Рішення № 12755356, 09.11.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.10 Справа № 16/262д/10

За позовом відкритого акціонерного товариства “Агрофірма “Гюнівська” (71410, с.Гюнівка Великобілозерського району Запорізької області, вул.Поштова, 12, код ЄДРПОУ 00849273)

до відповідача-1 субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент.№ НОМЕР_1)

до відповідача-2 - публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії “Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжя” (69600, м.Запоріжжя, пр.Маяковського, 20-а, код ЄДРПОУ 09313355)

про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 05-08к від 21.01.2008

Суддя Ніколаєнко Р.А.

Представники сторін:

від позивача - Дробишевський О.А. (дов.б/н від 15.10.2010)

від відповідача 1 не зявився

від відповідача - 2 Неудачін Р.В. (дов.1507 від 07.06.2010), Мікулін Д.М. дов.3941 від 03.11.2009)

СУТЬ СПОРУ:

ВАТ “Агрофірма “Гюнівська” заявлено позов про визнання недійсним кредитного договору № 05-08к від 21.01.2008, укладеного між закритим акціонерним товариством “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, в особі філії “Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжя” та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1.

Ухвалою господарського суду від 18.10.2010 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 16/262д/10, судове засідання призначено на 09.11.2010. В засіданні 09.11.2010 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач позов підтримав та просить визнати кредитний договір між відповідачами № 05-08к від 21.01.2008 недійсним, посилаючись на ст.ст.203, 215 ч.3, 234 Цивільного кодексу України, ст.346 Господарського кодексу України. Вважає, що кредитний договір є фіктивним, оскільки він не був спрямованим на створення правових наслідків, які обумовлені таким правочином повернення кредиту саме позичальником (ФОП ОСОБА_1.), а заздалегідь був спрямований на повернення кредитних коштів за рахунок майна ТОВ “Агрофірма “Гюнівська”. На це пояснив, що з метою забезпечення виконання кредитного договору відповідачами та позивачем був укладений договір поруки № 13-08п від 23.01.2008, і, крім того, між відповідачем-2 та позивачем були укладені договір про заставу майна № 16-08з від 23.01.2008 та іпотечний договір № 122-08іп від 11.06.2008. При цьому на час укладення усіх трьох забезпечувальних договорів ОСОБА_1, як фізична особа без статусу субєкта підприємницької діяльності, займав посаду голови правління ВАТ “Агрофірма “Гюнівська”, тобто фактично поручився сам за себе, про що був обізнаний відповідач-2. Позивач зазначає, що оспорюваною угодою порушуються його права та інтереси власника, оскільки на цей час саме до ВАТ “Агрофірма “Гюнівська” має майнові претензії відповідач-2. Також позивач вважає, що оспорюваний ним кредитний договір суперечить нормам діючого законодавства, зокрема ст.49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, згідно з якою банк зобовязаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків, а також Положенню про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банку, затвердженому Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 та зареєстрованому в Мінюсті України 03.08.2000 за № 474/4695, у відповідності до якого з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках позичальника в інших банках і банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників та вартість застави. На думку позивача відповідач-2 не виконав покладених на нього законом зобовязань щодо належної оцінки фінансового стану позичальника та не зважаючи на те, що на момент укладення кредитного договору відповідач-1 не мав ні грошових коштів, ні майна, ні зобовязань інших осіб повернути йому кошти і при цьому мав кредиторську заборгованість в розмірі 4868278,00 грн., відповідач-2 видав кредитні кошти в сумі близько 2000000,00 грн. Позивач також звернув увагу на те, що, отримавши кредит з терміном повернення 22.12.2008, відповідач-1 вже 18.09.2008 подав до господарського суду заяву про порушення справи про його банкрутство, зазначаючи про неможливість погашення кредитної заборгованості за оспорюваним кредитним договором в сумі 2000000,00 грн. Позивач просить позов задовольнити.

Відповідач-1, повідомлений про місце і час проведення судового засідання шляхом направлення ухвали суду про порушення даної справи за адресою його реєстрації згідно з даними ЄДР, відзив на позов суду не представив, в засідання суду не зявився.

Відповідач-2 проти позову заперечив, про що представив суду відзив. За позицією відповідача-2 оспорюваний позивачем кредитний договір укладений з додержанням норм діючого законодавства і укладенням цього договору будь-яким чином права та інтереси позивача не порушені. Відповідач-2 зазначив, що твердження позивача про неплатоспроможність відповідача-1 на момент укладення оспорюваної угоди не відповідають дійсності. На підтвердження платоспроможності та здійснення відповідачем-1 підприємницької діяльності представив декларації про доходи СПД ОСОБА_1 за період з 01.01.2006 по 31.03.2008. З твердженнями позивача щодо порушення при укладенні кредитного договору вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банку відповідач-2 також не погодився. Зауважив, що згідно з цим Положенням банки саме самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства. Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій та методикою проведення фінансового стану позичальника з урахуванням вимог Положення. У відповідності до зазначеного рішенням правління Промінвестбанку від 24.07.2006 № 1475 було затверджено внутрішнє Положення про порядок кредитування в філіях Промінвестбанку, одним з додатків якого являється Методика оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника. Перед укладенням кредитного договору з відповідачем-1 фінансовий стан останнього було перевірено належним чином, з дотриманням вимог Положення та Методики, за результатами чого позичальнику відповідачу-1 було присвоєно клас “В”, що означає визнання фінансової діяльності задовільною та що дозволяє видачі кредиту, який і був наданий за оспорюваною угодою. Відповідач вважає, що при укладенні кредитного договору всі вимоги діючого законодавства та внутрішніх положень були дотримані. Просить в позові відмовити.

Неявка відповідача-1 не перешкоджає вирішенню спору.

Справу розглянуто згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами, які є достатніми для вирішення спору.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, вислухавши представників сторін, суд не знайшов підстав для задоволення позову з огляду на таке.

21.01.2008 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, в особі філії “Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжі” (далі Банк) та ФОП ОСОБА_1 позичальником був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 05-08к (далі Кредитний договір), за яким Банк зобовязався за умови наявності вільних кредитних ресурсів надати ФОП ОСОБА_1 відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування у 2000000,00 грн., зі строком повернення позичальником всіх отриманих сум 22.12.2008.

Як зазначалося вище, позивач вважає Кредитний договір фіктивним, оскільки при його укладенні його сторони не мали намірів створення правових наслідків, які обумовлені таким правочином, що тягне наслідком визнання цього договору недійсним.

До того ж, позивач стверджує про недійсність Кредитного договору внаслідок недотримання Банком при його укладенні вимог законодавства щодо обовязкового зясування кредитоспроможності позичальника.

Згідно зі ст.234 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним та в судовому порядку підлягає визнанню недійсним.

За вимогами ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, між іншим ч.1 ст.203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним.

В даному випадку доводи позивача щодо фіктивності Кредитного договору у правовому розумінні є помилковими.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

За твердженням позивача, при наданні кредитних коштів їх повернення всупереч ст.1054 ЦК України заздалегідь передбачалося не від ФОП ОСОБА_1 позичальника, а від ВАТ “Агрофірма “Гюнівська”.

Але слід визнати, що при такому твердженні позивачем залишено поза увагою, що закон передбачає умовою надання кредиту забезпечення його повернення і відносить це до істотних умов кредитування.

Згідно зі ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За вимогами ст.548 ЦК України виконання зобовязання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За ст.180 Господарського кодексу України (ГК України), що кореспондується зі ст.238 ЦК України, договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Ст.345 ГК України встановлено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобовязань позичальника, відсоткової ставки, порядок плати за кредит, обовязки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Змістом укладеного відповідачами Кредитного договору підтверджується, що його контрагентами досягнуто всіх істотних умов.

Зокрема п.3.9 Кредитного договору встановлено, що зобовязання Банку з надання кредиту виникає після оформлення договорів забезпечення на суму 4375000,00 грн.

На забезпечення виконання зобовязань позичальника за Кредитним договором Банком було укладено ряд угод з позивачем:

- договір поруки № 13-08п від 23.01.2008 з ФОП ОСОБА_1 та ВАТ “Агрофірма “Гюнівська”, за яким ВАТ “Агрофірма “Гюнівська” виступило поручителем та зобовязалося солідарно з позичальником відповідати за невиконання та/або прострочення виконання останнім зобовязань за Кредитним договором;

- договір про заставу майна № 16-08з від 23.01.2008 з ВАТ “Агрофірма “Гюнівська”, за яким товариство забезпечило вимоги Банку, які випливають з Кредитного договору, шляхом передачі у заставу 3750 тон зерна озимої пшениці врожаю 2008 року, оціненого у 1875500,00 грн.;

- іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 122-08 іп від 11.06.2008, за яким ВАТ “Агрофірма “Гюнівська” забезпечило вимоги Банку, що випливають з Кредитного договору шляхом передачі в іпотеку належних товариству обєктів нерухомості, оцінених у 4200000,00 грн.

Забезпечувальні договори були укладені, слід звернути увагу, не лише з позивачем.

Так, на забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором Банком були укладені забезпечувальний договір про заставу майна № 14-08з від 23.01.2008 з безпосередньо позичальником - ФОП ОСОБА_1, згідно з яким підприємець на забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором передав в заставу рухоме майно заставною вартістю 1440000,00 грн., договір закладу № 15/08з від 23.01.2008, за яким підприємець заклав майно загальною вартістю 401715,66 грн., а також договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 10-08 іп від 23.01.2008, згідно з яким ОСОБА_1, діючи як фізична особа, передав в іпотеку нерухомість заставною вартістю 700000,00 грн.

Тому слід визнати необґрунтованими висновки позивача про те, що Банк усвідомлено мав намір отримання грошових коштів виключно від ВАТ “Агрофірма “Гюнівська” та погодитися з тим, що Банк з укладенням договорів поруки, застави, іпотеки мав метою забезпечити повернення кредитних коштів, як то передбачає законодавство, та знизити ризик неповернення кредиту і при цьому не був обмеженим у забезпеченні такого повернення лише за рахунок позичальника.

Закон дозволяє забезпечення зобовязання іпотекою та заставою майна, що належить не боржнику (в даному випадку позичальнику), а іншій особі, а порука передбачає виникнення солідарної відповідальності.

Безперечно, на те має бути згода та волевиявлення особи, що приймає відповідальність за виконання зобовязань боржника, і в звязку з існуванням обставин, що склалися у спірних відносинах, слід привести наступне.

За приписами ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

За ст.237 ЦК України правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, є представництвом.

Згідно зі ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю документі, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Зі змісту договорів слідує, що договори застави та поруки від імені ВАТ “Агрофірма “Гюнівська” підписані заступником голови правління ВАТ ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності позивача № 1 від 22.01.2008, а іпотечний договір тією ж особою на підставі довіреності реєстр.№1269 від 09.06.2008.

Щойновказане належно підтверджує волевиявлення позивача на укладення угод.

Той факт, що ОСОБА_1, маючи статус суб`єкта підприємницької діяльності та укладаючи Кредитний договір у такому статусі, в той же час являвся головою правління ВАТ “Агрофірма “Гюнівська”, майном якого було забезпечено виконання кредитних зобов`язань, недійсність Кредитного договору будь-яким чином не тягне .

Не заперечується, що особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ч.3 ст.92 ЦК України), але невиконання такого обов`язку може потягти іншу передбачену законом відповідальність і не може в даному випадку бути підставою для визнання недійсним договору, при укладенні якого вимоги закону дотримані.

Доводи позивача щодо порушення порядку укладення Кредитного договору, що позивач вбачає у неналежній перевірці фінансового стану відповідача-1, спростовуються представленими документами.

Згідно зі ст.346 ГК України, на яку, між іншим, посилається позивач в обґрунтування позову, передбачає, що для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб`єкта господарювання чи поручительства банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника та його платоспроможності.

Згідно зі ст.49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк зобовязаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Відповідно до п. 1.11 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банку, затвердженого Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 та зареєстрованого в Мінюсті України 03.08.2000 за № 474/4695, банки зобов`язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення фінансового стану позичальника.

Згідно з п.1.3 того ж Положення банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників та вартість застави в межах чинного законодавства.

Як слідує з представлених матеріалів, згідно з вимогами закону рішенням правління Промінвестбанку від 24.07.2006 № 1475 було затверджено внутрішнє Положення про порядок кредитування в філіях Промінвестбанку, одним з додатків якого являється Методика оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника.

Також матеріалами справи підтверджується, що перед укладенням Кредитного договору Банком у визначеному внутрішнім Положенням порядку та відповідно до Методики проведено оцінку фінансового стану відповідача-1 та вартості застави, рішення про кредитну операцію у вигляді надання кредиту ФОП ОСОБА_1 прийнято на засіданні кредитного комітету філії “Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжя”, що оформлено протоколом № 22 від 18.01.2008.

Крім того, Банком надані копії податкових декларацій про доходи ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2006 по 31.03.2008, що підтверджує й вивчення Банком руху господарської діяльності позичальника.

Зауваження позивача про існування значної кредиторської заборгованості ФОП ОСОБА_1 на час надання кредиту, що позивач повязує з незрозумілою для нього нераціональністю укладення Кредитного договору, є недоречним, оскільки саме банківські установи, якими видані кредити, несуть ризик неповернення кредитів і самостійно за це відповідають.

Але знов таки та у будь-якому разі невірність чи помилковість у зясуванні фінансового стану та стану господарської діяльності позичальника перед прийняттям позитивного рішення щодо надання кредиту не є підставою недійсності Кредитного договору.

За вищевикладених обставин слід визнати, що підставі для визнання Кредитного договору недійсним відсутні. Договір відповідає вимогам законодавства .

В позові відмовляється.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Суддя Р.Ніколаєнко

Рішення оформлено та підписано 15.11.2010.