Вирок № 127530289, 22.05.2025, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/695/25

Номер провадження 1-кп/573/112/25

В И Р О К

і м е н е м У к р а ї н и

22 травня 2025 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

свідка ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля кримінальне провадження по обвинуваченню:

ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця Сумської області, Конотопського району, м. Конотоп, мешканця АДРЕСА_1 , неодруженого, із середньою спеціальною освітою, військовослужбовця, у лікаря нарколога, психіатра на обліку не перебуває, згідно зі ст. 89 КК України раніше не судимого,

за ч. 4 ст. 408 КК України,

в с т а н о в и в :

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 10.01.2025 №16 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, призначено на посаду навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та враховано таким, що з 10.01.2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Під час проходження військової служби солдат ОСОБА_4 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст. 2, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Але солдат ОСОБА_4 , грубо порушуючи встановлений порядок проходження військової служби, 26.01.2025 близько 12:00 у порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, самовільно залишив місце тимчасового розташування 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 , взагалі без наміру проходження військової служби в майбутньому, вибув до свого місця проживання в м. Конотоп, Конотопського району, Сумської області, де займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.

01.02.2025 близько 13:00 ОСОБА_4 доставлено військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 до вказаного зонального відділу для вирішення питання про подальше проходження військової служби. Останній відмовився від проходження військової служби та заявив, що наміру повернутися до будь-якої військової частини немає.

Таким чином, упродовж часу з 12:00 26.01.2025 по 13:00 01.02.2025 ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, а займався власними справами, перебуваючи переважну більшість часу за місцем свого проживання в м. Конотоп.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість визнав повністю, але покази давати відмовився.

Незважаючи на те, що ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав, його винуватість повністю підтверджується показами свідка ОСОБА_7 , який показав, що ОСОБА_4 був призваний на військову службу. У подальшому останній самовільно залишив місце розташування військової частини. Після затримання, ОСОБА_4 було запропоновано повернутися на військову службу, але він відмовився без пояснення причин, про що написав рапорт.

Від допиту свідка ОСОБА_8 прокурор відмовився, проти чого не заперечували інші учасники справи, і ця відмова прийнята судом.

Також винуватість ОСОБА_4 повністю підтверджується письмовими матеріалами справи:

- повідомленням офіцера ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 від 11.02.2025, відповідно до якого 26.01.2025 о 12:00 ОСОБА_4 самовільно залишив військову частину та відмовився продовжувати службу в Збройних Силах України;

- доповіддю командира ВЧ НОМЕР_1 полковника ОСОБА_10 від 26.01.2025, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення від 14.02.2025, згідно з якими під час перевірки особового складу 26.01.2025 о 12:00 ОСОБА_4 був відсутній у районі виконання бойових завдань УВ «Курськ»;

- витягом з наказу від 27.01.2025 №823, з якого вбачається, що командир ВЧ НОМЕР_1 полковник ОСОБА_11 наказав провести службове розслідування за фактом самовільного залишення ВЧ солдатом ОСОБА_12 ;

- актом службового розслідування за фактом самовільного залишення ВЧ НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_12 від 13.02.2025;

- витягом з наказу від 10.01.2025 №16, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 було зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та призначено на посаду навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;

- витягом з наказу від 26.01.2025 №35, з якого вбачається, що солдат ОСОБА_4 самовільно залишив ВЧ;

- витягом з наказу від 13.02.2025 №789 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення ВЧ солдатом ОСОБА_4 »;

- рапортом солдата ОСОБА_4 , згідно з яким останній відмовляється проходити військову службу;

- протоколом зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 08.04.2025, відповідно до якого старшим слідчим СВ ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_13 проведено зняття показань з телефону, який перебуває в користуванні ОСОБА_7 , та скопійовано відеофайл, на якому зафіксована відмова ОСОБА_4 від проходження військової служби;

- протоколом огляду від 08.04.2025, з якого вбачається, що старшим слідчим СВ ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_13 оглянуто оптичний диск, на якому є відеофайл з відмовою ОСОБА_4 від проходження військової служби.

Жоден із зазначених доказів сторона захисту не просила визнати неналежним чи недопустимим.

У суду немає підстав не довіряти вказаним вище доказам, оскільки вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, суд, допитавши свідка, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.

За таких обставин суд дії ОСОБА_4 кваліфікує за ч. 4 ст. 408 КК України, оскільки він вчинив дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Доводи захисника про те, що дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ст. 407 КК України, суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.01.2024 у справі №336/5209/22.

Так, об`єктом цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.

Суб`єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.

Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у:

1. самовільному залишенні військової частини або місця служби;

2. нез`явленні на службу в разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Суб`єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов`язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб`єктивною стороною. Обов`язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_4 не має наміру повертатися на військову службу, його дії вірно були кваліфіковані за ч. 4 ст. 408 КК України.

При призначенні виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким, і за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років, обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який згідно зі ст. 89 КК України раніше не судимий, його вік, стан здоров`я, негативну характеристику за місцем служби, а також те, що будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину та проводив час на власний розсуд. Вказаними діями ОСОБА_4 подав іншим військовослужбовцям ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що в свою чергу підриває не лише боєготовність військових формувань, але й авторитет Збройних Сил України в цілому. При цьому, дії останнього підтверджують його безвідповідальне ставлення до служби та свого військового обов`язку. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, під час судового розгляду не встановлено.

В обвинувальному акті обставиною, що пом`якшує покарання, зазначене щире каяття. Але суд не може взяти його до уваги, оскільки щире каяття, характеризує суб`єктивне ставлення особи до вчиненого злочину, тобто, особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання, готовність змінити спосіб життя і не вчиняти нових злочинів. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Але в матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки обвинуваченим, те, що він намагався виправити наслідки вчиненого та виявляв готовність нести покарання. Навпаки, обвинувачений під час судового розгляду від дачі показів відмовився.

Саме по собі визнання обвинуваченим своєї винуватості під час судового провадження не вказує, що його зізнання стало результатом тривалого роздуму й затятої внутрішньої боротьби та свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.

В обвинувальному акті обставиною, що пом`якшує покарання, зазначено активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Але цю обставину суд також не може взяти до уваги, оскільки під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам слідства і суду у встановленні істини в справі, з`ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Проте, обвинувачений відмовився від дачі показів, а також не забажав відповідати на запитання.

З урахуванням наведених вище всіх обставин і того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі.

При цьому суд враховує положення ч. 1 ст. 75 КК України, відповідно до яких суди не мають права звільняти від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 408 КК України.

Доводи захисника про необхідність призначення покарання у вигляді обмеження волі суперечать вимогам ст. 69 КК України.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_4 необхідно залишити у вигляді тримання під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.

Початок відбування покарання визначити ОСОБА_4 з 21 лютого 2025 року.

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя