Рішення № 12758769, 14.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 жовтня 2010 р. Справа 7/134-10

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика" "Аліса"".

до:

1. Виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради.

2. Могилів подільська міська рада.

про визнання недійсним рішення виконкому міської ради та визнання права власності держави Україна в особі РВ ФДМ України по Вінницькій області на нежитлові приміщення, вбудовані в житловий будинок

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

За участю представників :

позивача: Коваленко О.С. - представник за довіреністю № 77 від 28.07.2010 року, паспорт серія НОМЕР_1, виданий 10.06.1999 року;

відповідачів: не з'явився

Третя особа без самостійних вимог на предмету спору на стороні позивача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області заявлено позов про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 22.12.2006 року № 454 та визнання за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області права власності на 1/20 нежитлової будівлі в м. Могилів-Поділький по вул. Гоголя, 15.

Ухвалою від 07.07.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/134-10 та призначено до розгляду на 29.07.2010 року.

29.07.2010 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності. Також відповідач зазначає про те, що твердження позивача про належність на праві власності позивачу спірного об'єкту нерухомого майна спростовується листами останнього, зокрема від 06.10.2006 року № 06-16/3602 (а.с.32-33, т.1).

Ухвалою від 29.07.2010 року розгляд справи відкладено, залучено до участі у справі в якості відповідача 2 на підставі клопотання позивача Могилів-Подільську міську раду та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса".

23.09.2010 року до суду надійшло клопотання від відповідача 2 з проханням перенести розгляд справи на іншу дату з метою надання додаткових доказів.

В зв'язку з неявкою в судове засідання відповідачів та необхідністю витребування додаткових документів розгляд справи було відкладено до 12.10.2010 року.

12.10.2010 року позивачем подано заперечення на відзив в якому останній вказує на безпідставність посилання відповідача на пропуск строку позовної давності, оскільки про існування оспорюваного рішення виконавчого комітету РВ ФДМ України по Вінницькій області під час розгляду справи № 7/1-10 де регіональне відділення було залучено в якості третьої особи.

Відповідачі в судове засідання призначене на 12.10.2010 року не з'явились, документів витребуваних ухвалами суду не надали, причин неявки та неподання документів не повідомили.

При цьому суд зауважує, що про час та місце вказаного судового засідання останні повідомлялись належним чином - ухвалою від 23.09.2010 року яка надсилалась останнім рекомендованим листом за адресами вказаними в позовній заяві.

На момент проведення судового засідання конверти з ухвалою суду від 23.09.2010 року не повернулись, що свідчить про їх отримання адресатами.

Про поінформованість відповідачів про розгляд справи № 7/134-10 господарським судом Вінницької області свідчить подання останніми відзиву та клопотань, які наявні в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачами не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні своїх представників.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 12.10.2010 року судом оглядались матеріали справи № 7/1-10.

З метою повного, всебічного з'ясування всіх обставин справи в судовому засіданні 12.10.2010 року оголошено перерву до 14.10.2010 року.

Справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу у зв'язку з тим, що представниками сторін не було подано відповідного клопотання.

Розглянувши подані документи і матеріали (в тому рахунку і матеріали справи № 7/1-10), заслухавши пояснення представника позивача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

У період 1995-96 років регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області (надалі - регіональне відділення) було здійснено приватизацію майна Могилів-Подільської швейної фабрики хронологія якого відображена нижче.

31.05.1995 регіональним відділенням прийнято наказ № 1-ДП про прийняття рішення щодо приватизації Могилів-Подільської швейної фабрики "Аліса" та визначено спосіб приватизаціїперетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство з наступним продажем випущених акцій.

28.07.1995 року начальником регіонального відділення затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу.

03.08.1995 року затверджено статут відкритого акціонерного товариства "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"".

09.10.1995 року затверджено план розміщення акцій.

25.09.1996 року регіональним відділенням прийнято наказ № 661-П про завершення процесу приватизації ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"".

Як встановлено судом під час приватизації до статутного капіталу (фонду) ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" не увійшов, а залишився на його балансі як обєкт державної власності 90-квартирний житловий будинок по вул.Гоголя,15 (колишня вул. Зої Космодемянської, 3а) у м.Могилів-Подільський (далі житловий будинок).

Наведене підтверджується п.14.3. акту оцінки (розмір статутного фонду зменшено на вартість державного житлового будинку) та п.5 плану розміщення акцій (Перелік обєктів, залишкова вартість яких не включена до статутного фонду - залишкова вартість 90-квартирного житлового будинку та гуртожитку не включена до статутного капіталу (фонду) ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"".

Як вбачається із досліджених судом матеріалів 90-квартирний житловий будинок було побудовано за державні кошти (лист виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради (далі виконком) від 30.12.1991 №02-18/713) та введено в експлуатацію 27.12.1991 (акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту).

Спочатку рішенням виконкому від 12.11.1987 року № 367 планувалось передбачити проектом будівництва житлового будинку розміщення на першому поверсі будинку вбудовано-прибудованої районної дитячої бібліотеки.

Однак, за клопотанням Могилів-Подільської швейної фабрики від 14.04.1988 року вих. № 03-1345 виконкомом було змінено призначення вбудовано-прибудованих приміщень з дитячої бібліотеки на гімнастичний зал (рішення від 27.05.1988 року № 82).

За робочим проектом житлового будинку передбачалось будівництво прибудованих приміщень для спортивних занять дітей у місці блокіровки секцій під прямим кутом (Пояснювальна записка, КН-1, п.2.2).

За даними робочого проекту площа вбудовано-прибудованих приміщень становить 251,76 кв. м (Пояснювальна записка, КН-1, п.1.9), а їх обєм входить до загального будівельного обєму житлового будинку, який складає 14457,0 куб. м..

Вбудовано-прибудовані приміщення для спортивних занять були введені в експлуатацію 27.12.1991 разом з іншими площами житлового будинку, про що свідчать однакові показники будівельних обємів як за робочим проектом, так і за актом прийняття житлового будинку в експлуатацію: будівлі 14457,0 куб. м, підвалів - 2269,4 куб. м. (порядковий номер 2 п.1.9. Техніко-економічних показників та якісних характеристик робочого проекту Пояснювальної записки, КН-1; п.9. акта про приймання будинку в експлуатацію).

05.02.1997 року на загальних зборах акціонерів ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" згідно рішення 9 сесії Могилів-Подільскої міської ради народних депутатів 22 скликання від 14.08.1996 року прийнято рішення крім іншого передати житловий будинок для малосімейних по вул.Гоголя, 15 безкоштовно на баланс ЖЕК.

25.12.1997 року виконком Могилів-Подільської міської ради прийняв рішення № 419 про створення комісії для прийняття у комунальну власність житлового будинку.

За актом приймання передачі від 31.12.1997 року 4373,4 кв. м площ житлового будинку розташованого по вул.Гоголя, 15 відновною вартістю 231633,00 грн. було передано ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" у комунальну власність територіальної громади м. Могилів-Подільський.

30.09.1998 року рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради № 277 було затверджено акти передачі на баланс ЖЕК будинку по вул.Гоголя, 15 та вул.Шевченка, 2.

При цьому суд зауважує на наступні обставини.

Відповідно до Таблиці № 8 робочого проекту житлового будинку (КН-2) загальна площа будівлі становить 4639,28 кв. м.

Згідно довідки комунального підприємства "Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" від 24.09.2009 № 1016 загальна площа житлового будинку по вул.Гоголя, 15 становить 4424,3 кв.м., з яких площа вбудовано-прибудованих приміщень для спортивних занять становить 259,5 кв.м..

В акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту від 27.12.1991 року значиться 2825,00 кв.м. житлової площі та кошторисна вартість будівництва 2147,5 тис.крб..

Разом з тим в акті від 31.12.1997 року значиться загальна площа квартир в розмірі 2761,9 кв.м..

