Ухвала суду № 127545387, 19.05.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/9653/25

Провадження № 2/761/5704/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І. В.,

секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних,

В С Т А Н О В И В:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА» про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2025 року відкрито провадження у справі.

12 травня 2025 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про залишення без розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних.

У своїй заяві позивачка просить суд залишити позовну заяву без розгляду.

Представник третьої особи у судовому засіданні щодо залищення позовної заяви без розгляду заперечував, просив вказану заяву повернути, оскільки вважає вказані дії зловживанням процесуальними правами.

Інші сторони у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).

Щодо залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.

Дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов слід залишити без розгляду виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

За вищевикладених обставин суд вважає, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства позов підлягає залишенню без розгляду у зв`язку з поданою заявою позивача про залишення позову без розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 257 ЦПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Щодо позовної заяви третьої особи, суд зауважує наступне.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, в порядку, встановленому ЦПК України.

Главою 4 ЦПК України регламентовано, що учасниками судового процесу в справах позовного провадження є: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст.52 ЦПК України) та треті особи, які не заявляють самостійні вимоги (ст.53 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.52 ЦПК України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. При цьому, характерною ознакою таких осіб є саме пред`явлення самостійної вимоги до предмета матеріального спору між сторонами, а не наявність самостійних прав на нього, так як такі права можуть бути визначені тільки рішенням суду.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»: судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об`єднання і роз`єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими ЦПК України.

Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги є однорідними, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.

З аналізу наведених норм процесуального закону та відповідних роз`яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», слідує, що процесуальний закон вказує на певні умови прийняття судом позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету позову:

1) взаємний зв`язок первісного позову та позову третьої особи;

2) однорідність вимог та нерозривна пов`язаність вимог між собою;

3) від вирішення однієї вимоги залежить вирішення інших;

4) доцільність спільного розгляду цих позовів.

У справі №761/9653/25, Позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 посилаючись ст.11, 202, 205, 509, 526, 527, 530, 610-612, 625, 626, 627, 629, 638-640, 642, 655, 691, 692, 712, Цивільного кодексу України, ст. 30, 43, 175-177 Цивільного процесуального кодексу України просить суд:

1) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА» (04053, м. Київ, вул. Винниченка Володимира, буд.7, офіс 11, ЄДРПОУ: 44773499) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ): - заборгованість за Договором №10 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 21.10.2022р. в розмірі 4 000 000,00грн.; - інфляційні втрати в розмірі - 587 512,72грн; - три відсотки річних в розмірі - 163 068,49грн ,а всього - 4 750 581,21 грн.

Водночас, проаналізувавши позов третьої особи з самостійними вимогами - ОСОБА_2 , вбачається, що останній посилаючись на ст.ст.61, 63, 69, 70 СК України, просить суд:

1) визнати грошові кошти в розмірі 4 000 000,00 грн. заборгованість ТОВ «НТ РУНА» за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 10 від 21.10.2022 року спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах;

2) стягнути з ТОВ «НТ РУНА» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2 000 000,00 грн.;

3) відмовити ОСОБА_1 у частині стягнення з ТОВ «НТ РУНА» на її користь заборгованість за Договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 10 від 21.10.2022 року в розмірі 2 000 000,00 грн. та відмовити у стягнення на її користь з ТОВ «НТ РУНА» інфляційні витрати в розмірі 587 512, 72 грн. та 163 068,49 грн. 3% річних.

З вищенаведеного вбачається, що вказані позовні вимоги третьої особи ОСОБА_2 обґрунтовані (на думку ОСОБА_2 ) спільною сумісною власністю подружжя ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) на 4 000 000,00грн., тобто які є самостійними і такими, що не пов`язані своїм предметом з первинними позовними вимогами ОСОБА_1 .

Таким чином, на переконання суду, під час вирішення позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами - ОСОБА_2 , потребують дослідженню інші, ніж в первинному позові обставини, а саме:

- шлюбні відносини подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема, коли було припинено шлюбні відносини;

- чи є кошти в розмірі 4 000 000,00грн., які перераховані на рахунок ТОВ «НТ РУНА», за Договором № 10 від 21.10.2022 року спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 чи особистими коштами ОСОБА_1 ;

- чи є стороною Договору ОСОБА_2 .

Таким чином, виходячи з предмету первісного позову та позову третьої особи, враховуючи що ці позови є різними за своєю правовою природою, обраним способом захисту, заявлені в них вимоги є різними як за предметом позову, так і способом захисту прав та законних інтересів сторін спору, що зумовлює самостійний предмет їх доказування, суд прийшов до висновку, що спільний розгляд вказаних позовів є недоцільним, а тому суд вбачає визначені законом підстави для повернення позовної заяви третьої особи заявнику.

Також в своїх запереченнях представником позивача було вказано, що звернувшись з позовом третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 порушив принцип процесуальної економії.

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №910/3009/18 (п.63), від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19 (п.6.13), від 26.01.2021р. у справі №522/1528/15-ц (п.82), від 02.02.2021р. у справі №925/642/19 (п.50), від 06.04.2021р. у справі №910/10011/19 (п.94), від 20.10.202р. у справі №9901/554/19 (п.19), від 08.02.2022р. у справі № 209/3085/20 (п.24), від 21.09.2022р. у справі №908/976/190 (п.5.6), від 22.09.2022р. у справі №462/5368/16-ц (п.44).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19, (п.6.13), від 26.01.2021р. у справі №522/1528/15-ц (п.82).

Судом встановлено, що в провадженні Південного районного суду міста Кам`янського знаходиться цивільна справа №207/6762/23 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання особистою приватною власністю майна одного з подружжя, що підтверджується роздруківкою з сайту Судової влади України.

У зв`язку з викладеним, суд погоджується з твердженням представника позивача та вважає, що для найбільш ефективного вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) та охоплення всього спільно набутого у шлюбі майна, відповідно до принципу процесуальної економії, ОСОБА_2 відповідно до вимог ЦПК України має право вирішити свої позовні вимоги в справі про поділ спільного майна подружжя у справі №207/6762/23, а не звертатись з окремим позовом в рамках даної справи.

Суд вважає за необхідне звернути увагу третьої особи - ОСОБА_2 на ту обставину, що повернення цієї позовної заяви жодним чином не порушує його право на справедливий суд в розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною Законом N475/97-ВР від 17.07.97).

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

В своїх запереченнях представник третьої особи просив суд здійснити розподіл судових витрат ОСОБА_2 у справі № 761/9653/25, а саме 40 000,00 (сорок тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 12112 грн. сплачену суму судового збору та покласти ці судові витрати на ОСОБА_1 повністю.

На переконання ОСОБА_2 всі судові витрати у справі № 761/9653/25 суд вправі покласти на ОСОБА_1 в повному обсязі, оскільки цей спір виник внаслідок неправильних дій саме її сторони.

Частина 9 ст. 141 ЦПКУ визначає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Представник зауважує, що оскільки, ОСОБА_2 був вимушений організовувати свій захист у справі № 761/9653/25 у т.ч. шляхом укладення оплатного договору правової допомоги з АО, то він повинен в принципі отримати від ОСОБА_1 як сторони, внаслідок неправильних дій якої її позов не розглядається судом у справі № 761/9653/25, включаючи гонорари адвокатів, які він обґрунтовано має понести у зв`язку з розглядом справи №761/9653/25 у суді, поки цей розгляд відбувався.

Дослідивши вказані твердження суд зауважує наступне.

Дійсно, як передбачено частиною 9 ст. 141 ЦПКУ визначає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (Постанова ВС від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (Постанова ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами (Постанова ВС від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 (провадження № 61-9218св21).

З урахуванням вищевикладеного, суд звертає увагу на Постанову ВС від 30 червня 2022 року у справі № 753/1625/21 (провадження № 61-21300св21), відповідно до якої констатовано, що: «Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви. Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.».

З огляду на викладене, суд, встановивши, що представником третьої особи не наведено обставин та не надано доказів, які б підтвердили необґрунтованість дій позивача у справі, що зумовили понесення третьою особою заявлених до стягнення витрат, доходить до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу із застосуванням частини дев`ятої статті 141 ЦПК України.

Вказане також знайшло своє відображення у Постанові ВС від 25 жовтня 2021 року у справі № 757/49982/19 (провадження № 61-11269св21).

Водночас, щодо сплаченого ОСОБА_2 судового збору, суд, зазначає наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 2025 року ОСОБА_2 було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 12 112,00 грн., що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4326634518.1 (код квитанції: 9376-4351-7039-1521) від 22.04.2025.

Оскільки суд дійшов висновку щодо повернення позовної заяви третьої особи - ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА» про стягнення грошових коштів, а відтак слід повернути сплачений судовий збір.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 131, 223, 257, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних- задовольнити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних - залишити без розгляду.

Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Сагайдака Андрія Васильовича про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних - залишити без задоволення.

Позовну заяву третьої особи - ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА» про стягнення грошових коштів - повернути заявнику.

Повернути ОСОБА_2 (адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок, сплачений згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4326634518.1 (код квитанції: 9376-4351-7039-1521) від 22.04.2025.

Роз`яснити позивачу, що залишення заяви без розгляду не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту вказаного судового рішення.

Повний текст ухвали було складено та проголошено 19 травня 2025 року.

Суддя: