Рішення № 127512103, 20.05.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 травня 2025 року Справа № 280/1994/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 03.03.2025 № 084050019621;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі ст. 26, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 22.01.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.01.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області через відділ обслуговування громадян № 5 (сервісний центр), який є структурним підрозділом відповідача, із заявою про призначення пенсії за віком та надала до заяви усі необхідні документи. В зазначеній заяві вона зазначила, що її пенсійна справа залишилася в м.Севастополь. Надати її немає можливості, пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації та будь-яких інших держав вона не одержує. Повідомленням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.03.2025 № 0800-0208-8/21744, позивачу було направлено рішення ГУ ПФУ у Волинській області про відмову в призначення пенсії за віком від 03.03.2025 №084050019621. Причиною відмови послужило відсутність паперової пенсійної справи та атестату про припинення виплати пенсії в АР Крим. Дану відмову позивач вважає протиправною та абсурдною зважаючи на наступне. Позивачці 75 років. Пенсійний вік відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-VI становить 60 років. Позивачка раніше перебувала на пенсії за віком, проживала у м.Севастополь Автономної республіки Крим, Україна. 18 березня 2014 року відбулося насильницьке протиправне тимчасове відторгнення більшої частини Кримського півострова, розташованого у межах українських адміністративних одиниць Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, від України та одностороннє незаконне включення їх до складу російської педерації на правах суб`єктів федерації «Республіки Крим» та «міста федерального значення Севастополь», що було проголошено російською федерацією 18 березня 2014 року (нібито внаслідок так званого «референдуму про статус Криму» 16 березня 2014 року). Позивач виїхала з тимчасово окупованого міста Севастополь та з 08.05.2018 зареєстрована та постійно проживає у м.Запоріжжі, про що свідчить сторінка 13 її паспорту громадянки України. Пенсію вона не отримує. У зв`язку з військовою агресією російської педерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан. Дипломатичні відносини з державою-агресором було розірвано. З 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Якщо з російською федерацією відсутні дипломатичні відносини, то в позивачки відсутня можливість отримати довідку про припинення виплати їй пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації, а тим паче свою пенсійну справу та атестат про припинення виплати пенсії в АР Крим. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 19 березня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

До суду від відповідачавідзиву на позовну заяву не надходило.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі, з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкоюУкраїни, отримувала пенсію за віком як громадянкаУкраїни,щонезаперечується відповідачем.

Як зазначає позивачка, раніше перебувала на пенсії за віком, проживала у м.Севастополь АР Крим, Україна. 08.05.2018 через окупацію АРКримросійською федерацією, покинула свої місце проживання в Криму та переїхала на постійне місце проживання вм.Запоріжжя де проживає по даний час.

Як свідчить штамп у паспорті позивача, з 05.08.2018 позивач зареєстрована у м.Запоріжжі. Проте, пенсію позивач не отримує.

22.01.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області через відділ обслуговування громадян № 5 (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 03.03.2025 №084050019621, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Відповідно до рішення від 03.03.2025 №084050019621, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 не менше 15 років. Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постаною КМУ від 12.08.1993 №637, страховий стаж складає 37 років 07 місяців 09 днів. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи згідно наданих документів.

Пунктом 14-4 розділу XV Прикінцеві положення ЗаконуУкраїнивід 09.07.2003 №1058-1V Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зі змінами внесеними Законом №3674, передбачено, що громадянамУкраїни,якіпроживаютьна тимчасовоокупованих територіях Україниабопід час тимчасової окупації територій виїхалинапідконтрольнуУкраїні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпеченняУкраїнита російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу ПФ в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Згідно пп. 9 п. 2.1 розділу II Порядку №22-1,особа, яка звертається за пенсією подає заяву в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупантадля призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії.

Прийнято рішення відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю паперової пенсійної справи та атестату про припинення виплати пенсії в АР Крим.

Позивач, не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 03.03.2025 №084050019621, звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Особливості державної політики іззабезпеченнядержавного суверенітетуУкраїнина тимчасово окупованих територіяхУкраїнивизначає ЗаконУкраїни від15.04.2014 №1207-VII «Прозабезпеченняправ і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованійтериторії України» (далі - Закон № 1207-VII).

Згідно з ч. 2 ст. 1 вищевказаного Закону Автономна РеспублікаКримта місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

Частинами 1-2 статті 4 Закону № 1207-VII передбачено, що на тимчасово окупованійтериторіїна строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткненняміжтимчасово окупованою територією та іншою територієюУкраїни,вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованоїтериторіїпередбачає особливий порядокзабезпеченняправ і свобод громадянУкраїни, які проживаютьна тимчасово окупованійтериторії.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII уразіпорушення положень цього Закону державні органиУкраїнизастосовують механізми, передбачені законамиУкраїнита нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадянУкраїни, якіперебувають на тимчасово окупованійтериторії,а також законних інтересів держави Україна.

Статтею 18 Закону № 1207-VII закріплено, що громадянамУкраїнигарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених КонституцієюУкраїни,у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованоїтериторії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державногопенсійногострахування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає ЗаконУкраїни«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»від09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (даліЗакон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цьогоЗаконув солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст.26 Закону №1058-IVправо на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 15 років.

Відповідач не вказує про те, що позивач не відповідає вказаним вимогам. При цьому, відмова у призначенні пенсії позивачу пов`язана із відсутністю паперової пенсійної справи та атестату про припинення виплати пенсії відповідно доЗакону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Механізм подання та оформлення документів для призначення (поновлення, перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженимпостановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.

Згідно з п.1.8 Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачений перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, в якому такий документ як атестат про припинення пенсії відсутній.

Водночас, згідно з п.п.9 цієї норми, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії.

Отже, пунктом 9 визначено, що заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта подається лише тими громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Разом з тим, згідно копії паспорту місце проживання позивача з 08.05.2018 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Доказів того, що позивач змінила громадянство України матеріали справи не містять.

Відтак, щодо вимоги пенсійного органу стосовно необхідності подання позивачем атестату про припинення пенсії, слід вказати, що Порядком №22-1, такий серед переліку документів, які подаються для призначення пенсії, відсутній.

Більш того, суд вказує, що саме орган, який призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії.

Отже, позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем її проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідноЗакону №1058-ІV.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває дотепер. Відтак, дипломатичні відносини з рф розірвано, що є загальновідомою обставиною і не потребує доказування.

Тобто, в даному випадку звернення органу ПФ України до компетентних органів рф для витребування пенсійної справи є неможливим, як неможливим є і отримання атестату про припинення виплати позивачу пенсії, що взагалі позбавляє позивача можливості отримувати пенсію. Наведене, в свою чергу, порушує її гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист.

Суд звертає увагу на те, що право на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.

Європейська соціальна хартія (переглянута)від03.05.1996, ратифікована ЗакономУкраїни від14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отриманняпенсії,як складова частина права на соціальний захист, є її конституцінйим правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що позивач як громадянин України має право на призначення відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання.

Така позиція узгоджується із висновками Верховному Суду, викладеними в постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17, відповідно до яких відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

За таких обставин, беручи до уваги, що у позивача загальний стаж складає більш ніж 37 років та вона досягла 65 річного віку, наявні підстави для призначення пенсії за віком, а отже оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Як наслідок, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити пенсію за віком згідно зЗаконом №1058-ІV.

Відповідно до підпункту 1 частини 1статті 45 Закону №1058-ІVпенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Оскільки позивач звернулась з заявою 22.01.2025, то пенсія їй має бути призначена та виплачена з 22.01.2025.

Разом з цим, суд зазначає, що в спірному випадку заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 03.03.2025 №084050019621. Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області, проте обов`язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера.

При цьому, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43603, Волинська область, Луцький район, м.Луцьк, Київський майдан, буд.6, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 03.03.2025 № 084050019621.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 22.01.2025.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова