Рішення № 127502634, 20.05.2025, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3076/25

Провадження №2-о/442/327/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Павлів З.С.

з участю секретаря судового засідання Фіцяк А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дрогобичі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про встановлення факту, що має юридичне значення, -

встановив:

Заявник звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Міжрайонним аптечним складом м.Дрогобич у період з 25.07.1984 по 01.11.1985 та у період з 18.09.1986 по 18.12.1998, який з 15.08.1996, перетворений у ВАТ «Дрогобичфарм».

В обгрунтування заявлених вимог покликається на те, що він, ОСОБА_1 , згідно записів у трудовій книжці має право на пенсію за віком. З метою отримання (оформлення) пенсії за віком він звернувся до Дрогобицького об`єднаного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про встановлення йому щомісячної виплати пенсії. Рішенням №133850019416 Головного управління Пенсійного фонду України від 20.03.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки йому не було зараховано до страхового стажу період роботи з 25.07.1984 по 01.11.1985, оскільки наявне виправлення наказу про прийняття на роботу, яке не завірено належним чином згідно вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Також, не зараховано період роботи з 18.09.1986 по 18.12.1991, оскільки перед записом про прийняття на роботу відсутня назва організації, в яку його було прийнято, що порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Зазначає, що 25.07.1984 розпочав трудову діяльність шофером-експедитором в Дрогобицькому міжрайонному аптечному складі і працював там до 01.11.1985, оскільки в подальшому був переведений в іншу юридичну організацію. Сам факт його роботи за вищевказаний період органом Пенсійного фонду не піддається сумніву. Вказує, що доказати саме виправлення в Наказі №103 від 23.07.1984 не представляється можливим, оскільки згідно Довідки Відділу міського архіву Виконкому Дрогобицької міської ради від 14.02.2024 №Б-71/06-07 «Про надання інформації» відділ міського архіву виконавчого комітету Дрогобицької міської ради повідомляє, що документи з кадрових питань (особового складу) Міжрайонного аптечного складу м.Дрогобич для зберігання до архіву не надходили, у зв?язку з чим надати довідку про підтвердження трудового стажу як і відповідно з тих же підстав не представляється можливим, іншими письмовими доказами підтвердити перебування його на посаді шофера-експедитора у Міжрайонному аптечному складі м.Дрогобича з 18.09.1986 по 18.12.1998 (яке з 15.08.1996 перетворено у ВАТ "Дрогобичфарм"), звідки він звільнився за власним бажанням (з власної ініціативи) згідно ст.35 К3пП України.

За таких обставин, заявник був змушений звернутись до суду із даною заявою.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою суду від 28.04.2025 у даній справі відкрито провадження, призначено судове засідання на 20.05.2025.

ОСОБА_1 в судову засіданні заяву підтримав, покликаючись на обставини, викладені у заяві, просить таку задоволити. Додатково зазначив, що дійсно перебував у трудових відносинах Міжрайонним аптечним складом м.Дрогобич у період з 25.07.1984 по 01.11.1985 та у період з 18.09.1986 по 18.12.1998, який з 15.08.1996, перетворений у ВАТ «Дрогобичфарм».

Представник заявника - адвокат Даньків О.В., вимоги, заявлені в заяві, підтримує. Просить заяву задоволити.

16.05.2025 представник Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав пояснення на заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій зазначає, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень. Зазначає, що рішення від 20.03.2025 про відмову у призначенні пенсії є чинне. Просить суд врахувати обставини, які він зазначив у поясненні.

19.05.2025 представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подав заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі. Представник зазначає, що існує спір про право та просить відмовити у задоволенні заяви.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що заяву слід задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.07.1984 ОСОБА_1 був прийнятий шофером-експедитором в Дрогобицький Міжрайонний Аптечний склад. Неодноразово був переведений. Дане стверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

З архівної довідки вбачається, що ОСОБА_1 навчався у Меденицькому СПТУ-18 за професією «Тракторист-машиніст 3-го класу» і 25.08.1978 закінчив повний курс навчання.

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.03.2025 вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії.

З відповіді Відділу міського архіву виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 14.02.2024 вбачається, що документи з кадрових питань (особового складу) Міжрайонного аптечного складу м.Дрогобич для зберігання до архіву не надходили.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_2 надала суду покази про те, що знайома із заявником, оскільки працювала з ним протягом певного часу, на міжрайонному аптечному складі. Виконувала обов`язки картотечником з 1971, була заступником відділу і бухгалтером, працювала на даному підприємстві з 1971 року до січня 1999 року, а тому чітко пам`ятає, що заявник на підприємстві був водієм, а потім водієм експедитором. З липня 1984 року по листопад 1985 року керівником аптечного складу був Ковалик, відповідно, він ОСОБА_1 на роботу приймав, він його і перевів. З 18.09.1986 по грудень 1998 року заявник на підприємстві працював водієм експедитором, тоді керівником був Люкас. Це букв останній керівник підприємства. Міжрайонний аптечний склад під час приватизації, було переведено у ВАТ, товарообіг вже був меншим, тому персонал скорочували, однак водії ще товар розвозили.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомила про те, що працювала на Міжрайонному аптечному складі з 1984 року, оскільки була бухгалтером-касиром і видавала заробітну плату. Впевнено може ствердити, що ОСОБА_1 дійсно працював на даному підприємстві, з липня 1984 по листопад 1985 року. Керував складом ОСОБА_4 , він і підписував всі документи. З вересня 1986 року по 1998 роки у заявника зазначено в трудовій книжці, що він працював водієм експедитором, це відповідає дійсності, але окрім цього він ще й виконував обов`язки водія керівників підприємства. Сама свідок працювала до березня 1997 року, по цей період заявник точно працював. Куди ділися документи підприємства і чому не передані в архів не відомо. Знає лише, що багато працівників залишилися навіть без трудових книжок.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що працювала на Міжрайонному аптечному складі з 07.01.1970 по 28.03.1997 фасувальником. Заявник працював на підприємстві водієм, з липня 1984 по листопад 1985, він був водієм керівника складу Ковалика. В період з 18.09.1986 по 18.12.1997 його переводили на різні посади, але пам`ятає, що весь час працював водієм на авто «Волга». В 1996-1997 роках підприємство викупила Львівська інвестиційна компанія, після чого у 1997 році склад фактично закрили, а працівників почали скорочувати. Весь архів був на складі і коли зняли охорону з підприємства, архів згорів, а сейф з частиною трудових книжок викрали. Коли сейф віднайшли, документи вже були у непридатному стані. Підприємство просто припинилося.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, належності правовстановлюючих документів особи, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Згідно із ч.2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" №5 від 31.03.1995 в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

В п.7 зазначеної Постанови надається роз`яснення про те, що відповідно до п.1 ст.273 ЦПК (у редакції до 03.10.2017) суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.

Від встановлення факту перебування у трудових відносинах залежить зміна прав заявника.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженоїнаказом Міністерства праці України №58 від 29 липня 1993 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі,організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів. Згідно з п. 2.2. Інструкції до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Заявник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто ним, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу заявника за спірний період. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Встановлення даного факту не пов`язане з вирішенням спору про право, породжує для заявника юридичні наслідки, оскільки встановлення факту перебування заявника у трудових відносинах є необхідним для зарахування йому трудового стажу та, відповідно, своєчасного оформлення пенсії. Вказані ним обставини знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи судом, а тому, суд дійшов висновку, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.315-319 ЦПК України, -

вирішив:

Заяву задоволити.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Міжрайонним аптечним складом м.Дрогобич у період з 25.07.1984 по 01.11.1985 та у період з 18.09.1986 по 18.12.1998, який з 15.08.1996, перетворений у ВАТ «Дрогобичфарм».

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Суддя Павлів З.С.