Рішення № 127511003, 20.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року Справа № 640/4291/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22.02.2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у відмові надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про призначення особам у період з 01.11.2020 року по 14.12.2020 року Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ та Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року;

- зобов`язати Міністерство оборони України надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про призначення особам у період з 01.11.2020 року по 14.12.2020 року Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ та Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року.

В обґрунтування якого вказано, що ним електронною поштою було надіслано на електронну адресу відповідача запит про доступ до публічної інформації, в якому позивач просив повідомити, про призначення особам у період з 01.11.2020 року по 14.12.2020 року Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ та Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року та в разі наявності таких рішень просив надіслати їх у сканованому вигляді на його електронну адресу. Відповідачем була надана відповідь, з якої вбачається, що відповідачем частково надано інформацію позивачу, а саме на 1 питання відповідачем надано відповідь, а на друге питання відповідачем відмовлено у надсиланні сканованих копій рішень, з підстав, що ці рішення містять конфіденційні данні стосовно суб`єктів персональних даних. Позивач з такими твердженнями відповідача не погоджується, вважає, що питання друге у запиті стосується виключно інформації про розпорядження бюджетними коштами, копій відповідних документів, умови отримання коштів, прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, які отримали ці кошти, тому, на переконання позивача, в силу частини 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» дана інформація не може бути обмеженою у доступі. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

01.03.2021 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

30.01.2025 року матеріали справи надійшли до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Дєєву М.В.

05.02.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято справу до розгляду та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

25.02.2025 року від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що у даному випадку, ненадання Міноборони запитуваної інформації було заходом пропорційним меті дотримання вимог Закону України «Про інформацію» зокрема, щодо розголошення інформації про фізичну особу та конституційних принципів, адже очевидно, що розкриття цієї інформації та публічна дискусія із цього приводу здатні спричинити шкоду фізичним особам, інформація щодо яких міститься у цих рішеннях. Таким чином, негативні наслідки від надання такої інформації переважають суспільний інтерес у її отриманні та можуть порушити права інших осіб. Позивач не позбавлений права отримати інформацію щодо загальної суми призначеної та виплаченої допомоги фізичним особам в порядку та спосіб визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ., яка щомісячно оприлюднюється на офіційному сайті відповідача та Державної казначейської служби України. Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що відповідне обмеження було «необхідним у демократичному суспільстві» і Міністерство оборони України мало правові підстави відмовити позивачу в наданні запитуваної ним інформації з огляду на наявність сукупності визначених пунктами 1-3 частини другої ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» підстав обмеження в доступі.

15.05.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Станом на дату винесення рішення позивачем не надано до суду додаткових пояснень.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2020 року ОСОБА_1 електронною поштою було надіслано на електронну адресу Міністерства оборони України запит про доступ до публічної інформації. Позивач просив надати наступну інформацію:

1. Повідомити, якій кількості осіб у період з 01.11.2020 по 14.12.2020 Міністерством оборони України призначено одноразову грошову допомогу згідно ст.16 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ та Порядку затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 р.

2. В разі наявності таких рішень прошу надіслати їх у сканованому вигляді на мою електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1

28.12.2020 року на адресу позивача було надіслано відповідь Міністерства оборони України з якої вбачається що Міноборони частково надало інформацію, а саме на пункт 1 запиту. А от щодо пункту 2 запиту, в частині надіслання на електронну адресу позивача сканованих копій рішень про призначення особам у період з 01.11.2020 по 14.12.2020 Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно ст.16 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ було відмовлено. Міноборони мотивує відмову у наданні копій рішень про призначення ОГД особам тим, що публічна дискусія щодо змісту запитуваних рішень може зашкодити інтересам цих фізичних осіб. На переконання Міноборони, необмежений доступ до матеріалів, які стосуються даних фізичних осіб що отримали одноразову грошову допомогу, у тому числі сканованих рішень щодо призначення та виплати цієї допомоги, може створити загрозу життю та здоров`ю осіб, яких стосуються ці рішення, оскільки в такому випадку оголошуються особисті дані цих фізичних осіб, та розміри отриманих ними коштів.

Не погоджуючись з відповіддю відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 13 січня 2011 року №2939-VI).

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Відповідно до статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Більш того, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації відповідно до статті 12 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Наказом Міністерства оборони України від 26 жовтня 2016 року №564 відповідно до вимог пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов`язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року № 290, з метою правового і соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України, осіб, звільнених з військової служби зі Збройних Сил України та СРСР, які стали інвалідами, військовозобов`язаних та резервістів, які стали інвалідами внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов`язаних з їх призовом на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, членам родин загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил України, у тому числі які загинули під час виконання обов`язків військової служби у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках затверджено Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Пунктом 1 цього Положення визначено, що основні функції, завдання, повноваження Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія), а також порядок організації її роботи.

Наведене в сукупності свідчить, що в межах спірних правовідносин, відповідач є розпорядником інформації, яка зазначена у запиті у розумінні вимог Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI, а позивач, відповідно, є запитувачем інформації.

Положеннями частини 1 статті 7 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-ХІІ визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно частини 2 цієї ж статті передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Частиною 5 статті 7 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-ХІІ передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України «Про державну таємницю»), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім випадків, визначених зазначеним Законом (частина 6 статті 7 Закону).

У відповідності до частини 7 статті 7 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-ХІІ обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначено у статті 20 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI, зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частини 1, 4 статті 20 Закону).

У статті 22 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI наведений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання.

Так розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Суд наголошує, що даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).

При цьому, як зазначає Конституційний Суд України, обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Конституційний Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров`я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).

Тобто, право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року № 1-р(I)/2020).

