Ухвала суду № 127543416, 21.05.2025, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1170/25

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

21 травня 2025 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області ОбороноваІ.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Дубровицької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В :

Представник заявниці ОСОБА_1 адвокат Іващенко І.І. звернулася до суду із заявою, у якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 у період з 24 лютого 1948 року по 04 листопада 1993 року постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Заяву обгрунтовує тим, що з 24 лютого 1948 року і по теперішній час ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Має посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорії 3). До 01 січня 2025 року розмір її пенсії визначався з урахуванням доплати, як непрацюючому пенсіонеру, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/5912/22 за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії. 25 березня 2025 року заявниця звернулася до Виконавчого комітету Дубровицької міської ради із заявою щодо видачі довідок про місце реєстрації у період з 24 лютого 1948 року по 04 листопада 1993 року, але в подальшому виявилось, що така інформація відсутня. 25 квітня 2025 року заявниця через свого представника звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою, щодо виконання зазначеного вище рішення суду, на що отримала відповідь, що за результатами звірки відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічною реєстру та інших державних реєстрів, з 01 січня 2025 року заявниці проведено перерахунок пенсії, відповідно до ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», без урахування доплати, як непрацюючому пенсіонеру, згідно із ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тобто, при нарахуванні заявниці пенсії, їй не враховується постійне проживання за адресою: АДРЕСА_1 у періодз 24 лютого 1948 року по 04 листопада 1993 року. На даний час заявниця бажає встановити факт такого проживання у вказаний період та місці, оскільки це породжує для неї юридичні наслідки, а саме надає їй право для оформлення пільг, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,що відноситьсядо зони гарантованого добровільного відселення.

Як вбачається з копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 08 листопада 1993 року, заявниця є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорії 3).

У статтях 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

За частиною першою ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України).

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у п.1 ч. 2 ст. 293 ЦПК України.

Згідно із частиною другоюстатті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснено в п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до п. 2 вказаної вище Постанови, при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зробила висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц та від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 569/7589/17 за заявою про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зроблено висновок про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення пенсії підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Для визначення юридичного характеру факту необхідно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.

Отже, метою звернення заявниці до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання у період з 24 лютого 1948 року по 04 листопада 1993 року за адресою: АДРЕСА_1 , є необхідність отримання доплати, як непрацюючому пенсіонеру, згідно із ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тобто встановлення факту, що має юридичне значення, про який просить заявниця, матиме для неї юридичне значення, оскільки дасть змогу користування пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено умови надання доплати до пенсій, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування.

Отже, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявниця а рішення відповідного органу може бути оскаржене в судовому порядку до суду адміністративної юрисдикції.

Слід зауважити, що у разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди, насамперед, перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.03.2023 у справі № 571/1561/21 зазначено, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

Якщо за законом позов (заява) не підлягає судовому розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Частиною 1 ст.5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).

Відповідно до п. 4 ч.1ст. 20 КАС України справи, пов`язані із призначенням пенсії та відмовою у їх призначенні, підсудні окружним адміністративним судам.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, вважаю, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду судом в порядку окремого провадження, оскільки законодавством визначено порядок захисту її прав шляхом оскарження відмови відповідного органу в порядку позовного провадження, визначеному КАС України, а тому у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.

Відповідно до квитанції №39 від 04 квітня 2025 року Рівненського РУ ТВБВ 10017/0133 АТ Ощадбанк, при пред`явленні вказаної заяви до суду, заявницею ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

Відповідно до п.44 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується судом, який вирішував питання, пов`язані з відкриттям провадження у справі, чи розглядав справу, навіть, якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.

На підставі вищенаведеного, заявниці слід повернути сплачену при подачі заяви суму судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 19, 186, 258-261, 293-294, 315, 353-355 ЦПК України, ст.ст. 5, 19-20 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Дубровицької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, код ЄДРПОУ 38012494, повернути ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 коп.), який сплачений згідно квитанції №39 від 04 квітня 2025 року Рівненського РУ ТВБВ 10017/0133 АТ Ощадбанк.

Роз`яснити заявниці, що вона має право на оскарження протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень при здійсненні управлінських функцій в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження невідкладно надіслати заявнику разом із заявою та всіма доданими до неї документами.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.