Рішення № 127502290, 20.05.2025, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/1137/25 Провадження 2/636/1704/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2025 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чугуєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівський лан» про стягнення несплачених сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2025 (зареєстровано 03.02.2025) до суду надійшла позовна заява позивача, в якій представник позивача - адвокат Іванов О.А. просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача заробітну плату за березень 2022 року, за квітень 2022 року, за травень 2022 року, за червень 2022 року, за липень 2022 року, за серпень 2022 року, за жовтень 2022 року, за листопад 2022 року, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 22.12.2022 року по 21.06.2023 року у сумі 39302,33 грн. з урахуванням суми податків й інших обов`язкових платежів та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 25.01.2022 по 21.12.2022 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Іванівський Лан». 21.12.2022 року він звільнився з ТОВ «Іванівський Лан» на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України - за угодою сторін. Однак, при звільненні відповідач своєчасно не провів з позивачем повного розрахунку по заробітній платі за березень 2022 року в сумі 5250,05 грн., за квітень 2022 року в сумі 5250,05 грн., за травень 2022 року в сумі 5250,05 грн., за червень 2022 року в сумі 5250,05 грн., за липень 2022 року в сумі 5250,05 грн., за серпень 2022 року в сумі 5250,05 грн., за жовтень 2022 року в сумі 5250,05 грн., за листопад 2022 року в сумі 5250,05 грн., а всього на суму 42000,40 грн. (сума з врахуванням сплачених податків) чим порушив вимоги ст.ст.47, 116 КЗпП України щодо повного розрахунку в день звільнення. Звернувшись за юридичною допомогою до адвоката, 09.12.2024 до ТОВ «Іванівський Лан» поштовим відправленням було направлено адвокатський запит щодо надання останніми інформації, про розмір заборгованості із заробітної платні переді мною та середньоденного заробітку, однак відповіді так і не було отримано. Згідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 розмір заробітної плати позивача за останні 2 місяці роботи, без урахування сум податків й інших обов`язкових платежів, становить 5250,05 грн. Кількість робочих днів у жовтні становить 21 дні, у листопаді - 22 день. Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати, без урахування сум податків й інших обов`язкових платежів, становить (6500+ 6500) / (21+22) = 13000 / 43 = 302,33 грн. Таким чином, керуючись чинним законодавством України, окрім заборгованості з заробітної плати, яка залишилася невиплаченою на теперішній час, відповідач повинен сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 22.12.2022 року по 21.06.2023 року. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку повинен сплатити відповідач - складає 39302,33 грн. із розрахунку: 302,33 грн. х 130 робочих дні за час затримки розрахунку з часу звільнення по 21.06.2023 року.

29.04.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, виходячи з того, що ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» здійснює свою діяльність на території с. Іванівка, Чугуївського району, Харківської області. 24.01.2022 до товариства від ОСОБА_1 надійшла заява про прийняття його робітником по догляду за тваринами з 25.01.2022. На підставі вказаної заяви було видано наказ від 24.01.2022 №17/к «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 ». ОСОБА_1 був прийнятий на роботу робітником по догляду за тваринами МТФ відділення №1 з 25.01.2022 за основним місцем роботи зі спеціальним графіком роботи (4 дні по 7 год./день і 1 день - вихідний) з окладом згідно штатного розпису. Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за січень 2022 ОСОБА_1 відпрацював 42 год., нараховано - 1734.60 грн.; за лютий 2022 ОСОБА_1 відпрацював 21 день з 6 вихідними, нараховано - 6071.10 грн. 24.02.2022 почалося повномасштабне вторгнення рф на територію України.

С. Іванівка Чугуївського району Харківської області у період з 24.02.2022 по 10.09.2022 знаходилося у тимчасовій окупації, підприємство в цей час фактично не працювало, діяльність не здійснювало, простій на підприємстві не оголошувався. З 27.02.2022 від працівників підприємства надійшли заяви про надання відпусток без збереження заробітної плати за угодою сторін відповідно до ст. 26 ЗУ «Про відпустки». Одним із таких робітників був ОСОБА_1 . Так на підставі заяви від 27.02.2022 на період з 28.02.2022 по 31.03.2022 йому надано відпустку тривалістю 32 календарних дні (наказ №21/к від 28.02.2022), на підставі заяви від 31.03.2022 - на період з 01.04.2022 по 31.05.2022 тривалістю 61 календарний день (наказ 21/к від 01.04.2022), на підставі заяви від 31.05.2022 - на період з 01.06.2022 по 31.08.2022 тривалістю 92 календарних дні (наказ №21/к від 01.06.2022), на підставі заяви від 31.08.2022 - на період з 01.09.2022 по 20.12.2022 тривалістю 111 календарних днів (наказ 36-21/к від 01.09.2022), з вказаними наказами ОСОБА_1 ознайомлений. У березні, квітні, травні, червні, липня, серпні 2024 у зв`язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати, ОСОБА_1 заробітна плата не нараховувалася. У вересні 2022 ОСОБА_1 у зв`язку з виробничою необхідністю був відкликаний з відпустки без збереження заробітної плати на строк 7 календарних днів, відпрацював 40 годин, нараховано 1664.00 грн. заробітної плати. У жовтня, листопаді та грудні 2022 позивач також знаходився у відпустці без збереження заробітної плати.

20.12.2022 ОСОБА_1 написав заяву про звільнення за згодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпПУ. 21.12.2022 видано наказ №47/к «Про звільнення ОСОБА_1 », копія наказу видана позивачу, як і письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та були проведені всі необхідні розрахунки, нараховано грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 5005.00 грн., з якої утримано 900.92 грн. - податок на доходи фізичних осіб, 75.08 грн. - військовий збір. Таким чином заборгованості підприємства перед позивачем немає, підстави для задоволення позову та стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку відсутні. Крім того позивачем пропущено тримісячний строк для звернення з таким позовом.

Адвокат Іванов О.А. надав відповідь на відзив, згідно якої після початку повномасштабного вторгнення позивач опинився в окупації. Територія, на якій веде свою діяльність ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» також опиналася в окупації, при цьому все керівництво товариство виїхало на підконтрольну території України і в окупації не перебувало. В телефонному режимі позивачу та іншим працівникам ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан», керівництво повідомило, що вони повинні продовжувати працювати та зберегти тварин, що після окупації з ними проведуть розрахунок в повному обсязі. Тому весь час працівники продовжували виконувати свою роботу, дбати за тваринами, готувати їх, доїти та інше, тобто виконувати всі покладені трудові обов`язки, точно такі ж, як і до повномасштабного вторгнення, тільки під обстрілами і в деяких випадках без електроенергії. Після де окупації, повернулося керівництво ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» і вони викликали позивача до себе. Вони хотіли, щоб він написав задніми числами заяви про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, але позивач відмовився. Також йому повідомили, що йому не буде виплачена заробітна плата в повному обсязі, у тому числі і за період роботи під час окупації.

Звертає увагу суду, що жодні заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати на період карантину позивач не підписував, з відповідними наказами також не ознайомлювався, підписи під цими наказами про ознайомлення не ставив. Крім того у вказаних заявах зазначено «на період карантину». Всі ці заяви і накази були зроблені задніми числами, оскільки керівництва на місці не було, з ними був лише зв`язок по телефону. В телефонному режимі керівництво наказало продовжувати працювати, обіцяли розрахунок після покращення обстановки. Доказами того, що позивач не писав жодних заяв на відпустку без збереження заробітної плати є те, що вони написані не власноручно, при цьому заява про прийняття на роботу та заява на звільнення написанні власноручно. Перебуваючи в окупації позивач не міг написати заяву про надання відпустки в друкованому варіанті, в нього не було технічної можливості роздрукувати ці заяви, якщо б він дійсно писав би ці заяви, то вони скоріше за все були би написані власноруч, а не роздруковані. І також він не міг бути ознайомлений з відповідними наказами, перебуваючи в окупації. Тому просить суд, під час ухвалення рішення по справі врахувати дану відповідь та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Враховуючи положення ч. ч. 1-4 ст. 274 ЦПК України, сторони в судове засідання не викликалися.

Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази й заяви по суті справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 , заповненої 05.07.1988 (а.с.7/2-9), в період 25.01.2022 по 21.12.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював робітником по догляду за тваринами МТВ відділу №1 ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» (прийнятий на роботу на підставі наказу №17/е від 24.01.2022, звільнений на підставі наказу №___/к від 21.12.2022 за угодою сторін на підставі ст. 36 п.1 КЗпП України).

Згідно копії форми ОК-5 - Індивідуальні відомості про застраховану особу від 25.11.2024 стосовно ОСОБА_1 (а.с.10-12) у 2022 році наявні відомості про наступні суми заробітку: січень - 1734.60 грн., лютий - 6500.00 грн., березень, квітень, травень, червень, липень, серпень - по 0.00 грн., вересень - 6500.00 грн., жовтень, листопад - по 0.00 грн., грудень - 5005.00 грн.

Згідно копії форми ОК-7 - Індивідуальні відомості про застраховану особу від 25.11.2024 стосовно ОСОБА_1 (а.с.12/2-13) у 2022 році наявні відомості про наступні суми заробітку: січень - 1734.60 грн., лютий - 6071.10.00 грн., березень, квітень, травень, червень, липень, серпень - по 0.00 грн., вересень - 1664.00 грн., жовтень, листопад - по 0.00 грн., грудень - 5005.00 грн. Аналогічні суми зазначені у довідці про доходи №46 від 16.04.2025 за підписом директора та головного бухгалтера ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» (а.с.43).

Надано до суду і відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 2022 рік (а.с.44-73), з яких вбачається, що щодо ОСОБА_1 у 2022 році зроблено наступні загальні суми нарахованої заробітної плати із зазначенням календарних днів без збереження заробітної плати на кількість днів перебування у трудових відносинах: січень - 1734.60 грн. (за 7 календарних днів), лютий - 6071.10.00 грн. (1 к.д. без збереження заробітної плати з 28 к.д.), березень - 0.00 грн. (30 к.д. без збереження заробітної плати з 31 к.д.), квітень - 0.00 грн. (29 к.д. без збереження заробітної плати з 30 к.д.), травень - 0.00 грн. (29 к.д. без збереження заробітної плати з 31 к.д.), червень - 0.00 грн. (28 к.д. без збереження заробітної плати з 30 к.д.), липень - 0.00 грн. (31 к.д. без збереження заробітної плати з 31 к.д.), серпень - 0.00 грн. (30 к.д. без збереження заробітної плати з 31 к.д.), вересень - 1664.00 грн. (23 к.д. без збереження заробітної плати з 30 к.д.), жовтень - 0.00 грн. (30 к.д. без збереження заробітної плати з 31 к.д.), листопад - 0.00 грн. (30 к.д. без збереження заробітної плати з 30 к.д.), грудень - 5005.00 грн. 0.00 грн. (21 к.д. без збереження заробітної плати з 21 к.д.).

Надано до суду також:

- копію заяви ОСОБА_1 від 24.01.2022, написаної власноруч на ім`я директора ТОВ «Агрофірма «Іванівський лан», згідно якої ОСОБА_1 просить прийняти його на роботу по догляду за тваринами з 25.01.2022 (а.с.95);

- копію наказу ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» №17/к від 24.01.2022 про прийняття ОСОБА_1 робітником з догляду за тваринами МТФ відділення №1 з 25.01.2022 за основним місцем роботи зі спеціальним графіком роботи з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.96);

- копію заяви ОСОБА_1 б/д, написаної власноруч на ім`я директора ТОВ «Агрофірма «Іванівський лан», згідно якої ОСОБА_1 просить звільнити його з роботи 21.12.2022 за угодою сторін с.36 п.1 КЗпП України (а.с.74, 105),

- копію наказу ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» №47/к від 21.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого наказано звільнити ОСОБА_1 , робітника з догляду за тваринами, 21.12.2022 за угодою сторін ст. 36 п.1 КЗпП; бухгалтерії виплатити компенсацію за 22 к.д. невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 25.01.2022 по 21.12.2022, наявні ознаки підпису директора, примітки «з наказом ознайомлений» 21.12.2022, «копію наказу отримав» 21.12.2022 ОСОБА_1 з ознаками підпису останнього (а.с.75, 106).

Надано до суду копії табелів обліку використаного робочого часу за період з січня 2022 по грудень 222 (а.с.76-87), згідно якого у ОСОБА_1 наявні наступні відомості: січень - 6 робочих днів по 7 год, 1 день вихідний; лютий - 21 робочий день по 7 год., 6 вихідних, 1 день відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін; березень - 31 день відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, квітень - 30 днів відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, травень - 31 день відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, червень - 30 днів відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, липень - 31 день відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, серпень - 31 день відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, вересень - 23 дні відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, 5 робочих днів по 7 год., 1 робочий день 5 год., 1 вихідний; жовтень - 31 день відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, листопад - 30 днів відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін, грудень - 21 дні відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін.

До відзиву відповідачем також надано копії заяв ОСОБА_1 про надання йому відпусток без збереження заробітної плати за згодою сторін на період карантину (текст заяв друкований) з ознаками підпису: від 27.02.2022 - на 32 к.д. з 28.02.2022 по 31.03.2022 (а.с.97), від 31.03.2022 - на 61 к.д. з 01.04.2022 по 31.05.2022 (а.с.99), від 31.05.2022 - на 92 к.д. з 01.06.2022 по 31.08.2022 (а.с.101), від 31.08.2022 - на 111 к.д. з 01.09.2022 по 20.12.2022 (а.с.103, при цьому у вказані заяві 20 число вписано власноручно) та відповідні заявам накази за підписом директора ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст. 26 ЗУ «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР та постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» із змінами, внесеними постановою КМУ від 15.12.2021 №1336: від 28.02.2022 №21/к - на 32 к.д. з 28.02.2022 по 31.03.2022 (а.с.98), від 01.04.2022 - на 59 к.д. з 01.04.2022 по 29.05.2022 (а.с.100), від 01.06.2022 - на 92 к.д. з 01.06.2022 по 31.08.2022 (а.с.102), від 31.08.2022 - на 111 к.д. з 01.09.2022 по 20.12.2022 (а.с.104, при цьому у вказаному наказі кількість днів відпустки та 20 число вписано власноручно).

Згідно копії письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені під час звільнення від 21.12.2022 (а.с.107) ОСОБА_1 нараховано 505.00 грн. - компенсація невикористаної щорічної відпустки, утримано: 900.92 грн. - податок на доходи фізичних осіб, 85.08 грн. - військовий збір, всього до виплати - 4029.00 грн. Наявна відмітка «З нарахованими сумами належними мені при звільненні ознайомлений та згодний» від 21.12.2022.

Надано до суду пояснення ОСОБА_7 від 08.05.2025 (а.с.116), згідно яких вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» в період з 14.08.2020 по 06.01.2023. Після початку повномасштабного вторгнення рф вона опинилася в окупації, як і територія, на якій здійснює діяльність вказане підприємство, при цьому все керівництво товариства виїхало на підконтрольну територію України і в окупації не перебувало. В телефонному режимі їй та іншим працівникам керівництво повідомило про необхідність продовжувати працювати та зберегти тварин, що після окупації з ними проведуть розрахунок в повному обсязі. Працівники весь час продовжували виконувати свою роботу, дбати про тварин, виконувати свої трудові обов`язки. Серед працівників також був і ОСОБА_1 , який виконував твої трудові обов`язки, на лікарняному не перебував, у відпустці без збереження заробітної плати не був. Після деокупації керівництво підприємства повернулося і викликало працівників до себе, надаючи на підпис якість заяви та накази, в яких були зазначені минулі дати і змушували їх підписувати. Як зрозуміла ОСОБА_7 це були заяви про надання відпусток без збереження заробітної плати. Багато працівників відмовилися їх підписувати, наскільки їй відомо ОСОБА_1 також відмовився їх підписувати. Обіцяну зарплатню так і не виплатили, сказавши, що ніхто не змушував їх працювати, а худобу потрібно було відпустити. Наголосила, що ОСОБА_1 виконував покладені на нього трудові обов`язки протягом усього часу роботи на підприємстві, у т.ч. і під час окупації, на лікарняному та у відпустці, у т.ч. без збереження заробітної плати, не перебував.

Аналогічного змісту надійшли пояснення від ОСОБА_8 від 08.05.2025 (а.с.118).

З приводу досліджених доказів суд вважає за доцільне зазначати наявні невідповідності у наданих документах, а саме: відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, табелів обліку робочого часу та наказам про відпустки без збереження заробітної плати, у частині кількості днів відпустки. Так з відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам (а.с.44-72) вбачається, що ОСОБА_1 нараховано у загальній кількості 282 к.д. без збереження заробітної плати за 331 к.д. перебування у трудових відносинах; з табелів обліку робочого часу (а.с.76-87) вбачається що ОСОБА_1 зазначено у загальній кількості 290 к.д. без збереження заробітної плати за 331 к.д. перебування у трудових відносинах; з наказів про надання ОСОБА_1 відпусток (а.с.98, 100, 102, 104) вбачається, що ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати за угодою сторін загальною тривалістю 294 к.д. (згідно наказів про надання відпустки в період з 30.05.2022 по 31.05.2022 включно у відпустці не перебував; з відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам вбачається, що у 2022 - 49 к.д. перебування у трудових відносинах без відмітки про перебування у відпустці без збереження заробітної плати; з табелів обліку робочого часу вбачається 41 к.д. без відмітки про перебування у відпустці без збереження заробітної плати за угодою сторін). Крім того з табелів обліку робочого часу вбачається, що ОСОБА_1 сплачено заробітну плату за 41 к.д. перебування у трудових відносинах без відмітки про відпустку без збереження заробітної плати, з яких 33 робочих, 8 вихідних.

Таким чином судом встановлено, що наявна невідповідність загальною кількістю 8 календарних днів між відомостями зазначеними у табелях обліку робочого часу за 2022 та відомостями, наявними у Держаній податковій службі України, поданими платниками єдиного внеску, в даному випадку ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан».

Крім того суд повідомляє, що відповідачем не надано копію наказу №8 від 23.09.2022 «Про відкликання з відпустки без збереження заробітної плати», яким ОСОБА_1 у зв`язку з виробничою необхідністю відкликано з відпустки з 24.09.2022 терміном 7 к.д., на який посилається представник відповідача у відзиві на позов.

Також суд зазначає, що позивачем не надано доказів скасування наданих відповідачем наказів «Про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін», доказів звернення до уповноважених органів щодо підроблення його підпису відповідачем у заявах про надання відпусток та/або клопотань про призначення судової експертизи з метою встановлення справжності підпису у відповідних заявах та наказах.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст. 47 та ч.1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно з ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» - структура заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про оплату праці» системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, професійні стандарти та кваліфікаційні характеристики (за відсутності професійних стандартів). Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі: мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України; міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів. Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). За відсутності професійних стандартів таке віднесення може здійснюватися згідно з кваліфікаційними характеристиками. Колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Згідно ст. 26 ЗУ «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік. {Частину другу статті 26 виключено на підставі Закону № 2073-III від 02.11.2000} На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін. Час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 цього Закону.

Згідно ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати. У період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв`язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати. Положення другого речення абзацу другого та абзацу третього цієї частини не застосовуються до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п`ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п`ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України "Про відпустки" у період дії воєнного стану не застосовуються. У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки". У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення). Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки", без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки". У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в день звільнення позивача провів з ним розрахунок, зокрема виплатив компенсацію за 22 к.д. невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 25.01.2022 по 21.12.2022 у розмірі 5005.00 грн., що підтверджується відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам.

Крім того матеріалами справи підтверджено, що позивачу сплачено заробітну плату за виконання трудових обов`язків та відпрацьовані дні у січні 2022 року, у лютому 2022 року та у вересні 2022 року.

При цьому, суд повторно зазначає, що згідно наданих доказів вбачається невідповідність загальною кількістю 8 календарних днів між відомостями зазначеними у табелях обліку робочого часу за 2022 та відомостями, наявними у Держаній податковій службі України, поданими платниками єдиного внеску, в даному випадку ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан», які згідно офіційних даних ДПС України не рахуються як відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін. При цьому до суду не надано доказів на підтвердження, що зазначені 8 к.д. не підлягають оплаті та/або підлягають оплаті не в якості заробітної плати.

Отже судом встановлено, що з вини відповідача не виплачено всіх належних позивачу при звільненні сум з дотриманням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а саме за 8 календарних днів. Достатніх доказів на спростування вказаної обставини суду надано не було.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Разом з тим, середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні це відновлення роботодавцем за порушення норм трудового законодавства, яка розраховується у відповідності до пункту першого розділу першого Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Вказана позиція зазначена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої Судової Палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 по справі № 369/5652/16-ц (провадження № 61-29211св18).

Щодо твердження відповідача щодо порушення позивачем строків для пред`явлення до суду позову суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у медіа або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов`язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв`язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу); 8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства. Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Згідно ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому суд зазначає, що положеннями ЦК України не визначено строки звернення до суду для вирішення трудових спорів.

Згідно ч.1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

При цьому суд зазначає, що ЗУ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не передбачено положень щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Таким чином, суд при розгляді питання щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів керується положеннями КЗпП України в цій частині.

Постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Постановою КМУ від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Судом встановлено, що 21.12.2022 ОСОБА_1 отримав повідомлення про суми, нараховані та виплачені під час звільнення, отже датою, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, є 21.12.2022.

При цьому позивачем та його представником не оспорюється факт отримання вказаного повідомлення та дата його отримання. Також суд зазначає, що позивачем не надано доказів звернення до уповноважених органів щодо підроблення його підпису відповідачем у вказаному повідомленні та/або клопотань про призначення судової експертизи з метою встановлення справжності підпису у відповідному повідомленні.

Таким чином у відповідності до положень ст. 233 КЗпП України строк звернення з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні сплив 30.06.2023.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином суд дійшов висновку, що у зв`язку з пропуском строку позовної давності у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду (справа № 369/5652/16-ц провадження № 61-29211св18 постанова Верховного суду у складі колегії суддів Третьої Судової Палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019, справа № 369/10046/18 провадження № 61-9664сво19 постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019).

Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тому суд вважає за доцільне судові витрати, понесені ОСОБА_1 , при зверненні до суду залишити за позивачем.

Керуючисьст.ст.12,13,76,81,89,141,259,263,265,268,273,274 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівський лан», про стягнення несплачених сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 при зверненні до суду, залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя О.О. Золотоверха