справа № 21/286-10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвік", м. Дніпропетровськ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

про стягнення 11 029,57 грн. за договором поставки

Суддя Назаренко Н.Г.

Представники:

від позивача: Зуєв В.А., довіреність б/н від 22.09.10р.;

відповідач: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Едвік" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 основної суми боргу в сумі 7201, 72 грн. та штрафних санкцій, а саме пені у розмірі 226, 99 грн., штрафу у розмірі 3600, 86 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки № 19 від 31 січня 2010 року, укладеним між сторонами. Позивач зазначає, що в період з 15.06.2010р. по 02.07.2010р. відповідачу поставлено товар на суму 7201, 76 грн., який не оплачено. Відповідальність відповідача у вигляді штрафних санкцій, які нараховані позивачем, передбачена умовами договору.

Відповідач відзив на позов не надав, представник відповідача в судові засідання, призначені для розгляду справи, не зявився. Про дату, час, та місце проведення судових засідань відповідач повідомлений належним чином, за адресою, відповідно до довідки з ЄДРПОУ станом на 28.10.2010р., що підтверджується поверненням рекомендованого поштового відправлення з ухвалою суду.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався з 04.11.2010р. до 07.12.2010р.

В судовому засіданні 07.12.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Едвік" (далі постачальник, позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки № 19 (далі договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобовязується поставити товар, відповідно до заявки покупця, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, обумовлених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару. Датою постачання товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної.

Згідно з п. 5.1 Договору загальна вартість цього договору складає суму вартості отриманого покупцем товару за накладними.

На виконання умов договору позивач поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 7 201, 72 грн., що підтверджується товарно транспортними накладними:

-№ 426184 від 15.06.2010р. на суму 606, 57 грн.;

-№ 426256 від 02.07.2010р. на суму 543, 70 грн.;

-№ 454032 від 02.07.2010р. на суму 6051, 49 грн.

Сторони домовились, що оплата товару здійснюється на підставі відстрочення оплати 14 днів. Оплата товару здійснюється шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Позивач посилається на те, що відповідач не здійснив розрахунок за отриману продукцію, сума боргу складає 7201, 72 грн., яка не оплачена, що і є причиною спору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватись належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на умови Договору щодо строку оплати поставленого товару, строк оплати поставленого товару, є таким, що настав.

З акту звірки розрахунків (а.с. 31) за період з 01.06.2010р. по 31.07.2010р., між сторонами, який підписано представниками позивача та відповідача, вбачається заборгованість на користь позивача у розмірі 7201, 72 грн.

Доказів оплати поставленого товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, його розміру не спростував.

За наведеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 7201, 72 грн.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 226, 99 грн. пені за період з 17.07.2010р. по 27.09.2010р., та штраф у сумі 3600, 00 грн.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У частині четвертій статті 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, зазначені види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними заходами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора.

Крім того, вбачається, що законодавець не забороняє сторонам передбачити в договорі положення щодо сплати штрафу за порушення зобовязання, як і не прив'язує цей вид неустойки до конкретного виду правовідносин.

Частиною 2 п.2. ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позивач має право вимагати від відповідача сплати неустойки, передбаченої умовами договору, розмір якої встановлено сторонами за взаємною згодою.

Суд зазначає, що поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність", що визначено у п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.10.99р. у справі №1-15/99. При цьому, у контексті змісту положень норм Конституції України, у т.ч. ст.61, терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.

Крім того, умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність, за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки пені та штрафу, тобто встановлюють один вид відповідальності цивільно-правову.

При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку порушення виконання зобовязання з оплати у, встановлений вказаним договором, строк і відповідне положення договору не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня.

Відповідно до п. 6.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець зобовязаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобовязання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час и користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в договорі передбачено стягнення пені за весь термін прострочення та перевіривши розрахунки Позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Законодавство", судом встановлено, що до стягнення підлягають 232, 36 грн. пені за період прострочення, однак суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення підлягає сума пені заявленої позивачем в розмірі 226, 99 грн.

Згідно з п. 6.3 Договору у випадку, якщо прострочення платежу перевищує тридцять календарних днів, покупець зобовязаний виплатити постачальнику штраф в розмірі 50 % вартості товару, оплата якого прострочена, але не менше 3000, 00 грн. за кожне прострочення.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Враховуючи викладене, та те, що порушення строку оплати поставленого товару підтверджується матеріалами справи, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 226, 99 грн. пені за період з 17.07.2010р. по 27.09.2010р., та штрафу у сумі 3600, 00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 526, 546, 548, 549, 551, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (49026, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвік" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Військова, 13, код ЄДРПОУ 31971041, р/р 26000502113001 в КБ "ПриватБанк", МФО 305299) основний борг у сумі 7201 (сім тисяч двісті одна) грн. 72 коп., пеню у сумі 226 (двісті двадцять шість) грн. 99 коп., штраф у сумі 3600 (три тисячі шістсот) грн. 86 коп., 110 (сто десять) грн. 30 коп. витрати на оплату державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу,

про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Н.Г. Назаренко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до

вимог ст. 84 ГПК України, - 09.12.2010р.