Вирок № 127491519, 20.05.2025, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/828/25

Провадження № 1-кп/347/262/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2025 р. м.Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретаря с/з ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Косів кримінальнепровадження внесенедо Єдиногореєстру досудовихрозслідувань за№ 12025091190000105від 15.04.2025року щодо:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, не працюючого, одруженого, на утриманні має 1 неповнолітню дитину, раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України

в с т а н о в и в :

Формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним.

Судом, визнано доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

Так, ОСОБА_4 постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05.02.2025 у справі №347/146/25, яка набрала законної сили 21.03.2025, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік.

В подальшому, ОСОБА_4 діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду та будучи ознайомлений з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконати підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, 14.04.2025 року близько 17:54 год., рухаючись по вул. Ірчана в м. Косів, Івано-Франківської області, керував автомобілем марки і моделі Nissan Primera, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . За порушення правил дорожнього руху України щодо ОСОБА_4 винесено постанову про вчинення адміністративного правопорушення серії ЕНА №4501825 від 14.04.2025 року, за якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та ознайомлено із прийнятим рішенням.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю та пояснив, що вчинив кримінальне правопорушення за вказаних в обвинувальному акті обставин. Обвинувачений ствердив, що дійсно він був позбавлений права керування транспортним засобом, відповідно до постанови Косівського районного суду. В день, коли його зупинили працівники поліції, він просто хотів перемістити транспортний засіб яким керував, з місця роботи, до свого господарства. Відтак між місцем роботи і господарством незначна. Однак, саме тоді його зупинили працівники поліції. Обвинувачений ствердив, що він шкодує про вчинене, не думав, що внаслідок таких дій, можуть бути такі наслідки і кримінальне провадження. Просив його суворо не карати, запевнив суд, що зробив для себе правильні висновки, подібного більше не вчинятиме. Просив суд не позбавляти його волі, оскільки на його утриманні перебуває малолітні дитина, а також мати, яка є інвалідом, якій він повинен надавати допомогу. Також просив врахувати той факт, що він проходив військову службу під час воєнного стану.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними та такими, що не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення.

Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які учасники судового провадження не оспорювали та вважали їх дослідження в судовому засіданні недоцільним. Судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності та істинності їх позицій відсутні.

Заслухавши думку учасників судового провадження, роз?яснивши їм зміст ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин і визнає фактичні обставини доведеними наявними у матеріалах кримінального провадження доказами.

Отже, своїми умисними діями, які виразились у невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст. 382 КК України.

Таким чином, об`єктивно з`ясувавши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, суд вважає, що дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Щодо призначення покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують (обтяжують) покарання.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Так, суд враховує, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, на обліку у лікарів психіатра та нарколога обвинувачений не перебуває, раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання. Згідно характеристики за місцем проживання №664 від 22.04.2025 року, акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 22.04.2025 року, та довідки про склад сім`ї ОСОБА_4 проживає разом із дружиною, дитиною, матір`ю та братом, з сусідами перебуває у добрих відносинах, скарг на його поведінку за місцем проживання не поступало. Відповідно до копії свідоцтва про народження батьками ОСОБА_4 є мати ОСОБА_6 , якій відповідно до копії довідки МСЕК №211723 серії 12ААГ встановлено ІІ групу інвалідності з 02.01.2023 року, без переогляду. Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №94 від 04.04.2023 року, копії листа т.в.о. Начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , та копії військового квитка, ОСОБА_4 проходив військову службу по мобілізації з 04.03.2022 року по 04.04.2023 року та звільнений в запас з військової служби.