В листі від 21.08.2006 № 01-23/1579 до регіонального відділення голова міської ради м. Могилів-Подільський Саволюк М.О. вказуючи про те, що за актом приймання-передачі від 31.12.1997 року в комунальну власність не було передано вбудовані прибудовані (добудовані) нежилі приміщення житлового будинку просив розглянути питання щодо їх передачі територіальній громаді.

Листом від 23.11.2006 за № 01-23/2343, за підписом заступника міського голови Олійника Ю.В., виконком просив регіональне відділення надати спеціаліста для включення в склад комісії по передачі прибудови у комунальну власність міста.

З наведеного випливає, що вбудовані прибудовані (добудовані) нежилі приміщення житлового будинку за актом від 31.12.1997 року не передавались у комунальну власність.

Слід вказати, що прибудоване (добудовані) нежиле приміщення житлового будинку відображувалась в інвентаризаційних описах основних засобів ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" та інвентаризаційній картці № 2621 в якості банкетного залу. В листах від 06.09.2006 року № 576/06-01-01 та від 12.10.2006 року № 672/06-01-01 ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" вказує про те, що прибудоване (добудовані) нежиле приміщення житлового будинку знаходиться на його балансі і що останнє не було передано до комунальної власності міста. Також в останньому листі зазначається про те, що первісна вартість будинку становить 246390,09 грн..

Рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 22.12.2006 № 454 за Могилів-Подільською міською радою було оформлено право комунальної власності на нежитловий обєкт нерухомого майна 1/20 нежитлової будівлі у вбудованому житловому будинку по вул.Гоголя, 15.

Судом встановлено, що на вказане рішення Могилів-Подільською міжрайонною прокуратурою було внесено протест, який рішенням аиконавчого комітету від 25.04.2008 року за № 140 був відхилений з мотивів того, що оформлення права власності відбулось правомірно на підставі Положення затвердженого ПКМУ від 06.11.1995 року № 891.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на норми приватизаційного та житлового законодавства, які встановлювали заборону приватизації житлового фонду, відсутність факту передачі ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" в комунальну власність спірної нерухомості, порушення при прийнятті оспорюваного рішення вимог Закону України "Про місцеве самоврядування", Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно тощо.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.3 зазначеного Закону України (в редакції яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна - з 01.07.1998 року по 20.12.2001 року), було чітко визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також обєктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Тобто, згідно даної матеріальної норми права дія Закону України "Про приватизацію державного майна" не поширюється на приватизацію об'єктів державного житлового фонду без будь-яких умов, в тому числі й за умови належності цих об'єктів підприємству, що приватизується.

Виходячи з положень статті 4 Житлового кодексу Української РСР (в редакції яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна), до складу житлового фонду входять житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Відповідно до ст. 5 Житлового кодексу УРСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів у порядку і в строки, що визначаються Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української РСР.

Жилі будинки, споруджені з залученням у порядку пайової участі коштів державних підприємств, установ, організацій, зараховуються (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР) до житлового фонду місцевих Рад народних депутатів, коли функції єдиного замовника по спорудженню цих будинків виконував виконавчий комітет Ради народних депутатів.

Згідно ст. 6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

За приписами ч.9 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ чи організацій, у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок визначено затвердженим ПКМУ від 06.11.19955 року № 891 Положенням про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій.

Відповідно до п.1. Положення останнє визначає порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій (далі - відомчий житловий фонд), у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій.

Передача в комунальну власність відомчого житлового фонду в інших випадках здійснюється в такому ж порядку з дотриманням вимог абзацу першого пункту 4 статті 33 Закону України "Про підприємства в Україні" за приписами якого вилучення об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, житла, збудованих за рахунок коштів підприємств, місцевими Радами народних депутатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства не допускається.

Тобто для передачі у комунальну власність житлового фонду згідно вказаного вище Положення необхідно в якості передумови настання певних юридичних фактів з якими повязується можливість вчинення таких дій перелік яких є вичерпним: банкрутство; зміна форма власності; ліквідація підприємства, установи чи організації; прийняття рішення власником та трудовим колективом про передачу тощо.

Згідно ст.ст.37, 39 Закону України "Про власність", чинного на момент виникнення спірних відносин, право господарського віддання та оперативного управління притаманне лише державному підприємству, або державній установі, відповідно. Жодне із зазначених речових прав на житловий будинок ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" не належало.

Зі змісту ст.ст.20, 21 Закону України "Про власність" слідує, що ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" являється суб'єктом права колективної власності, яке виникло внаслідок перетворення державного підприємства в акціонерне товариство при приватизації і не являлось на момент підписання акту від 31.12.1997 року державним підприємством, установою чи організацією.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" та п.3.5. його Статуту, в редакціях чинних на момент виникнення спірних відносин, товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Разом з тим, як вказувалось вище, ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" при приватизації не було передано в статутний фонд житловий будинок, виходячи з чого на праві колективної власності він йому не належав, а отже, ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" не мало ніяких законних підстав розпоряджатися державним житловим будинком - передавати його у комунальну власність.

Як вбачається із матеріалів справи ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" не було банкрутом, не вирішувалось питання про його ліквідацію та не стояло питання про зміну форми власності, та до того ж не було державним підприємством, установою чи організацією.

Виходячи з наведеного підстави для передачі в самостійному порядку в комунальну власність житлового будинку у ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика "Аліса"" були відсутні.

Також судом було проаналізовано приписи Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" на які зроблено посилання в листі заступника міського голови від 31.01.2007 року № 01-23/253.

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону (в редакції станом на 03.03.1998 року) об'єктами передачі згідно з цим Законом є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства); нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств.

Частину першу статті 2 доповнено абзацом шостим згідно із Законом України від 15.12.1999 року реченням наступного змісту - житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Згідно ст.3 Закону (редакція вказаної статті незмінна) ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Статтями 4, 41, 6 Закону регламентовано порядок прийняття рішень про передачу об'єктів права державної власності у комунальну власність, який передбачає при передачі права державної власності в комунальну власність: необхідність прийняття відповідного рішення відповідним органом який є власником або органом уповноваженим управляти цим майном; наявність згоди органу місцевого самоврядування на прийняття вказаного приміщення; погодження пропозиції щодо передачі об'єктів з державної у комунальну власність з відповідними органами, в т.р. трудовим колективом та органами, уповноваженими управляти державним майном; створення відповідної комісії по передачі обєктів тощо.

Як вбачається із досліджених судом матеріалів погодження такої пропозиції не відбувалось ні з трудовим колективом, ні з органом уповноваженим управляти державним майном.

До того ж слід вказати, що рішення яке приймалось на загальних зборах акціонерів та передача за актом передачі-прийняття 31.12.1997 року відбулась до вступу Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" в силу.

Наведене в сукупності свідчить про безпідставність посилання відповідача на приписи Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Як вбачається прийняття оспорюваного рішення виконкому відбулось з посиланням крім іншого на п.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованого у Мінюсті 18.02.2002 року за № 157/6445 відповідно до якого оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За ч.1 ст.11 цього Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Згідно ч.1 та 2 ст.59 даного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Згідно ст.26 Закону (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення) до виключної компетенції міської ради з поміж іншого відноситься вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації; надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" саме територіальна громада, а не рада чи її виконавчі органи є субєктом права комунальної власності. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 142 Конституції України, ст. 327 ЦК України та ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради не можуть бути субєктами права комунальної власності.

Матеріали справи на містять доказів прийняття рішення міською радою про надання згоди на передачу обєктів з державної в комунальну власність, надання згоди чи передачі органом уповноваженим здійснювати управління державним майном житлового будинку розташованого по вул.Гоголя, 15 та прибудованих до нього допоміжних приміщень з державної в комунальну власність, у рішенні виконкому, яке є предметом спору, власником прибудованих допоміжних приміщень до житлового будинку вказано саме Могилів-Подільську міську раду.

Згідно ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Частиною 2 ст.20 ГК України передбачені наступні способи захисту порушених прав: це визнання їх наявності; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Враховуючи наведене суд прийшов до висновку про те, рішення виконкому від 22.12.2006 року № 454 Могилів-Подільської міської ради було прийнято всупереч наведеним вище законодавчим приписам, а тому не ґрунтується на законі і підлягає визнанню недійсним.

Стосовно вимоги позивача про визнання права власності суд зауважує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 ЦК України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. Згідно з ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Приписами ст.392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтями 15 та 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист, в тому рахунку і судовий, свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні, визначається Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 № 7/5).

Пунктом 6.1 названого Положення встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться, зокрема, з видачею органами місцевого самоврядування свідоцтва про право власності. Такими доказами можуть бути право підтверджувальні документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Встановлені судом обставини, зокрема листування між регіональним відділенням та Могилів-Подільською міською радою і її виконавчим комітетом переконливо свідчить про наявність існування спору між сторонами щодо належності права власності на нежитлову будівлю, що складається з приміщень загальною площею 259,5 кв.м, вбудованих у житловий будинок, літ."А", розташованої за адресою: м.Могилів-Подільський, вул.Гоголя,15.

Виходячи з наведених вище приписів законодавства суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги стосовно визнання права власності на нежитлову будівлю за державою Україна в особі позивача.

При цьому задовольняючи вказану позовну вимогу суд враховував також те, що у позивача відсутні правовстановлювальні документи на спірний об'єкт нерухомості.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Разом з тим наведені у відзиві відповідача заперечення не є переконливими, оскільки не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову та не підтверджують законність прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету і набуття права в комунальну власності нежитлового приміщення з мотивів наведених вище.

Стосовно наведеного у відзиві посилання відповідача на пропуск строку позовної давності суд зауважує наступне.

За приписами статті 256 ЦК України позовна давністьце строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього Кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для правильного обчислення позовної давності важливим є визначення її початкового моменту, оскільки від нього залежить правильне обчислення строку позовної давності і в кінцевому результатізахист порушеного права.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Статтею 267 Цивільного кодексу України, який діє на день ухвалення рішення у справі, також встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Разом з цим, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Як вказувалось вище, позивач заперечуючи проти застосування позовної давності вказує на те, що про існування оспорюваного рішення йому стало відомо лише при розгляді справи № 7/1-10 в господарському суді Вінницької області до участі в розгляді якої він був залучений в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Із матеріалів справи № 7/1-10 вбачається, що дійсно регіональне відділення було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ухвалою від 10.02.2010 року.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Це стосується і відповідача у справі, який мав належним чином довести в обґрунтування своїх доводів факт пропущення позивачем строку позовної давності, в тому рахунку і довести момент з якого останньому стало відомо про наявність рішення виконавчого комітету від 22.12.2006 року № 454, оскільки на встановлення початку перебігу строку позовної давності поширюються загальні правила доказування обставин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Однак всупереч наведеній процесуальній нормі відповідачем не було подано жодного доказу в підтвердження посилання про пропуск позивачем строку позовної давності,

Виходячи з наведених вище приписів норм матеріального та процесуального закону, а також встановлених обставин в частині, що стосується застосування строку позовної давності суд приходить до висновку про те, що відповідачем не надано доказів, які б переконливо та беззаперечно свідчили про день в який позивач дізнався, або повинен був дізнатись про порушення свого права.

Суд зазначає, що заява відповідача базується виключно на припущенні того, що позивач знав про існування оспорюваного рішення з моменту його прийняття, тобто з 22.12.2006 року.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся з позовом до суду в межах строку позовної давності.

В зв'язку із задоволенням позовних вимог судові витрати в повному обсязі покладаються на відповідачів відповідно до приписів ст.49 ГПК України, згідно якої державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Згідно п.31 ст.4 Декрету КМУ № 7-93 від 21.01.1993 року "Про державне мито" від сплати державного мита звільняються державні органи приватизації - за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів держави, та за вчинення нотаріусами виконавчих написів про стягнення заборгованості з орендної плати, а також за проведення аукціонів, за операції з цінними паперами.

Як вбачається із позовної заяви в останній об'єднано дві позовні вимоги: про визнання недійсним рішення виконкому (немайнова вимога) та визнання права власності (майнова вимога).

Виходячи із підпунктів "а", "в" пункту 2 ст.3 декрету КМУ № 7-93 від 21.01.1993 року "Про державне мито" розмір державного мита із заяв майнового характеру складає 1 відсоток від суми позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а з позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів розмір державного мита складає 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином розмір державного мита, який мав бути сплачений позивачем складає 147 грн. 57 коп. - за майнову вимогу виходячи із балансової вартості приміщення яка вказана в інвентаризаційних відомостях та інвентарній картці № 2621 і листі від 12.10.2006 року № 672/06-01-01 (14757,09 грн.) (про визнання права власності) та 85 грн. 00 коп. - за немайнову вимогу (про визнання недійсним рішення виконкому).

Загальна сума сплаченого державного мита повинна дорівнювати 232 грн. 57 коп..

Також при прийнятті рішення судом було враховано п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення в цивільній справі" в якому вказано, що суд вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, при задоволенні позову зобов'язаний у необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним, анулювання свідоцтва про право власності в разі задоволення позову про витребування майна від добросовісного набувача тощо).

Як вбачається із матеріалів справи на підставі рішення виконавчого комітету від 22.12.2006 року було видано свідоцтво про право власності від 26.12.2006 року № 403, стосовно скасування якого ставилась позовна вимога у справі № 7/1-10.

З врахуванням того, що суд при розгляді даної справи дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог (в тому рахунку і щодо визнання права власності за державою Україна в особі РВ ФДМ по Вінницькій області) вбачається необхідним в резолютивній частині рішення вказати про правові наслідки пов'язані із визнанням наявності правовідносин встановлених судом, а саме про анулювання свідоцтва про право власності на нежитловий об'єкт нерухомого майна.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п.1.1 рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 22.12.2006 року № 454 "Про оформлення права комунальної власності на нежитловий обєкт нерухомого майна" в частині оформлення права власності за Могилів-Подільською міською радою на 1/20 нежитлової будівлі, що складається з приміщень загальною площею 259,5 кв.м., вбудованих у житловий будинок, літ. "А", розташованого за адресою: м.Могилів-Подільський, вул. Гоголя,15.

3. Визнати за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області право власності на 1/20 нежитлової будівлі, що складається з приміщень загальною площею 259,5 кв.м., вбудованих у житловий будинок, літ. "А", розташованого за адресою: м.Могилів-Подільський, вул.Гоголя,15.

4. Стягнути з виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради, пл.Шевченка, 6/16, м.Могилів-Подільський Вінницької області, 24000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 04051052) в доход Державного бюджету України 116 грн. 29 коп. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з Могилів-Подільської міської ради, пл.Шевченка, 6/16, м.Могилів-Подільський Вінницької області, 24000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34741042) в доход Державного бюджету України 116 грн. 28 коп. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

7. Анулювати свідоцтво про право власності на нежитловий об'єкт нерухомого майна від 26.12.2006 року № 403 видане виконавчим комітетом Могилів-Подільської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 22.12.2006 року № 454.

8. Копію рішення надіслати відповідачам та третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, КП "Могилів-Подільське МБТІ" - рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 29 листопада 2010 р.

віддрук. 5 прим.

1 - до справи.

2 - відповідачу - пл. Шевченка, 6/16, м.Могилів-Подільський, 24000.

3 - ВАТ "Могилів-Подільська швейна фабрика Аліса" - вул. Сагайдачного, 8/2, м.Могилів-Подільський, 24000.

4- Могилів-Подільська міська рада - пл.Шевченка, 6/16, м.Могилів-Подільський, 24000.

5 - КП "Могилів-Подільське МБТІ", вул. Покровська, 21, м.Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000.