Вирок № 127508176, 20.05.2025, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/40529/24

Провадження № 1-кп/127/1146/24

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2025 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці кримінальне провадження № 42023022110000540 по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , уродженця с. Никифорівці Немирівського району Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, неодруженого, має на утриманні одну малолітню дитину, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», являючись військовозобов?язаним, придатним за станом здоров?я для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії № 114/1458 від 25.08.2023, на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022, підлягає призову на військову службу за мобілізацією.

25.08.2023 ОСОБА_4 була надана повістка на відправку з вимогою з?явитися 29.08.2023 до збірного пункту, який знаходиться на території ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини, проте ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки, оскільки був не згідний з рішенням ВЛК, про що було складено акт №7134 від 25.08.2023 та зміст повістки був зачитаний вголос.

Діючи всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого протиправного діяння, маючи для цього можливість та не маючи права на відстрочку від призову за мобілізацією, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних на те причин, ОСОБА_4 перебуваючи у невстановленому слідством місці, умисно не з?явився 29.08.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , чим порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації та умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що вину у вчинені злочину не визнає, оскільки він не згоден з висновком ВЛК. Щодо обставин справи суду повідомив, що йому на роботі вручили повістку в ТЦК. Наступного дня він пішов до ТЦК, де йому виписали картку та направили на ВЛК. На його численні скарги щодо стану здоров`я ніхто з профільних лікарів не звертав уваги, хоча на його думку, наявні проблеми зі здоров`ям є перешкодою для несення військової служби. За його станом здоров`я йому рекомендовано дієту, однак через ненормований робочий графік, а він працює вантажником та його робота пов`язана з фізичним навантаженням, він не має змоги правильно харчуватись та дотримуватись дієти чи відповідного режиму. У зв`язку з високим тиском терапевт його направила до кардіоцентру, де його швидко обстежили та визнали придатним для військової служби. Також зазначив, що під час ВЛК просив, щоб було проведено додаткове обстеження, йому було відмовлено. З результатами висновку ВЛК він був не згоден, незважаючи на це його направили до ТЦК. Він розумів, що пройшов огляд у всіх необхідних лікарів, проте вважав, що якщо він не згоден з результатами такого обстеження, його зобов`язані направити на додаткове обстеження. Зазначив, що умислу ухилятись від призову у нього не було. Коли він повідомив працівників ТЦК, що не згоден з результатами обстеження, на нього накричали та склали акт відмови, але він його не читав і не підписував.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просив суд закрити кримінальне провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України. Крім того, просив визнати недопустимими докази надані стороною обвинувачення.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який єстаршим офіцероммобілізаційного відділення,суду повідомив,що військовозобов`язаний, отримавши повістку направляється на ВЛК, якщо з результатами обстеження все гаразд йому вручається бойова повістка та він направляється до навчального центру. У разі відмови від отримання повістки, працівниками ТЦК складається акт відмови, роз`яснюються права, обов`язки та наслідки такої відмови, та даний акт засвідчується підписами двох свідків. В бойовій повістці зазначається ПІБ, дата вручення, навчальний центр та інша інформація. В аркуші опитування зазначається чи є підстави для відстрочки, які особа заповнює самостійно. Повідомив, що конкретно ОСОБА_4 він не пам`ятає, однак зазначив, що його не було включено до поіменного списку, оскільки він відмовився від отримання бойової повістки.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка є офіцером мобілізаційного відділу, повідомила, що ОСОБА_4 не пам`ятає, однак зазначила, що за результатами ВЛК особа отримує бойову повістку, в якій зазначається час, дата, куди і коли направляються особа. Усім доводять до відома наслідки відмови від отримання повістки. Згідно вимог ПКМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487 у 2023 році діяв порядок призову згідно даної постанови. Будь-який ТТЦК мав право призивати особу, не залежно від її місця обліку. На той час ПКМУ від 16 травня 2024 р. № 560 ще не було. Згідно Закону України військовозобов`язана особа має бути на обліку.

