Вирок № 127509619, 21.05.2025, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 587/1852/25

Провадження № 1-кп/592/530/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року м. Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025200000000023, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.01.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Воскресинці Коломийського району Івано-Франківської області, громадянина України, одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата, маючого статус ветерана війни-учасника бойових дій - посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 31.03.2016, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданого Коломийським РВ УДМС в Івано-Франківській області 26.12.2014, рнокпп НОМЕР_4 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 406 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів Сумської Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника-адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

установив:

Формулювання обвинувачення пред`явленого ОСОБА_3 , визнаного судом доведеним.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2024 № 375 солдата ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно- штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу вказаної військової частини.

16.01.2025 ОСОБА_3 перебував у підвальному приміщенні магазину, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 разом з іншими військовослужбовцями 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Близько 22:00 години 16.01.2025, перебуваючи у вищезазначеному підвальному приміщенні, між ОСОБА_3 та старшим стрільцем 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виник словесний конфлікт, в ході якого між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в подальшому трапилась бійка, яку припинили військовослужбовці підрозділу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

В цей час, на ґрунті виниклих неприязних відносин у ОСОБА_3 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 .

Реалізуючи свій прямий умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , продовжуючи свої протиправні дії, взяв належний йому ніж з руків`ям темно-коричневого кольору довжиною клинка 13 см. лівою рукою та наніс ОСОБА_11 один удар в тулуб, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді рани грудної клітини справа, що проникає в праву плевральну порожнину, з пораненням діафрагми та печінки, яка супроводжувалася правобічним пневмотораксом та внутрішньочеревною кровотечою.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 203 від 11.03.2025, вказані ушкодження були небезпечними для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Після нанесення удару ножем, протиправні дії ОСОБА_3 були припинені співслужбовцями останніх - військовослужбовцями підрозділу військової частини НОМЕР_1 які у подальшому надали першу домедичну допомогу ОСОБА_11 .

Крім того, 16.01.2025 ОСОБА_3 разом з ОСОБА_8 та іншими військовослужбовцями 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , з метою виконання поставлених керівництвом підрозділу службових завдань, перебували у підвальному приміщенні магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Всупереч зазначених вимог законодавства, ОСОБА_3 , достовірно знаючи статутні обов`язки, які регламентують порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення та 16.01.2025 близько 22:00 години, перебуваючи у підвальному приміщенні магазину, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на ґрунті виконання обов`язків військової служби виник словесний конфлікт, під час якого між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 відбулась бійка, яку припинили військовослужбовці підрозділу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

В цей час, на ґрунті неприязних відносин, спричиненим конфліктом, у ОСОБА_3 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , у зв`язку з чим ОСОБА_3 , діючи умисно, прагнучи продемонструвати ОСОБА_11 свою уявну перевагу над ним та фізичну силу, тим самим утвердивши власний авторитет у військовому колективі, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи статутні правила взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, всупереч вимог ст. ст. 3, 27, 28 Конституції України, ст. ст. 4, 6, 11, 26, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, взяв належний йому ніж з руків`ям темно-коричневого кольору довжиною клинка 13 см. лівою рукою та наніс ОСОБА_11 один удар в тулуб, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді рани грудної клітини справа, що проникає в праву плевральну порожнину, з пораненням діафрагми та печінки, яка супроводжувалася правобічним пневмотораксом та внутрішньочеревною кровотечою.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 203 від 11.03.2025, вказані ушкодження були небезпечними для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Після нанесення удару ножем протиправні дії ОСОБА_3 були припинені співслужбовцями останніх - військовослужбовцями підрозділу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які у подальшому надали першу домедичну допомогу ОСОБА_11 .

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 :

- своїми умисними діями, які виразились в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України;

- своїми умисними діями, які виразились в порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, що спричинило тяжкі наслідки, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 406 КК України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Допитаний усудовому засіданніобвинувачений ОСОБА_3 по пред`явленомуобвинуваченню зач.1ст.121,ч.3ст.406КК Українисвою винуза викладенихв обвинувальномуакті обставинвизнав повністюта судупояснив,що повністю згоден з формулюванням обвинувачення. Дійсно в зазначеному місті та час у нього виник конфлікт ОСОБА_8 з яким не перебували у відносинах підлеглості, в результаті він наніс йому тілесне ушкодження ножем вище поясу. Потім допомагав надати домедичну допомогу, допомагав евакуювати пораненого, чекав слідчих, не переховувався. Скоїв недобрий вчинок, у вчиненому щиро розкаюється, засуджує свою поведінку, просив не призначати суворе покарання.

Визнавши на підставі ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з`ясувавши правильне розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, враховуючи думку учасників судового провадження, суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, а також необхідних для вирішення інших питань, зокрема, щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Також відповідно до п. 6 розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Стосовно спрощення кримінального правосуддя» рекомендується, що оскільки при процедурі «заява підсудного про визнання вини» від обвинуваченого вимагається явка до суду на ранній стадії провадження, щоб заявити в суді публічно чи приймає він чи спростовує обвинувачення проти себе, то суд в таких випадках має вирішувати, обійтися без всього процесу розслідування або його частини чи негайно перейти до розгляду особи правопорушника, ухвалення вироку та, по можливості, вирішення питання щодо компенсації.

Показання обвинуваченого щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення є послідовними, не містять протиріч, а тому визнаються судом належним доказом на підтвердження пред`явленого обвинувачення.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

ОСОБА_12 вину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, має статусу учасника бойових дій у відсічі збройної агресії рф, при цьому отримав поранення, бажає в подальшому проходити військову службу, на утриманні має неповнолітню дитину - ці обставини відповідно до ст. 66 КК України суд визнає такими, що пом`якшують його покарання.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене.

Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 406 КК України, вчинені обвинуваченим ОСОБА_3 відповідно до класифікації за ч. 5 ст. 12 КК України є тяжкими злочинами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 Кримінального кодексуУкраїни особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до роз`яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 Кримінального кодексу України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому покарання, суд на підставі ст. 65 Кримінального кодексу України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами покарання» зазначено, що виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Згідно ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 56/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно ч. 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

При цьому, у п. 8 Постанови ПВСУ № 7 від 24.10.2010 ВСУ звернув увагу на те, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) ( 2341-14 ) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Вирішуючи питанняпро видта розмірпокарання,яке буденеобхідне тадостатнім длявиправлення ОСОБА_3 та попередженнянових кримінальнихправопорушень,суд враховуєтяжкість таступінь суспільноїнебезпеки вчиненихкримінальних правопорушень,кількість епізодівзлочинної діяльності,особу обвинуваченого,який ранішене судимий,має постійнемісце проживання,сім`ю,працевлаштований,сталі соціальнізв`язки,за місцемпроживання характеризуєтьсяпозитивно,на облікуу лікаряпсихіатра танарколога,судом враховуєтьсяпозиція потерпілого,який цивільногопозову незаявив,не маєморальних таматеріальних претензійдо обвинуваченого, також судом враховується наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Враховуючи викладене, засади, передбачені ст. 65 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, суд вважає за потрібне призначити покарання ОСОБА_3 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 406 КК України, з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статей у вигляді позбавлення волі з застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України.

Суд не вбачає підстав для застосування вимог ст. 75 КК України, оскільки урахування одних і тих же обставини справи як таких, що дають підстави для одночасного застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України і призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі санкції статті, так і положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, є недостатнім. Одночасне застосування двох різних інститутів, пов`язаних із пом`якшенням покарання та звільненням особи від його відбування за вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочинів, має мати для цього достатні підстави. Втім, дані про особу засудженого не зменшують ступінь суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, а тому, з огляду на фактичні обставини скоєного, вагомих підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не вбачається.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Дана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року), де зазначено, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Вирішення цивільного позову

Цивільний позов заявлений не був.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються при ухваленні вироку.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України арешт, накладений на майно, яке вилучене в ході досудового розслідування, підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 174 КПК України необхідно скасувати арешт накладений на майно ухвалами слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 23.01.2025 (справа № 591/481/25, провадження № 1-кс/591/232/25, № 1-кс/591/233/25).

Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Положеннями частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що процесуальні витрати складаються із витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

Частиною 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно з вимогами пункту 2 частини 4 статті 374 Кримінального процесуального кодексу України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначаються рішення про відшкодування процесуальних витрат.

У відповідності до пункту 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експерта.

Частиною 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Відповідно до ст.ст. 122, 124 КПК України слід стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів для проведення експертизи від 03.04.2025 № СЕ-19/119-25/2076-БД у розмірі 8079 грн. 81 коп.

Вказаний розмір процесуальних витрат та факт їх понесення ніким із учасників судового розгляду не оспорюється.

Відповідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_3 був фактично затриманий о 09 год. 00 хв. 17.01.2025 в порядку ст. 208 КПК України.

18.01.2025 ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми (справа № 591/481/25,провадження №1-кс/591/204/25) до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 15.03.2025 включно.

12.03.2025 ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми (справа № 591/481/25,провадження №1-кс/591/1050/25) ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 17.04.2025.

16.04.2025 ухвалою Сумського районного суду Сумської області (справа № 587/1852/25) ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 14.06.2025 включно.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 0.05..2025 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_3 без визначення розміру застави до 04.07.2025 включно (а.с. 116, 117).

Строк відбування покарання ОСОБА_3 за даним вироком слід рахувати з 21.05.2025 - дня ухвалення вироку суду у даній справі.

У строк відбування покарання за даним вироком ОСОБА_3 слід зарахувати попереднє ув`язнення у період з 17.01.2025 до 20.05.2025 включно, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку - один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Оскільки ОСОБА_3 засуджується до покарання у виді позбавлення волі реально, що дає підстави вважати, що, перебуваючи на волі, він може ухилитись від суду та відбування покарання, тому останньому з метою забезпечення виконання судового рішення, запобіганню існуючих ризиків, до набрання вироком законної сили слід залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. Такий запобіжний захід на переконання суду може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Керуючись статтями 368, 371, 374, 376, 392, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 406 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України із застосуванням ст. 69 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

- за ч. 3 ст. 406 Кримінального кодексу України із застосуванням ст. 69 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставіч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання за цим вироком ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишити тримання під вартою без визначення розміру застави.

Строк відбуття покарання за даним вироком ОСОБА_3 рахувати з 21.05.2025 (тобто з дня ухвалення вироку).

Зарахувати ОСОБА_3 у строк відбуття покарання попереднє ув`язнення у період з 17.01.2025 (момент затримання) до 20.05.2025 включно, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів на проведення експертизи від 03.04.2025 № СЕ-19/119-25/2076-БД у розмірі 8079 (вісім тисяч сімдесят дев`ять) грн. 81 коп.

Арешт, накладений на майно ОСОБА_3 ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 23.01.2025 (справа № 591/481/25, провадження № 1-кс/591/232/25), а саме на: ніж зі слідами речовини бурого кольору - після набрання вироком законної сили скасувати.

Арешт, накладений на майно ОСОБА_3 ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 23.01.2025 (справа № 591/481/25, провадження № 1-кс/591/233/25), а саме на: штани камуфльовані, бушлат камуфльований, шапку зеленого кольору, мобільний телефон «Xiaomi Redmi A3» з сім картою та флеш накопичувачем - після набрання вироком законної сили скасувати.

Речові докази у кримінальному провадженні, відповідно до постанови слідчого від 17.01.2025, які зберігаються відповідно до квитанції № 00644 у слідчого СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_13 :

- ніж зі слідами речовини бурого кольору, штани камуфльовані, бушлат камуфльований, шапку зеленого кольору, що належать ОСОБА_3 після набрання вироком законної сили знищити;

- мобільний телефон «Xiaomi Redmi A3» з сім картою та флеш накопичувачем, що належить ОСОБА_3 після набрання вироком законної сили повернути обвинуваченому ОСОБА_3 .

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1