Ухвала суду № 127580423, 22.05.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/19063/25

Провадження № 1-кс/761/13013/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року м. Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю заявника ОСОБА_3 , детектива ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчогос судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/10145/25, в межах кримінального провадження № 72024001520000020 від 04.09.2024 року

ВСТАНОВИВ:

В провадженні слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва перебуває вищевказане клопотання.

В своєму клопотанні заявник зазначає, що 20 березня 2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/10145/25 (провадження №1-кс/761/7302/2025) клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 72024001520000020 від 04.09.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201-3 КК України було задоволено, накладено арешт на майно, вилучене 06.03.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

-мобільний телефон марки Iphone X imei НОМЕР_1 ;

-грошові кошти у сумі 26 300 доларів США;

-грошові кошти у сумі 5500 доларів США та 150 500 гривень.

На думку заявника арешт на вищевказане майно накладено необґрунтовано, а відтак просить слідчого суддю його скасувати.

Заявник в судовому засіданні вимоги клопотання підтримав, просив слідчого суддю його задовольнити, на підтвердження своєї позиції долучив копії документи.

Детектив проти задоволення клопотання заперечив, вказуючи на наявність підстав, для подальшого арешту майна.

Прокурор, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду клопотання в судове засідання не з`явився, що не перешкоджає розгляду.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, проаналізувавши доводи клопотання, вивчивши додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Положеннями ч. 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 11 ст. 170 КПК України встановлено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Приписами ст. ст. 131, 132 КПК України передбачено, що арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

При цьому, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Як встановлено в судовому засіданні, 20 березня 2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/10145/25 (провадження №1-кс/761/7302/2025) було накладено арешт на майно, вилучене 06.03.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

-мобільний телефон марки Iphone X imei НОМЕР_1 ;

-грошові кошти у сумі 26 300 доларів США;

-грошові кошти у сумі 5500 доларів США та 150 500 гривень.

Зі змісту ухвали вбачається, що арешт на майно було накладено з метою збереження речових доказів.

Накладення арешту на майно можливе лише за умови наявності підстав вважати, що воно є доказом злочину, що повинно бути встановлено в судовому порядку на підставі достатніх й допустимих доказів, наданих слідчим.

Як вбачається з наданих заявником документів, матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу того, що арештоване майно містить відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Крім того органом досудового розслідування не доведено, що арештоване майно здобуте незаконним шляхом.

Так, відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

З наявних у слідчого судді матеріалів клопотання не вбачається, що арештоване майно відповідає вимогам, які ставляться до речових доказів.

З матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_8 проживає у квартирі АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_7 . Подружжя перебуває у зареєстрованому шлюбі з 07.09.2013 року. Разом виховують малолітню донечку ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Кожний із подружжя працює, мають стабільний дохід.

Щодо походження грошових коштів заявник зазначив наступне.

1)Щодо походження 31 800,00 (тридцять однієї тисячі вісімсот) доларів США.

03 грудня 2024 року ОСОБА_7 уклала із ОСОБА_10 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8048/2024/5033474.

Відповідно до п. 3.1. даного договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу визначена у 400 000,00 (чотириста тисяч) гривень.

Отримані за договором грошові кошти в національній одиниці були конвертовані у іноземну валюту - долар США в розмірі 9 500,00 (дев`ять тисяч п`ятсот), виходячи із курсу валюти, яка діяла на той час.

Транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg» родина ОСОБА_11 придбала 01.11.2024, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу № 6539/24001591 та відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Таким чином, родина ОСОБА_11 01.11.2024 спочатку придбала транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», і лише потім 03 грудня 2024 року уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8048/2024/5033474, та продала автомобіль, яким користувалися раніше, а грошові кошти були конвертовані у іноземну валюту.

15 лютого 2025 року ОСОБА_7 було укладено договір позики із ОСОБА_12 . Відповідно до п.1.1. даного договору у позику були передані грошові кошти в сумі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) доларів США. Передача грошових коштів також підтверджується власноручною розпискою ОСОБА_7 .

Грошові кошти у розмірі 7 300 доларів США є власними заощадженнями родини ОСОБА_11 , які акумулювалися протягом багатьох років.

2)Щодо походження 150 500 (сто п`ятдесят тисяч п`ятсот) гривень ОСОБА_5 є керівником товариства з обмеженою відповідальністю «БРО-ВОШ-ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи 45023798). В господарській діяльності трапляються випадки коли підприємству не вистачає оборотних коштів. Задля залучення грошових засобів підприємство отримує фінансову допомогу.

17 серпня 2023 року між ОСОБА_5 та ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» було укладено Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 01-08/23. Згідно п. 2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в сумі 100 тисяч гривень. Строк повернення позики 16 серпня 2024 року (п. 3.4 договору).

17 серпня 2023 року відповідно до інструкції на переказ готівки №656343 ОСОБА_13 переказав грошові кошти в сумі 100 тисяч гривень на поточний рахунок підприємства.

12 серпня 2024 року було укладена Додаткова угода № 01-1.24 до договору № 01-08/23 від 17.08.2023 якою було продовжено строк повернення допомоги до 11 серпня 2025 року.

24 лютого 2025 року ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» було видано 50 тисяч гривень.

Наступного дня, 25 лютого 2025 року ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» було видано 50 тисяч гривень.

Таким чином, протягом 24-25 лютого 2025 року ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» повернуло ОСОБА_5 100 тисяч гривень.

24 січня 2024 року між ОСОБА_5 та ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» було укладено Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 1- 01/24. Згідно п. 2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в сумі 100 тисяч гривень. Строк повернення позики 23 січня 2025 року (п. 3.4 договору).

25 січня 2024 року ОСОБА_13 переказав грошові кошти в сумі 100 тисяч гривень на поточний рахунок підприємства, що підтверджується банківською квитанцією.

15 січня 2025 року було укладена Додаткова угода № 1.25 до договору № № 1- 01/24 від 24.01.2024, якою було продовжено строк повернення допомоги до 14 січня 2026 року.

03 березня 2025 року ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» на підставі видаткового касового ордеру було видано ОСОБА_14 50 тисяч гривень.

Наступного дня, 04 березня 2025 року ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» також на підставі видаткового касового ордеру було видано ОСОБА_14 50 тисяч гривень.

Таким чином, протягом 03-04 березня 2025 року ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» повернуло ОСОБА_5 100 тисяч гривень.

Отже, протягом лютого-березня 2025 року ТОВ «БРО-ВОШ-ГРУП» повернуло ОСОБА_5 безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в розмірі 200 (двісті) тисяч гривень.

Саме частину з цих коштів, було вилучено під час обшуку.

Зазначена заявником інформація, щодо законності походження грошових коштів, підтверджується копіями документів долучених до матеріалів клопотання.

Враховуючи викладене, таке майно не може виступати доказом в розумінні ст. 98 КПК України та жодним чином не може підтверджувати факт здійснення кримінального правопорушення.

Крім того, з клопотання вбачається, що ні ОСОБА_7 ні ОСОБА_5 в межах кримінального провадження № 72024001520000020 від 04.09.2024 року не було повідомлено про підозру.

Пунктом 2 ч. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи від 07.02.2014 р. зазначено:

«Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

При цьому таке майно може перебувати, як у згаданих осіб так і в інших фізичних або юридичних осіб.

Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна».

Крім того КПК України не визначає обов`язкового накладення арешту на матеріальний носій інформації.

Щодо правового статусу копій електронних даних неодноразово свою правову позицію висловлював Верховний Суд: «…ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив?язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа».

Постанова об?єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к, провадження № 51-1878кмо20.

Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним кримінальним судом у постанові від 05.04.2023 у справі № 683/1200/18, постанові від 19.08.2021 у справі № 756/8124/19 та інших справах.

Отже відсутні підстави для арешту електронного носія інформації, а саме телефону.

Відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.

Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).

Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Аналогічна правова позиція відображена ЄСПЛ, як у справі «Бакланов проти Росії», так і в справі «Фрізен проти Росії», в яких суд зазначив що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи.

Разом з цим, як вбачається з вищевикладеного, накладений арешт не сприяє швидкому, повному та неупередженому розслідуванню у кримінальному провадженні та будь-яким чином не пов`язаний з розслідуванням конкретного злочину.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини продовження заходів забезпечення кримінального провадження як впродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Водночас, аналіз наявних в розпорядженні слідчого судді матеріалів свідчить про відсутність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки вищевказані обставини в своїй сукупності викликають сумніви в розумності і співрозмірності подальшого обмеження права власності з завданнями кримінального провадження, враховуючи, зокрема, і наслідки арешту майна для власника.

Отже, жодних даних, які б спростовували доводи клопотання адвоката ОСОБА_3 та були б підставою для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна слідчому судді не надано, у зв`язку з чим, виходячи з принципу змагальності сторін у кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до висновку, що доводи, зазначені в клопотанні, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і потреба у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала.

Відтак, на переконання слідчого судді, подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна не виправдовує завдання кримінального провадження та співмірності втручання у в право власності особи.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що в подальшому існуванні арешту майна відпала необхідність.

Керуючись ст.174 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Клопотання адвоката ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчогос судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/10145/25, в межах кримінального провадження № 72024001520000020 від 04.09.2024 року - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/10145/25, в межах кримінального провадження № 72024001520000020 від 04.09.2024 року, на вилучене 06.03.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 майно:

-мобільний телефон марки Iphone X imei НОМЕР_1 ;

-грошові кошти у сумі 26 300 доларів США;

-грошові кошти у сумі 5500 доларів США та 150 500 гривень.

Зобов`язати старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні №72024001520000020 від 04.09.2024 ОСОБА_6 або іншого прокурора із числа групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні, а також будь-якого слідчого із числа групи слідчих у цьому кримінальному провадженні повернути ОСОБА_7 , або її представнику, вилучені грошові кошти у сумі 26 300 доларів США, 5500 доларів США та 150 500 гривень та мобільний телефон марки Iphone X imei НОМЕР_1 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1