Ухвала суду № 127576832, 22.05.2025, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа №: 486/895/25 Провадження № 2-о/486/53/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року м. Південноукраїнськ

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Далматової Г.А., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Південноукраїнський відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення юридичного факту,

В С Т А Н О В И В:

20 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення юридичного факту, у якій просить внести до свідоцтва № НОМЕР_1 від 27 червня 1980 року, виданого кооперативним професійно-технічним училищем Мурманським облриболовспоживсоюзу на ім`я ОСОБА_2 дату початку навчання 01 вересня 1979 рік та дату закінчення навчання 27 червня 1980 рік.

Відповідно до положення статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження /загального або спрощеного; 3) окремого провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Положеннями ч. 1 ст. 315 ЦПК України унормовано, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту наявності у заявника страхового стажу їй необхідно для призначення пенсії за віком.

23 квітня 2025 року вона звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації. Рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком від 30 квітня 2025 року заявнику було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки відсутній необхідий страховий стаж, при цьому в рішенні ПФУ надав оцінку наданим заявником документам та не врахував їх у стаж роботи, оскільки у свідоцтві № НОМЕР_1 від 27 червня 1980 року, виданому кооперативним професійно-технічним училищем Мурманським облриболовспоживсоюзу на ім`я ОСОБА_2 відсутня дата початку навчання.

Тобто, заява про встановлення факту правоустановлюючих документів зводиться до незгоди із зазначенним рішенням УПФУ про відмову у призначенні пенсії.

Органи ПФУ фактично не визнали право заявника на отримання пенсії за віком та відмовилися підтвердити відповідний стаж роботи заявника.

Отримавши відмову органу, який призначає пенсії, ОСОБА_1 її в установленому законом порядку не оскаржила, а звернулась до суду із заявою про встановлення факту періоду навчання та просила внести зміни до документу про навчання.

Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У судовому порядку відповідно до пункту 26 зазначеного Порядку встановлюється лише факт приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження.

Тобто встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ. Таким чином, встановлення факту наявності трудового (страхового) стажу для призначення пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України під час прийняття рішення про призначення пенсії, а рішення вказаного органу щодо її призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства заяви про встановлення фактів трудового (страхового) стажу. Відмова відповідного органу у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

ПФУ (його територіальні органи) є суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення.

Якщо вирішення спору має відбуватися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження.

Заяви про встановлення фактів трудового (страхового) стажу не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства. Відмова відповідного органу у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18 та відповідає практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови: від 10 березня 2020 року у справі № 556/132/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 559/2652/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 401/2020/17-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 523/30/17.

Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, суд вважає, що у відкритті провадження у справі необхідно відмовити.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції.

Таким чином, суд роз`яснює заявнику, що за її клопотанням сплачена сума судового збору повертається їй за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 260, 293, 315 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Південноукраїнський відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення юридичного факту.

Роз`яснити заявнику ОСОБА_1 , що сплачена нею сума судового збору буде повернута їй за ухвалою суду у разі пред`явлення нею клопотання.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя Південноукраїнського міського суду Г. А. Далматова