Відповідно до копії квитанції від 02.04.2025 року та довідки начальника Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківської області штраф за постановою Косівського районного суду від 05.02.2025 року сплатив повністю.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, як на стадії досудового так і на стадії судового розгляду, проходження військової служби під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 окрема гірсько-штурмова бригада « ІНФОРМАЦІЯ_3 »), піклування/утримання матері яка є інвалідом ІІ групи в силу вимог ст. 51 Конституції України, та ст. 202 СК України, наявність на утриманні неповнолітньої дитини.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Прокурор в судовому засіданні просив призначити покарання в межах санкції статті у виді позбавлення волі на строк 3 роки, із застосування статті 75 КК України та звільненням від призначеного покарання з випробуванням на строк 1 (один) рік.

Обвинувачений просив його суворо не карати, та призначити покарання у виді штрафу.

Таким чином, об`єктивно з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, вирішивши питання, передбачені ст. 368 КПК України та врахувавши обставини, передбачені ст. 65 КК України, в тому числі встановлені судом обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд приходить до висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в межах санкції статті у виді штрафу, що найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст.50 КК України, буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Щодо доводів прокурора.

Суд вважає неспроможними доводи прокурора в тій частині, що обвинувачений сплативши штраф за рішенням суду (постановою) правильних висновків для себе не зробив. А відтак, призначення в даному випадку покарання у виді мінімального розміру штрафу в санкції статті ч.1 ст. 382 КК України, яка є меншою за штраф передбачений ст. 130 КУпАП є несправедливим.

Так, суд звертає увагу, що призначення покарання є лише дискрецією суду. Крім того, суд призначає покарання в межах санкції статті визначеної законодавцем. Суд також зауважує, що ОСОБА_4 не виконав постанову суду в частині покарання щодо заборони керування транспортним засобом. В той же час, ОСОБА_4 повністю оплатив штраф визначений постановою суду. Суд вважає, що виправлення обвинуваченого є можливим без ізоляції від суспільства, та покарання, запропоноване прокурором, у виді позбавлення волі становитиме надмірний тягар для останнього, тому необхідним та виправданим є покарання у виді штрафу. Даний вид покарання суд вважає доцільним і з точки зору можливості наповнення Державного бюджету України умовах воєнного стану. Окрім того, визначення законодавцем саме таких альтернативних видів покарання за вказаною статтею (частиною статті), вказує на те, що він вважав їх доцільними і достатніми для виправлення засудженого за вчинення вказаного кримінального правопорушення. При цьому, вибір і призначення особі конкретного виду покарання покладено лише на суд, який відповідно до ст.94 КПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. А в даному випадку об?єктивна сторона кримінального правопорушення крім іншого, диференційована законодавцем за видами судового рішення (вирок, рішення, ухвала, постанова суду), умисне невиконання якого складає склад кримінального правопорушення та оцінюється судом при ухваленні судового рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Також судом враховано вимоги рішення Конституційного Суду України № 15 - рп/2004 від 02.11.2004, де серед іншого зазначено, що «окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім дискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати в справедливому відношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України».

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді штрафу, суд також приймає до уваги обставини, що, згідно зі ст. 65 КК України, підлягають врахуванню, а саме мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні кримінального правопорушення, поведінку під час та після вчинення кримінального правопорушення, повну сплату штрафу за вчинене адміністративне правопорушення, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, які наведені вище.

Призначення такого покарання, на думку суду, буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Щодо інших питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Кримінальним правопорушенням матеріальну шкоду не заподіяно.

Потерпілих від вчинення кримінального правопорушення немає.

Запобіжний захід обвинуваченому під час досудового розслідування та судового розгляду не обирався.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судових експертиз відсутні.

Питання речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 100, 124, 368, 349, 371, 373, 374, ч.5 ст. 615 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Речові докази:

- оптичний носій інформації (DVD-диск) із відеозаписами з нагрудної камери поліцейського та відеореєстратора службового автомобіля від 14.04.2025 року залишити при матеріалах кримінального провадження,

- оптичний носій інформації (DVD-диск) із відеозаписами з нагрудної камери поліцейського від 11.04.2025 року залишити при матеріалах кримінального провадження,

- копію постанови Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05.02.2025 року у справі 347/146/25 залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

В іншій частині вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги через Косівський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1