Згідно з положеннями статті 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» одним із принципів забезпечення доступу до публічної інформації є принцип прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 1 частини першої цієї статті).

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється двома способами: систематичного та оперативного оприлюднення інформації, і надання інформації за запитами на інформацію. Спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить, у тому числі, від виду (характеру, суті) такої інформації. За положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації» кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.

Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність передбачених частиною другою статті 6 згаданого Закону підстав обмеження у доступі.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічну позицію наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18, від 14 травня 2020 року у справі № 9901/589/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 9901/598/19.

Як вже було зазначено судом, в межах спірних правовідносин, Міністерство оборони України є розпорядником публічної інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» і керується його положеннями при вирішенні питань щодо доступу до інформації.

При цьому, з огляду на виконувані відповідачем функції цей орган є розпорядником як відкритої публічної інформації, так і інформації з обмеженим доступом.

Так, судом було встановлено, що позивач звернувся до Міністерства оборони України із запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», у якому просив надати у тому числі скановані копії рішень про призначення конкретним особам одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 за період з 01.11.2020 року по 14.12.2020 року.

Досліджуючи в контексті наведених вище критеріїв питання про те, наскільки ненадання відповідачем позивачеві запитуваної інформації є втручанням у його права, гарантовані статтею 10 Конвенції, а також надаючи оцінку, чи було це втручання «передбачене законом», чи переслідувало воно одну або декілька законних цілей та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей, суд виходить з такого.

Щодо критерію готовності та доступності інформації суд враховує, що відповідачем не оспорюється факт наявності в нього запитуваної позивачем інформації, зокрема, рішень про призначення одноразової грошової допомоги особам відповідно до статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 за період з 01 вересня 2020 року по 01 листопада 2020 року.

Щодо ролі запитувача, то в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивач є, зокрема, журналістом, науковцем, громадським активістом тощо і його діяльність пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес.

У позовній заяві позивач посилається на положення статті 23 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, згідно з якою фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Суд вважає, що наведені позивачем доводи, а саме, цитування норм статті 23 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, носять загальний, абстрактний характер і жодним чином не підтверджують наявність у позивача нагальної потреби у отриманні запитуваних ним копій рішень.

Обговорюючи природу запитуваної позивачем інформації, а також чи було її ненадання відповідачем «передбачене законом», чи переслідувало одну або декілька законних цілей та чи було це «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року №2657-ХІІ право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду. Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб`єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.

У статті 10 цього Закону зазначені види інформації за змістом, якими є: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.

Згідно статті 11 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року №2657-ХІІ інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.

Як встановлено судом, нормативною підставою ненадання позивачеві сканованих копій рішень стосовно осіб, яким було призначено одноразову грошову допомогу слугувало став той факт, що вказані рішення містять конфіденційну інформацію про фізичних осіб, зокрема, про стан здоров`я (зазначення групи інвалідності), адресу, дату народження, які не можуть бути розголошені без згоди цих осіб.

Проте, на переконання позивача, запитувана ним інформація стосується розпорядження бюджетними коштами та документів й умов отримання цих коштів фізичних особами.

Суд погоджується з позицією позивача щодо того, що інформація саме про розпорядження бюджетними коштами є відкритою, а тому має бути надана на запит фізичної особи.

Проте, оцінюючи відмову відповідача у наданні позивачеві запитуваної інформації з огляду того, чи переслідувало це одну або декілька законних цілей та чи було це «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей, суд звертає увагу на тому, що у межах спірних правовідносин не можна залишати поза увагою аргументи, які виступають на противагу наведеному твердженню, зокрема відсутність згоди фізичних осіб, стосовно яких відповідачем були прийняті рішення про призначення та виплату їх одноразової грошової допомоги, на надання інформації щодо стану їх здоров`я, дати народження, місця проживання, розміру цієї допомоги, який, враховуючи положення Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ може досягати кілька сотень тисяч гривень.

Тобто, в межах спірних правовідносин йдеться про інформацію, яка містить, з-поміж іншого, конфіденційні відомості про фізичну особу, які не можуть бути надані, без її згоди.

У цьому випадку публічна дискусія щодо змісту запитуваних рішень може зашкодити інтересам цих фізичних осіб.

Так, необмежений доступ до матеріалів, які стосуються даних фізичних осіб, яким призначено одноразову грошову допомогу, у тому числі копії сканованих рішень щодо призначення та виплати цієї допомоги, може створити загрозу життю та здоров`ю осіб, яких стосуються ці рішення, оскільки в такому випадку оголошуються особисті дані цих фізичних осіб.

За таких підстав, в даному випадку ненадання відповідачем запитуваної інформації було заходом, пропорційним меті дотримання вимог Закону України «Про інформацію», зокрема, щодо розголошення інформації про фізичну особу та конституційних принципів, адже очевидно, що розкриття цієї інформації та публічна дискусія із цього приводу, здатні спричинити шкоду фізичним особам, інформація щодо яких міститься у цих рішеннях.

Таким чином, негативні наслідки від надання такої інформації переважають суспільний інтерес у її отриманні та можуть порушити права інших осіб.

При цьому, варто наголосити на тому, що суд погоджується з позицією відповідача, що позивач не позбавлений права отримати інформацію щодо загальної суми призначеної та виплаченої одноразової грошової допомоги фізичним особам в порядку та спосіб визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ.

Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що відповідне обмеження було «необхідним у демократичному суспільстві» і Міністерство оборони України мало правові підстави відмовити позивачеві в наданні запитуваної ним інформації з огляду на наявність сукупності визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» підстав обмеження в доступі.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необгрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки доказів протиправності оскаржуваних дій позивачем суду не надано, а судом в ході розгляду справи їх наявність не встановлена.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, вул.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв