Рішення № 127579200, 23.05.2025, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3310/24

2/703/90/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2025 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судовогозасідання Тимошенко Д.А.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сміла в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом в якому просить: стягнути з публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» матеріальний збиток у розмірі 12615 грн., 21012 грн. 30 коп. витрат на лікування та 1050 грн. 52 коп. моральної шкоди, а всього 34677 грн. 92 коп. Стягнути з ОСОБА_5 5000000 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 , 13 грудня 2020 року о 13 год. 30 хв., керуючи автомобілем «ВАЗ 2109» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався в лівій смузі для руху по вул. Незалежності у м. Сміла, Черкаської області, в напрямку вул. Одеська, виконуючи маневр повороту ліворуч на перехресті з вул. Севастопольська, порушив вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», вимоги п.п. 2.3 б) та 16.11 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, будучи не уважним, виїхав без зупинки, з другорядної дороги, на вказане перехрестя, при цьому не надавши дорогу водію мопеда «YAMAHA JOG» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_4 , який рухався по головній дорозі в зустрічному напрямку.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2024 року ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Його цивільний позов до ОСОБА_5 та ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням залишено без розгляду та роз`яснено йому, що він має право звернутись до суду із даним позовом до суду в порядку цивільного законодавства.

Зазначає, що в результаті ДТП було пошкоджено належний йому транспортний засіб мопед «YAMAHA JOG». На момент вчинення ДТП цивільно правова відповідальність водія автомобіля ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» за договором обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності наземних транспортних засобів. з метою встановлення вартості відновлювального ремонту належного йому мопеду та вартості завданого йому збитку він замовив експертне дослідження, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту складає 20023 грн., вартість матеріального збитку 12615 грн. Оскільки належний йому мопед є фізично знищеним страхова компанія повинна відшкодувати йому 12615 грн. страхового відшкодування.

Крім того, позивач зазначає, що внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди він отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому верхньої третини правої великогомілкової кістки, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я. В зв`язку з травмами він перебував на стаціонарному лікуванні з 13 по 26 грудня 2020 року у КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської». Вказує на те, що з 27 грудня 2020 року і по даний час він перебуває на амбулаторному лікуванні під наглядом сімейного лікаря травматолога, оскільки не може самостійно рухатись і потребує постійного стороннього догляду. Перебуваючи на лікуванні він витратив на лікування 3512 грн. 30 коп., які просить суд стягнути з страхової компанії. Окрім того зазначає про те, що внаслідок ДТП він отримав моральну шкоду, оскільки від отриманої травми він не може самостійно пересуватись та вести активний спосіб життя, йому потрібна постійна стороння допомога, в зв`язку з чим в нього виникла роздратованість, психологічна напруга та переживання, тому просить суд стягнути із страхової компанії 1050 грн. 62 коп. моральної шкоди та з ОСОБА_5 500000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою судді від 28 червня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

29 липня 2024 року на адресу суду від відповідача ПАТ НАСК «Оранта» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що ДТП сталась 13 грудня 2020 року, а позивач із заявою на виплату страхового відшкодування не звернувся взагалі, а 25 липня 2023 року звернувся із цивільним позовом в кримінальному провадженні, відповідно строк, встановлений п. 37.1.4.Закону України «Про обов`язкова страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для подачі заяви на виплату страхового відшкодування, пропущений позивачем. Окрім того, відповідач вказує, що у висновку експерта від 23 листопада 2021 року не було визначено вартість транспортного засобу «YAMAHA JOG» після ДТП. Тому вважають, що позовін вимоги з приводу сплати страхового відшкодування за шкоду заподіяну майну в розмірі 12615 грн. не підлягають до задоволення. Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на лікування, відповідач зазначає, що такі витрати мають бути підтвердженні документально відповідним закладом охорони здоров`я. Позивачем до суду не надано чеків на підтвердження придбання ліків не надано, тому відповідач вважає, що слід відмовити в задоволенні вимог і в цій частині. Крім того зазначив, що оскільки відсутня сума страхового відшкодування то не можливо визначити розмір моральної шкоди.

08 серпня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_5 в якому він зазначає, що позовні вимоги позивача є завищеними та на його думку позов підлягає до часткового задоволення. Зазначає, що в цивільному позові, який було подано ОСОБА_4 у кримінальному провадженні позивач просив суд стягнути з нього 200000 грн. моральної шкоди, а в цьому позові просить суд стягнути вже 500000 грн. Вказує, що в позові не обгрунтрвано такий дисбаланс у вказаних вимогах у 2 позовних заявах за вказаних у них однакових підстав. Крім того вказує на те, що відповідно до висновку експерта від 26 жовтня 2021 року порушенням ОСОБА_4 вимог п. 12.3 ПДР України, знаходяться в причинному зв`язку з виникненням ДТП. Вважає, що нанесенню моральної шкоди позивачу сприяла його груба необережність як водія мопеду. Вказав, що на його думку спів мірною та обґрунтованою має бути сума 80000 грн., частка з якої підлягає компенсації ним в розмірі 40000 грн. В зв`язку з чим просив суд вимоги задовільнити частково та стягнути з нього на корисить позивача моральну шкоду в сумі 40000 грн.

Ухвалою суду від 24 грудня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Райнов Г.С. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача ПАТ НАСК «Оранта» Гончаренко І.В. в судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференц зв`язку, заперечувала щодо задоволення позовних вимоги у повному обсязі та просила відмовити у його задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача ОСОБА_5 , адвокат Петренко В.М. в судовому засіданні просив суд позовні вимоги задовільнити частково, в розмірі 40000 грн. моральної шкоди.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2024 року ОСОБА_5 13 грудня 2020 року о 13 год. 30 хв., керуючи автомобілем «ВАЗ 2109» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався в лівій смузі для руху по вул. Незалежності у м. Сміла, Черкаської області, в напрямку вул. Одеська, виконуючи маневр повороту ліворуч на перехресті з вул. Севастопольська, порушив вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», вимоги п.п. 2.3 б) та 16.11 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, будучи не уважним, виїхав без зупинки, з другорядної дороги, на вказане перехрестя, при цьому не надавши дорогу водію мопеда «YAMAHA JOG» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_4 , який рухався по головній дорозі в зустрічному напрямку.

За фактом вчинення дорожньо-транспортної пригоди було відкрито кримінальне провадження за № 62020100000002561 відносно ОСОБА_6 за знаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2024 року звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 14 грудня 2020 року під №62020100000002561, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, - закрито у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - залишено без розгляду.

Згідно положень ч.6 ст.82 ЦПК України вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вина ОСОБА_5 у скоєнні вказаного ДТП та обставини цього ДТП, не потребують доказування.

Власником транспортного засобу «YAMAHA JOG» є ОСОБА_7 , що підтверджується копією тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_3 .

Також з матеріалів справи встановлено, що на момент ДТП транспортним засобом «YAMAHA JOG» державний номерний знак НОМЕР_2 керував ОСОБА_7 позивач по справі.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 2109 номерний знак НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ ЦНАСК «Оранта», що вбачається із копії полісу обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201950612 від 23 листопада 2020 року. Строк дії договору з 24 листопада 2020 року по 23 листопада 2021 року включно.

За вказаним полісом страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 260000 грн. за шкоду заподіяну майну 130000 грн. із нульовою франшизою.

Позивач ОСОБА_8 зазначає, що вартість завданого йому матеріального збитку внаслідок пошкодження транспортного засобу «YAMAHA JOG» становить 12615 грн., які і просить суд стягнути з відповідача ПАТ НАСК «Оранта».

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов`язок.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Згідно з пунктом 1 статті 35.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суд від 14 грудня 2021 року у справі

№ 147/66/17, провадження № 14-95 цс 20, зазначено, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з огляду на принцип добросовісності визначає, якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи вказані норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема у праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104 гс 18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406 цс 19) дійшла правового висновку про те, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу положень спеціального Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 цього Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач ПАТ НАСК «Оранта», як на підставу для заперечень проти вимог позову, зазначило, що позивач здійснив своє волевиявлення шляхом звернення до суду з цивільним позовом у кримінальному провадженні, таким чином обрав на власний розсуд один із альтернативно можливих способів захисту свого порушенного права. Однак в зв`язку з пропуском строку на таке звернення, як до страхової так і з позовом до суду, у страхової компанії, відсутні підстави для виплати ОСОБА_4 страхового відшкодування.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_4 до відповідача ПАТ HACK «Оранта» з заявою про виплату страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб не звертався.

З оглянутого в судовому засіданні кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України № 703/3774/21, вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до суду із цивільним позовом у кримінальному провадження із вимогами про стягнення з ПАТ НАСК «Оранта» матеріальної шкоди в розмірі 18127 грн. 30 коп. та моральної шкоди в сумі 5000 грн. та з ОСОБА_5 моральної шкоди в сумі 200000 грн.

Зазначений позов ОСОБА_4 було подано до суду 25 липня 2023 року, тобто з пропуском визначеного положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річного строку для такого звернення, оскільки спірна ДТП сталася 13 грудня 2020 року. Отже, обґрунтованим є посилання страховика про відмову у сплаті страхового відшкодування через пропущення позивачем річного терміну.

З матеріалів вказаного кримінального провадження також вбачається, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передаченого ч. 1 ст. 286 КК України надійшов до суду 19 листопада 2021 року.

Повідомлення про підозру ОСОБА_5 було оголошено 03 листопада 2021 року.

Крім того, позивачем, як на підставу для обґрунтування позовних вимог, надано до суду копію висновку експерта № 87 з автотоварознавчого дослідження від 23 листопада 2021 року.

З даного висновку вбачається, що він був проведений за заявою ОСОБА_4 та огляд транспортного засобу проводився 18 листопада 2021 року в присутності представника власника мотоскутера Райнова Г.С.

Позивач ОСОБА_4 , в позовній заяві не зазначив, жодних причин поважності пропуску терміну звернення із заявою про виплату страхового відшкодування чи з позовною заявою до суду, таких доказів ні до позовної заяви, а ні в судових засіданнях не надано.

Суд зазначає, що існування кримінального провадження не може свідчити про неможливість звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, чи пред`явлення позову про відшкодування шкоди за спірне ДТП.

Позивач з моменту повідомлення про підозру ОСОБА_5 (03 листопада 2021 року) знав про особу, яка винна у вчиненні ДТП. Крім того, 18 листопада 2021 року звернувся із заявою до експерта для встановлення розміру завданих йому збитків.

Відповідно ОСОБА_4 з цього часу мав можливість звернутись із заявою до страховика або ж з позовною заявою до суду, однак таким правом скористався з пропуском річного терміну.

При цьому цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавача шкоди.

Подібний за змістом правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20281/21 (провадження № 61-9642 св 22), від 17 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22 (провадження № 61-2109 св 24) від 24 квітня 2024 року у справі № 243/880/23 (провадження № 61-18255 св 23).

Отже, суд приходить до висновку, про те, що позивачем не доведено добросовісності своїх дій при зверненні до страховика з вказаною заявою.

Зважаючи на ці обставини, надаючи оцінку не наведенням позивачем причин пропуску річного строку на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика винної особи, слід зауважити, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

З огляду на наведене, суд, вбачає в діях позивача ознаки недобросовісної поведінки, наслідком якої став пропуск річного строку на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика винної особи, позивачем не надано належних доказів, які б підтвердили об`єктивні причини пропуску річного строку на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування.

Викладені у цьому рішенні висновки суду не суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17, оскільки судом враховано відповідні висновки вказаного суду. Однак, за результатами розгляду справи судом не встановлено обставин пропуску строку, передбаченого ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з незалежних від відповідача причин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ПАТ НАСК «Оранта» матеріального збитку в сумі 12615 грн. до задоволення не пілягають.

Що стосується позовних вимог про ОСОБА_4 про стягнення з ПАТ НАСК «Оранта» 21012 грн. 30 коп. витрат на лікування, суд зазначає наступне.

Позивач, у позовній заяві, просить суд стягнути із страхової компанії витрати на лікування, які він поніс за час перебування на стаціонарному лікуванні в розмірі 3512 грн. 30 коп. та витрати за перебування протягом 105 днів на амбулаторному лікуванні в розмірі 17500, а всього 21012 грн. 30 коп.

Представник відповідача ПАТ НАСК «Оранта» в судовому засіданні просила суд відмовити у позовних вимогах і в цій частині, оскільки на її думку позивачем не надано чеків, які б підтверджували купівлю ліків, які зазначені у виписці із медичної картки стаціонарного хворого. Окрім того зазначила, що оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували його період амбулаторного лікування терміном 105 днів, то на її думку вимоги позову в цій частині також є необґрунтованими.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-ІV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно зі п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана із тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Аналогічну норму містить частина перша ст. 1195 ЦК України, яка передбачає, що фізична або юридична особа, як завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому, зокрема, додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає певні вимоги, яким повинні відповідати докази, необхідні для доведення факту понесення витрат на лікування, а також їхнього розміру. Такими вимогами є: обґрунтованість, тобто необхідність проведення медичних маніпуляцій та вживання лікарських засобів, яка визначена лікарем; наявність прямого причинного зв`язку з ДТП, тобто визначений лікарем курс лікування повинен бути спрямований на лікування отриманих у ДТП травм та відновлення попереднього стану здоров`я потерпілого до ДТП; реальність витрат, тобто потерпіла особа не лише отримала призначення лікаря, а й дійсно придбавала медичні препарати та вживала їх, проходила обстеження (належним доказом для підтвердження такого може бути, наприклад, листок призначень з медичної карти хворого); визначений конкретний суб`єкт, який засвідчує викладені вище обставини, а саме - заклад охорони здоров`я. Саме на цього суб`єкта покладається обов`язок визначати розмір витрат на лікування. У даному випадку, доказів, які б відповідали вказаним критеріям Позивачем не надано.

Позивачем таких документів не було надано до страхової компанії в порядку позасудового врегулювання спору, як і не долучено до позовної заяви.

При цьому, варто проаналізувати надані позивачем докази на відповідність вказаним вище критеріям належності.

По-перше, в матеріалах справи відсутні будь - які платіжні документи (чеки) на підтвердження понесення позивачем матеріальних витрат на лікування на суму 3512 грн. 30 коп.

По-друге, надані позивачем до позовної заяви документи є неповними. Оскільки, документи надані позивачем є окремими аркушами певного медичного документа, які починаються із п. 45 «Епікриз (виисний)», п. 41 «Скарги пацієнта, анамнез хвороби, анамнез життя», п. 43 «Щоденник». Відповідно з них не можливо встановити, що це за документ та чи відповідає він дійсності.

Подана позивачем виписка із медичної карти стаціонарного хворого витрат на лікування ОСОБА_4 внаслідок ДТП, не містить в собі жодного реквізиту лікувального закладу, який її видав, не містить в собі ні вихідного номера документа, а ні дати тїї виготовлення чи видання, як і не містить печатки лікувального закладу, що видав таку виписку.

На підстві таких доказів, суд не має можливості встановити підставність придбання лікарських засобів протягом певного проміжку часу. При цьому дотримання такої вимоги, при здійсненні страхового відшкодування, є обов`язковим.

По-третє, відповідно до п.24.2 ст.24 Закону мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів.

Позивач зазначає, що страхова компанія має сплатити йому витрати за амбулаторне лікування, на якому він перебуває після ДТП, тобто за 105 днів, що складає 17500 грн.

З довідки виданої КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської» 24 жовтня 2023 року вбачається, що ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської» з 13 грудня 2020 року по 26 грудня 2020 року. Знаходиться на амбулаторному лікуванні під наглядом сімейного лікаря та травматолога з 27 грудня 2020 року по теперішній час.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження лікування позивачем в зазначений термін, зокрема: витяг з історії хвороби з обов`язковим зазначенням найменувань та кількості лікарських засобів призначених лікарем за вказаний позивачем період лікування; оригінали документів (чеки, квитанції, прибуткові касові ордери), якими підтверджуються витрати на придбання ліків, зазначених у витязі з історії хвороби, та витрати, пов`язані з доставленням розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах.

Таким чином, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог про стягнення із страхової компанії витрат на лікування, тому вимоги в цій частині позову до задоволення також не підлягають.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача ПАТ НАСК «Оранта» 1050 грн. 62 коп. моральної шкоди.

Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, МТСБУ) відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Оскільки вимоги позивача про стягнення страхової виплати з ПАТ НАСК «Оранта» до задоволення не підлягають, відповідно здійснити розрахунок суми морального відшкодування, здійснити не можливо то такі вимоги не підлягають до задоволення.

Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача моральної шкоди в сумі 500000 грн., суд зазначає наступне.

Позивач, як на обґрунтування понесеної моральної шкоди зазначає, що внаслідок ДТП, яке сталось з вини ОСОБА_5 йому завдано моральної шкоди, яка полягає в перенесенні стресової ситуації, зумовленої реальним спричиненням шкоди здоров`ю. Зазначає, що з моменту ДТП і на даний час у зв`язку з отриманими травмами він прикутий до ліжка, порушився його встановлений ритм його життя, обмежилась його можливість у задоволенні соціально побутових потреб, пов`язаних із пересуванням та неможливістю вести активний спосіб життя. Наразі він не може обійтись без сторонньої допомоги, змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. В нього виникла роздратованість, постійна психологічна напруга та переживання, з`явились додаткові турботи, пов`язані як з необхідністю звернення до суду з метою захисту порушених прав та законних інтересів, так і з непередбаченим відшуканням та витрачанням значних коштів, необхідних для лікування та життя. Окрім того, зазначив, що винуватець ДТП ОСОБА_5 , не зважаючи на значний проміжок часу від настання події, жодних відшкодувань завданої шкоди не здійснив, що призвело до виникнення у нього депресії та почуття розпачу і зневіри внаслідок проявленої несправедливості.

Відповідач ОСОБА_5 заперечував проти стягнення з нього моральної шкоди у зазначено розмірі, вважає, що позивач заявив завищений розмір відшкодування, який є безпідставним та бездоказовим. Просив суд врахувати і ту обставину, що ДТП сталось внаслідок порушень правил ПДР України як з його боку так і з боку позивача, що вбачається із висновку експерта від 26 жовтня 2021 року. Вважає, що співмірною сумою має бути 80000 грн., частка від якої пілягає компенсації ним в розмірі 40000 грн., з тих підтсав, що безпосередньо груба необережність позивача, як водія мопеду сприяла у завданні йому зазначеної моральної шкоди.

Статтею 1167 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відтак в силу дії п.1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України обов`язок відповідача (як володільця транспортного засобу) щодо відшкодування моральної шкоди має місце незалежно від наявності його вини у вчиненні ДТП.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд України у постанові №6-145цс12 від 05.12.2012 року.

Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.4 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачам моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у їх життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Відповідно до роз`яснень, наданих Пленумом ВС України, моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, при настанні інших негативних наслідків.

З довідки виданої КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської» 24 жовтня 2023 року вбачається, що ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської» з 13 грудня 2020 року по 26 грудня 2020 року. Знаходиться на амбулаторному лікуванні під наглядом сімейного лікаря та травматолога з 27 грудня 2020 року по теперішній час. Діагноз: консолідований перелом проксимального відділу велико гомілкової кістки правої гомілки, ускладнений згинально розгинальною контрактурою у функціонально невигідному положенні. Хворий самостійно рухатись не може і потребує постійного стороннього догляду.

Приймаючи рішення про стягнення з ОСОБА_5 завданої ОСОБА_4 моральної шкоди суд враховує тяжкість та глибину його душевних страждань, які носять триваючий характер, невідворотність наслідків, що наступили, втрату позивачем можливості самостійно рухатися, що призвело до істотних негативних змін в особистому житті, необхідність у постійному сторонньому догляді, виходячи з міркувань розумності, співрозмірності та справедливості, з урахуванням того, що моральна шкода відшкодовується не з метою збагачення, а носить компенсаційний характер завданим стражданням, приходить до висновку, про стягнення на користь ОСОБА_4 моральної шкоди, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які він пережив та переживає на даний час.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року.

Враховуючи наведене вище, виходячи з підстав пред`явлення позову, а також обов`язку відповідача ОСОБА_5 відшкодувати моральну шкоду, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн.

Таким чином позов ОСОБА_4 підлягає до часткового задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із такого.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги до відповідача ПАТ НАСК «Оранта» до задоволення не підлягають, відповідно вимога позивача про стягнення коштів за проведення експертизи також не підлягає до задоволення.

Оскільки позивач ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору на підставі п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то такий відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_5 в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, виходячи з такого розрахунку: загальна сума задоволених вимог позивача складає 100000 грн., ціна позову - 534677 грн. 92 коп, судовий збір 5346 грн. 78 коп., а тому з відповідача ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 1211 грн. 20 коп. (100000х5346,78/534677,92=1000).

Розмір мінімального судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру становить 1211 грн. 20 коп. Відповідно зазначену суму судового збору слід стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задовільнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. (сто тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь держави судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований по АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ПАТ «НАСК «ОРАНТА» - м. Київ, вул. Здолбунісська, 7 д, ЄДРПОУ 00034186;

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуючий: В. О. Прилуцький