Рішення № 127563877, 12.05.2025, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/3193/25

Провадження № 2-а/175/86/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2025 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Рожкової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області, треті особи: Головне управління національної поліції в Донецькій області, поліцейський відділення поліції №1 Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області Разуванов Антон Григорович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області, треті особи: Головне управління національної поліції в Донецькій області, поліцейський відділення поліції №1 Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області Разуванов Антон Григорович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, в якій просив суд постановити рішення, яким скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4167354 від 28 лютого 2025 року, якою притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28 лютого 2025 року поліцейським відділення поліції №1 (с. Олександрівка) Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області, старшим сержантом поліції Разувановим Антоном Григоровичем винесено постанову серії ЕНА №4167354 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за фактом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП. У відповідності до цієї постанови прийнято рішення застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у розмірі 20 400,00 гривень. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 28.02.2025 року о 12-00 годині в с. Михайлівка по вул. Виноградній, буд.1, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2110, номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом Слов`янським міськрайонним судом 20.12.2024 року, чим порушив п.2.1 «а» ПДР. Іваніщев СтаніславСергійович не погоджується з вказаною постановою, так як не вчиняв адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП, а працівником поліції було грубо порушено права ОСОБА_1 та порядок розгляду справи за даним фактом. А тому сама постанова винесена незаконно та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 03 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та надано строк для подачі відзиву на позов.

10 квітня 2025 року представник Головного управління національної поліції в Донецькій області надав відзив в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що поліцейським відділення поліції №1 (с. Олександрівка) Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області, старшим сержантом поліції Разувановим Антоном Григоровичем правомірно винесено Постанову серії ЕНА №4167354 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за фактом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 керував транспортним засобом , будучи позбавленим права керування , чим порушив п.2.1 «а» ПДР.

Представник ОСОБА_1 адвокат Габор Вікторія Володимирівна надала суду заяву про слухання справи за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.

Представник Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Представник Головного управління національної поліції в Донецькій області надала суду заяву про слухання справи за його відсутності.

Поліцейський відділення поліції №1 Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області Разуванов Антон Григорович у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази ,виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов до наступного.

Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

За приписами ч.1 ст.287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Судом встановлено, що згідно постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4167354, 28 лютого 2025 року о 12-00 годині по вул. Виноградній, буд.1 в с. Михайлівка, ОСОБА_1 , будучи особою, яка позбавлена права керування транспортним засобом на підставі постанови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2024 року, в порушення вимог п.2.1 «а» ПДР України керував транспортним засобом ВАЗ 2110, номерний знак НОМЕР_1 .

Вказаною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 126 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400 грн.

Відповідно доч.4ст.126КУпАП (чинноїна моментвинесення постанови)передбачено відповідальністьза керуваннятранспортним засобомособою,позбавленою правакерування транспортнимизасобами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

П.2.1«а» ПДРУкраїни 2.1.передбачає,що водіймеханічного транспортногозасобу повиненмати присобі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII), поліція та її посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою, другою і четвертою статті 126 КУпАП.

Згідно з п. 8 ч. 1 статті 23 Закону № 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність відповідно до законодавства.

У частині 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у підпунктах «а» та «б» пункту 2.1 ПДР, а саме, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно- рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони технічний талон).

Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується з обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 02 грудня 2019 року у справі №164/2068/17.

Додатково суд зазначає наступне. Постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАПта накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком один рік. ОСОБА_1 через свого адвоката Габор Вікторію Володимирівну оскаржив зазначену Постанову в апеляційному порядку. На момент зупинки ОСОБА_1 працівником Краматорського РУПГУНП вДонецькій області,старшим сержантомполіції РазувановимАнтоном Григоровичем 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 достеменно знав про існування Постанови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2024 року, якою його позбавлено права керування транспортним засобом. Однак, не дивячись на таку обізнаність, ОСОБА_2 , все одно сів за кермо транспортного засобу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу захисника Габор Вікторії Володимирівни залишено без задоволення, а Постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2024 року залишено без змін.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року встановлено, що захисник Габор Вікторія Володимирівна в поданій апеляційний скарзі не оскаржує фактичних обставин справи, та накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу, лише прохала стягнення у вигляді позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами строком на один рік відтермінувати для того, щоб він мав змогу виконувати завдання на посаді водія під час проходження служби в ЗСУ.

Потреби оперативного виконання військовослужбовцями бойових завдань, та необхідність при цьому керувати транспортними засобами є беззаперечними та очевидними, проте законодавче реагування, як до порушень вчинених військовослужбовцями в цілому, так і до керування транспортними засобами військовослужбовцями під час воєнного статну зокрема не знаходить свого розмежування та має тенденцію виключно до посилення відповідальності. Що стосується окремо статусу військовослужбовця, то законодавець свої рішення щодо посилення відповідальності, які, зокрема, втілені у ЗУ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці»№ 2839-IXвід13.12.2022р. обґрунтував наступним.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на ЗС України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави.

24.02.2022р. Указом Президента України № 64/2022 на всій території України запроваджено воєнний стан, який передбачає особливий правовий режим, що вводиться в Україні у зв`язку зі збройною агресією, то такий правовий режим вносить певні особливості у практику застосування діючого законодавства, окреслюючи проталини у практиці застосування норм кодексів при визначенні судами покарань особам, які вчинили військові кримінальні або адміністративні правопорушення під час воєнного стану чи в бойовій обстановці. Неоднакове застосування норм законів під час ухвалення рішень по сутінегативно впливаєна стан військової дисципліни та правопорядкуу ЗС України.

Так, відповідно до статті 1 Закону України Про оборону України визначено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Посилення відповідальності, відсутність альтернативних важелів щодо відповідальності військовослужбовців має на меті унеможливленнямоделювання негативної поведінки серед військовослужбовців та нівелювання принципу невідворотності справедливого покарання завчиненняправопорушень, та зокрема під час виконання обов`язків військової служби, тобто законність та дисципліна серед військових є пріоритетом законодавчих змін.

Метою наведених вище законодавчих змін є особливості несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці та гармонізація діючого законодавства.

Згідно ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

Таким чином судом встановлено, що при винесенні постанови ЕНА №4167354,28лютого 2025року було наведено докази, на яких ґрунтується висновок про скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого саме за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

За приписами ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого виявляє причини та умови, що спричиняють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає в межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

З оглядуна викладене,суд приходитьдо висновку,що постановав справіпро адміністративнеправопорушення серіїЕНА №4167354,28лютого 2025року винесена з дотриманням норм адміністративного законодавства.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу Адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно адміністративного судочинства України завданням Кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, конституційного ладу, власності, прав та інтересів підприємств, установ, організацій, встановлення правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання у громадян поваги до Конституції та інших законів України, поваги до гідності та честі інших громадян, виконання своїх обов`язків, правил співжиття, відповідальності перед суспільством.

В зв`язку з цим, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про національну поліцію», ст.ст. 7, ч. 4 ст. 126, 245, 246, 251, 283, 287, 289 КУпАП, ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 78, 159-162, 165, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області, треті особи: Головне управління національної поліції в Донецькій області, поліцейський відділення поліції №1 Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області Разуванов Антон Григорович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення .У разі проголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в письмову провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ж.М. Озерянська