Ухвала суду № 127550298, 22.05.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

22 травня 2025 року Справа № 640/18426/21

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Савицька Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми матеріали справи за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп- Україна" до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Держаної казначейської служби України у м. Києві про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (02098, м. Київ, вул. Березняківська 29, 1 поверх, літера Б) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А), Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м.Київ, вул. Шолуденка,33/19), з вимогами стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» пеню в розмірі 153 172,60 грн, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за період з 26.11.2019 по 07.06.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825 (у редакції Закону України від 16.07.2024 №3863-ІХ "Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26.09.2024), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.

До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом 4 цього пункту.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом №3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом №3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.

Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.

На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, дана справа передана на розгляд та вирішення Сумському окружному адміністративному суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Сумського окружного адміністративного суду Савицькій Н.В.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 прийнято дану справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідачем подано до суду письмові пояснення, у яких серед іншого зазначає, що позивач посилається у позовній заяві про нарахування пені на бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість, яка мала надійти на його рахунки в період з 26.11.2019 по 07.06.2021, за неповернення бюджетного відшкодування у розмірі 400000 грн у строк до 03.02.2016 . Тобто із урахуванням тверджень позивача, наведеним у позовній заяві, можна стверджувати про те, що ТОВ «Аскоп-Україна», починаючи з 03.02.2016 було цілком обізнано про порушення своїх прав та законних інтересів через несвоєчасне повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно, відповідач вважає, що саме з цього моменту і повинен обраховуватися строк на звернення до суду. Однак, позовна заява ТОВ «Аскоп-Україна» датована 30.06.2021, що, на думку відповідача, свідчить про пропуск 6-місячного строку звернення до суду. При цьому, наголошує, що клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем не подавалось, а отже пропущений строк не поновлено, у зв`язку з чим просить залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвалою суду від 09.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Держаної казначейської служби України у м. Києві про стягнення заборгованості залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали. Позивачеві запропоновано подати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із даним позовом, у якій зазначити поважні причини такого пропуску разом із підтверджуючими доказами.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху позивачем надано суду заяву, у якій стверджує, що ним не пропущено строк звернення до суду. При цьому позивач посилається на те, що внаслідок нездійснення бюджетного відшкодування ПДВ позивачу було порушено право останнього на отримання такого відшкодування. І таке порушення є триваючим, наслідком чого і стало, відповідно до п.200.23 ст.200 ПКУ, нарахування позивачем пені і звернення із даним позовом до суду. На переконання позивача, відлік строку з 03.02.2016 (кінцева дата повернення бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість) для даного спору не має ніякого значення, оскільки сума бюджетного відшкодування і на даний час не повернута контролюючим органом.

Також зауважує, що на момент звернення до суду (липень 2021 року) існували інші правові висновки Верховного суду щодо 1095-денного строку звернення до суду з позовом про стягнення пені, а тому, звертаючись до суду з даним позовом 01.07.2021, позивач не пропустив жодного строку звернення до адміністративного суду.

Крім того, позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог в частині визначення періоду нарахування пені у розмірі 153 172, 60 грн, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, посилаючись на те, що в прохальній частині позову помилково вказано період нарахування такої пені з 26.11.2019 по 07.06.2021 замість правильного з 19.10.2018 по 30.06.2021.

Надаючи оцінку питанню дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

На підставі частин 1 - 3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування в певних випадках та захисту прав учасників податкових відносин є Податковий кодекс України, який в тому числі регулює і питання порядку здійснення бюджетного відшкодування та сплати пені за порушення строку відшкодування.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено право платника податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію;

Таким чином, законодавцем надано платнику податків можливість захистити своє право шляхом оскарження не тільки рішення контролюючого органу, а й шляхом оскарження дії чи бездіяльності контролюючого органу.

Аналогічне право закріплено частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Як зазначалось, нарахування пені пов`язується саме із недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 ПК України, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Отже, у даній справі після спливу останнього дня, встановленого законодавством для зарахування на рахунок позивача узгодженої суми відшкодування ПДВ, останній мав дізнатися про порушення свої прав та виникнення підстав для вжиття заходів по їх захисту із обранням відповідного способу.

З матеріалів справи судом встановлено, що 18.12.2015 ТОВ «Аскоп-Україна» подало до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м Києві в електронній формі Податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2015 року (№ 9256387081 від 18.12.2015р.), в рядку 23.2. якої заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 400 000,00 грн. Разом з податковою декларацією ТОВ «Аскоп-Україна» відповідно до вимог п.п. 200.7 та 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи, що граничний термін подання/отримання податкової декларації з ПДВ за листопад 2015 року закінчувався 21.12.2015 (податкова декларація з ПДВ за листопад 2015р. була подана позивачем до податкового органу та отримана останнім 18 грудня 2015 року), податковий орган повинен був відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України провести до 20.01.2016р. камеральну перевірку заявлених у ній даних та до 27.01.2016р. - подати до органу Державної казначейської служби України висновок із зазначенням суми ПДВ в розмірі 400 000,00 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган Державної казначейської служби України - перерахувати такі кошти ТОВ «Аскоп-Україна» до 03.02.2016.

Однак у вказаний строк сума ПДВ в розмірі 400 000,00 грн. не була відшкодована ТОВ «Аскоп-Україна» з бюджету, що призвело до порушення права товариства на її одержання та до виникнення бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ.

У подальшому, зокрема, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року у справі № 826/17028/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційною адміністративного суду від 25.10.2019, було стягнуто на користь ТОВ «Аскоп-Україна» з Державного бюджету України пеню в розмірі 200179,76 грн, нараховану за період 04.02.2016 по 18.10.2018.

У зв`язку з тривалим порушенням строків бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 400 000,00 грн ТОВ «Аскоп-Україна», відповідно до вимог п.200.23. ст. 200 Податкового кодексу України додатково нарахувало на суму такої бюджетної заборгованості пеню за період з 19.10.2018 по 30.06.2021 в розмірі 153172,60 грн, що підлягає стягненню з бюджету на користь товариства, і з відповідним адміністративним позовом звернувся до суду 01.07.2021.

Статтею 102 ПК України передбачено строк давності у 1095 днів, зокрема на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5).

При дослідженні питання щодо строку звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, необхідно зауважити на наявності судової практики Верховного Суду.

Палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла аналогічного правового висновку та у постанові від 14 березня 2019 року (справа №822/553/17) вказала, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

Відтак, і вимоги щодо стягнення заборгованості з бюджету, і вимоги щодо стягнення пені, нарахованої на весь час невиконання суб`єктом владних повноважень встановленого законом обов`язку можуть бути пред`явлені у межах 1095-денного строку, після спливу якого правовідносини стають стабільними.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 листопада 2020 року (справа № 500/2486/19) вказав, що аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом. Зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу.

Вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду слід врахувати й те, що в силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податкового боргу та пені на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення заборгованості з бюджету та пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.

У постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18 Верховний Суд підтримав позицію про те, що і вимоги щодо стягнення заборгованості з бюджету, і вимоги щодо стягнення пені, нарахованої на весь час невиконання суб`єктом владних повноважень встановленого законом обов`язку можуть бути пред`явлені у межах 1095-денного строку, після спливу якого правовідносини стають стабільними.

Аналогічного правового висновку щодо застосування 1095-денного строку у подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2021 року у справі №280/4452/18, від 03 листопада 2021 року у справі №0340/1409/18, від 24 листопада 2021 року у справі №826/7601/17.

Однак у подальшому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 відступила від висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 14 березня 2019 року у справі №822/553/17 та від 15 лютого 2021 у справі № 280/4452/18, сформулювала такі правові висновки:

- положення пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом. Стаття 102 Податкового кодексу України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим іншим законом, яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду;

- платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

- зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.

Отже, з січня 2023 року змінилась судова практика з питання застосування строку до подібних правовідносин, а саме застосування до спірних правовідносин шестимісячного строку на звернення до суду.

При цьому, у постанові від 19.01.2023 у справі №№ 140/1770/19 (провадження № 11-106апп22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку. Аналогічна правова позиція була застосована Великою Палатою Верховного Суду у постанові 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, сплати бюджетного відшкодування, звернення з позовом, не існувало зазначеної судової практики, при цьому, на час звернення позивача з позовом стала судова практика передбачала застосування саме 1095 денного строку.

Таким чином, викладені обставини свідчать, що на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі існуюча практика розгляду справ подібної категорії виходила з того, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

При цьому такий строк слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення.

Застосування ж такої практики до спірних правовідносин має наслідком висновок про дотримання позивачем строку звернення до суду.

Крім того, суд наголошує, що і на час звернення до суду із даним позовом сума ПДВ в розмірі 400 000,00 грн не була відшкодована ТОВ «Аскоп-Україна» з бюджету, що призвело до порушення права товариства на її одержання та до виникнення бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ.

При вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду, суд також враховує, що зміна підходів до правозастосування в таких правовідносинах була непередбачуваною.

Суд наголошує, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов`язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23.09.2021.

Верховний Суд зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи №580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року) та справи №160/11673/20 (постанова від 22 січня 2022 року).

Суд зазначає, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першій статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Необхідність відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду, має виникати з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені й аргументовані.

Обґрунтованими підставами для відступлення від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики щодо застосування норм права тощо.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

Водночас суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Така правова позиція була викладена, зокрема, Верховним Судом у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.

У постанові від 30 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.004460 Верховний Суд зауважив, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

При цьому, при оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Суд зазначає, що розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ від 27 червня 2000 року у справі Ільхан проти Туреччини (Ilhan v. Turkey), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (заява №3236/03), рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (заяви №23759/03 та № 37943/06)).

Отже, поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України (заява № 8863/06)); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі Рябих проти Росії (заява № 52854/99); рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі Устименко проти України (заява № 32053/13)); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

У рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду, у зв`язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 у справі №120/5780/20-а зазначив, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин, звернення з позовом, існуюча практика Верховного Суду, яку повинні враховувати сторони та яка є обов`язковою для врахування судами нижчих інстанцій згідно положень КАС України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», безумовно свідчила про те, що позовні вимоги про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України можуть бути заявлені протягом 1095 днів, а цей строк слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення.

Таким чином, позивач, звертаючись у липні 2021 року до суду з позовом у цій справі, і враховуючи обставину фактичного непогашення суми бюджетного відшкодування, мав достатньо обґрунтовані правомірні очікування, що строк звернення до суду ним був дотриманий, оскільки, як вже зазначалось, не знав та не міг бути обізнаним про те, що у січні 2023 року судова практика зазнає змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії.

Наведене, у свою чергу, свідчить про добросовісність поведінки позивача, прояв ним належної обачності щодо вчинення належних та достатніх для захисту своїх прав дій.

Подібна правова позиція викладена у судових рішеннях Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 тощо.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги зазначені позивачем у заяві обставини, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду був пропущений позивачем з поважних та незалежних від його волі причин, які пов`язані виключно зі зміною правової позиції (судової практики) Верховного Суду щодо строку звернення до суду у справах подібної категорії.

Згідно із ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Згідно із ч. 14 ст. 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, визнати причини пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом поважними і поновити йому такий строк, а також продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Керуючись ст.ст. 123, 171, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у м. Києві про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

2. Визнати причини пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю "Аскоп- Україна" строку звернення до суду із даним позовом поважними та поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" строк звернення до суду із даним позовом.

3. Продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

4. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Н.В. Савицька