В ході судового розгляду судом всебічно та ретельно досліджено надані стороною обвинувачення як докази вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення наступні документи:

- даними повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_3 , 13.09.2023 до ЄРДР за № 42023022110000540 було внесено відомості про те, що ОСОБА_4 , будучи визнаним ВЛК придатним до проходження військової служби, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період;

- даними повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України від 07.09.2023;

- рапортом заступника начальника центру начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_8 , про те, що ОСОБА_4 був визнаним придатним до військової служби та від отримання вказаної повістки останній відмовився, про що був складений акт відмови працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- аркушем опитування ОСОБА_4 від 25.08.2023, з якого вбачається, що підстави для відстрочки від служби в останнього відсутні;

- копією тимчасово посвідчення військовозобов`язаного від 28.08.2018, з якої вбачається, що ОСОБА_4 обмежено придатний до військової служби;

- довідкою військово-лікарської комісії від 25.08.2023 №114/1458, з якої вбачається, що ОСОБА_4 придатний до військової служби;

- випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого терапевтичного відділення №3250;

- довідкою з загальної практики-сімейної медицини, сестринської справи ФОП ОСОБА_9 від 24.08.2023 про те, що ОСОБА_4 призначено амбулаторне лікування та потребує дообстеження;

- повісткою на 29.08.2023, яка вручена ОСОБА_4 ;

- актом від 25.03.20025 про відмову ОСОБА_4 від отримання бойової повістки, у зв`язку з незгодою з рішенням ВЛК;

- копією картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 від 25.08.2023, де зазначено, що на підставі ст. 39в, 34в графи ІІ розладу хвороб, таблиці додаткових вимог придатний до військової служби;

- довідкою Вінницького регіонального клінічно лікувального-діагностичного центру серцево-судинної патології ЕКГ №3454 від 04.08.2023;

- даними постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 15.11.2024.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 62 Конституції України та Рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2001 № 12-рп/2011 обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Заперечення сторони захисту, що наданні стороною обвинувачення докази є недопустимим, оскільки вони містять конфіденційну інформацію, суд сприймає критично, зважаючи на наступне.

Так, відповідно до ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд звертає увагу, що докази які сторона захисту просить визнати недопустимими, це первинні документи, які були підставою для внесення відомостей до ЄРДР за фактом вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України. Крім того, дані документи визнані речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стороною захисту не наведено суду жодної безумовної підстави для визнання будь-якого із доказів недопустимим з підстав порушення кримінально-процесуального законодавства чи прав обвинуваченого ОСОБА_4 , а також з приводу неналежності цих доказів.

Таким чином, всі докази, які надані стороною обвинувачення в підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які були досліджені судом під час судового розгляду, визнаються судом допустимими та належними.

За таких обставин суд, допитавши обвинуваченого та свідків, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину за ст. 336 КК України доведена «поза розумним сумнівом» і знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду кримінального провадження.

Конституція України є Основним Законом нашої держави.

У Розділі ІІ Конституції України закріплені права, свободи та обов`язки людини і громадянина.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У свою чергу злочином згідно із диспозицією статті 336 Кримінального кодексу України є ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Безпосереднім об`єктом цього злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - із загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України. Стаття 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає мобілізацію як комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, Збройних Сил, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Саме це і є підставою криміналізації ухилення від призову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.

Об`єктивна сторона злочину виражається в бездіяльності - в ухиленні від призову на строкову військову службу, тобто в невиконанні загального обов`язку відбувати військову службу, покладеного на громадян України ст. 65 Конституції України.

Суб`єктивна сторона - прямий умисел. Мотиви на кваліфікацію не впливають.

Суб`єкт - особа що підлягає мобілізації. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» це: військовозобов`язані, що знаходяться в запасі, та громадяни, що підлягають на час мобілізації призову на військову службу і отримали мобілізаційні посвідчення (повістки).

Загальна мобілізація була оголошена на території України відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022 та Указу Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» який в подальшому продовжений Указом Президента України за № 469/2024 від 23.07.2024 та був чинним на час вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Зі змісту статті 1 наведеного Закону вбачається, що громадяни України щодо їх військового обов`язку поділяються на декілька категорії, до яких зокрема віднесені військовослужбовці (особи, які проходять військову службу) та військовозобов`язані (особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави).

Початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу (п. 4 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»).

У той же час, системне тлумачення норм права дає підстави для висновку, що початок проходження військової служби включає у себе декілька юридичних фактів, які є взаємопов`язаними, зокрема направлення до навчального центру (військової частини), прибуття до місця направлення, зарахування до списків особового складу, складення Військової присяги.

За приписами ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни (військовозобов`язані та резервісти) зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях (п. 1 ч. 3 цієї статті). У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк (абз. 3 ч. 3 цієї статті).

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:

- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;

- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка) (абз. 7 ч. 3 цієї статті).

Натомість ОСОБА_4 будучи визнаний довідкою ВЛК від 25.08.2023 придатним до військової служби, відмовився від отримання повістки, оскільки був не згоден з висновком ВЛК, у зв`язку з чим було складено акт та зміст повістки був оголошений вголос. І саме ці дії ОСОБА_4 кваліфіковані судом як кримінальне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 336 КК України.

Посилання на незадовільний стан здоров`я суд визнає недоречними, оскільки на їх підтвердження матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про неможливість виконання ОСОБА_4 військового обов`язку. Натомість долучена до матеріалів судової справи довідка військово-лікарської комісії від 25.08.2023 підтверджує його придатність до військової служби.

Надані стороною захисту докази про наявність в обвинуваченого хвороб при підтвердженні військово-лікарською комісією придатності обвинуваченого за станом здоров`я до військової служби, не можуть спростовувати факту вчинення даного кримінального правопорушення або пом`якшувати винуватість. Крім того, в обвинуваченого відповідно дост. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»права на відстрочку від привозу на військову службу за мобілізацією не було, що також підтверджується аркушом опитування, який ОСОБА_4 заповнив самостійно.

Також, суд звертає увагу, що ОСОБА_4 працює вантажником, що потребує значної фізичної підготовки, та дана робота негативно впливає на його стан здоров`я, про що він зазначив в судовому засіданні, оскільки чергування по декілька діб та ненормований робочий графік не дають йому можливості належним чином слідкувати за своїм харчуванням. Однак не зважаючи на погіршення стану здоров`я він продовжує працювати, не звільняється з роботи. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_4 зазначив, що він згоден проходити військову службу по мобілізації, за умови, що йому гарантують таку службу у небойових підрозділах, наприклад ТЦК.

З аналізу позиції сторони захисту та наданих обвинуваченим пояснень слідує, що вони містять суперечності щодо стану здоров`я ОСОБА_4 , які полягають у тому, що за станом здоров`я він не може виконувати свій військовий обов`язок, і в той же час його заробіток та професія пов`язані з виконанням важкої фізичної праці, тому на думку суду позиція сторони захисту є ніщо іншим, як намагання покращити становище особи з метою уникнення від кримінальної відповідальності за вчинене ним діяння.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що він відмовився від отримання повістки, так як був не згодний з висновком ВЛК. В той же час, обвинувачений у визначений термін міг оскаржити висновок ВЛК у передбаченому законом порядку, утім таким правом не скористався.

Враховуючи підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями пунктів 1, 2, 5Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання»(зі змінами та доповненнями), а також виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно дост. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання суд ураховує позицію учасників кримінального провадження; відношення обвинуваченого до вчиненого, зокрема відсутність каяття; ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно дост. 12 КК Україниє нетяжким злочином; особливості й обставини вчинення; форму вини (прямий умисел); відсутність обставин, що пом`якшують покарання та обставин, які обтяжують покарання; особу обвинуваченого, якийраніше не судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі в межах санкціїст. 336 КК України. На переконання суду саме таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстави для застосування положеньстатті 75 Кримінального кодексу Українисудом не встановлені, оскільки відмова ОСОБА_4 від захисту Батьківщини в умовах загальної мобілізації свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого ним діяння, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим. Такі висновки суду обґрунтовані визначеною законодавцем метою застосування покарання до обвинуваченої особи, яка полягає у запобіганні вчиненні нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та узгоджуються із висновками колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, наданими у постанові від 3 грудня 2024 року у справі №591/6556/23.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 необхідно обчислювати з моменту його затримання для приведення вироку до виконання.

Запобіжний захід, щодо обвинуваченого під час досудового розслідування не обирався та зважаючи на процесуальну поведінку обвинуваченого під час всього судового розгляду, підстав для його обрання до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст.ст. 96-1, 96-2 КК України та ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 50, 65 - 67, 336 КК України, ст. ст. 84-87, 371, 373, 374 КПК України,суд -

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у виді4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання для приведення вироку до виконання.

Речові докази у кримінальному провадженні № 12022020030000216, а саме:

- оригінали аркушу опитування на 1 арк., повістку на відправку на 1 арк та акт відмови від отримання повістки на відправку на 1 арк. залишити при матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти діб з моменту його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення, копію вироку направити учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

Суддя: